Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.09.2021 року у справі №317/2904/20
Постанова КЦС ВП від 06.12.2024 року у справі №317/2904/20

Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 317/2904/20

провадження № 61-14662св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (далі - ТОВ "ФК "Форінт", фінансова компанія), у якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги, укладений 09 серпня 2018 року між ПАТ ""Райффайзен Банк Аваль" та ТОФ "ФК "Форінт" у частині передачі у власність фінансової компанії права вимоги за кредитним договором від 01 липня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_1.

Позов мотивовано тим, що позивач є споживачем послуг ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", з яким 01 липня 2008 року він уклав кредитний договір на суму 29 800
доларів США.

З приводу вказаного кредитного зобов'язання виник спір та банк звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення кредитної заборгованості.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року залучено до участі у справі як правонаступника позивача ТОВ "ФК "Форінт".

Підставою для заміни позивача стало укладення 09 серпня 2018 року між банком та фінансовою компанією договору відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором.

Укладений між відповідачами договір суперечить актам цивільного законодавства і порушує його права як споживача фінансових послуг банку, а отже, відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підстави для визнання цього договору недійсним в частині передачі у власність ТОВ "ФК "Форінт" права вимоги за кредитним договором від 01 липня 2008 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 11 травня 2021 року у складі судді Ткаченко М. О. провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки сторонами оспорюваного позивачем договору є юридичні особи, а визнання недійсним договору відступлення права вимоги, укладеного між цими юридичними особами належить до господарської юрисдикції та підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу суду першої інстанції скасовано з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов'язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. До юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо правомірності заміни кредитора у основному зобов'язанні, стороною якого є фізична особа.

Оскільки предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору уступки права вимоги за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа - кредитодавець і фізична особа - позичальник, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами оспорюваного правочину є юридичні особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку ТОВ "ФК "Форінт" подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження.

24 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Вирішуючи питання про належність даного спору до відповідної юрисдикції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права у спірних правовідносинах та врахував висновки Верховного Суду, які сформовані у справах за правовідносинами, які не є подібними за видом спірних правовідносин, за суб'єктивним складом, за видом правочинів.

Натомість судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо оскарження правочинів з відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 758/2571/20, від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19.

Також суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів, зазначених в апеляційній скарзі, що суперечить частині 1 статті 367 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно вирішив питання щодо юрисдикції спору та у відповідності до процесуальних вимог закрив провадження у справі, а отже апеляційний суд безпідставно скасував ухвалу місцевого суду про закриття провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 липня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на суму 29 800 доларів США.

09 серпня 2018 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" укладено договір, предметом якого є передача права вимоги, в тому числі за кредитним договором від 01 липня 2008 року, укладеним між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1

ОСОБА_1, шляхом звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним, оспорив вказаний договір у частині, яка стосується передачі права вимоги за його кредитними зобов'язаннями.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом даного позову є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 09 серпня 2018 року, укладеного між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ
"ФК "Форінт" в частині передачі у власність фінансовій компанії права вимоги за кредитним договором, який укладено між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1.

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи? підприємці.

З аналізу наведеного пункту вбачається, що до юрисдикції господарських судів віднесено такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи? підприємці.

Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, встановивши у пункті 1 частини 1 статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб'єктний склад основного зобов'язання.

За правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб'єктний склад сторін основного зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 534/1898/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18, від 5 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц).

З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо правомірності заміни кредитора у основному зобов'язанні, стороною якого є фізична особа.

За таким договором відбулось відступлення права вимоги до боржника, який є фізичною особою та набувачем послуг за первинним договором, тобто за кредитним договором, який є основним зобов'язанням, право вимоги за яким відступлено.

Установивши, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору уступки права вимоги за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа - кредитодавець і фізична особа - позичальник, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами оспорюваного правочину (договору уступки права вимоги) є юридичні особи.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням норм процесуального права правильно визначив юрисдикцію даного спору та обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та направив справу до суду для продовження розгляду.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) за позовом ПАТ "Банк Аваль" про стягнення заборгованості, оскільки спір у цій справі виникає з такого правочину як договір поруки, який укладений для забезпечення зобов'язання (повернення кредиту), тобто основного зобов'язання, сторонами якого були юридичні особи.

Аналогічне стосується посилань заявника на постанови Верховного Суду від 28 квітня2021 року у справі № 758/2571/20 (провадження № 61-10355св20) про визнання частково недійсним договору факторингу, від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19 про визнання недійсним договору факторингу (відступлення права вимоги), у яких сторонами основного зобов'язання - кредитних договорів, також були юридичні особи.

У справі, яка переглядається сторонами основного зобов'язання є фізична особа та банк, який відступив право вимоги іншій юридичній особі (фінансовій компанії) і такий перехід права вимоги оспорюється у цій справі саме фізичною особою, яка в основному зобов'язання є позичальником і боржником.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк