Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.03.2019 року у справі №456/2514/17

Постанова

Іменем України

19 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 456/2514/17

провадження № 61-3171св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради,

треті особи: начальник Управління соціально-гуманітарної політики Левкович Тетяна Василівна, Навчально-виховний комплекс "СЗШ-ліцей" м. Моршин,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області в складі судді Бучківської В. Л. від 23 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду в складі суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б., від 15 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління СГП Моршинської міської ради, третя особа начальник управління СГП Левкович Т. В., яку в подальшому доповнював, про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу.

Посилаючись на незаконність дій відповідача при винесенні наказів про дисциплінарну відповідальність та про його звільнення, позивач просив суд: визнати незаконними накази Управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради № 65-к від 04 жовтня 2013 року, № 59-к від 12 вересня 2013 року, № 60-к від 16 вересня 2013 року; поновити його на роботі; стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час затримки при розрахунку під час звільнення та вимушеного прогулу з 08 жовтня 2013 року по день фактичного розрахунку в сумі 847 323 грн 15 коп., які 17 жовтня 2018 року було уточнено до 1 292 910 грн 90 коп. з урахуванням індексації, оскільки така поступово підвищувалась за час звільнення ОСОБА_1, та розподілити судові витрати.

Рух справи до ухвалення оскаржених судових рішень

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 серпня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у даній справі з тих підстав, що позивач уже звертався до суду з позовом між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самим підстав ї є судове рішення, яке набрало законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року, постановляючи вказану ухвалу, мотивувала її тим, що більшість підстав позову в даній справі тотожні зі справою № 456/5474/13-ц, за наслідком розгляду якої ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, та фактично позивач не погоджуючись з даним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2014 року і має намір ревізувати таке рішення, подавши позов у даній справі. Однак, з наведених матеріалів також вбачається, що у даній справі позивачем заявлено вимоги до того ж відповідача і з іншої підстави, яка не зазначалась як підстава позову у попередній справі. А саме із позовної заяви у справі № 456/2514/17 вбачається, що позивач вважає своє звільнення незаконним у зв'язку із не проведенням із ним розрахунку при звільненні, про що у попередній справі не йшлося. Апеляційний суд указав, що підстави позову, заявлені ОСОБА_1 у вказаній справі є тотожними з підставами, заявленими у справі №456/5474/13-ц, окрім вимог щодо незаконності непроведенням із позивачем розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління СГП Моршинської міської ради, треті особи: начальник Управління СГП Моршинської міської ради Левкович Т. В., Навчально-виховний комплекс "СЗШ-ліцей" м. Моршин, про скасування наказів, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу з підстав, зазначених у позовній заяві, окрім підстави - незаконності звільнення позивача у зв'язку із не проведенням із ним розрахунку при звільненні, закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління СГП Моршинської міської ради, треті особи: начальник Управління СГП Моршинської міської ради Левкович Т. В., Навчально-виховний комплекс "СЗШ-ліцей" м. Моршин, про скасування наказів, про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу з підстави незаконності звільнення позивача у зв'язку із не проведенням із ним розрахунку при звільненні.

Призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Управління СГП Моршинської міської ради, треті особи: начальник Управління СГП Моршинської міської ради Левкович Т. В., Навчально-виховний комплекс "СЗШ-ліцей" м. Моршин, про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу з підстави незаконності звільнення позивача у зв'язку із не проведенням із ним розрахунку при звільненні до судового розгляду.

Рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України мотивовано тим, що згідно указаної норми закону суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Судом установлено, що вимоги позову ОСОБА_1 про визнати незаконними наказів Управління СГП Моршинської міської ради № 65-к від 04 жовтня 2013 року, № 59-к від 12 вересня 2013 року, № 60-к від 16 вересня 2013 року та поновлення його на роботі і стягнення заробітної плати у зв'язку із незаконним звільненням були предметом перегляду в справі № 456/5474/13-ц, за наслідками розгляду якої ухвалено рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2014 року, яке набрало законної сили. Тому указані вимоги не можуть бути предметом розгляду в даній справі. При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1, які обґрунтовуються непроведенням із ним повного розрахунку при звільненні призначено до судового розгляду в даній справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині вимоги закриття провадження у справі щодо вимог позову ОСОБА_1 про визнати незаконними наказів Управління СГП Моршинської міської ради № 65-к від 04 жовтня 2013 року, № 59-к від 12 вересня 2013 року, № 60-к від 16 вересня 2013 року та поновлення його на роботі і стягнення заробітної плати у зв'язку із незаконним звільненням, що були предметом перегляду в справі № 456/5474/13-ц, відповідають вимогам закону, обставини справи в цій частині встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного суду клопотання про участь в розгляді справи, у якому просив повідомити його про час і місце розгляду його касаційної скарги та надати можливість взяти участь в судовому засіданні.

У задоволенні клопотання про участь в розгляді справи слід відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі (абзац 2 частини 1 статті 402 ЦПК України).

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки судом касаційної інстанції не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи за участю ОСОБА_1 немає.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про закриття провадженні в частині вимог позову ОСОБА_1 щодо визнання незаконними наказів Управління СГП Моршинської міської ради № 65-к від 04 жовтня 2013 року, № 59-к від 12 вересня 2013 року, № 60-к від 16 вересня 2013 року та поновлення його на роботі і стягнення заробітної плати у зв'язку із незаконним звільненням. Суди залишили без уваги, що відповідач видав указані накази та звільнив позивача незаконно. Суди не врахували, що позивач не порушував вимог закону, які стали б підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Суди помилково трактували формулювання позивачем позовних вимог, оскільки вимоги були обґрунтовані порушенням трудового законодавства України та встановленого порядку при звільненні позивача і невчасним розрахунком з позивачем. Суди не дослідили зміст наказів, які позивач вважав незаконними.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У квітні 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом до Управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу, відповідно до якого просив суд: визнати незаконними накази Управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради № 65-к від 04 жовтня 2013 року, №59-к від 12 вересня 2013 року, №60-к від 16 вересня 2013 року; поновити ОСОБА_1 на роботі; стягнути з відповідача в його користь заробітну плату за час затримки при розрахунку під час звільнення та вимушеного прогулу.

Судами також установлено, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 лютого 2014 року, у справі № 456/5474/13-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування наказів Управління соціально-гуманітарної політики Моршинської міської ради № 65-к від 04 жовтня 2013 року, №59-к від 12 вересня 2013 року, №60-к від 16 вересня 2013 року; поновлення ОСОБА_1 на роботі; стягнення з відповідача в його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 серпня 2017 року в даній справі ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у даній справі з тих підстав, що позивач уже звертався до суду з позовом про той самий предмет та з тих самим підстав і є судове рішення, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року, постановляючи вказану ухвалу, мотивувала її тим, що більшість підстав позову в даній справі тотожні зі справою № 456/5474/13-ц, за наслідком розгляду якої ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, та фактично позивач не погоджуючись з даним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2014 року і має намір ревізувати таке рішення, подавши позов у даній справі. Однак, з наведених матеріалів також вбачається, що у даній справі позивачем заявлено вимоги до того ж відповідача і з іншої підстави, яка не зазначалась як підстава позову у попередній справі. А саме із позовної заяви у справі № 456/2514/17 вбачається, що позивач вважає своє звільнення незаконним у зв'язку із не проведенням із ним розрахунку при звільненні, про що у попередній справі не йшлося. Апеляційний суд указав, що підстави позову, заявлені ОСОБА_1 у вказаній справі є тотожними з підставами, заявленими у справі №456/5474/13-ц, окрім вимог щодо незаконності непроведенням із позивачем розрахунку при звільненні.

Висновки, викладені в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 02 листопада 2017 року є чинними та не оскаржувалися учасниками справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм права, а доводи касаційної скарги не містять підстав для скасування оскаржених рішень.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Верховний Суд виходить з того, що закриття провадження у справі з указаних підстав можливе за умови, що у рішенні, яке набрало законної сили, вирішено позов, який є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, а також їх правонаступники, не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми цивільного процесуального закону позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суди установили, що вимоги позову ОСОБА_1 щодо скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу з підстав, зазначених у позовній заяві, є тотожними вимогам, які розглядались у справі № 456/5474/13-ц, за наслідком якого ухвалено рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2014 року, яке набрало законної сили.

Указаних обставин позивач належним чином не спростував.

Суди дійшли правильного висновку, що провадження у справі в частині скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку та вимушеного прогулу підлягає закриттю згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки є рішення, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки у новому позові в даній справі позивач посилається на ті самі обставини, на які він посилався під час розгляду справи № 456/5474/13-ц.

Інші вимоги позивача у даній справі, які не розглядалися у справі № 456/5474/13-ц, суд призначив до розгляду по суті спору, що не порушує права позивача.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються змістом рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 січня 2014 року, яке набрало законної сили, матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції у відповідній частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Більшість доводів касаційної скарги стосуються незаконності наказів, які позивач просив скасувати, а також незаконності його звільнення, що вже було предметом перегляду в іншій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково трактували формулювання позивачем позовних вимог є необгрунтованими та не спростовують встановлену судами попередніх інстанцій тотожність вимог позивача у даній справі із тими самими вимогами позивача до того ж відповідача у справі № 456/5474/13-ц, оскільки указані вимоги в обох позовах були обґрунтовані порушенням трудового законодавства України та встановленого порядку при звільненні позивача.

Вимоги позивача щодо невчасного розрахунку відповідача з ним залишилися на розгляді у районному суді, який у цій частині провадження у справі не закрив, що спростовує доводи касаційної скарги про неправильне їх вирішення в оскаржених рішеннях.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Згідно вимог частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь в розгляді справи.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 жовтня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

Є. В. Петров