Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.11.2018 року у справі №713/1556/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 713/1556/17-ц

провадження № 61-46483 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,

відповідачі за первісним позовом - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач за зустрічним позовом - Вижницька міська рада,

третя особа - Орган опіки і піклування Вижницької РДА,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року в складі колегії суддів Лисака І. Н., Височанської Н. Л., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа Орган опіки і піклування Вижницької РДА про виселення із житлового будинку.

В обґрунтування позову посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право власності серія САС № 934845 від 15 грудня 2010 року вона є власником житлового будинку за АДРЕСА_1. В зазначеному будинку крім неї зареєстрований її син, який вселився туди без її відома та згоди, та вселилися і проживають без законних підстав ОСОБА_3 (невістка) із донькою ОСОБА_4.

Вказує, що проживати разом із відповідачами в одному будинку неможливо, оскільки ОСОБА_2 систематично порушує правила спільного проживання, яке виражається у вчиненні фізичного та психологічного насильства щодо неї, застосування погроз, образ, реальної загрози життю і здоров'ю, що є підставою для виселення відповідачів з її будинку. На підтвердження таких обставин посилається на вирок Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 червня 2017 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 та Вижницької міської ради, в якому просив:

- визнати частково незаконним та скасувати рішення № 19 від 05 лютого 2009 року та рішення № 46 від 30 липня 2010 року виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради про оформлення права власності на будинок за ОСОБА_1;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане на підставі рішення № 19 виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради від 05 лютого 2009 року на ім'я ОСОБА_1;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку в майні колишнього колгоспного двору - житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 та залишити у власності ОСОБА_1 1/2 частку в майні колишнього колгоспного двору - житловому будинку за адресою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог указував, що проживав та постійно був зареєстрований в житловому будинку по АДРЕСА_2, зруйнованому внаслідок стихійного лиха, яке трапилося в липні 2008 року, після чого з лютого 2009 року проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1, збудованому за державні кошти, де проживає зі своєю дружиною та неповнолітньою дочкою по теперішній час.

З листа Вижницької міської ради від 24 жовтня 2017 року № 1161 ОСОБА_2 стало відомо, що житловий будинок по АДРЕСА_2, в якому він народився і проживав і який зруйнований внаслідок стихійного лиха, станом на 15 квітня 1991 року відносився до суспільної групи господарства - колгоспний двір, у зв'язку з чим вважав, що йому належала частка у вказаному майні. Оскільки вказаний будинок був зруйнований і замість нього збудований інший будинок, позивач вважає, що новостворений будинок належить йому та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено:

- визнано частково незаконним та скасовано рішення № 19 від 05 лютого 2009 року виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області "Про оформлення права власності" на підставі розпорядження Вижницької РДА від 10 грудня 2008 року за № 859 в частині отримання свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1;

- визнано незаконним та скасовано рішення № 46 від 30 липня 2010 року виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області "Про розгляд заяв громадян", на підставі якого видано рішення ОСОБА_1 виконавчого комітету сільської ради від 05 лютого 2009 року за № 19 "Про оформлення права власності" для отримання свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1;

- визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, виданого на підставі рішення № 19 виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради від 05 лютого 2009 року на ім'я ОСОБА_1, яке зареєстровано 15 грудня 2010 року у Вижницькому районному бюро технічної інвентаризації за реєстрованим № 32359718;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки в майні колишнього колгоспного двору - в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1;

- залишено у власності відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_1,1/2 частку в майні колишнього колгоспного двору - в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог не надала суду належних і допустимих доказів про існування обставин, які є підставою для виселення відповідачів.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок по АДРЕСА_2 відносився до категорії колгоспного двору, і ОСОБА_2 як член колгоспного двору мав право на частку в новоствореному майні, отже є співвласником спірного житлового будинку.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 липня 2018 року скасованота ухвалено новерішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, про виселення, та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Вижницької міської ради, ОСОБА_1 про визнання рішень №19, № 46 виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради від 05лютого 2009 року і від 30 липня 2010 року незаконними, визнання права власності на Ѕ частку в житловому будинку відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що вимога про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 з підстав, передбачених статтею 157 та частиною 1 статті 116 ЖК України, не доведена та не містить посилань на застосування відносно них реагування та заходів громадського впливу, після яких тривали порушення прав власника.

Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 червня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, а саме за вчинення 03 березня 2013 року насильницьких дій відносно ОСОБА_1, що є одиноким випадком та не підтверджує вчинення аналогічних дій іншими відповідачами, а також, що у матеріалах справи відсутні докази систематичного порушення ОСОБА_2 правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції безпідставно віднесено зруйнований будинок до колгоспного двору, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги указує, що висновок апеляційного суду про те, що житловий будинок по АДРЕСА_2 не відноситься до колгоспного двору, є безпідставний та спростовується наявним у матеріалах справи доказом, а саме листом Вижницької міської ради № 1161 від 24 жовтня 2017 року, якому апеляційний суд не надав належну оцінку.

Постанова апеляційного суду Чернівецької області від 25 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа Орган опіки і піклування Вижницької РДА про виселення із житлового будинку в касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу

10 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від Вижницької міської ради про залишення касаційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду без змін. Вказує, що апеляційний суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, оскільки спірний будинок належить ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5.

Зазначають, що ОСОБА_2, посилаючись на віднесення до колгоспного двору будинку по АДРЕСА_2, претендує на частку в житловому будинку по АДРЕСА_1, який був збудований у 2008 році замість непридатного для проживання вищезазначеного будинку.

11 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому вона просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Вказує, що ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів того, що будинок АДРЕСА_2 відноситься до колгоспного двору, оскільки ні позивач, ні його мати у колгоспі ніколи не працювали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 була власником житлового будинку по АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5. Спадщину ОСОБА_1 фактично прийняла, проте правовстановлюючі документи на вказаний будинок не оформила.

До стихійного лиха, яке трапилося у липні 2008 року, в житловому будинку по АДРЕСА_2 проживали та були зареєстровані ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Станом на 05 жовтня 2009 року господарство по АДРЕСА_2 не обліковується по господарському обліку, так як замість зруйнованих внаслідок стихійного лиха 23-27 липня 2008 року будинків були побудовані нові будинки на полі "Діброва", і житловий будинок де зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, і фактично проживають ОСОБА_3, ОСОБА_4 рахується по АДРЕСА_1.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником новозбудованого житлового будинку, розташованого в по АДРЕСА_1, на підставі рішень виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради № 19 від 05 лютого 2009 року та № 46 від 30 липня 2010 року про оформлення права власності.

В житловому будинку по АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_2, його колишня дружина ОСОБА_3 і неповнолітня дочка ОСОБА_4

Вижницька міська рада є правонаступником Чорногузівської сільської ради, внаслідок об'єднання громад.

Відповідно до пункту 4 рішення Чорногузівської сільської ради від 05 лютого 2009 року № 19 ОСОБА_1 попереджено про відповідальність за збереження житлової площі за всіма членами сім'ї, які були зареєстровані та проживали у житловому будинку по АДРЕСА_2 до стихійного лиха, що сталося у липні 2008 року.

ОСОБА_2, будучи зареєстрованим у будинку АДРЕСА_2, після його знищення та набуття його матір'ю - ОСОБА_1 права власності на спірний будинок вселився в нього разом із дружиною ОСОБА_3 і дочкою ОСОБА_4 та зареєстрований в ньому як член сім'ї власника будинку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вимогам закону.

Предметом спору в даній справі є визнання незаконним та скасування рішення № 19 від 05 лютого 2009 року та рішення № 46 від 30 липня 2010 року виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_1 з тих підстав, що він збудований замість зруйнованого будинку, який відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а тому належить сторонам на праві спільної власності.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15 зазначено, що "спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим".

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Такий висновок міститься у постанові ВерховногоСудуу складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року в справі № 600/414/15 (провадження № 61-35015св18) із схожими правовідносинами.

Таким чином, судам слід було встановити наявність членства у колгоспному дворі ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Апеляційний суд установив, що зруйнований в 2008 році будинок по АДРЕСА_2 не відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір, оскільки в погосподарській книзі в графі "місце роботи" голови двору ОСОБА_5 міститься відмітка "у власному господарстві", а ОСОБА_1, ОСОБА_2 проживали та були зареєстровані до даного господарства, членами колгоспного двору не являлися та у колгоспі не працювали.

За таких обставин апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів того, що зруйнований будинок відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір, зокрема, рішень або витягів з таких рішень про прийняття хоча б одного з членів господарства до колгоспу або відомості про те, що вони працювали у колгоспі, а тому обґрунтовано дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин статей 120 123 ЦК УРСР і безпідставність позовних вимог ОСОБА_2.

Крім того, ОСОБА_1 була власником знищеного будинку після смерті матері в порядку спадкування за заповітом, а тому Вижницька міська рада Чернівецької області правомірно оформила їй право власності на новостворений будинок по АДРЕСА_1.

Апеляційний суд зробив правильний висновок, що сам по собі лист № 1161 від 24 жовтня 2017 року Вижницької міської ради про те, що станом на 15 квітня 1991 року господарство по АДРЕСА_2 мало статус колгоспного двору, відомості про що взято з погосподарської книги без з'ясування роду занять членів колгоспного двору, не підтверджує даних обставин і не є належним і допустимим доказом.

За таких обставин оспорюваними рішеннями № 19 від 05 лютого 2009 року та № 46 від 30 липня 2010 року виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради про оформлення права власності на ім'я ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 права позивача не порушуються.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Чернівецької області від 25 версеня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Вижницької міської ради про визнання частково незаконним та скасування рішень №19, № 46 виконавчого комітету Чорногузівської сільської ради від 05 лютого 2009 року та 30 липня 2010 року і визнання права власності на Ѕ частину в житловому будинку залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук