Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.02.2025 року у справі №363/112/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 363/112/23

провадження № 61-17020св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук Ольга Борисівна, приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак Олександр Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 квітня 2024 року у складі судді Лукач О. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня

2024 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А. Таргоній Д. О., і виходив з наступного.

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б., приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак О. А. про визнання договору дарування недійсним.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що їй на праві власності належала 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Інша частина вказаної квартири належала її чоловікові - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. З 11 листопада 1999 року вона була зареєстрована та проживає у зазначеній квартирі. У зв`язку з тим, що в силу свого похилого віку (1931 року народження) вона почала потребувати стороннього догляду, вона домовилась зі своїм сином - ОСОБА_6 , що вони укладуть договір довічного утримання, за умовами якого у разі її смерті квартира залишиться йому, натомість він до дня її смерті буде її доглядати.

4. У липні 2020 року вони уклали відповідний договір. Однак, не маючи будь-яких причин не довіряти своєму синові, а також в силу свого віку та юридичної необізнаності, текст договору вона не читала, вважаючи, що у договорі передбачені усі права і обов`язки щодо довічного утримання та догляду, про які вони із сином домовилися.

5. Зазначає, що після укладення зазначеного договору вона продовжує проживати за місцем своєї реєстрації, особисто сплачує усі комунальні платежі по особовим рахункам, відповідно до укладених договорів щодо надання комунальних послуг, які укладені ще за життя з її покійним чоловіком ОСОБА_5 та з нею. Посилалася на те, що будь-яких сумнівів, що квартира належала, належить та продовжує належати саме їй, у неї не виникало.

6. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її син ОСОБА_6 . У зв`язку з пережитим стресом стан її здоров`я погіршився, тому без сторонньої допомоги вона вже не могла обходитись, у зв`язку з чим до неї переїхала її донька, яка почала проживати з нею у одній квартирі та допомагати по господарству. З огляду на те, що у неї залишилась єдина дочка, яка дбайливо ставиться до неї та доглядає її, вона вирішила укласти договір довічного утримання з нею, як попередньо робила це з сином, та хотіла, щоб 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, після її смерті залишилася доньці.

7. Однак, звернувшись до нотаріуса за консультацією з приводу укладення договору довічного утримання, вона довідалася, що вже не є власником квартири, оскільки належна їй 1/2 частини квартири перейшла у власність її покійного сина на підставі договору дарування, укладеного 29 липня 2020 року, та посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Левчук О. Б. Спадкоємцями за законом першої черги на майно її сина ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дружина -

ОСОБА_2 та діти від першого шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

8. На її звернення до відповідачів про вирішення спірного питання щодо квартири, в якій вона проживає, відповідачка ОСОБА_2 повідомила, що будь-яких розмов щодо цього вона вести не бажає і все майно, що залишилось після смерті її чоловіка ( ОСОБА_6 ), перейде їй у спадок.

9. Вважала, що, при укладенні спірного договору син переслідував мету приховати дійсний правочин про довічне утримання з невідомих для неї причин. Вона вважала, що підписувала не договір дарування, а договір довічного утримання, умови якого вони з сином обговорювали напередодні укладання такого договору, а тому підписаний ними правочин слід вважати удаваним. Поряд з цим, той факт, що позивачка мала намір залишити вказану частку нерухомості у власність іншій особі (в даному випадку сину) виключно після своєї смерті, а не за життя, підтверджується складеним нею та посвідченим ще в 2005 році заповітом.

10. Акцентувала увагу на тому, що вона є особою похилого віку, вчинила договір дарування своєї квартири, яка є для неї єдиним житлом, під впливом помилки, вважаючи, що з сином укладає договір довічного утримання.

11. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 29 липня 2020 року та посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Левчук О. Б., зареєстрований за №1637.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

12. ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на необґрунтованість його доводів. Зазначала, що умовами договору підтверджується обізнаність та усвідомлення позивачки щодо укладення договору дарування належної частки у нерухомому майні. Про наслідки укладеного договору їй було роз`яснено нотаріусом. Зауважувала, що ОСОБА_1 здійснила відчуження належного їй майна на користь сина, з метою уникнення конфліктів щодо частки у спірному майні, ураховуючи грошові проблеми та борги доньки. Звертала увагу суду на власноручно написану позивачкою розписку, а також на наявність у неї обов`язкової частки на спадщину після смерті свого сина, у зв`язку з чим вона не залишиться без житла.

13. Вказувала на те, що позивачка, як дружина ветерана війни, має 50 % знижки на комунальні послуги, що підтверджується долученими до позову доказами, у зв`язку з чим особовий рахунок не був змінений.

14. ОСОБА_3 позов визнав та просив задовольнити. Зазначав, що його батько ОСОБА_6 , який є сином позивачки, переїхав до неї жити у 2014 році, оскільки вона потребувала допомоги. Вказував, що його батько мав доглядати за позивачкою. Онуки також допомагали їй та батьку. Після поширення у 2020 році « Ковіду » почали менше спілкуватися та контактувати, а потім почалася війна і перед війною дізналися, що у батька виявлено рак. Дружина батька забрала його за кордон до Італії, де він помер. Потім вони дізналися від дружини батька, що він передав їй при житті половину квартиру, склавши заповіт лише на неї. Посилався на те, що пропонував дружині батька ОСОБА_2 кошти за частину квартири, але вона не погодилася.

15. ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що з батьком ОСОБА_6 розмов про договір дарування квартири не було, при зустрічах говорили лише про договір по догляду ним за позивачкою, і саме позивачка хотіла, щоб син доглядав за нею. Дарування квартири було для усіх сюрпризом, оскільки увесь час говорили про піклування. Про хворобу батька дізнався від брата і за декілька днів до війни батько прямував до Італії і він не зміг з ним поспілкуватися, бо батько помер.

16. Приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б., яка посвідчувала оспорюваний договір, заперечувала проти задоволення позову, пояснивши, що у 2020 році до неї звернулися сторони з проханням посвідчити їм договір дарування 1/2 частки квартири. Це була власниця ОСОБА_1 та її син ОСОБА_6 . Вони надали усі необхідні документи для посвідчення цього договору. Нотаріус зазначала, що враховуючи вік дарувальниці, під час посвідчення договору вона провела з нею бесіду, роз`яснюючи наслідки договору дарування, оскільки він передбачає припинення права власності на це майно, пояснила, що людина залишається без майна і новий власник може розпорядитися своїм майном. Вона пересвідчилася, що ОСОБА_1 розуміє роз`яснення та вона наполягала на укладанні договору дарування. Крім цього, попросила ОСОБА_1 у письмовій формі написати те, що вона розуміє наслідки, факт втрати права на частку квартири. ОСОБА_1 прочитала заяву, договір, після погодження роздрукували на бланку і вона підписала. Нотаріус стверджує, що у неї не було жодних сумнівів, що дарувальниця мала намір подарувати частку квартиру, і при наявності найменшого сумніву вона б відмовила у посвідченні договору. Нотаріус вказувала, що роз`яснювала про договір дарування і про договір довічного утримання, а також, що є і спадковий договір, але клієнт наполягала на укладанні саме договору дарування. У неї не було сумнівів щодо дієздатності дарувальниці. Якби сторона скаржилася на стан здоров`я, вона не посвідчувала б договір. ОСОБА_1 не вказувала, що не може прочитати договір. Сказала, що прочитала текст.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

17. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

18. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела, що на момент укладення оспорюваного договору дарування виникла помилка стосовно правової природи правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання вказаного договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи спірний договір, ОСОБА_1 усвідомлювала умови правочину і його правові наслідки, тим більше з огляду на те, що договір посвідчувався нотаріально та їй роз`яснювався його зміст.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

19. Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 квітня 2024 року - без змін.

20. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог. Зазначено, що сторони договору були попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлювали природу правочину та значення своїх дій, перебувавали при здоровому розумі та ясній пам`яті, діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, зміст договору відомий та підписаний сторонами, як свідчення про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору. Будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачі, як спадкоємці померлого ОСОБА_6 порушили її права, не надано. У заяві від 29 липня 2020 року позивачка власноруч вказала про укладення нею на користь сина договору дарування нерухомого майна, а не іншого правочину. Посилання апеляційної скарги на те, що позивачка є особою похилого віку та вчинила договір дарування своєї квартири, яка є для неї єдиним житлом, під впливом помилки, вважаючи, що з сином укладає договір довічного утримання, ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 19 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-9цс14, від 18 червня 2014 року

у справі № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15,

від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1124цс15, від 03 лютого 2016 року

у справі № 6-1364цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 445/1011/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17, від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 19 січня 2021 року у справі № 754/15344/18, від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували наведені нею обставини, які свідчать про наявність в її діях помилки на укладення оспорюваного договору, а саме: її похилий вік, стан здоров`я та необхідність у сторонньому догляді та піклуванні. Крім того, спірна квартира є її єдиним житлом, вона у ній продовжує проживати, нести витрати на його утримання, що свідчить про відсутність фактичної передачі спірного майна.

24. Наголошує, що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспорюваним договором дарування. Під час укладення спірного договору вона діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 363/112/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії (виконання) рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 квітня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду

від 04 грудня 2024 року до закінчення касаційного провадження.

26. 08 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

27. 17 лютого 2025 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Муравйова І. В., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому. посилаючись на отримання копії ухвали про відкриття касаційного провадження та копії касаційної скарги лише 03 лютого 2025 року, просить суд прийняти його до розгляду.

28. Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

29. З огляду на зазначені вище обставини отримання відповідачкою копії касаційної скарги та ухвали про відкриття касаційного провадження, що підтверджуються відповідним зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, враховуючи розумні строки для підготовки відзиву та з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву ОСОБА_2 підлягає продовженню до дати його подання - до 17 лютого 2025 року.

30. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили наявні у матеріалах справи докази укладення спірного правочину під впливом помилки та дійшли законного висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним. Суди правильно взяли до уваги чіткість викладення умов оспорюваного договору, вільне підписання позивачкою, а також окремо написану заяви позивачки про її бажання укласти саме договір дарування. Загальний стан позивачки, зокрема когнітивні здібності, адекватне сприйняття реальності, був також предметом оцінки судом при отримання особистих пояснень ОСОБА_1 .

31. Додатково зауважує про недобросовісність дій позивачки, яка повідомляє суду її неправильне місце проживання та залучає до участі у справі онуків, які визнають її позовні вимоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

32. У липні та серпні 2009 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по 1/2 частці за кожним.

33. 29 липня 2020 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та

ОСОБА_6 (обдарований) було укладено договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

34. Договір дарування нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Левчук О. Б. та зареєстрований у реєстрі за № 1637.

35. Згідно з пунктом 3.6 договору, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів і розуміючи значення своїх дій, без будь-якого до того примушення, як фізичного так і морального. Сторони договору взаємно ствердили одна одній та всім зацікавленим особам, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, волевиявлення сторін є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину. Сторони підтвердили, що вони не обмежені в праві укладати правочини, вони не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору, вільно володіють українською мовою, що дало їм можливість прочитати та правильно зрозуміти сутність цього договору, проєкт цього договору, складений нотаріусом з урахуванням визначеним ними умов та умов, що є обов`язковими, ними прочитаний, зрозумілий і схвалений, підписання ними цього договору є підтвердженням відсутності взаємних претензій щодо якісного стану квартири.

36. Відповідно до пункту 5 договору, договір вступає в силу після підписання його сторонами та нотаріального посвідчення. Сторони домовились, що передача дарувальником та прийняття обдаровуваним вказаної в цьому договорі однієї другої частки квартири вважається здійсненою в момент нотаріального посвідчення цього договору. Під передачею однієї другої частки квартири за цим договором слід вважати передачу цього договору дарування обдаровуваному. Передача дарувальником та прийняття обдаровуваним примірника цього договору дарування свідчить про те, що передача однієї другої частки квартири відбулась. Право власності на одну другу частку квартири, що є предметом цього договору, згідно з статтею 722 Цивільного кодексу України, виникає у обдаровуваного з моменту прийняття ним дарунку, тобто після одержання обдаровуваним документа, що посвідчує право власності на одну другу частку квартири та згідно з статтею 334 ЦК України з моменту його реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

37. Наявність підписів на цьому договорі свідчить про те, що дарунок передано дарувальником у власність обдаровуваного, і дарунок прийнято обдаровуваним у власність від дарувальника (підпункт 6.2 пункту 6 договору).

38. Згідно з підпунктами 6.4 та 6.5 пункту 6 договору, в присутності нотаріуса дарувальник передає обдаровуваному договір дарування однієї другої частки квартири. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено передачу однієї другої частки квартири обдаровуваному. Вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається сторонами, їм роз`яснено нотаріусом. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру явного та удаваного правочину.

39. У заяві ОСОБА_1 від 29 липня 2020 року до приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б. зазначено, що заявниця просить посвідчити договір дарування належної їй на праві власності 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , на ім?я ОСОБА_6 . Наслідки договору дарування 1/2 частки квартири їй нотаріусом роз`яснено та зрозуміло, що право власності на вище вказану 1/2 частку квартири переходить до ОСОБА_6 з моменту підписання договору дарування та реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і вона втрачає право власності на це майно.

40. Під друкованим текстом вказаної заяви міститься власноручно написане позивачем ОСОБА_1 - «текст даної заяви мною прочитаний, мені зрозумілий і вищевказаний договір дарування відповідає моїй волі».

41. ІНФОРМАЦІЯ_2 у Італійській республіці, провінція Реджо-нель-Емілія, помер ОСОБА_6 .

42. Як вбачається із матеріалів спадкової справи №35/2022, заведеної після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на випадок його смерті ним був складений заповіт, згідно з яким все його майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що буде йому належати на день смерті і на що він по закону буде мати право, він заповів дружині - ОСОБА_2 .

43. 12 серпня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостака О. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_6 , зазначивши також про наявність спадкоємців першої черги: ОСОБА_1 - мати померлого, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - синів померлого.

44. 24 серпня 2022 року до приватного нотаріуса надійшли заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 11 серпня 2022 року про прийняття спадщини після смерті померлого батька ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - заява ОСОБА_1 від 16 вересня 2022 року.

45. ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , з 11 листопада 1999 року. За вказаною адресою також був зареєстрований син позивачки - ОСОБА_6 та зареєстрований онук позивачки - ОСОБА_4 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

46. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

47. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

48. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

49. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

50. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

51. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

52. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

53. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

54. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

55. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

56. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

57. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

58. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

59. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

60. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі

№ 905/1227/17.

61. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

62. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

63. Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.

64. Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

65. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

66. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

67. Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17).

68. Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі, без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору, не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним (постанови Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21,

від 15 листопада 2023 року у справі № 308/8309/22, від 17 квітня 2024 року у справі № 564/1067/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20,

від 23 травня 2024 року у справі № 501/3591/21.

69. Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не свідчать про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 15 травня 2023 року у справі № 522/9246/19, від 02 серпня 2023 року у справі № 138/246/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20, від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21).

70. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

71. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

73. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивачка не довела належними, достовірними та допустимими доказами наявність в її діях помилки при укладенні оспорюваного договору дарування. Позивачкою не спростовано її волевиявлення на укладення саме договору дарування, з огляду на чіткість викладених умов договору, зокрема щодо переходу права власності на належну їй частку квартири (пункти 5.1, 5.2, 6.2, 6.4), підтвердження того, що сторони однаково розуміють значення умов договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним, відповідає внутрішній волі, а договір не має характеру фіктивного чи удаваного правочину (пункт 3.6), а також роз`яснення нотаріусом вимог законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається, та підтвердження сторонами, що договір не носить характеру уявного та удаваного правочину (пункт 6.5).

74. Позивачка не обґрунтувала, які саме положення договору дарування є такими, що призвели до неправильного розуміння нею правової природи договору. Більш того, судами попередніх інстанцій правильно враховано заяву ОСОБА_1 від 29 липня 2020 року щодо необхідності посвідчення саме договору дарування, яка містить написаний нею текст про те, що договір дарування відповідає волі заявниці. Факт вчинення підпису та прописного тексту у зазначеній заяві саме позивачкою не спростовувався нею під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

75. Колегія суддів додатково зауважує, що жодна з умов укладеного договору дарування не передбачала наявність в обдаровуваного будь-якого обов`язку перед дарувальником. Більш того, згідно з умовами пункту 3.3 договору, дарувальниця засвідчила, що їй відомі умови статті 717 ЦК України про безоплатність дарування та що вона не вимагає і не вимагатиме від обдаровуваного зустрічних дій майнового характеру.

76. З вимогами про недійсність договору дарування, як такого, що укладений під впливом помилки, ОСОБА_1 звернулася лише після смерті обдаровуваного, не погоджуючись з порядком спадкування спірного майна його спадкоємцями.

77. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що зміна намірів позивачки щодо відчуження майна після укладення договору дарування не може свідчити про помилку стосовно правової природи договору під час укладення такого правочину.

78. Посилання ОСОБА_1 на порушення її житлових прав обґрунтовано були відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на їх безпідставність. Докази вчинення відповідачкою ОСОБА_2 перешкод позивачці у користуванні квартирою відсутні. Більш того, у власності позивачки залишається 1/2 частини спірної квартири, а також вона має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті її сина ОСОБА_6 .

79. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку порядку укладення оспорюваного правочину та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування з підстав його укладення під впливом помилки.

80. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

81. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

82. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, надано належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

83. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

84. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович