Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.09.2020 року у справі №288/1260/19

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 288/1260/19

провадження № 61-13182св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: архівний сектор Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області, Попільнянський районний відділ Житомирської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області, у складі судді:

Рудника М. І., від 30 січня 2020 року, постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І., від 14 липня 2020 року, додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 28 липня

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: архівний сектор Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області, Попільнянський районний відділ Житомирської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про визнання недійсними договорів оренди, скасування записів про проведення державної реєстрації прав оренди земельних ділянок.

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 мотивований тим, що вони є власниками земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства площею 4,1302 га та 4,1277 га відповідно, які розташовані на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району.

Позивачі вказали, що у 2019 році їм стало відомо про те, що ОСОБА_3 користується належними їм земельними ділянками на підставі договорів оренди земельних ділянок від 03 листопада 2010 року, які зареєстровані в ДП "Центр державного земельного кадастру", терміном дії яких становить 10 років.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджують, що не підписували зазначені договори оренди.

Посилаючись на викладене, позивачі просили суд визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 03 листопада 2010 року, площею 4,1302 га та 4,1277 га, які розташовані на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно; скасувати записи № 041021900027, № 041021900028 про проведену державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області

від 30 січня 2020 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок від 03 листопада 2010 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3, цільове призначення земельних ділянок: для ведення особистого селянського господарства, площею 4,1302 га та 4,1277 га, які розташовані на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

Скасовано записи № 041021900027, № 041021900028 про проведену державну реєстрацію права оренди вказаних земельних ділянок, загальною площею 4,1302 га та 4,1277 га відповідно.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 судовий збір по 768,40 грн кожному.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення ОСОБА_1, ОСОБА_2 не було направлено на укладення договорів оренди землі від 03 листопада 2010 року, які вони не підписували.

Відмовляючи у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності, суд врахував, що позивачі дізналися про порушення своїх прав у 2018 році.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 січня

2020 року залишено без змін. Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 28 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2 250,30 грн.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів виходила з того, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановив, що ОСОБА_2 були понесені судові витрати на проведення судової-почеркознавчої експертизи в розмірі 2 250,30 грн, які слід стягнути з ОСОБА_3.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 серпня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 січня 2020 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, в якій, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 288/1260/19 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 08 травня 2018 року у справі № 916/259/16 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Крім того посилався на те, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності не повідомивши про дату, час і місце судового засідання, а також необґрунтовано відхилив заявлений його представником відвід колегії суддів, що є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування судових рішень (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вказав, що суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву, яка не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки в ній відсутнє обґрунтування подання позову від двох позивачів одночасно та залучення третіх осіб по справі, не зазначено їх повне найменування, не зазначені адреси електронної пошти учасників справи, долучені копії документів без належного завірення. ОСОБА_1 жодного разу не з'явилася в судове засідання та не надала пояснень стосовно своєї позиції по справі. Вважає, що позивачі мали звернутися до господарського суду Житомирської області, оскільки він орендує земельні ділянки як приватний підприємець.

Зауважує, що до позову не додано витягу, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав щодо реєстрації права оренди, а в рішенні суду не вказано яка юридична особа і в які реєстри зобов'язана вносити відомості щодо скасування державної реєстрації права оренди. При цьому відповідну особа до участі в розгляді справи не залучена.

Стверджує, що судом неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності, оскільки ОСОБА_2 із 2010 року отримувала орендну плату та зверталась до нього за довідками для соціальних служб, а із

2015 року з'ясовувала з ним питання щодо оренди земельних ділянок. Вважає, що позивачам було відомо про оспорювані договори з моменту їх укладення.

Суди не звернули увагу на його заперечення щодо наданої копії висновку експертного дослідження, яка належним чином не завірена. Також суди не встановили чи порушені права позивачів та в чому полягає таке порушення.

Наголошує на тому, що суд послався на висновок експерта № 6/3-206

від 22 червня 2020 року, проведення якої призначено за ухвалою в іншому складі суді, при цьому судом не встановлено чи попереджався експерт про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Зазначає, що апеляційний суд прийняв до розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення, яка не відповідає вимогам статей 182,183,270

ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні правильно застосовані норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права.

Зазначає, що зі змісту договорів оренди земельних ділянок, вбачається, що відповідач підписав їх як фізична особа. Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність позовної заяви вимогам ЦПК України, то вони є безпідставними, оскільки позивачі вказали всі відомі їм відомості про учасників справи. Доводи щодо відсутності позиції ОСОБА_1, спростовані змістом позовної заяви.

Вказує на нікчемність доводів про те, що строк позовної давності почався із 03 січня 2010 року, оскільки позивачам до 2018 року не було відомо про наявність спірних договорів оренди земельних ділянок.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови райдержадміністрації № 361 від 01 листопада 2002 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 4,1302 га, яка розташована на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно договору оренди землі від 03 листопада 2010 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,1302 га, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області. Договір укладено на 10 років, встановлена орендна плата 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Попільнянському районі Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041021900027

від 20 грудня 2010 року.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 03 листопада 2010 року, "Орендодавець" ОСОБА_1 передала, а "Орендар"

ОСОБА_3 прийняв в тимчасове користування земельну ділянку площею 4,1302 га, що знаходиться на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови райдержадміністрації № 361 від 01 листопада 2002 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 4,1277 га, яка розташована на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно договору оренди землі від 03 листопада 2010 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,1277 га, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області. Договір укладено на 10 років, встановлена орендна плата 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Зазначений договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Попільнянському районі Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041021900028 від 20 грудня 2010 року.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 03 листопада 2010 року, "Орендодавець" ОСОБА_2 передала, а "Орендар"

ОСОБА_3 прийняв в тимчасове користування земельну ділянку площею 4,1277 га, що знаходиться на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області.

Згідно витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019060270000199 від 10 серпня 2019 року, ОСОБА_2 звернулась до Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУ НП в Житомирській області з заявою в якій вказала, що ОСОБА_3 на правах орендаря земельних ділянок, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які розташовані на території Почуйківської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, передав договори оренди земельних ділянок, які ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підписували.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у справі призначена судово-почеркознавча експертиза.

За висновком судового експерта Житомирського НДЕКЦ МВС України № 6/3-206 від 22 червня 2020 року:

- досліджуваний підпис від імені ОСОБА_1 в графі "За Орендодавця" договору оренди землі від 03 листопада 2010 року, укладеного з орендодавцем ОСОБА_2, в графі "Орендодавець" акту приймання - передачі земельної ділянки від 03 листопада 2010 року, укладений з орендодавцем ОСОБА_1, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою;

- досліджуваний підпис від імені ОСОБА_2 в графі "За Орендодавця" договору оренди землі від 03 листопада 2010 року укладеного з орендодавцем ОСОБА_2, в графі "Орендодавець" акту приймання - передачі земельної ділянки від 03 листопада 2010 року, укладений з орендодавцем ОСОБА_2, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не в повній мірі.

Щодо позовних вимог про визнання договорів недійсними

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233

ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638

ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У розглядуваній справі позивачі звернулися з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори вони не підписували, умови їх не погоджували.

Суди попередніх інстанцій встановили, що договори оренди землі

від 03 листопада 2010 року позивачі не підписували.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 , 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивачі у цій справі наполягають на тому, що вони не укладали спірні договори оренди, а користування належними їм земельними ділянками відповідачем без договірних відносин є незаконним.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачі як власники земельних ділянок, вважають порушеним, є усунення перешкод у користуванні належних їм майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені зокрема в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 153/1327/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 292/209/17,

від 18 листопада 2020 року у справі № 380/1620/17.

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1, ОСОБА_2 на укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок

від 03 листопада 2010 року на умовах, що в них викладені, підтверджено висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 6/3-206 від 22 червня 2020 року, то такі договори є неукладеними.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

За встановлених обставин ефективним способом захисту позивачів є звернення до суду із позовом про повернення земельних ділянок, у разі, якщо відповідав відмовляється їх повертати добровільно, а не визнання недійсними договорів, які є неукладеними.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації

Згідно статті 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Вирішуючи вимоги щодо скасування записів № 041021900027 та № 041021900028 про державну реєстрацію, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що вказаними записами проведена державна реєстрація не речового права (права оренди), а державна реєстрації договорів оренди.

Проте очевидно, що державна реєстрація договорів оренди землі, які є неукладеними оскільки не були підписані власниками земельних ділянок, не відповідає вимогам закону і порушує права позивачів.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Спосіб захисту порушеного права шляхом скасування державної реєстрації записів № 041021900027 та № 041021900028 за обставин розглядуваної справи є ефективним, тому заявлені позивачами вимоги мали бути задоволенні частково, зокрема шляхом скасування записів про державну реєстрацію договорів оренди.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності до вимог про визнання договорів недійсними, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Порушення ж прав позивачів державною реєстрацією неукладених договорів оренди, є триваючим.

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги щодо неналежного суб'єктного складу за вимогами про скасування державної реєстрації, оскільки належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право якої оспорюється, а участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) не змінює

цивільно-правового характеру спору (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18).

Оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам Верховного Суду, в постанові від 08 травня 2018 року у справі № 916/259/16, оскільки у розглядуваній справі судова почеркознавча експертиза була призначена апеляційним судом, у тому числі з огляду на те, що відповідач не погоджувався з висновком експерта наданим позивачами суду першої інстанції.

Посилання заявника на те, що позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 мав розглядатися господарським судом є надуманими з огляду на суб'єктний склад учасників справи.

Щодо проведення судового засідання апеляційним судом 14 липня

2020 року за відсутності ОСОБА_3 та його представника, колегія суддів враховує, що відповідач та його представник були обізнані про розгляд справи апеляційним судом за поданою ними ж апеляційною скаргою, мали можливість цікавитись рухом справи в апеляційному суді, безпосередньо в апеляційній скарзі поданій представником відповідача вказано номер засобу зв'язку ОСОБА_3, який і був використаний апеляційним судом для повідомлення його про час та місце судового засідання.

За обставин розглядуваної справи відсутність ОСОБА_3 та його представника в судовому засіданні апеляційного суду 14 липня 2020 року

не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Посилання на необґрунтоване відхилення відводу колегії судді під час розгляду апеляційним судом заяви про ухвалення додаткового рішення, є безпідставними, оскільки апеляційним судом наведені мотиви прийняття такого процесуального рішення, з якими погоджується Верховний Суд.

Описка у висновку експерта № 6/3-206 від 22 червня 2020 року при зазначенні ініціалів судді Житомирського апеляційного суду

ОСОБА_4, а також відмінність у вихідному номері супровідного листа апеляційного суду, за яким ухвала від 19 травня 2020 року про призначення експертизи направлена до експертної установи, не свідчать про те, що висновок експерта № 6/3-206 від 22 червня 2020 року є недопустимим доказом.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі необхідно скасувати та відмовити у їх задоволенні з підстав обрання позивачами неналежного способу захисту своїх прав, а в частині вирішення вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію - змінити.

Підстав для скасування додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, якою обґрунтовано стягнуто із відповідача витрати понесені позивачем на проведення почеркознавчої експертизи,

не встановлено.

Оскільки при зверненні до Верхо вного Суду заявником було сплачено судовий збір в сумі 3 073,60 грн, а касаційну скаргу задоволено частково, із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, необхідно стягнути судовий збір по 768,40 грн з кожної.

Керуючись статтями 141 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 липня

2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди землі відмовити.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 липня

2020 року в частині вирішення позовних вимог щодо скасування записів про державну реєстрацію змінити, виклавши четвертий та п'ятий абзаци резолютивної частини рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 30 січня 2020 року в наступній редакції.

"Скасувати запис № 041021900027 від 20 грудня 2010 року про державну реєстрацію у Державному реєстрі земель договору оренди землі

від 03 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3".

"Скасувати запис № 041021900028 від 20 грудня 2010 року про державну реєстрацію у Державному реєстрі земель договору оренди землі

від 03 листопада 2010 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3".

Додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 28 липня

2020 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок із кожної судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В.

В. Шипович