Постанова

Іменем України

25 березня 2019 року

м. Київ

справа № 161/19329/13-ц

провадження № 61-39634св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «БМ Банк», правонаступником якого, є акціонерне товариство «БМ-2018»,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Тетяна Олексіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6, з урахуванням доповнень, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2014 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2018року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк»), правонаступником якого є АТ «БМ-2018», звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5 А Ю., ОСОБА_6, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., про встановлення факту та предмета іпотеки і звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що предметом договору іпотеки від 02 квітня 2008 року, укладеного між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4 у забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами від 02 квітня 2008 року № 4/47/020408, № 4/48/020408 та № 4/49/020408 є нерухоме майно - нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, загальною площею 85,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і є власністю ОСОБА_4 на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2008 року. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 01 липня 2010 року зазначене рішення суду скасоване у зв'язку з нововиявленими обставинами, а провадження у справі закрито. 15 листопада 2010 року КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» за заявою ОСОБА_4 зареєструвало за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1. Про такі дії з нерухомим майном, переданим ОСОБА_4 в іпотеку, ПАТ «БМ Банк» стало відомо з постанови державного виконавця від 27 березня 2012 року, якою банку, як стягувачу, повернутий виконавчий напис від 27 березня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасюта О. В. за реєстровим номером 508 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться по АДРЕСА_1, з метою задоволення вимог АТ «БМ Банк» про стягнення боргу за вказаними кредитними договорами. Як причина повернення виконавчого документа вказана довідка БТІ про те, що нежитлове приміщення за зазначеною адресою зареєстроване як квартира.

Враховуючи викладене, позивач, із урахуванням уточнених вимог, просив встановити факт та предмет іпотеки за договором іпотеки від 02 квітня 2008 року, що укладений між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., за реєстровим номером 1296, забезпеченням повернення кредиту АТ «БМ Банк» за кредитними договорами від 02 квітня 2008 року № 4/47/020408, від 02 квітня 2008 року № 4/48/020408, від 02 квітня 2008 року № 4/49/020408 є предмет іпотеки: нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, загальною площею 85,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4, що 15 листопада 2010 року КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» за заявою ОСОБА_4 зареєстровано за нею (на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13 листопада 2006 року за реєстраційним номером 2914 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О.), право власності як на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 14747079, витяг про державну реєстрацію прав від 15 листопада 2010 року № 27996580, виданий КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації». У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № 4/47/020408, укладеному між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4, кредитному договору від 02 квітня 2008 року № 4/48/020408, укладеному між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_6, кредитному договору від 02 квітня 2008 року № 4/49/020408, укладеному між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_5, яка в загальному станом на 27 грудня 2013 року становить 426 855,77 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 3 441 858,17 грн звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 02 квітня 2008 року, що укладений між АТ «БМ Банк» і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., за реєстровим № 1296, а саме на: нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, загальною площею 85,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4, що 15 листопада 2010 року КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» за заявою ОСОБА_4 зареєстровано за ОСОБА_4 (на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13 листопада 2006 року за реєстраційним номером 2914 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О.), право власності як на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 14747079, витяг про державну реєстрацію прав № 27996580 від 15 листопада 2010 року, виданий КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації». Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів із початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2014року позов ПАТ «БМ Банк» задоволено. Встановлено факт, що предмет іпотеки - нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за договором іпотеки від 02 квітня 2008 року, що укладений між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4 у забезпечення повернення кредиту за кредитними договорами від 02 квітня 2008 року № 4/47/020408, № 4/48/020408 та № 4/49/020408, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., зареєстрований у реєстрі за № 1296, належить іпотекодавцю ОСОБА_4, зареєстроване КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» 15 листопада 2010 року за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13 листопада 2006 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О., зареєстрованого у реєстрі за № 2914 право власності як на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 14747079, витяг про державну реєстрацію прав від 15 листопада 2010 року № 27996580, виданий КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації».

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № 4/47/020408, укладеним між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4, за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № 4/48/020408, укладеним між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_6, кредитним договором від 02 квітня 2008 року № 4/49/020408, укладеним між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_5, яка в загальному станом на 27 грудня 2013 року становить 426 855,77 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 3 441 858,17 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 02 квітня 2008 року, що укладений між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4 в забезпечення повернення кредиту за кредитними договорами від 02 квітня 2008 року № 4/47/020408, № 4/48/020408 та № 4/49/020408, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Т. О., зареєстрований у реєстрі за № 1296: нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю ОСОБА_4, зареєстроване за нею на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13 листопада 2006 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О., зареєстрованого у реєстрі за № 2914 право власності як на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 14747079, витяг про державну реєстрацію прав від 15 листопада 2010 року № 27996580, виданий КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації». Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів із початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2014 року виправлено описку у другому та третьому абзаці резолютивної частини рішення Луцького міськрайонного суду від 08 квітня 2014 року, а саме вказано, що договір іпотеки від 02 квітня 2008 року укладений між АТ «БМ Банк» та ОСОБА_4

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що предмет іпотеки за договором іпотеки від 02 квітня 2008 року - нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, фактично існує за цією адресою, іпотека на це приміщення свою дію не припинила, власником приміщення була і залишається іпотекодавець ОСОБА_4, зобов'язання, забезпечене іпотекою, не виконано, а отже, зміна реєстрації права власності іпотекодавця ОСОБА_4 на це приміщення як на квартиру за тією ж адресою після укладення договору іпотеки, не є перешкодою для звернення стягнення на це приміщення, як на предмет іпотеки.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предмет іпотеки, та квартира АДРЕСА_1 є одне і теж приміщення, а отже, правильним є висновок про звернення стягнення на це майно у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг та позиції інших учасників

У липні 2018 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2014 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що судове рішення вимогам ЦПК України не відповідає, оскільки суд надав перевагу тільки позиції позивача, і не вмотивував і не обґрунтував причин із яких він не надав жодної оцінки доводам інших учасників справи. Судом не було залучено до участі в справі приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О. Судові рішення не відповідають правовій позиції Верховного суду України, висловленій у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17. Позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом. У рішенні суду відсутній опис нерухомого майна та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації згідно із положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» має бути визначено не виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, а має бути визначено судом у рішенні суду. Іпотечним договором такий спосіб захисту як встановлення факту іпотеки та предмета іпотеки не встановлено. На день розгляду справи судом і ухвалення рішення квартира АДРЕСА_1 не була предметом іпотеки, а тому на неї не може бути проведено стягнення. Судом апеляційної інстанції не надано оцінки тому факту, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2014 року вже вдруге стягується заборгованість за один і той же період, оскільки у заборгованість за кредитом станом на 27 грудня 2013 року вдруге включено заборгованість за кредитом станом на 27 березня 2009 року, яку вже стягнуто рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 червня 2009 року у справі № 2-3010/09 зa позовом ПАТ «БМ Банк» до ОСОБА_6 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором від 02 квітня 2008 року № 4/48/020408 у сумі 669 881,98 грн. Крім того, кінцевим бенефеціаром юридичної особи позивача є країна-агресор: Банк ВТБ, і в разі виконання рішення суду, кошти від реалізації майна будуть виведені до країни-агресора.

У липні 2018 року ОСОБА_4 також подала касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2014 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи для визначення вартості предмета іпотеки. Позивач пропустив строк позовної давності, оскільки змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з квітня 2015 року на 02 квітня 2008 року. Крім того, розмір заборгованості, в рахунок погашення якого звернуто стягнення на предмет іпотеки, не відповідає всім обставинам справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на касаційні скарги та зупинено виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2014 року.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що між ТзОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ«БМ Банк», та ОСОБА_4 02 квітня 2008 року укладений кредитний договір № 4/47/020408, відповідно до умов якого банк надав боржнику 90 000,00 дол. США, які остання зобов'язувалась повернути у строк до 01 квітня 2015 року на умовах зазначених у кредитному договорі.

02 квітня 2008 року між ТзОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ«БМ Банк», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 4/48/020408, відповідно до умов якого банк надав боржнику 90 000,00 дол. США, які остання зобов'язувалась повернути у строк до 01 квітня 2015 року на умовах зазначених у кредитному договорі.

02 квітня 2008 року між ТзОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ«БМ Банк»,та ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 4/49/020408, відповідно до умов якого банк надав боржнику 90 000,00 дол. США, які остання зобов'язувалась повернути у строк до 01 квітня 2015 року на умовах зазначених у кредитному договорі.

02 квітня 2008 року між ТзОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ«БМ Банк», та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого, остання, як майновий поручитель із метою забезпечення належного виконання зобов'язань, що випливають із кредитних договорів: від 02 квітня 2008 року № 4/47/020408, від 02 квітня 2008 року № 4/48/020408 та від 02 квітня 2008 року № 4/49/020408 передала в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення переобладнане під офіс, загальною площею 85,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 березня 2008 року, а право власності на нерухоме майно зареєстроване у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 02 квітня 2008 року за зареєстрованим № 14747079.

27 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О. В. вчинений виконавчий напис, відповідно до якого звернуто стягнення на нежитлове приміщення, переобладнене під офіс площею 85,3 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке належить на праві власності ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.

01 липня 2010 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області задоволено заяву про перегляд рішення від 19 березня 2008 року (яким визнано право власності на офіс, який є предметом договору іпотеки) у зв'язку з нововиявленими обставинами та скасовано рішення суду від 19 березня 2008 року, а провадження у справі закрито.

Постановою державного виконавця другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції повернуто виконавчий напис від 27 березня 2009 року № 508 про звернення стягнення на нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, яке розташована за адресою АДРЕСА_1 та яке належить на праві власності ОСОБА_4, оскільки відповідно до довідки БТІ за цією адресою зареєстрована квартира, а не офіс.

Із матеріалів справи вбачається, що боржники належним чином не виконували умови зазначених кредитних договорів у зв'язку з чим у них перед банком виникла заборгованість, яка станом на 27 грудня 2013 року становила: за кредитним договором № 4/47/020408 - 133 462, 86 дол. США, що еквівалентно 1 066 768, 64 грн, із яких строкова кредитна заборгованість - 25 339, 36 дол. США (20 537,50 грн), прострочена кредитна заборгованість - 54 035,17 дол. США (431 903,11 грн), нараховані проценти - 54 088,33 дол США (432 328,02 грн); за кредитним договором № 4/48/020408 - 144 396,78 дол. США (1 154 163,46 грн), із яких: строкова кредитна заборгованість 25 680,79 дол. США (205 266,55 грн), прострочена кредитна заборгованість - 59 110,21 дол. США (472 467,91 грн), нараховані проценти 59 605,78 дол. США (476 429,00 грн); за кредитним договором № 4/49/020408 - 148 996,13 дол. США, що еквівалентно 1 190 926,07 грн, із яких строкова кредитна заборгованість 25 680,79 дол. США (205 266,55 грн), прострочена кредитна заборгованість - 60 458,12 дол. США (483 241,75 грн), нараховані проценти 62 857,22 дол. США (502 417,76 грн). Про необхідність погашення заборгованості та виконання взятих на себе зобов'язань боржники належним чином були повідомлені банком шляхом направлення письмових вимог, які залишились без виконання.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 526 ЦК України зазначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця аботретьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитними договорами, порушення обов'язків іпотекодавцем, дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження.

Твердження ОСОБА_6 про те, що на день розгляду справи судом і ухвалення рішення квартира АДРЕСА_1 не була предметом іпотеки, а тому на неї не може бути проведено стягнення, є безпідставними, з огляду на наступне.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права й обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 12 цього Закону в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Квартира АДРЕСА_1 не є новоствореним об'єктом нерухомого майна, оскільки вже є існуючою заставленою нерухомістю за договором іпотеки, а тому доводи заявника, що спірна квартира не є іпотечним майном, а іншим об'єктом нерухомості, є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16.

Доводи ОСОБА_6 про те, що судом не було залучено до участі у справі приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О., який посвідчував договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 листопада 2006 року, є безпідставними та надуманими, оскільки відсутні підстави для залучення цього нотаріуса до розгляду справи, з огляду на те, що предметом цього позову є звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 02 квітня 2008 року, а тому для розгляду цієї справи немає жодного значення яким нотаріусом посвідчувався договір, за яким ОСОБА_4 придбала майно. При цьому результат ухвалення у цій справі рішення не впливає на права та обов'язки приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О. щодо будь-кого із сторін у цій справі.

Твердження заявників про те, що суд позбавив можливості отримати висновок експертизи про встановлення вартості предмета іпотеки є безпідставними з огляду на таке.

Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 21 березня 2018 року № 14-11цс18.

У своїх касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_6 посилалися на те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, а суди при ухваленні рішень не врахували правових позицій Верховного суду України, висловлених у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Проте такі доводи є необґрунтованими з огляду на наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Із матеріалів справи убачається, що позивач 08 січня 2009 року надіслав вимоги боржникам та іпотекодавцю про дострокове повернення суми позики, а отже, змінив термін виконання основних зобов'язань.

27 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О. В. вчинений виконавчий напис, яким звернуто стягнення на іпотечне майно - нежитлове приміщення, переобладнане під офіс, загальною площею 85,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

27 березня 2012 року виконавчий напис повернутий банку без виконання з підстав відсутності предмета іпотеки, що зазначений у виконавчому документі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Отже, вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених статтями 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.

Отже, до часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса.

Установивши, що ПАТ «БМ Банк» про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався 27 березня 2012року, тобто з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки перебіг позовної давності почався саме з моменту коли, виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання.

Безпідставними є доводи заявників про те, що кінцевим бенефеціаром юридичної особи позивача є країна-агресор: Банк ВТБ, і в разі виконання рішення суду, кошти від реалізації майна будуть виведені до країни-агресора, оскільки це не має жодного правового значення для виконання зобов'язань за кредитними договорами.

Зазначені заявниками в касаційних скаргах доводи є необґрунтованими, а тому не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Більше того, за своїм змістом є суперечливими по відношенню до обставин, які намагаються спростувати заявники. Звертаючись до суду з відповідним позовом, заявою, клопотанням, запереченнями кожна особа має вчиняти таку дію виважено та розсудливо, оцінюючи власні правові перспективи, виходячи з реалізації таких принципів цивільного судочинства, як диспозитивність та змагальність цивільного процесу, та надавши суду усі необхідні та достатні докази на обґрунтування власної правової позиції.

Позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факти існування між сторонами кредитних правовідносин та наявності зобов'язань з повернення отриманих боржниками коштів за рахунок реалізації предмета іпотеки.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками щодо наявності правових підстав для задоволення позову банку та вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

З огляду на встановлені судами обставини, Верховний Суд прийшов висновку, що доводи заявників про пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом є безпідставними, оскільки в рішеннях судів попередніх інстанцій викладені достатні аргументи щодо відмови в прийнятті судом цих доводів заявників.

Відхиляючи інші доводи касаційної скарги, як необґрунтовані, Верховний Суд враховує, що вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених прав. У цій справі встановлено, що права позивача порушено невиконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором, а тому порушене право підлягає захисту у судовому порядку, оскільки вчинений позивачем позасудовий спосіб захисту своїх порушених прав не призвів до реального їх відновлення.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_6залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2014 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2018 року року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І. Усик