Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2019 року у справі №464/4214/18

Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 464/4214/18

провадження № 61-14379св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представники позивача: Савіхіна Анастасія Миколаївна, Гаренко Надія Володимирівна, Чепіга Дмитро Олексійович, Гнатишак Олег Володимирович, Наконечна Альона Вікторівна,

відповідач - ОСОБА_1,

представники відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сторонським Іваном Олександровичем, на рішення Сихівського районного суду міста Львова у склад судді Чорної С. З. від 10 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. від 27 червня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 серпня 2013 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 21 червня 2018 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням відсотків за користування кредитом, пені та штрафів становить 19 283,75 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року позов АТ
КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 11 960,47 грн заборгованості за кредитним договором № б/н від 10 грудня 2012 року, яка складається із: 8 137,55
грн заборгованості за тілом кредитом; 2 428,46 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом; 500 грн штрафу (фіксована частина) та 894,46 грн штрафу (процентна складова).

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору, допустивши порушення термінів повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, які встановлені Умовами і правилами надання банківських послуг, то у неї виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з останньої у вигляд тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафів (фіксована та процентна складова).

Відмовляючи у задоволені позову про стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини спору, перевіривши доводи сторін, проаналізувавши зібрані у справі докази, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що кредитна заборгованість в сумі 8 137,55 грн, внаслідок якої банком нараховувались проценти, пеня та штрафи виникла не з вини ОСОБА_1, а стала наслідком протиправних злочинних дій її невістки ОСОБА_4, яка таємно від відповідача протягом 2017 року неодноразово знімала кредитні кошти, які використовувала для власних потреб. Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 10 травня 2018 року ОСОБА_4 визнано винною за частинами 1 , 2 статті 185 КК України та призначено їй покарання у вигляді двох років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, та задоволено цивільний позов, стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду в сумі 12 467
грн. Ураховуючи незадовільний стан здоров'я ОСОБА_1, остання не могла подати вказаний вирок до суду першої інстанції, про що суд апеляційної інстанції повідомлявся. Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, яка повідомляла про поважність причини відсутності в судовому засіданні. Крім того, нарахування процентів за користування кредитом, пені та штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг не ґрунтуються на вимогах закону, про що зазначено і в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині вирішення позову про стягнення пені, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У вересні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 464/4214/18 з Сихівського районного суду м. Львова. Клопотання ОСОБА_1, подане адвокатом Сторонським І. О., про зупинення виконання рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року задоволено.

Зупинено виконання рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 19 серпня 2013 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

У зв'язку з недотриманням позичальником взятих на себе зобов'язань, станом на 21 червня 2018 року утворилась заборгованість у сумі 19 283,75 грн, яка складається із: 8 137,55 грн заборгованості за тілом кредиту; 2 428,46 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 7 323,28 грн заборгованості за пенею; 500
грн штрафу (фіксована частина); 894,46 грн штрафу (процентна складова).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, подану адвокатом Сторонським І. О., на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 19 серпня 2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 серпня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 серпня 2013 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (липень 2018 рік), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" також відповідачем не підписаний.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних кар "Універсальна" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 серпня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача з їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 19 серпня 2013 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank. ua/terms/pages/70/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов'язання зі сплати зі сплати процентів за користування кредитним коштами, пені та штрафів в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту в обумовленому позивачем розмірі

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

З урахуванням наведеного, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 2
428,46 грн, штрафу (фіксована частина) у сумі 500 грн та штрафу (процентна складова) у сумі 894,46 грн відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту колегія судів виходить з наступного.

Обґрунтовуючи підстави позову, банк посилався на те, що 19 серпня 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн у вигляді встановленого ліміту на кредитну картку.

В судовому засіданні, у своїх запереченнях на позовну заяву ОСОБА_1 факту укладення кредитного договору між нею та банком із встановленням кредитного ліміту та його отримання у розмірі 8 000,00 грн не заперечувала. Тому відсутність у заяві-анкети від 19 серпня 2013 року, на яку посилається банк, обґрунтовуючи наявність кредитних зобов'язань ОСОБА_1, розміру кредитного ліміту, не може бути підставою для звільнення боржника від обов'язку повернути надану банком суму.

У той же час, визначена позивачем сума непогашеного кредиту - 8 137,55 грн перевищує суму виданого кредитного ліміту, який становить 8 000,00 грн, який і підлягає стягненню з відповідача, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів зміни кредитного ліміту суду не надано.

Посилання відповідача на те, що кредитні кошти були протиправно зняті з карткового рахунку її невісткою ОСОБА_4, що підтверджується вироком Сихівського районного суду міста Львова від 10 травня 2018 року, не впливає на правильність вирішення спору по суті, оскільки відповідач є стороною кредитного договору, умови якого нею порушені, підстав для звільнення сторони договору від виконання його умов перед кредитором не має.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову про стягнення тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами та штрафів підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ "ПриватБанк".

Оскільки ОСОБА_1 є інвалідом І групи, що підтверджується довідкою МСЕК № 342331, то в силу вимог пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" вона звільнена від сплати судового збору, тому судові рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судових витрат у розмірі 1092,44 грн також підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Сторонським Іваном Олександровичем, задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в частині вирішення позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредитом у сумі 8 137,55 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 2 428,46 грн, штрафу (фіксована частина) у сумі 500 грн та штрафу (процентна складова) у сумі 894,46 грн скасувати, задовольнити частково у цій частині позов акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк".

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 8 000,00 грн заборгованості за тілом кредитом.

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 2 428,46 грн, штрафу (фіксована частина) у сумі 500 грн та штрафу (процентна складова) у сумі 894,46 грн відмовити.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судових витрат у розмірі 1092,44 грн скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов