Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.11.2025 року у справі №367/6231/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 367/6231/23

провадження № 61-3355св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник Сергій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» на рішення Бородянського районного суду Київської області від 04 вересня 2024 року у складі судді Міланіч А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» (далі - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 провизнання недійсними договорів дарування.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2615/0708/88-018, згідно з умовами якого ВАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 110 000,00 дол. США на строк до 03 липня 2018 року. Кредит надається лише після підписання іпотечного договору, що забезпечує повернення кредиту, процентів за користування ним, пені за несвоєчасну сплату процентів та несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, а також відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов цього договору та інших витрат банку, пов`язаних з одержанням виконання.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим договором погоджується купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.

12 листопада 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» укладений договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого права вимоги за кредитним договором від 03 липня 2008 року № 2615/0708/88-018 з усіма змінами і доповненнями, договором поруки від 03 липня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом за реєстровим номером № 2945, перейшло до нового кредитора - ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП».

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконав, тому станом на 01 серпня 2018 року мав заборгованість за тілом кредиту у розмірі 50 228,80 дол. США, за відсотками - 23 402,73 дол. США (628 754,52 грн за курсом Національного банку України на 01 серпня 2018 року).

20 вересня 2018 року ПАТ «Дельта Банк», правонаступником якого є ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за процентами, за результатом розгляду якого постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 754/13087/18 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 468 125,94 грн.

На підставі вказаного судового рішення 25 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, в ході якого приватний виконавець Маляр Я. А. виявив майно ОСОБА_1 : домоволодіння АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 3221055300:02:027:0095 (0,0489 га) та земельну ділянку з кадастровим номером 3221055300:02:027:0096 (0,1500 га).

У зв`язку з добровільним виконанням ОСОБА_1 рішення суду, вказане майно не було реалізоване у примусовому порядку.

07 вересня 2022 року ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за невиконане грошове зобов`язання.

12 вересня 2022 року Деснянським районним судом міста Києва відкрито провадження у справі.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року у справі № 754/7753/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, позов ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» інфляційні втрати за прострочення зобов`язання за відсотками за кредитним договором з 01 серпня 2018 року до 01 серпня 2022 року у розмірі 236 506,59 грн, 3 % річних у розмірі 56 749,89 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 399,00 грн.

Надалі позивачу стало відомо, що 28 грудня 2022 року ОСОБА_1 уклав договір дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 3221055300:02:027:0095, площею 0,0489 га, та земельної ділянки з кадастровим номером 3221055300:02:027:0096, площею 0,1500 га, на АДРЕСА_1 , та договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 . За вказаними договорами земельні ділянки та житловий будинок перейшли у власність дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Позивач зазначав, що договори дарування укладені відповідачами під час розгляду справи про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3 % річних за невиконане грошове зобов`язання, з метою уникнення майнової відповідальності перед ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП», а тому є фіктивними.

З урахуванням зазначеного, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 3221055300:02:027:0095, площею 0,0489 га, земельної ділянки з кадастровим номером 3221055300:02:027:0096, площею 0,1500 га, на АДРЕСА_1 , укладений 28 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасувати запис про державну реєстрацію права власності за договором дарування земельної ділянки; визнати недійсним договір дарування житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладений 28 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасувати запис про державну реєстрацію права власності за договором дарування житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 04 вересня 2024 року у задоволенні позову ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що договори дарування, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не є фіктивними, оскільки дарування здійснене ОСОБА_1 за його доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Майно на момент вчинення оспорюваних правочинів під обтяженням не перебувало, тому його власник мав право розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» залишено без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 04 вересня 2024 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи доведено сплату ОСОБА_2 у повному обсязі кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем, внаслідок чого приватний виконавець скасував арешт нерухомого майна й закрив виконавче провадження, а тому відсутні підстави для висновків про наявність у боржника умислу на приховування майна у зв`язку з укладенням договору дарування. Та обставина, що дочка виконала зобов`язання батька перед кредитором й отримала у дар нерухоме майно, на яке було накладено арешт з метою виконання судового рішення, не свідчить про фіктивність оспорюваних договорів. Подарованим нерухомим майном забезпечено виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, яку було повністю сплачено ОСОБА_3 , що слугувала підставою до скасування приватним виконавцем арешту й закриття виконавчого провадження, що виключає висновки про вчинення оспорюваних правочинів на шкоду кредитору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2025 року ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що договори дарування, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не є фіктивними

Апеляційний суд, посилаючись на те, що ОСОБА_2 у повному обсязі сплатила кредитну заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем, помилково прирівняв заборгованість у межах одного виконавчого провадження до загальної кредитної заборгованості. В межах виконавчого провадження, яке було закінчене у зв`язку з його виконанням, стягувались відсотки за невиконання основного зобов`язання. Водночас рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача грошові кошти у розмірі 297 655,48 грн(інфляційні втрати за прострочення зобов`язання за відсотками за кредитним договором та 3 % річних), яке не виконане у зв`язку із відсутністю майна у ОСОБА_1 .

Суди не врахували, що оспорювані договори дарування укладені відповідачами під час розгляду справи про стягнення інфляційних втрат за прострочення зобов`язання за відсотками за кредитним договором та 3 % річних, а саме28 грудня 2022 року, з метою приховання нерухомого майна боржника, а тому вчинені на шкоду кредитору.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 та у постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрієнко С. В. та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 29 травня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_5 , Гулейков І. Ю., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2025 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулейкова І. Ю., Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2615/0708/88-018, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 110 000,00 дол. США на строк до 03 липня 2018 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 03 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_6 укладений іпотечний договір № 2615/0708/88-018-Z-18.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (іпотекодавець).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, на підставі яких приватним нотаріусом Грущинською О. В. заведено спадкову справу № 8/2019.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 754/13087/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕС.ДІ.CI.ГРУП» заборгованість за кредитним договором у розмірі 468 125,94 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 17 562,36 грн.

25 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 та винесено постанову про накладення арешту на майно боржника та окремо стягнуто виконавцем 10 % виконавчого збору.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання (справа № 754/7753/22).

24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір, яким визначили умови погашення заборгованості ОСОБА_1 , стягнутої на підставі постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року та яка виконується в межах ВП № НОМЕР_2, а саме, що ОСОБА_2 зобов`язалась за рахунок власних та/або залучених нею на власний розсуд грошових коштів виконати зобов`язання ОСОБА_1 , які виникли з постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 754/13087/18, а ОСОБА_1 зобов`язався передати об`єкти нерухомого майна, що перебувають у його власності, у погоджений сторонами спосіб, з числа передбачених законом, у власність ОСОБА_2

15 листопада 2022 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок розташований на земельній ділянці 3221055300:02:027:0095 (0,0489 га), 3221055300:02:027:0096 (1,1500 га) за адресою: АДРЕСА_1 .

06, 16, 22, АДРЕСА_3 , 24 грудня 2022 року ОСОБА_2 вносила кошти на погашення заборгованості ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 у розмірі 75 000,00 грн, 55 276,55 грн, 100 000,00 грн, 97 100,00 грн, 120 000,00 грн, 180 000,00 грн.

26 грудня 2022 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 винесено постанову про скасування арештів на майно боржника, в т. ч. на вищезазначене нерухоме майно, у зв`язку з виконанням рішення суду.

28 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав у дар ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3221055300:02:027:0095, земельну ділянку з кадастровим номером 3221055300:02:027:0096 за адресою: Київська область, Бучанський район, смт Бабинці,

28 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав у дар ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року у справі № 754/7753/22 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕС.ДІ.CI.ГРУП» інфляційні втрати за прострочення зобов`язання за відсотками за кредитним договором з 01 серпня 2018 року до 01 серпня 2022 року у розмірі 236 506,59 грн, 3 % річних у розмірі 56 749,89 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 399,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів, або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення, про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України), не допускається (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування у ОСОБА_1 була відсутня кредитна заборгованість перед позивачем, оскільки ОСОБА_2 у повному обсязі сплатила кредитну заборгованість ОСОБА_1 , внаслідок чого приватний виконавець скасував арешт нерухомого майна й закрив виконавче провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2023 року у справі № 754/7753/22, яка на час укладення оспорюваних договорів дарування перебувала на розгляді у суді, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЕС.ДІ.CI.ГРУП» стягнуто інфляційні втрати за прострочення зобов`язання за відсотками за кредитним договором у розмірі 236 506,59 грн, 3 % річних у розмірі 56 749,89 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 399,00 грн, висновків суду не спростовують, оскільки основна заборгованість за кредитним договором стягнута постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 754/13087/18 і повністю сплачена ОСОБА_2 до укладення оспорюваних договорів дарування.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, що відчуження належного ОСОБА_1 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЕС.ДІ.CI.ГРУП».

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС.ДІ.СІ.ГРУП» залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 04 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк