Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.08.2024 року у справі №683/3230/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 683/3230/21

провадження № 61-14073св3

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частку майна, що є спільною сумісної власністю.

Позов мотивований тим, що у період з 05 червня 1994 року по 15 січня 2020 року вона проживала разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. У цей період вони разом вели спільне господарство, обробляли земельні ділянки сільськогосподарського призначення, саджали пшеницю, ячмінь, яку збирали та використовували для особистого підсобного господарства. Молоко від корів здавали заготовачам, а отримані грошові кошти надходили до спільного бюджету.

Відповідно до паспортів великої рогатої худоби ОСОБА_1 у період спільного проживання з відповідачем була власником корів. 17 серпня 2005 року їй було видано державний акт серії ХМ № 031252 на право власності на земельну ділянку площею 3,65 га, яка розташована на території Ладигівської сільської ради Хмельницької області. У період спільного проживання з відповідачем, вона мала свій заробіток. У період з 1991 року по жовтень 1996 року перебувала у трудових відносинах з дослідним господарством «Ладиги», а з жовтня 1996 року по 02 січня 2005 року працювала дояркою в КСП «Ладиги» Старокостянтинівського району Хмельницької області.

30 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу вони з відповідачем придбали земельну ділянку за кадастровим номером 6824285000:03:018:0207, площею 3,0558 га, яка розташована на території Ладигівської сільської ради Хмельницької області, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2 .

Також сторони спільно придбали сільськогосподарську техніку, а саме: трактор «Беларус-82» 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 300 000,00 грн; комбайн СК-5М, номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 16 000,00 грн; причеп тракторний, номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 5 000,00 грн; причеп тракторний, номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 5 000,00 грн; пристрій для тюкування сіна, вартістю 80 000,00 грн; культиватори у кількості 2 шт., вартістю по 12 000,00 грн кожний; дискові борони, вартістю 4 500,00 грн; сівалку зернову, вартістю 8 000,00 грн; гнойорозкидач, вартістю 40 000,00 грн; плуг, вартістю 8 000,00 грн; грабарка для сіна, вартістю 5 000,00 грн; КПІ ? трав`яний комбайн, вартістю 3 500,00 грн.

06 грудня 1996 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав стару хату на АДРЕСА_2 . Продавцем якої за дорученням ОСОБА_3 була вона.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з ОСОБА_2 народився син ? ОСОБА_4 .

09 червня 2004 року ОСОБА_2 за договором дарування отримав у власність жилий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до рішення № 5 виконкому Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 10 червня 2008 року ОСОБА_2 надано дозвіл на переобладнання житлового будинку на АДРЕСА_3 під літню кухню, а веранду під хлів з правом об`єднання двох будинковолодінь на АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_2 в одне будинковолодіння та присвоєння єдиної поштової адреси: АДРЕСА_2 . Домоволодіння на АДРЕСА_2 знесено та побудовано житловий будинок, два ганки, баню, хлів на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 10 квітня 2009 року № 167. 28 квітня 2012 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Також за вказаною адресою були добудовані баня та хлів. Ремонтні роботи здійснювалися ними спільно до 2019 року. Домоволодіння було побудовано вже після 01 січня 2004 року, а тому майно набуте сторонами є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_1 просила суд:

встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року по 15 січня 2020 року як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу;

визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна із ОСОБА_2 право власності на частину майна:

домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 500 000,00 грн;

трактор «Беларус-82» 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 300 000,00 грн; комбайн СК - 5М, номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 16 000,00 грн; причеп тракторний, номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 5 000,00 грн; причеп тракторний, номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 5 000,00 грн; пристрій для тюкування сіна, вартістю 80 000,00 грн; культиватори у кількості 2 шт., вартістю по 12 000,00 грн кожний; дискові борони, вартістю 4 500,00 грн; сівалку зернову, вартістю 8 000,00 грн; гнойорозкидач, вартістю 40 000,00 грн; плуг, вартістю 8 000,00 грн; грабарка для сіна, вартістю 5 000,00 грн; КПІ-трав`яний комбайн, вартістю 3 500,00 грн; дві телиці дорослі по 15 000,00 грн;

земельну ділянку, площею 3, 0558 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0207, що знаходиться на території Староостропільської громади Хмельницького району Хмельницької області, вартістю 80 000,00 грн, всього на загальну суму 554 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Відповідно до акта-характеристики від 06 листопада 2021 року, складеного старостою Ладигівського старосинського округу № 2 Староостропільської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_1 проживала з 05 червня 1997 року з ОСОБА_2 однією сім`єю та у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, суд не бере до уваги вказаний документ, оскільки він не є допустимим, достатнім доказом у справі та суперечить іншим матеріалам справи.

Позивач вказує, що земельну ділянку, площею 3,0558 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0207, що знаходиться на території Староостропільської громади Хмельницького району Хмельницької області, сторонами було придбано за спільний бюджет, проте відповідно до пункту 5.10 договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року, за яким продавцем є ОСОБА_5 , від імені якого діє позивач ОСОБА_1 на підставі довіреності, та з другої сторони ОСОБА_2 , як «покупець», передбачено, що зміст заяви покупця про те, що у зареєстрованому шлюбі він не перебуває, і ні з ким не проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, гроші, які витрачаються на купівлю земельної ділянки, яка є предметом даного договору, належать йому особисто, доведено до відома продавця до підписання даного договору. Сторони вказаного договору були ознайомлені з умовами цього договору та прийняли їх, що підтверджується їх підписами. Крім того, вказаний договір повністю підтверджує позицію відповідача, що станом на 30 липня 2018 року він ні з ким не проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а гроші, які витрачав на придбання земельної ділянки, належать відповідачу особисто.

Під час придбання на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 1996 року житлового будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 діяла на підставі дорученню від імені ОСОБА_3 (продавець). Умови зазначеного договору також повністю підтверджують позицію відповідача в тій частині, що станом на 06 грудня 1996 року він гроші, які витрачав на купівлю будинку, який є предметом цього договору, належать відповідачу особисто.

Щодо житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_2 , суд встановив, що його ОСОБА_2 отримав у власність на підставі договору дарування від 09 червня 2004 року, який укладено між відповідачем та ОСОБА_1 , яка діяла за дорученням ОСОБА_6 .

Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за те, що 15 січня 2020 року він вчинив домашнє насильство щодо співмешканки ОСОБА_1 , не є допустимим та достатнім доказом для встановлення факту проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вказана постанова не містить посилання щодо наявності обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, а також суперечить наведеним матеріалам справи.

Показання свідка ОСОБА_7 , яка підтвердила, що сторони у справі проживали разом із 1998 року по 2020 рік та вели спільне господарство суд не взяв до уваги, оскільки вказані обставини свідку відомі зі слів позивача, що викликає у суду обґрунтовані сумніви у їх достовірності. Не прийняті судом й показання свідка ОСОБА_8 , який є братом ОСОБА_1 , та показання свідка ОСОБА_9 , яка є дочкою позивача, оскільки вказані свідки підтвердили в судовому засіданні, що вони мають неприязні відносини з ОСОБА_2 , а всі відомості про проживання та придбання майна сторонами у справі їм відомі зі слів позивача. Крім того свідок ОСОБА_10 підтвердила, що ОСОБА_1 з ОСОБА_2 зустрічались відкрито з 2014 року та офіційно одружилися у липні 2022 року, однак про відносини ОСОБА_2 із ОСОБА_1 їй нічого не відомо.

Позивач, крім земельної ділянки та будинків, зазначила й інше майно, проте не надала будь-яких доказів про спільне придбання за спільні грошові кошти наведеного нею у позові майна.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 15 січня 2020 року.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності сторін, право власності на частку майна: трактор «Беларус-82» 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 300 000 грн; комбайн зернозбиральний СК-5М, 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 16 000,00 грн; причеп тракторний 2ПТС-4, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 3 000,00 грн; причеп тракторний, 2ПТС-4, 2000 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 3 000,00 грн; пристрій для тюкування сіна, вартістю 80 000 грн; культиватори (2 од.), вартістю по 12 000,00 грн кожний; дискові борони, вартістю 4 500,00 грн; сівник зерновий, вартістю 8 000,00 грн; гнойорозкидач, вартістю 35 000,00 грн; плуг, вартістю 8 000,00 грн; грабарка для сіна, вартістю 5 000,00 грн; КПІ-трав`яний комбайн, вартістю 3 500,00 грн, земельна ділянка площею 3,0558 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0207, що знаходиться на території Староостропільської громади Хмельницького району Хмельницької області, вартістю 60 000,00 грн, а всього майна на загальну суму 550 000 грн, в якому вартість частки ОСОБА_1 складає 275 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 205 грн. понесених судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 , який розірвано 23 січня 1998 року. Позивач пояснила, що подружні відносини між ними припинилися задовго до розірвання шлюбу, у 1994 році. Наведене узгоджується з поясненнями відповідача в суді першої інстанції про те, що вони з позивачем почали зустрічатись у 1994 році. Ці показання сторін узгоджуються з фактом народження у сторін сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого записано відповідача за його ж заявою.

Факт проживання сторін однією сім`єю до 2020 року підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_9 (дочка позивача), ОСОБА_8 (брат позивача), ОСОБА_7 (сваха позивача). Суд першої інстанції, відхиляючи та визнаючи недопустимим як доказ на підтвердження факту проживання сторін у справі однією сім`єю, акт-характеристику від 06 листопада 2021 року, складеною старостою Ладигівського старосинського округу № 2 Староостропільської сільської ради Бачук О., не врахував, що на спростування вказаного доказу відповідач не надав жодних доказів.

Крім того суд першої інстанції не вирішив клопотання про допит свідків: ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які також поставили свої підписи на зазначеній характеристиці. У зв`язку з цим апеляційний суд вжив заходи для отримання показань вказаних свідків, проте наведене не вдалось можливим у зв`язку зі зміною місця проживання ОСОБА_14 (нове місце проживання невідоме) та неспроможністю внаслідок хронічних хвороб з`явитися до суду ОСОБА_15 . Водночас ОСОБА_15 письмово підтвердила, що сторони тривалий час проживали разом, вели спільне господарство та будівництво. За таких обставин акт-характеристика від 06 листопада 2021 року є достовірним та письмовим доказом на підтвердження факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Суд першої інстанції помилково визнав недопустимим доказом постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року у справі № 683/140/20 на підтвердження факту вчинення відповідачем насильства в сім`ї щодо позивачки, оскільки наведене суперечить вимогам частини шостої статті 82 ЦПК України. Більше того, згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_2 , наявними у цій справі, він підтвердив, що протягом 25-ти років до 15 січня 2020 року проживав із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а конфлікт виник на сімейному підґрунті. Такі ж письмові пояснення у цій справі надала ОСОБА_1 . Ці письмові докази, попри їх дослідження судом першої інстанції, не отримали жодної оцінки в оскаржуваному рішенні, що свідчить про його необґрунтованість.

Відповідач дійсно у період з 1996 по 2018 рік уклав три нотаріально посвідчених договори, за якими набув у власність об`єкти нерухомості. В усіх цих договорах від імені продавців, дарувальника діяла позивачка ОСОБА_1 на підставі відповідних довіреностей. Апеляційний суд констатує, що залучення ОСОБА_2 до укладення цих договорів ОСОБА_1 свідчить про сталі, особливо близькі, глибоко довірливі та тривалі (впродовж періоду з 1996 по 2018 рік) стосунки між ними, що виключало у відповідача сумніви у можливості розпорядження нею цим майном не на його користь. При цьому, як ствердив ОСОБА_2 , впродовж цього тривалого 25-річного періоду (з 1994 року по 2020 рік) він не перебував у зареєстрованому шлюбі (шлюбах), не мав з іншими жінками постійних стосунків, які притаманні подружжю. Достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності незаперечно підтверджують факт спільного проживання сторін однією сім`єю до 15 січня 2020 року, наявність у них спільного побуту та взаємних прав та обов`язків, що характерні подружжю.

Показання свідка ОСОБА_10 , яка стверджувала, що зустрічалася з відповідачем з 2014 року та одружилася з ним під час розгляду вказаної справи в суді (у липні 2022 року), не спростовують факт спільного проживання сторін однією сім`єю та їхній спільний побут до січня 2020 року.

Відповідач підтвердив, що у його володінні та користуванні перебуває вказана позивачем у позовній заяві сільськогосподарська техніка, придбана у період з 2004 року по 2018 рік та наполягав, що це його особиста приватна власність, придбана за його ж рахунок, проте наведене суперечить вимогам статті 74 СК України, яка встановлює презумпцію спільності майна подружжя. Крім того матеріали справи не містять жодних відомостей щодо заробітку відповідача у період проживання однією сім`єю з позивачкою, тоді як позивач надала докази наявності у неї доходу у період з 2015 року до 2021 року. У засіданні апеляційного суди сторони погодили вартість техніки та спірної земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання спільної сумісною власністю та визнання права власності позивачки на частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , суд виходив із того, що вказане домоволодіння утворилося в результаті об`єднання двох будинковолодінь по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_2 в одне. Житловий будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_2 придбав 06 грудня 1996 року, а житловий будинок АДРЕСА_3 отримав у власність 09 червня 2004 року за договором дарування. Отже, житловий будинок по АДРЕСА_3 , що став складовою частиною об`єднаної садиби по АДРЕСА_4 , в силу закону не належав і не може належати до спільної сумісної власності сторін. На підставі рішення виконкому Ладигівської сільської ради від 10 червня 2008 року № 5 житловий будинок по АДРЕСА_3 переобладнано та він є складовою частиною об`єднаного будинковолодіння на АДРЕСА_2 . Водночас придбаний житловий будинок по АДРЕСА_2 фактично знесено і на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 10 квітня 2009 року № 167 побудовано новий житловий будинок, два ганки, баню, хлів. На виконання вимог частини першої статті 62 СК України сторона позивача не надала достатніх та допустимих доказів, що це майно чоловіка за час проживання однією сім`єю істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат сторін. Для з`ясування цих обставин з очевидністю потрібні спеціальні знання, проте сторона позивача не клопотала в суді першої інстанції про призначення відповідної судової експертизи. Відтак у позові в частині визнання права власності позивачки на частину житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 як об`єкта спільної сумісної власності слід відмовити.

Аргументи учасників справи

У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що реєстрація місця проживання його та позивача здійснена за різними адресами, що встановлено й судами, а тому вказані обставини повністю підтверджують відсутність факту проживання сторін за однією і тією ж адресою.

Відомості, вказані в акті-характеристиці від 06 листопада 2021 року, не відповідають дійсності, оскільки спростовуються іншими матеріалами справи. Зокрема, ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 , який розірвано 23 січня 1998 року. У цьому шлюбі у неї народилося троє дітей, які проживали з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що спірну земельну ділянку було придбано сторонами за спільний бюджет, проте з пункту 5.10 договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року, за яким позивач була представником продавця, вбачається, що зміст заяви покупця про те, що у зареєстрованому шлюбі він не перебуває, і ні з ким не проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу , гроші, які витрачаються на купівлю земельної ділянки, яка є предметом цього договору, належать йому особисто, доведено до відома продавця до підписання договору. Таким чином сторони вказаного договору були ознайомлені з його умовами, прийняли їх, що підтверджується їх підписами. Отже він та позивач в договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року виступали окремими сторонами. Позивач вчиняла правочин як представник продавця і не заперечувала проти умов договору та юридичних наслідків, які він породжує. Зміст договору підтверджує, що він та ОСОБА_1 не проживали разом однією сім`єю.

Щодо посилання апеляційного суду на постанову Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП України, то така постанова не є допустимим та достатнім доказом для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Диспозиція частини першої статті 173-2 КУпАП України не визначає, що домашнє насильство має бути вчинено щодо члена сім`ї, а визначає потерпілого. При цьому постанова суду не містить вказівки щодо періоду спільного проживання сторін.

Апеляційний суд залишив поза увагою показання свідка ОСОБА_10 , яка вказала, що з 2004 року зустрічається з ним.

Апеляційним судом під час розгляду справи не встановлено наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що будинковолодіння на АДРЕСА_2 стало придатним до проживання лише у 2019 році. Факт реєстрації спільної дитини за адресою відповідача підтверджує факт спільного проживання сторін та спільного виховання сина від його народження. Шлюб між нею та попереднім чоловіком було розірвано ще у 1993 році, а свідоцтво про розірвання шлюбу вона отримана 23 січня 1998 року, однак вона просила встановити факт спільного проживання з відповідачем у інший період, з 01 січня 2004 року по 15 грудня 2020 року.

Щодо договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, то вказаний договір не може нести для неї будь-яких юридичних наслідків, оскільки вона була лише представником іншої сторони договору за дорученням. При цьому вказаний договір навпаки підтверджує, що на момент укладення договору між нею та відповідачем були довірливі стосунки між собою.

Відповідач під час розгляду справи не довів належними доказами джерело походження грошових коштів, за яке було придбано майно, що є предметом поділу. ОСОБА_2 вказував, що грошові кошти він отримував від здачі врожаю з чотирьох паїв та утримував близько двадцяти биків (вказав лише в апеляційному суді), однак не зміг пояснити кому він здавав врожай, не надав жодних квитанцій тощо. Водночас вона на підтвердження наявності у неї заробітку надала паспорти великої рогатої худоби, довідку заготовача молока. Крім того щодо паїв, про які зазначав відповідач, то один з паїв належав їй, другий - її матерів. До оброблення паїв відповідач залучав не лише їх спільного сина, а й її дітей від першого шлюбу. Отже дохід отриманий від оброблення паїв є спільною сумісною власністю.

Безпідставними є посилання в касаційній скарзі щодо недопустимості як доказу постанови Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року, оскільки наведене суперечить вимогам частини шостої статті 82 ЦПК України. Більше того у досліджених судом письмових поясненнях ОСОБА_2 , наданих ним у зазначеній справі про адміністративне порушення, він вказує, що станом на 15 січня 2010 року більше двадцяти років проживає з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу.

Показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 повністю узгоджують з іншими матеріалами справи, а показання свідка ОСОБА_10 є голослівними і не підтверджені жодним доказом. У судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_10 зазначала, що жодного майна з 2014 року з відповідачем не придбавала. Крім того ОСОБА_2 не зміг пояснити навіщо він до оформлення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки залучав позивача. Вартість майна була погоджена сторонами, тому товарознавча експертиза у справі не проводилась.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року та відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-2253цс15, від 18 липня 2018 року у справі № 554/1274/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 06 листопада 2019 року, у справі № 203/304/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 521/21655/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 06 жовтня 2022 року у справі № 496/2083/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/10864/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20, від 18 січня 2023 року у справі № 359/441/20).

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимогОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку у праві спільної власності на сільськогосподарську техніку та земельну ділянку. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З 28 січня 1998 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

06 грудня 1996 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав житловий будинок АДРЕСА_2 . Продавцем будинку за цим договором купівлі-продажу виступала ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої Ладигівською сільською радою, діяла ОСОБА_1 . Договір підписаний ОСОБА_1 як представницею продавця та ОСОБА_2 як покупцем.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_4 , батьком якого записано ОСОБА_2 на підставі його та ОСОБА_1 заяви. Місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано за місцем реєстрації його батька ОСОБА_2 .

09 червня 2004 року ОСОБА_2 за договором дарування отримав у власність жилий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_3 . Від імені дарувальника ОСОБА_6 діяла на підставі довіреності ОСОБА_1 . Договір підписаний ОСОБА_1 від імені дарувальника та ОСОБА_2 як обдаровуваним.

30 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 6824285000:03:018:0207 площею 3,0558 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ладигівської сільської ради Хмельницької області. Згідно з умов договору продавцем виступав ОСОБА_5 (рідний брат відповідача), від імені якого на підставі довіреності діяла як представник ОСОБА_1 .

У пункті 5.10 договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року передбачено, що зміст заяви покупця про те, що у зареєстрованому шлюбі він не перебуває, і ні з ким не проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, гроші, які витрачаються на купівлю земельної ділянки, яка є предметом даного договору, належать йому особисто, доведено до відома продавця до підписання даного договору.

Відповідно до акта-характеристики від 06 листопада 2021 року, складеного старостою Ладигівського старосинського округу № 2 Староостропільської сільської ради Бачук О., з 05 червня 1994 року по 10 січня 2020 року ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, разом будували домоволодіння по АДРЕСА_5 ), мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов`язки подружжя, тобто, проживали однією сім`єю як чоловік та жінка. У них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлені факти посвідчено підписами сусідів ОСОБА_13 та ОСОБА_6 .

Постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року у справі № 683/140/20 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП за те, що 15 січня 2020 року він вчинив домашнє насильство психологічного характеру щодо співмешканки ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також встановив, що згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_2 , наявними у цій справі, останній ствердив, що на протязі 25-ти років, до 15 січня 2020 року, він проживав із співмешканкою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . 15 січня 2020 року в нього зі співмешканкою виник цей словесний конфлікт на сімейному ґрунті. Такі ж письмові пояснення цій справі дала ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено такі висновки:

«41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

За обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно). Вимога про встановлення юридичного факту щодо спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення. При розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Тому в задоволенні вказаної позовної вимоги судам слід було відмовити саме з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав. Суд першої інстанції в цій частині зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови, тому постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог про поділ спільного майна

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18),на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) вказано, що «для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. […] Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається, апеляційний суд врахував, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 , батьком якого записано відповідача за його ж заявою, місце проживання сина зареєстровано 28 січня 1998 року за місцем проживання відповідача. Факт проживання сторін однією сім`єю до 2020 року підтверджується: показаннями свідків; актом-характеристикою від 06 листопада 2021 року, складеною старостою Ладигівського старосинського округу № 2 Староостропільської сільської ради Бачук О., який також підписаний сусідами ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , на спростування якого відповідач не надав жодних доказів; постановою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2020 року у справі № 683/140/20 щодо обставин вчинення відповідачем насильства в сім`ї щодо позивачки, в якій у письмових поясненнях ОСОБА_2 підтвердив, що протягом 25-ти років до 15 січня 2020 року проживав із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а конфлікт виник на сімейному підґрунті. Такі ж письмові пояснення у цій справі надала ОСОБА_1 ; відповідач у період з 1996 по 2018 рік уклав три нотаріально посвідчених договори, за якими набув у власність об`єкти нерухомості і в усіх цих договорах від імені відчужувачів діяла позивачка ОСОБА_1 на підставі відповідних довіреностей, що свідчить про сталі, близькі, довірливі та тривалі (впродовж періоду з 1996 по 2018 рік) стосунки між ними; ОСОБА_2 , впродовж періоду з 1994 року по 2020 рік не перебував у зареєстрованому шлюбі (шлюбах), не мав з іншими жінками постійних стосунків, які притаманні подружжю. Відповідач підтвердив, що у його володінні та користуванні перебуває вказана позивачем у позовній заяві сільськогосподарська техніка, придбана у період з 2004 року по 2018 рік, сторони погодили вартість спірного майна. Матеріали справи не містять жодних відомостей щодо заробітку відповідача у період проживання однією сім`єю з позивачкою, тоді як позивач надала докази наявності у неї доходу у період з 2015 року до 2021 року.

За таких обставин, оцінивши достатність і взаємний зв`язок зібраних у справі доказів у їх сукупності, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що позивач підтвердила факт спільного проживання сторін однією сім`єю до 15 січня 2020 року, наявність у них спільного побуту та взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю.

Разом з тим, суди встановили, що спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6824285000:03:018:0207 площею 3,0558 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Ладигівської сільської ради Хмельницької області, ОСОБА_5 придбав 30 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, продавцем за яким є ОСОБА_5 (рідний брат відповідача), від імені якого на підставі довіреності діяла як представник ОСОБА_1 . У пункті 5.10 договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року сторони передбачили, що за змістом заяви покупця у зареєстрованому шлюбі він не перебуває, і ні з ким не проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, гроші, які витрачаються на купівлю земельної ділянки, яка є предметом даного договору, належать йому особисто, доведено до відома продавця до підписання даного договору.

Касаційний суд враховує, що ОСОБА_5 при укладенні договору купівлі-продажу від 30 липня 2018 року, зокрема заявлено, що спірна земельна придбавається ним за гроші, які належать йому особисто, тобто в особисту приватну власність, відповідний договір укладений від імені продавця як представником ОСОБА_1 , тобто зі змістом договору вона була обізнана, а з позовом в цій справі звернулась до суду лише у листопаді 2021 року, після припинення спільного проживання сторін однією сім`єю. Такою поведінкою ОСОБА_1 підтверджувала, що спірна земельна придбана ОСОБА_5 за гроші, які належали йому особисто.

За таких обставин є правильним висновок суду першої інстанції, що доводи позивача, що спірна земельна ділянка придбана нею та відповідачем за спільні кошти не знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції виходив також з того, що сторони не проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у позові в частині визнання права на частку у праві власності на спірну земельну ділянку слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), дають підстави для висновку, що постановаапеляційного суду в оскарженій частині частково прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині задоволених з позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права позивача на частку у праві спільної власності на земельну ділянку скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити в мотивувальній частині, в іншій оскарженій частиніпостанову апеляційного суду - залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то сплачений сторонами судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам На користь позивача слід стягнути понесені судові витрати в суді першої та апеляційної інстанцій в сумі 11 759,63 грн (6453 грн судовий збір + 9679,50 грн судовий збір за подачу апеляційної скарги + 10 000 грн витрати на професійну правничу допомогу х 45 %). На користь відповідача слід стягнути понесені судові витрати в суді касаційної інстанції в оскарженій частині в сумі 1 922,40 грн (12 816,00 х 15 %). Різниця судових витрат, що підлягає сплаті сторонами, становить 9 837,23 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в частині задоволених позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права на частку у праві спільної власності на земельну ділянку скасувати.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2022 року в зазначеній частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на частку у праві спільної власності на сільськогосподарську техніку залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 837,23 грн. понесених судових витрат.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 08 серпня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко