Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.04.2024 року у справі №522/9384/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 522/9384/19

провадження № 61-5684св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Акціонерне товариство «Сенс Банк», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пятигорцем Володимиром Івановичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» (далі - КП «Агенція реєстраційних послуг») Манюти С. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП «Агенція реєстраційних послуг», про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позов обґрунтований тим, що 21 грудня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), укладено кредитний договір № 2007/24-24/232, згідно з яким він отримав кредит у розмірі 80 000,00 дол. США.

На забезпечення кредитного договору 21 грудня 2007 року між тими ж сторонами укладений іпотечний договір.

У 2015 році банк звернувся до суду з позовом до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року у справі № 522/13186/15-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту

№ 2007/24-24/232 в сумі 148 945,87 дол. США, що за курсом встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення становить 4 025 306,67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 10 червня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року скасовано, у позові відмовлено.

01 квітня 2019 року на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 квітня 2019 року № 46284521 за відповідачем зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Державний реєстратор не мав права проводити таку реєстрацію права власності на предмет іпотеки за відповідачем, з огляду на порушення ним вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки це є єдиним житлом позивача. Реєстрація права власності відбувалась всупереч приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про іпотеку».

Просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційний послуг» Манюти С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46284521 від 03 квітня 2019 року про реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно - квартиру, загальною площею 107,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1801899051101, номер запису про право власності: 31003694; скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно - квартиру, загальною площею 107,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1801899051101, номер запису про право власності: 31003694.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції керувався тим, що перехід права власності відбувся під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», проте позивач не надав доказів того, що квартира використовується для його постійного проживання та його родини, є його єдиним житлом. Державний реєстратор вчинив реєстраційні дії щодо предмета іпотеки з додержанням норм чинного законодавства

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 березня 2023 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року скасовано, у позові відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задоволення позову про скасування державної реєстрації права власності суперечить імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Проте позов про витребування майна позивач не пред`явив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Пятигорця В. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 761/25240/15, провадження № 61-41026св18, від 21 листопада 2018 року у справі № 367/7589/15-ц, провадження № 61-6432св18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, провадження № 14-38цс18, у постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 6-161цс14.

Реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем АТ «Укрсоцбанк» здійснена державним реєстратором у порушення порядку, передбаченого Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме за відсутності документів, що підтверджують завершення 30-денного строку з моменту отримання боржником ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя.

Також, держаний реєстратор порушив пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), згідно з яким державний реєстратор повинен був пересвідчитися у тому, що подані документи дають змогу встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що іпотекодавцю була направлена вимога про усунення порушення, що така вимога була отримана іпотекодавцем та з моменту її отримання пройшло не менше 30 днів, а також що відсутні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Згода на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки відсутня, прописаного в іпотечному договорі порядку звернення стягнення на предмет іпотеки недостатньо, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від банку неможливо встановити отримувача та вміст поштового відправлення.

Крім того, реєстрація права власності на іпотечне майно здійснена у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Норми цього Закону поширюються на спірне іпотечне майно, оскільки загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м, предмет іпотеки є єдиним житлом для сім`ї іпотекодавця.

Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу і не дослідили матеріали справи щодо того, що у спірній квартирі на час укладення 21 грудня 2007 року договору іпотеки зареєстрована та проживає неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Він не міг заявити позов про витребування майна, оскільки після здійснення реєстратором КП «Агенція реєстраційний послуг» Манютиним С. В. державної реєстрації прав та їх обтяжень за АТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно - належну йому квартиру у нього її ніхто не вилучив, він і зараз продовжує нею користуватися.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

24 травня 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Пятигорця В. І. подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, проте суд касаційної інстанції їх до уваги не бере, оскільки відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України доповнення до касаційної скарги могли бути подані протягом строку на касаційне оскарження.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 грудня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 2007/24-24/232.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 21 грудня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 02-10/176, згідно з яким останній передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру, загальною площею 107,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

03 квітня 2019 року державний реєстратор прав на нерухоме майно КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С. В. на підставі рішення № 46284521 зареєстрував за АТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія та номер 949, виданий 21 грудня 2007 року, видавник приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський А. Е.; повідомлення, серія та номер: К/ИУСБ/Б, виданий 08 грудня 2018 року, видавник АТ «Укрсоцбанк».

10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Згідно з рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року було затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року.

15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини четвертої статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1, 5.3 постанови Правління Національного банку України від 27 червня 2008 року № 89 «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», було затверджено передавальний акт, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набув всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Згідно з пунктом 1 передавального акта від 15 жовтня 2019 року внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа-Банк» (т. 1, а. с.159-161).

КП «Агенція реєстраційних послуг» припинено з 28 липня 2020 року.

01 грудня 2022 року змінено назву з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» (т. 2, а. с.114-117).

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховний Суд переглядає судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які зводяться до того, що скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» тимчасово забороняє примусове стягнення на предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції відповідно до чинного законодавства не встановив порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте відмовив у скасуванні рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з тих підстав, що позивач не довів, що квартира, яка є предметом іпотеки, використовується для його постійного проживання та його родини, є його єдиним житлом.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, взявши до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).

Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, з урахуванням встановлених обставин у цій справі керується таким.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) зазначено: «Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), вказавши, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оспорено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Тому належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. Однак у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а саме наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, виходила з того, що права позивача не порушено, оскільки іпотека виникла до ухвалення державним виконавцем постанови про накладення арешту та заборони на предмет іпотеки, заборона на предмет іпотеки також була вже накладена на предмет іпотеки для забезпечення прав іпотекодержателя, який і задовольнив свої вимоги за рахунок заставленого майна. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Тобто обставини цієї справи не є подібними до обставин справи, що перебуває на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду. А тому підстав для відступу від цих висновків не встановлено».

[ОАС1] У статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов необхідно виходити з такого.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки зумовлена дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором.

Суд першої інстанції встановив, що 08 грудня 2018 року на адресу позивача: АДРЕСА_1 була направлена вимога про усунення порушень з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку її невиконання.

Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримав 19 грудня 2018 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

03 квітня 2019 року державний реєстратор прав на нерухоме майно КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюта С. В. на підставі рішення № 46284521 зареєстрував за АТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія та номер 949, виданий 21 грудня 2007 року, видавник приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Чапський А. Е.; повідомлення, серія та номер: К/ИУСБ/Б, виданий 08 грудня 2018 року, видавник АТ «Укрсоцбанк».

Отже, передбачені статтею 35 Закону України «Про іпотеку» вимоги щодо направлення боржнику та іпотекодавцю повідомлення про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб банк виконав.

Факт отримання такої письмової вимоги ОСОБА_1 належними та допустимим доказами не спростував, тому є безпідставними доводи касаційної скарги, що він не отримував вимогу про усунення порушення та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

У пункті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У Законі України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Водночас до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) викладено висновок про те, що «Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду, що квартира АДРЕСА_3 загальною площею 94,80 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору від 24 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у державного реєстратора Макарова О. В. були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк»».

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, визначених статтями 77-80 ЦПК України, про те, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом спірна квартира відчужена банком на користь третіх осіб.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки, є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх осіб. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, суд апеляційної інстанції помилково виснував, що належним способом захисту порушених прав позивача є віндикаційний позов про витребування спірного майна.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, є його постійним місцем проживання, іншого житла він не має.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 травня 2019 року ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 18-23).

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 24-25).

Відповідно до іпотечного договору від 21 грудня 2007 року місцем проживання ОСОБА_1 є квартира АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 10-14).

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не надав суду доказів, що вказана квартира використовується для постійного його проживання та його родини, є його єдиним житлом. Згідно з матеріалами справи цю обставину банк не спростував.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки квартира АДРЕСА_2 загальною площею 107,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, є єдиним місцем проживання позивача, кредит йому надано в іноземній валюті.

Тому державний реєстратор при реєстрації права власності за банком на вказану квартиру порушив приписи Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є обґрунтованою і підлягає задоволенню з мотивів, які викладені в цій постанові. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення вимог до АТ «Сенс Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП «Агенція реєстраційних послуг» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Водночас Верховний Суд зазначає, що з 16 січня 2020 року законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, зазначена редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 викладено висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить - не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

У постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23) зазначено, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Верховний Суд зауважує, що відмова судами попередніх інстанцій у позові в частині скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з інших підстав не вплинула на вирішення справи по суті, тому немає необхідності виходити за межі доводів касаційної скарги.

Також позивач визначив відповідачем за позовом, крім АТ «Укрсоцбанк», державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюту С. В., який не є належним відповідачем у цій справі з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19).

Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між ОСОБА_1 і банком щодо порушення права власності позивача на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації за банком такого права.

Зазначене також не плинуло на розгляд справи по суті.

Верховний Суд зазначає, що застосувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), ухваленої після подання касаційної скарги, виходить за межі її доводів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених вище мотивів, Верховний Суд вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін з наведених вище підстав.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року становить 1 921,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктами 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги; касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

За подання позовної заяви позивач мав сплатити за позовні вимоги немайнового характеру 1 536,80 грн, за подання апеляційної скарги - 2 305,20 грн, за подання касаційної скарги -3 073,60 грн судового збору.

З огляду на викладене з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях в частині задоволення немайнової вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у розмірі - 3 457,80 грн (768,40 грн + 1 152,60 грн + 1 536,80 грн).

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Пятигорцем Володимиром Івановичем, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в частині вирішення вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг», про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційний послуг» Манюти Сергія Васильовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46284521 від 03 квітня 2019 року про реєстрацію за Акціонерним товариством«Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно - квартиру, загальною площею 107,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1801899051101, номер запису про право власності: 31003694.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 457,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк

[ОАС1]ТАН