Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №288/1632/22
Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №288/1632/22

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 288/1632/22

провадження № 61-3795св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2022 року в складі судді: Рудник М. І., та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання припиненим права користування житлом.

Позов мотивовано тим, що позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить на праві приватної власності вищезгаданий житловий будинок, в якому зареєстрована вона, двоє її дітей, її сестра та колишній чоловік - відповідач по справі. Шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано 07 серпня 2017 року, після чого він виїхав з будинку та з 2017 року за місцем реєстрації не проживав, не ніс обов`язки, пов`язані з утриманням житлового будинку, оплатою комунальних послуг та проведенням поточного ремонту. Його реєстрація в належному позивачеві будинку є перешкодою для неї в користуванні та розпорядженні належним майном, в тому числі і для оформлення житлової субсидії. Житловий будинок складається лише із однієї житлової кімнати. У ній проживає вона, син, донька з малолітньою дитиною. Проживання відповідача в одній з ними кімнаті є неможливим. Відповідачу на праві власності належать два будинки, які знаходяться в Чернівецькій області, тому він не позбавлений права на житло і йому є де проживати.

ОСОБА_1 просила усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання припиненим права ОСОБА_2 на користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження власністю шляхом визнання припинення права користування житлом задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання припиненим права ОСОБА_2 на користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у спірних правовідносинах права Позивача, як власника житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Спір виник між власником житлового будинку, яка є одночасно і його користувачем, та користувачем цього будинку з приводу припинення його права користування вказаним житлом після розірвання шлюбу з власником будинку. Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 2008 року до 2017 рік, мають спільного сина 2010 року народження, відповідач зареєстрований в належному позивачу житловому будинку;

будинок позивача має одну житлову кімнату в якій проживає вона з сином, тобто вона змушена проживати в одній кімнаті з дитиною та колишнім чоловіком, з яким у неї припинені шлюбні відносини та окрім спірного житлового будинку іншого житла у неї немає. Позивач надала підтвердження того, що у власності відповідача перебувають два будинки, а доказів того, що він не має можливості проживати в даних будинках відповідач під час розгляду справи не надав, а в поданому відзиві взагалі вказував, що він не має у власності жодного нерухомого майна, що спростовуються Інформацією з державного реєстру прав на нерухоме майно від 11 листопада 2022 року. Встановлені під час розгляду справи обставини вказують на те, що в даних спірних правовідносинах вимога позивача про усунення перешкод для неї шляхом визнання припиненим права відповідача на користування житловим будинком підлягає задоволенню та вказаний захід є пропорційним з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна (одна житлова кімната, 16.3 кв. м), а також наявності у власності відповідача іншого нерухомого майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивач набула права власності на спірний будинок вже після розірвання шлюбу із відповідачем і він не є членом сім`ї власника цього житла. Будинок складається із однієї житлової кімнати, в якій крім позивача зареєстровані і проживають її діти, подальше користування житлом відповідачем безпосередньо порушує особисті немайнові права на повагу до приватного життя ОСОБА_1 . Встановлено, що ОСОБА_2 не приймає участі в утриманні будинку, не сплачує витрати за надані комунальні послуги, має у приватній власності два житлових будинки. Відповідачем не надано доказів у спростування цих обставин і такі не встановлені судом під час розгляду справи;

суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги щодо підтвердження проживання відповідача у вказаному будинку свідком ОСОБА_4 та даними Акту обстеження вказаного домогосподарства про фактично проживаючих осіб від 31 жовтня 2022 року висновків суду не спростовують, правового значення не мають, і не вливають на законність та правильність прийнятого рішення.

Аргументи учасників справи

13 березня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що

під час допиту в суді першої інстанції ОСОБА_4 , який є сусідом та проживає в АДРЕСА_2 , що відповідач добудував половину будинку до вже існуючого, однак не оформив новобудову,в якій він проживає, даній обставині суд першої інстанції не надав оцінки, та залишив поза увагою обставину яка має важливе значення для правильного розгляду справи;

житлові будинки не належить відповідачу ОСОБА_2 про що останній повідомляв суди неодноразово (також про це вказано у відзиві на позовну заяву) до цього майна він не має ніякого відношення, та ніколи не жив в цих будинках, а згідно відповіді на адвокатський запит, дані будинки належать однофамільцю та іншій особі. Таким чином висновок судів про наявність у власності відповідача іншого нерухомого майна помилковий;

у суді першої інстанції первісна позовна заява містила вимогу про позбавлення відповідача права користування житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , однак вже уточнена позовна заява містить вимогу про усунення перешкод у здійсненні користування та розпорядження власністю шляхом визнання припинення права відповідача на користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач здійснив заміну однієї позовної вимоги іншою, тобто змінив предмет позову. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Таким чином суд першої не мав права прийняти уточнену позовну заяву до розгляду, оскільки таке уточнення можливе лише у відповідності до частини третьої статті 49 ЦПК України. В даному випадку суд першої інстанції, зобов`язаний був у відповідності до частини шостої статті 185 ЦПК України прийняти ухвалу про повернення позовної заяви, однак цього не зробив чим порушив положення даної статті закону. Рішення суду першої та апеляційної інстанції не можуть вважатися законним та обґрунтованим.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року відмовлено.

12 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що позивач успадкувала за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину, яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Позивач є єдиним власником вказаного будинку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 28 березня 2018 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно довідки № 223/02-12 від 26 вересня 2022 року, виданої Квітневою сільською радою Житомирського району, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до копії технічного паспорта на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 , станом на 18 листопада 2017 року, загальна площа будинку складає 39.8 кв. м, а житлова - 16.3 кв. м.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї ОСОБА_1 від 23 вересня 2022 року, підписаного старостою Єрчицького старостинського округу ОСОБА_1, діловодом ОСОБА_9 та депутатом Квітневої сільської ради ОСОБА_11, в ході обстеження в будинку перебували: власник будинку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; дочка - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Перелічені особи зареєстровані в АДРЕСА_1 . Будинок недобудований, складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 39.8 кв. м.

Відповідно до копії Акту обстеження домогосподарства про фактично проживаючих осіб від 31 жовтня 2022 року, підписаного старостою Єрчицького старостинського округу ОСОБА_1 та депутатами Квітневої сільської ради ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Фактично проживають: - ОСОБА_1 ; - ОСОБА_6 ; - ОСОБА_2 ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_1 не проживає - подружжя розлучене.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 листопада 2022 року, ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право власності від 01 вересня 1988 року та від 20 листопада 1988 року є власником 2-х житлових будинків у селі Молодія Глибоцького району Чернівецької області, зокрема по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_4 .

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «встановивши, що квартира, яка є предметом спору, була житлом заявниці за змістом статті 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи мало місце втручання в її право на повагу до свого житла органів державної влади. Уряд стверджував, що заявниця мала подати скаргу на міліціонерів, які замкнули спірну квартиру і не впускали її всередину, в порядку, передбаченому для подання скарг на дії та рішення посадових осіб органів влади. Суд тлумачить цю заяву як визнання того, що особи, які здійснили виселення заявниці, діяли як державні посадові особи. Виселення заявниці з спірної квартири державними посадовими особами представляло собою втручання в її право на повагу до житла з боку органів державної влади. Для того, щоб визначити, чи було це втручання необхідним, як цього вимагає пункт 2 статті 8, суд насамперед повинен розглянути питання про те, чи було воно «передбачено законом» (див. Gillow v. The United Kingdom, § 48). Стаття 90 Житлового кодексу допускає виселення лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Така норма встановлює важливу процесуальну гарантію проти свавільного виселення і її формулювання не допускає винятків. Уряд погодився з тим, що в справі заявниці мав дотримуватися порядок, передбачений статтею 90 Житлового кодексу, навіть при тому, що її проживання не було юридично оформлено. Суд не вбачає підстав не погодитися з цим висновком. Не можливо виділити будь-які обставини, які могли б виправдати в даному випадку відступ від звичайного порядку виселення і досить поспішний перерозподіл права на користування цією квартирою на користь співробітника міліції лише через сім днів після смерті попереднього наймача. Звідси випливає, що втручання в цій справі не може розглядатися як «передбачене законом» згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції. У світлі цього висновку, у Суду немає необхідності вирішувати питання про те, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї з цілей, перелічених в пункті 2 статті 8 (PROKOPOVICH v. RUSSIA, № 58255/00, § 40 - 45, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що:

«статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору».

Суди встановили, що: будинок позивача має одну житлову кімнату,в якій проживає вона з сином, тобто вона змушена проживати в одній кімнаті з дитиною та колишнім чоловіком, з яким у неї припинені шлюбні відносини та окрім спірного житлового будинку іншого житла у неї немає, у власності відповідача перебувають два будинки, а доказів того, що він не має можливості проживати в даних будинках відповідач під час розгляду справи не надав.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач змінила предмет позову після закінчення підготовчого засідання, оскільки уточнена позовна заява була подана 14 листопада 2022 року (а. с. 48), а підготовче судове засідання було призначене на 21 листопада 2022 року (а. с. 54-55).

Доводи касаційної скарги про те, що суди невірно встановили обставини наявності в відповідача нерухомості колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Доводи касаційної скарги про те, що суди невірно встановили обставини наявності в відповідача нерухомості з посиланням на лист Чагорської Сільської Ради Чернівецького району Чернівецької області Старостинського округу № 1 село Молодія від 13 квітня 2023 року № 29 необґрунтовані, оскільки вказаний лист не існував на момент ухвалення рішення судом першої інстанції 01 грудня 2022 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що «апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції».

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 01 грудня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук