Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №456/3190/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 456/3190/24

провадження № 61-14755св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 червня 2024 року у складі судді Бораковського В. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У червні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник Андрейків Ю. Я. , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за спадковим договором.

Одночасно з подачею позовної заяви, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник Андрейків Ю. Я. , звернулася до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та її бабцею ОСОБА_4 23 вересня 2014 року укладено спадковий договір, за яким після смерті ОСОБА_4 квартира, яка їй належала на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , переходить у власність ОСОБА_1 .

17 жовтня 2022 року ОСОБА_1 стало відомо, що в Стрийському міськрайонному суді Львівської області знаходиться справа № 456/1451/22 про визнання недійсним спадкового договору укладеного між позивачкою та її померлою бабусею. Позов подала їх сусідка ОСОБА_2 , яка після смерті ОСОБА_4 , не маючи на це законних підстав та дозволу спадкоємця ОСОБА_1 , демонтувала вхідні двері та увійшла до квартири померлої ОСОБА_4 .

Відтак, ОСОБА_2 незаконно заволоділа квартирою та усім майном, грошовими коштами, які там зберігались, почала здійснювати самоуправство, викидаючи з квартири усі меблі, одяг та інше майно, як померлої так і майно, грошові цінності та грошові кошти самої ОСОБА_1 .

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання спадкового договору недійсним. Загальна сума пошкодженого майна та майнових втрат ОСОБА_1 оцінюється в розмірі 30 000,00 дол. США.

З метою належного збереження майна позивачки і призупинення незаконних дій ОСОБА_2 , просила суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:

- заборонити ОСОБА_2 та членам її сім`ї проникати до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та використовувати її в будь-яких цілях.

- зобов`язати ОСОБА_2 передати державному нотаріусу Стрийської нотаріальної контори ключі від нововстановлених вхідних дверей квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Заборонено ОСОБА_2 та членам її сім`ї проникати до квартири за адресою: АДРЕСА_1 та використовувати її в будь-яких цілях.

Зобов`язано ОСОБА_2 передати державному нотаріусу Стрийської нотаріальної контори ключі від нововстановлених вхідних дверей квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції врахував предмет спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідного заходу забезпечення позову, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, та дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у заявлений спосіб у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 червня 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив заяву про забезпечення позову, враховуючи реальні ризики утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2024 року через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, а саме, розглянув справу за її відсутності, яка не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи.

Апеляційний суд не перевірив факт належного повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи 07 жовтня 2024 року, чим порушив її право на справедливий та своєчасний розгляд справи.

Заявниця також зазначає у касаційній скарзі про те, що питання про забезпечення позову у суді першої інстанції вирішувалось суддею, який мав заявити самовідвід у справі на етапі отримання позовної заяви до винесення ухвали 19 червня 2024 року, оскільки третя особа у справі - а апеляційний суд проігнорував цей факт.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає про те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми статті 150 ЦПК України та фактично задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 .

У січні 2025 року Андрейків Ю. Я. від імені ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

До відзиву Андрейків Ю. Я. , який діє від імені ОСОБА_1 , не додав докази надсилання його копії відповідачці, у зв`язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу; витребувано виділені матеріали справи № 456/3190/24 з суду першої інстанції.

У грудні 2024 року виділені матеріали справи № 456/3190/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу, заходів забезпечення позову.

За змістом частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Подібних висновків дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір з приводу спадкового майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , яка за життя належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З доданих до позовної заяви матеріалів справи вбачається, що відповідно до спадкового договору від 23 вересня 2014 року, за реєстровим № 3021, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , на випадок смерті ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 .

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що існує реальна загроза пошкодження відповідачкою спірного майна, а невжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи ефективний захист і поновлення порушених прав позивачки.

Відповідно до вказаного, суди обґрунтовано дійшли до висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та членам її сім`ї проникати у спірну квартиру та зобов`язання передати ключі від нововстановлених дверей цієї квартири державному нотаріусу, що є співмірним із заявленими вимогами.

Таким чином, суди при ухваленні рішення про застосування заходів забезпечення позову врахували всі ці фактори, щоб забезпечити ефективний і справедливий захист прав позивача, одночасно мінімізуючи потенційні негативні наслідки для всіх сторін.

Доводи касаційної скарги, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є неспівмірними заявленим позовним вимогам, спростовуються змістом позовної заяви та заяви про забезпечення позову, тому є необґрунтованими.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд безпідставно здійснив розгляд справи за її відсутності, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Матеріли справи свідчать про те, що 17 вересня 2024 року Львівським апеляційним судом на поштову адресу ОСОБА_2 направлено повістку-повідомлення про дату, час та місце розгляду її апеляційної скарги (а. с. 39 виділених матеріалів).

07 жовтня 2024 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Карпінець В. Ю. до апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, що містить вказівку на дату та час розгляду справи апеляційним судом (а. с. 48 виділених матеріалів).

Із наявного у матеріалах справи звукозапису судового засідання Львівського апеляційного суду (носій № 7ef6bb_729d26ba-97b8-4dee-9a13-f1b85e0250c7) та протоколу судового засідання, яке відбулось 07 жовтня 2024 року, встановлено, що апеляційний суд розглянув вказане клопотання представника відповідачки про відкладення розгляду справи та протокольною ухвалою відмовив у його задоволені у зв`язку з безпідставністю.

Таким чином, керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, враховуючи, що відповідачка виклала свої доводи по справі в апеляційній скарзі, за відсутності заперечень інших учасників справи, апеляційний суд у судовому засіданні 07 жовтня 2024 року цілком законно розглянув справу по суті без участі ОСОБА_2 , повідомленої про дату, час і місце розгляду справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 отримала судову повістку про розгляд справи 07 жовтня 2024 року, лише 14 жовтня 2024 року, тобто вже після судового засідання, суд відхиляє, оскільки вочевидь відповідачка достеменно знала про слухання цієї справи в Львівському апеляційному суді 07 жовтня 2024 року, що підтверджується клопотанням її представника.

Із зазначених підстав колегія суддів вважає, що право на захист відповідачки порушено не було.

Відповідачка реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності, шляхом викладення своєї позиції у відзиві та апеляційній скарзі.

Касаційна скарга не містить обґрунтувань того, які ще важливі для розгляду питання щодо забезпечення позову пояснення могла надати ОСОБА_2 лише особисто в суді, окрім тих, які викладені ним письмово чи вже надані суду.

Доводи касаційної скарги в частині наявності підстав для відводу судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Бораковського В. М. у зв`язку з тим, що третьою особою у справі є приватний нотаріус Бораковська О. І., яка є його дружиною, колегія суддів відхиляє.

Аналіз виділених матеріалів справи а також відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що 17 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , визначивши третьою особою державного нотаріуса Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. Разом із позовною заявою подала заяву про забезпечення позову.

У порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду позовної заяви ОСОБА_1 та заяви про забезпечення позову визначено суддю Бораковського В. М.

У підготовчому судовому засіданні 23 липня 2024 року судом задоволено клопотання представника позивачки адвоката Андрейківа Ю. Я. про витребування від державного нотаріуса копії спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22 серпня 2024 року Стрийською державною нотаріальною конторою Львівської області на вимогу суду надано інформацію, про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена в приватним нотаріусом Бораковською О. Я., згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру.

Встановивши, що спадкову справу після смерті ОСОБА_4 заведено приватним нотаріусом Бораковською О. Я., яка є дружиною судді, визначеного автоматизованою системою документообігу суду для розгляду даної справи, ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2024 року задоволено заяву про самовідвід судді Бораковського В. М.

Справу № 456/3190/24 після повторного автоматизованого розподілу справ між суддями 04 жовтня 2024 року призначено судді Яніву Н. М.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2025 року у складі судді Яніва Н. М. залучено до участі у справі, як третю особу приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Бораковську О. Я.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що на момент прийняття ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 червня 2024 року у судді Бораковского В. М. були підстави для самовідводу у справі.

Крім того, ОСОБА_2 під час розгляду справи не реалізувала свого права на заявлення відводу судді.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник