Постанова
Іменем України
25 червня 2020 року
м. Київ
справа № 712/5458/17
провадження № 61-48452ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Мисан Алла Олексіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року у складі судді Мельник І. О. та постанову Апеляційного суду Черкаської області
від 15 листопада 2018 рокуу складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») про визнання кредитного договору недійсним.
Обґрунтовуючи позов вказувала, що 22 листопада 2006 року між нею
та Відкритим акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона, як позичальник, отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії на суму
27 000,00 дол. США на строк до 21 листопада 2018 року зі сплатою 12,5 % річних.
До кредитного договору було укладено додаткову угоду № 1 від 16 лютого
2009 року, додаткову угоду № 2 від 07 квітня 2009 року та додаткову угоду № 3 від 29 квітня 2010 року.
В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено договір іпотеки № ФВД1_02-06/00, за яким ОСОБА_1 , ОСОБА_3
та ОСОБА_4 в іпотеку кредитору передали належну їм на праві приватної власності трикімнатну квартиру у АДРЕСА_1 .
Крім того, на забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір поруки із ОСОБА_2 .
Посилалась на те, що при підписанні кредитного договору та додаткових угод
до нього банком було порушено її законні права, а саме кредитний договір
від 22 листопада 2006 року № ФВ 02-06/00 за своїм змістом і текстом
не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача, відповідачем не проведено переддоговірної роботи, позивача не було повідомлено
про орієнтовну сукупну вартість кредиту, наявні форми кредитування, відмінності між ними, про методи нарахування відсотків, та як обраний метод буде впливати на зобов`язання споживача, що ввело її, як позичальника, в оману і позбавило можливості контролювати, яким чином банк розподіляє платежі
на тіло та відсотки, скільки ще коштів їй потрібно сплатити, також у кредитному договорі відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для його укладення.
Крім того, банком порушено істотну умову кредитного договору, що стосується його предмета, оскільки зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, натомість кредитним договором відповідно до умов Кредитного договору визначено валюту зобов`язання в іноземній валюті.
З огляду на наведене, просила суд визнати кредитний договір від 22 листопада 2006 року недійсним з моменту його укладання, зобов`язати приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договором іпотеки, Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме: зобов`язати банк повернути позивачеві сплачені за кредитним договором відсотки, пеню, штрафні санкції, комісію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року
в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що підписання позивачем договору кредиту є свідченням її згоди на прийняття всіх умов договору, згідно з якими вона зобов`язалася перед кредитором за виконання нею свого обов`язку. При цьому суд вважав доведеним той факт, що банк мав всі правові підстави для укладення кредитного договору та надання кредиту в іноземні валюті. Позивач була належним чином ознайомлена з умовами кредитування та отримала кредит саме на таких умовах, які вважала прийнятними для себе, і займаючи на момент отримання кредиту посаду заступника начальника Головного управління економіки Черкаської обласної державної адміністрації, мала об`єктивну можливість здійснити оцінку запропонованих умов кредитування та здійснити свідомий вибір щодо добровільного укладення чи неукладення кредитного договору на запропонованих банком умовах.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2018 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,
що позивач не спростувала презумпції правомірності оспорюваного кредитного договору, тому рішення суду з приводу цих доводів є законним
та обґрунтованим, відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2018 року,
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2018 року скасувати
й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами попередніх інстанцій
не надано правової оцінки її поясненням про те, що договір містить нечіткі
та незрозумілі умови, які можуть тлумачитись по різному, що вводить в оману щодо їх змісту.
Також зазначає, що кредитор перед укладенням кредитного договору не провів
з нею переддоговірну роботу та не пояснив умови договору у валюті і не довів
до її відома інформацію щодо валютних ризиків; банківські виписки щодо руху коштів за кредитним договором не містять необхідних відомостей про стан виконання зобов`язання.
Посилається також на те, що, на її думку, судами перекручені фактичні обставини справи щодо предмета дослідження та висновки експертного економічного дослідження.
Вважає, що наведені обставини безпідставно не взяті до уваги судами попередніх інстанцій як такі, що порушують її права як споживача банківських послуг, у зв`язку з чим кредитний договір є недійсним.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року до Верховного Суду від ПАТ АБ «Укргазбанк» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник, не погоджуючись
із доводами касаційної скарги в повному обсязі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
В обґрунтування своєї позиції вказує, що ОСОБА_1 не заперечує факт отримання валютних коштів за кредитним договором, нею не доведено введення її, як споживача банківських послуг, в оману через нероз`яснення валютних ризиків. Висновок судів про те, що позивачеві, як споживачу банківських послуг, надано вичерпну інформацію щодо кредиту, розрахунку
за платежами, реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання кредиту, зроблено на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів.
До того ж, у відзиві зазначається, що вимоги щодо реальної відсоткової ставки та зазначення абсолютного значення подорожчання кредиту, а також валютних ризиків не були обов`язковими на час укладення оспорюваного кредитного договору.
Крім того, у відзиві вказується, що позивачем пропущено строк позовної давності, адже всі умови, які за доводами позивача свідчать про недійсність договору, були відомі з 22 листопада 2016 року, з часу укладення кредитного договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 712/5458/17
із Соснівського районного суду м. Черкаси.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 квітня 2020 року справу № 712/5458/17 передано судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судами встановлено, що 22 листопада 2006 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ФВ 02_06/00, згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом
27 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном повернення
до 21 листопада 2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позичальником, банком та третіми особами укладено договір іпотеки
№ ФВД1_02-06/00, за умовами якого позичальник ОСОБА_1 і майнові поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали в іпотеку кредитору квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, на забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір поруки із ОСОБА_2
ВУ період з 22 листопада 2006 року до 28 вересня 2007 року позичальник зверталася до банку із заявами на видачу частини кредитних коштів на загальну суму 24 012,00 доларів США, про що свідчать матеріали справи, а саме виписка за позичковим рахунком позичальника за період з 22 листопада 2006 року
до 28 вересня 2007 року.
До кредитного договору між банком та ОСОБА_1 були укладені додаткові угоди: № 1 від 16 лютого 2009 року про встановлення черговості погашення заборгованості; № 2 від 07 квітня 2009 року про зміну відсоткової ставки
та новий перерахунок розміру платежів; № 3 від 29 квітня 2010 року про зміну умов договору щодо права кредитора вимагати дострокового виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, про страхування власного життя та про право банку у разі прострочення строків виконання зобов`язання вносити інформацію щодо позичальника до єдиної інформаційної системи обліку позичальників.
Під час розгляду цивільної справи № 712/3811/15-ц за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 січня 2016 року, була призначена судова економічна експертиза, висновком якої
від 28 квітня 2016 року № 57/280/16-23 підтверджено відповідність документального оформлення операцій банком з надання кредитів та повноти нарахування та сплати відсотків за користування кредитом у відповідності
до умов кредитного договору, без грубих порушень нормативних актів,
що регулюють порядок видачі, погашення кредитів, їх обліку та контролю
за виключенням окремих положень, які не були обумовлені в кредитному договорі.
Під час дослідження документально підтверджено видачу ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті шляхом перерахування обумовленої суми грошових коштів на поточний рахунок позичальника, як передбачено умовами кредитного договору від 22 листопада 2006 року № ФВ_02-06/00.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2018 року Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції закону, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальними положеннями частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті
203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом
не вимагається.
За змістом частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає
в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається
у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає
чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції (абзац 1 частини четвертої статті 19 Закону України
«Про захист прав споживачів»).
Відповідно до абзацу 1 частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Отже у разі, коли особа звертається з позовом про визнання недійсним кредитного договору саме з підстав порушення її прав як споживача з посиланням на відповідні положення Закону України «Про захист прав споживачів», то саме такі обставини потребують доведення позивачем.
У справі, яка розглядається, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження використання відповідачем нечесної підприємницької практики чи наявності інших, передбачених чинним законодавством України підстав, які б доводили недійсність кредитного договору.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Разом з тим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що оспорюваний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, умови оспорюваного договору не є несправедливими або такими, що створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Касаційний суд погоджується з висновком судів першої та другої інстанцій про те, що позивачем не доведено обставин щодо введення її в оману з приводу розміру щомісячного платежу, відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту шляхом нечесної підприємницької практики, оскільки такий висновок судами зроблений на підставі дослідження, зокрема, змісту додаткових умов до кредитного договору, які свідчать про те, що позивач усвідомлювала умови кредитного договору.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 203, 215, 230 ЦК України та статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не взяли до уваги висновок Експертного економічного дослідження від 12 вересня 2017 рок № 2-12/09, виконаного на підставі заяви ОСОБА_1 , яким встановлено, що надані для дослідження матеріали не містять первинних документів, які могли б підтверджувати або спростувати факт отримання грошових коштів в готівковій формі у касі банку, а також обґрунтованість того, що умовами кредитного договору визначений детальний розпис загальної (сукупної) вартості кредиту, реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту, та документально обґрунтовано щомісячний платіж, за цим висновком не підтверджується, відхиляється, оскільки судом взято до уваги висновок судово-економічної експертизи від 28 квітня 2016 року № 57/280/16-23, призначеної на підставі ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 січня 2016 року.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що кредитний договір є недійсним, оскільки валютою договору є іноземна валюта, також відхиляються, оскільки позивач особисто ознайомилася з умовами кредитного договору, погодилася з ними. Доводи касаційної скарги щодо заборони надання на території України споживчих кредитів в іноземній валюті є необґрунтованими, оскільки на час укладення договору про іпотечний кредит (22 листопада 2006 року) така заборона в Законі України «Про захист прав споживачів» була відсутня.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права, вони містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій, зокрема апеляційного суду, який належним чином їх спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська