Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2020 року у справі №750/9551/19

Постанова

Іменем України

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 750/9551/19

провадження № 61-8696св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Число Світлана Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1,

в інтересах якого діє адвокат Чепурна Наталія Вікторівна, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Вінгаль В. М., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Число С. М., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 1959 року його батькові

ОСОБА_3 надано в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку на праві особистої власності по АДРЕСА_1 площею 600 кв. м.

15 березня 1995 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 674 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку

і господарчих споруд на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 20 лютого 1995 року № 42.

Рішенням тридцять першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 19 квітня 2013 року внесені зміни в рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 20 лютого 1995 року № 42 та зазначено прізвище ОСОБА_3 замість ОСОБА_4.

Зазначав, що 29 липня 2013 року подружжя ОСОБА_3 та

ОСОБА_5 уклали договір про визначення часток в праві спільної власності подружжя, за яким домовились про зміну режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, з визначенням часток у праві спільної власності: ОСОБА_3-7/16 частини, а ОСОБА_5-9/16 частини житлового будинку з надвірними будівлями.

Також, згідно з договором дарування земельної ділянки від 17 серпня

2013 року, ОСОБА_3 подарував земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6127, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5.

Згідно з витягом з державногореєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на 7/16 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Також, відповідно до витягу з державного земельного кадастру ОСОБА_3 зареєстрував свою земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6126, а ОСОБА_5 свою земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6127.

06 березня 2014 року ОСОБА_5 подарувала йому свої 9/16 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6127, за адресою: АДРЕСА_1.

17 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подарував земельну ділянку площею

0,0337 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6126, за адресою:

АДРЕСА_1, дочці - ОСОБА_2. Зазначав, що оспорюваний договір дарування є перешкодою для належного володіння та розпорядження належними йому 9/16 частинами земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7410100000:02:026:6126, площею 0,0337 га, укладений 17 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір дарування земельної ділянки укладений 17 жовтня 2015 року, а позивач звернувся в суд із позовом про визнання цього договору дарування недійсним 23 серпня 2019 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності. Суд першої інстанції вважав, що позов ОСОБА_1

є обґрунтованим, та посилаючись на частину 1 статті 261 ЦК України, відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року змінено у частині мотивів відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновок суд першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

у зв'язку із пропуском ним строку позовної давності, є помилковим, оскільки відсутні передбачені статтями 203, 215 ЦК України підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що договором дарування

від 17 жовтня 2015 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, порушено його права та інтереси.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Чепурна Н. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, не надано належної оцінки доказам, висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають обставинам справи.

Вважає, що висновок апеляційного суду про те, що визнання договору дарування земельної ділянки недійсним саме по собі не призведе до виникнення у позивача права на володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою або її частини і не відновить його права, помилковим.

Також не погоджується з висновком суду, що обраний ОСОБА_1 у цій справі спосіб захисту його прав шляхом визнання недійсним оспорюваного договору дарування земельної ділянки не відповідає засадам цивільного судочинства і не є належним та достатнім для відновлення його прав.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України:

від 11 лютого 2015 року справа № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 12 жовтня 2016 року справа № 6-2099цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 05 грудня 2018 року

у справі № 713/1817/16 (провадження №14-458цс18).

У липні 2020 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що касаційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 квітня 1959 року ОСОБА_3 згідно з рішенням Чернігівської міської ради депутатів трудящих на підставі договору надано в безстрокове користування земельну ділянку площею 600 кв. м, для будівництва та обслуговування жилого будинку, на праві особистої власності по АДРЕСА_1 (а. с. 23).

15 березня 1995 року ОСОБА_4 на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 20 лютого

1995 року № 42 виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 674 кв. м по

АДРЕСА_1, для обслуговування житлового будинку і господарчих споруд (а. с. 19).

Рішенням тридцять першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 19 квітня 2013 року внесені зміни в рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 20 лютого 1995 року № 42 та зазначено прізвище ОСОБА_3 замість ОСОБА_4 (а. с. 20).

29 липня 2013 року між ОСОБА_3 та його дружиною

ОСОБА_5 укладений договір про визначення часток у праві спільної власності подружжя, за умовами якого встановлена зміна режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на житловий будинок із надвірними будівлями, із визначенням часток у праві спільної власності: ОСОБА_3-7/16 частин, а ОСОБА_5-9/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями (а. с. 21-22).

17 серпня 2013 року ОСОБА_3 подарував належну йому земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6127, за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5 (а. с. 25-26).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 березня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності

на 9/16 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 30).

06 березня 2014 року ОСОБА_5 подарувала належні їй на праві власності 9/16 частин житлового будинку та земельну ділянку площею

0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6127 за адресою:

АДРЕСА_1, сину - позивачеві ОСОБА_1

(а. с. 28-29,32-33).

06 березня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на 9/16 частин житлового будинку та на земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер undefined, що підтверджується відповідними витягами з реєстру речових прав на нерухоме майно

(а. с. 30,34).

22 вересня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін і доповнень до договору дарування частини житлового будинку від 06 березня 2014 року, у зв'язку з тим, що при укладенні договору дарування 06 березня 2014 року не було вказано порядок користування 9/16 частинами житлового будинку з надвірними будівлями. Сторони дійшли згоди внести зміни та доповнення до договору дарування від 06 березня 2014 року та було викладено пункт 1 у такій редакції: 9/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, які переходять у власність ОСОБА_1, складаються з: кімнати 1-9 площею 16,5 кв. м, кімнати 1-10 площею

10,9 кв. м, 1/2 частини передпокою 1-6 площею 5,3 кв. м, 1/2 частини кладової 1-7 площею 0,5 кв. м, 1/2 частин кухні 1-1, площею 9,1 кв. м,

1/2 частин коридору 1-2 площею 3,7 кв. м, 1/2 частин котельні 1-3 площею 4,6 кв. м, 1/2 частини ванни 1-4 площею 3,6 кв. м, 1/2 частини шафи 1-11 площею 0,3 кв. м загальною площею по частині 30,3 кв. м, а також

з надвірних будівель: 1/2 частини погребу під літерою "б-1", 1/2 частини сараю під літерою "Б-1 ", 1/2 частини сараю під літерою "б1-1", 1/2 частини навісу під літерою "б2-1 ", 1/2 частин сараю під літерою "б3-1", 1/2 частини убиральні під літерою "Г-1 ", 1/2 частини ганку під літерою "а-1 ", гаража "А2-1". Усі інші умови договору залишені без змін (а. с. 31).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6126 (а. с. 27).

17 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подарував свої 7/16 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером 7410100000:02:026:6126 за адресою: АДРЕСА_1, дочці ОСОБА_2 (а. с. 38).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7410100000:02:026:6126, зареєстровано за ОСОБА_2. На кадастровому плані цієї земельної ділянки визначено межу земельної ділянки та план земельної ділянки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Чепурна Н. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частиною 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Судом установлено, що на підставі договору дарування від 17 жовтня

2015 року право власності на 7/16 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:6126 за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано у встановленому законом порядку за ОСОБА_2, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року № 105425613.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України та частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень частини 2 статті 16 та частини 1 статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 2 статті 16 та частини 1 статті 215 ЦК України.

За захистом своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16,

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій

у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

За правилами статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні,

то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те,

що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки

та розташованих на ній будинку, споруди) і особа, яка законно набула

у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оспоренні права на земельну ділянку під таким будинком і спорудою після їх набуття.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 17 жовтня 2015 року площею

0,0337 га, кадастровий номер undefined, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки він не має доступу

до належних йому на законних підставах 9/16 часток житлового будинку

з надвірними будівлями, отриманими у власність на підставі договору дарування від 06 березня 2014 року.

Інших підстав недійсності спірного договору дарування позивач не заявив.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи

в позові з інших правових підстав, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів того, що договором дарування від 17 жовтня 2015 року, укладеним між

ОСОБА_3 та ОСОБА_2, порушено його права та інтереси.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду України: від 11 лютого 2015 року справа № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 12 жовтня 2016 року справа № 6-2099цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16 (провадження №14-458цс18) не заслуговують на увагу, оскільки в справах встановлені інші фактичні обставини.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чепурна Наталія Вікторівна залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2020 року

у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк