Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №686/10768/19

Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 686/10768/19

провадження № 61-5318св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: прокуратура Хмельницької області, Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2019 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Позов мотивовано тим, що 28 грудня 2018 року слідчий у особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Хмельницької області радник юстиції Бандура Б. Б. виніс незаконну і протиправну постанову про закриття кримінального провадження № 42017240000000249, яку скасовано ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду 16 квітня 2019 року в справі № 686/7171/19.

Внаслідок цієї незаконної і протиправної постанови позивачу завдано майнової і моральної шкоди.

Моральну шкоду позивач визначає як таку, що виявилась у душевних стражданнях з приводу протиправного процесуального рішення щодо нього, необхідності вжиття додаткових заходів для захисту в суді, безпідставній витраті особистого часу.

Майнову шкоду позивач визначає як витрати на участь в судових засіданнях, чотири години вартістю по 10 000,00 грн кожна, витрати на проїзд в громадському транспорті загалом на суму 20,00 грн, тобто всього - 40 020,00 грн.

ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь 1 000 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним рішенням - постановою про закриття кримінального провадження № 42017240000000249 слідчого у особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Хмельницької області радника юстиції Бандури Б. Б. від 28 грудня 2018 року, а також 40 020,00
грн майнової шкоди; судові витрати, видатки і можливі податки, платежі, збори покласти на відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 13 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що доводи позивача, викладені в позовній заяві, є необґрунтованими. На думку суду вказані позивачем обставини не вказують на наявність в діях працівників органів прокуратури ознак заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди, відповідальність, за яку повинна нести держава. Крім того, позивачем не надано суду доказів про заподіяння йому майнової шкоди внаслідок протиправних дій посадової особи органу досудового розслідування.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

13 листопада 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 березня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 22, 23, 1174 ЦК України.

Як приклад, заявник наводить справи: № 686/20012/1/, № 646/1591/18, № 464/3789/17, № 509/4156/15-а, № 750/6330/17, № 904/4494/18, № 638/6944/16-ц, № 638/17403/15-ц, № 638/1892/16-ц, № 638/12068/16-ц, № 638/12259/16, № 904/4494/18, № 646/1591/18, № 750/6330/17, № 464/3789/17, № 6-440цс16, № 638/12259/16, № 638/6944/16-ц, № 509/156/15-а, № 199/6713/14-ц, № 640/14909/16-ц, № 577/3791/18, № 688/2479/16-ц, № 6-501цс17, № 320/715/17, № 755/10947/17, № 554/4970/18.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

13 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 15 грудня 2020 року № 3146/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-5318св20 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 15 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

16 квітня 2019 року ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду у справі № 686/7171/19 було скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Хмельницької області радника юстиції Бандури Б. Б. від 28 грудня 2018 року про закриття кримінального провадження № 4217240000000249, за яким відомості в ЄРДР було внесено за заявою

ОСОБА_1.

Вказані обставини підтверджуються також витягом з ЄРДР, копією постанови про закриття кримінального провадження від 28. грудня 2018 року (а. с. 48-52,53-54).

Позивач надав суду чотири квитки без дати на разовий проїзд в громадському транспорті вартістю по 5,00 грн. кожен і фіскальний чек від 18 квітня 2019 року на суму 6,00 грн за ксерокопіювання (а. с. 11).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відмовляючи позивачу у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року є процесуальним обов'язком позивача.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому статтею 24 КПК України.

Статтею 303 КПК України встановлено право оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

За правилом частини 2 статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Установивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди працівниками прокуратури, причинний зв'язок між діями працівників прокуратури та настанням тих негативних наслідків про які він вказує, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв'язку з його недоведеністю.

Права ОСОБА_1, на порушення яких останній посилався, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності працівників прокуратури в порядку, визначеному КПК України.

Такий висновок є аналогічним висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19) від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19), від 03 грудня у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/17001/17 (провадження № 61-22067св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 30 червня 2020 року у справі № 686/3050/19 (провадження № 61-19878св19) та від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20), предметом розгляду яких були позовні заяви

ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією та бездіяльністю органів державної влади.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який на думку позивача свідчить про завдання йому моральної і матеріальної шкоди, тобто стосуються переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, під час вирішення питання доведеності усіх складових деліктної відповідальності, перевірили наведені позивачем доводи і дали належну оцінку усім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є прерогативою судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд перевірив аргументи заявника щодо неврахуванням судами попередніх інстанцій висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 22, 23, 1174 ЦК України та не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм статей 22, 23, 1174 ЦК України.

Крім того, є безпідставними аргументи заявника щодо неврахуванням судами попередніх інстанцій висновки, наведених у справах № 686/20012/1/, № 646/1591/18, № 464/3789/17, № 509/4156/15-а, № 750/6330/17, № 904/4494/18, № 638/6944/16-ц, № 638/17403/15-ц, № 638/1892/16-ц, № 638/12068/16-ц, № 638/12259/16, № 904/4494/18, № 646/1591/18, № 750/6330/17, № 464/3789/17, № 6-440цс16, № 638/12259/16, № 638/6944/16-ц, № 509/156/15-а, № 199/6713/14-ц, № 640/14909/16-ц, № 577/3791/18, № 688/2479/16-ц, № 6-501цс17, № 320/715/17, № 755/10947/17, № 554/4970/18, оскільки фактичні обставини справ, на які посилається заявник, і фактичні обставини справи, яка переглядається є різними, що виключає можливість їх застосування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 13 листопада 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 лютого 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо заявлених клопотань

Одночасно у касаційній скарзі заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання заявник мотивує двома різними підходами щодо стягнення моральної і майнової шкоди.

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені у статтях 403, 404 ЦПК України.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 1 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не підлягає задоволенню, оскільки колегія суддів не вбачає для цього підстав, так як з аналогічних питань Верховним Судом зроблено відповідні правові висновки, підстав для відступу яких колегія не вбачає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 13 листопада 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська