УХВАЛА

15 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1570/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І. Б. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Роберт Бош" (Robert Bosch Gesellschaft mit beschrankter Haftung)

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 (колегія суддів: Зварич О. В. - головуючий, Гриців В. М., Якімець Г. Г. )

у справі № 914/1570/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Роберт Бош" (Robert Bosch Gesellschaft mit beschrankter Haftung, далі - ТОВ "Роберт Бош")

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕНЛАЙС" (далі - ТОВ "ЛЕНЛАЙС")

про захист прав інтелектуальної власності,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Роберт Бош" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ "ЛЕНЛАЙС" про захист прав інтелектуальної власності. У позовній заяві позивач просив суд: заборонити ТОВ "ЛЕНЛАЙС" використовувати знак для товарів і послуг "BOSCH" за свідоцтвом України № 1544 на знак для товарів і послуг "BOSCH"; заборонити ТОВ "ЛЕНЛАЙС" імпорт та продаж товарів із нанесеним знаком для товарів і послуг "BOSCH", вказаних у митних деклараціях тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від
17.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24.06.2020.

Також позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив зупинити митне оформлення товарів та заборонити Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об'єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг "BOSCH", отримувачем яких є ТОВ "ЛЕНЛАЙС", та вказаних у митних деклараціях тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від
11.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від
24.06.2020.

Заяву мотивовано тим, що виконання ймовірного рішення суду про задоволення позову є можливим виключно за умови зупинення митного оформлення товару на строк розгляду даної справи, в іншому випадку, відповідач завершить митне оформлення товару, і останній буде випущений у вільний обіг. Заявник наголошував, що товар, з огляду на його кількість, ввозиться з метою перепродажу, тому є достатні підстави вважати, що товар буде перепроданий, і це унеможливить виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.07.2020 у справі № 914/1570/20 задоволено заяву ТОВ "Роберт Бош" про забезпечення позову: вжито заходи до забезпечення позову шляхом заборони Галицькій митниці Держмитслужби здійснювати митне оформлення товарів, що містять об'єкт інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг "BOSCH", отримувачем яких є ТОВ "ЛЕНЛАЙС", та вказаних у митних деклараціях тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від
11.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22.06.2020, тип ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від
24.06.2020, до набрання рішенням у справі законної сили.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 зі справи № 914/1570/20 ухвалу господарського суду Львівської області від 02.07.2020 скасовано; відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Роберт Бош" про забезпечення позову у справі № 914/1570/20.

ТОВ "Роберт Бош" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції у справі № 914/1570/20.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 прийнято касаційну скаргу ТОВ "Роберт Бош" до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Під час підготовки справи № 914/1570/20 до розгляду колегією суддів з'ясовано, що згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 зі справи № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено таке.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті; 2) ухвали суду 1 інстанції, вказані, зокрема, у пункті 3 частини 1 статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення (частина 1 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

До суду касаційної інстанції можна оскаржити як ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку, так і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін. Крім того, у касаційному порядку можливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову, а також постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.

Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження.

Неможливим є касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо критерію касаційного оскарження постанов суду апеляційної інстанції, які ухвалені за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову.

Вказаний критерій, з огляду на застосовану конструкцію формулювання та його процесуальний характер, є абсолютним та має застосуватися у всіх випадках, не враховуючи наявності чи відсутності інших критеріїв, згідно з якими визначається подібність правовідносин.

Водночас Суд, який розглядає справу № 914/1570/20 у складі колегії суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні Великої Палати Верховного Суду зі справи № 753/22860/17, з огляду на таке.

Так, у справі № 914/1570/20 позов спрямований на захист прав інтелектуальної власності.

Відповідно до приписів статті 432 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 432 Цивільного кодексу України. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів.

Згідно з приписами статті 495 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку, зокрема, є виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання.

Як унормовано приписами статті 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ГПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як унормовано приписами пункту 8 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності.

Отже, правовідносини у сфері інтелектуальної власності мають: особливості правового регулювання; визначені на законодавчому рівні невиключні способи захисту порушених прав інтелектуальної власності (з урахуванням специфіки самих правовідносин), а також передбачені на рівні процесуального законодавства заходи забезпечення позову, зокрема, у вигляді зупинення митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності.

Колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що до прийняття чинної редакції ГПК України у господарському та цивільному процесах існувала така процесуальна дія як вжиття запобіжних заходів до пред'явлення позову (статті 43-1-43-10 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, статті 62-1-62-11 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, далі - ЦПК України).

При цьому внесення відповідних змін до ГПК України та ЦПК України (в редакціях, чинних до 15.12.2017) у 2003 році було пов'язане, насамперед, з правовою охороною інтелектуальної власності.

Водночас у попередній редакції ЦПК України така процесуальна дія як забезпечення позову до подання позовної заяви була пов'язана виключно з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності (частина 4 статті 151 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017).

Зазначене свідчить про важливість застосування відповідних заходів, як негайних (невідкладних) саме у сфері інтелектуальної власності, враховуючи специфіку цих правовідносин.

Необхідність у застосуванні певних способів захисту у сфері інтелектуальної власності, як і вжиття заходів забезпечення позову, пов'язується, насамперед, з недопущенням розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот, імпорт чи експорт яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у пунктів 1, 2 частини 1 статті 287 ГПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку;

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову.

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Предметом касаційного розгляду у цій справі є питання наявності правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та, відповідно, правильність застосування судами як першої, так і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, які це питання регулюють.

Діюче законодавство передбачає щонайменше один перегляд судового рішення щодо забезпечення позову окремо від рішення суду по суті спору (пункти 3, 4 частини 1 статті 255, пункти 2, 3 частини 1 статті 287 ГПК України).

Конвенція забезпечує процесуальні гарантії щодо справедливого розгляду справи судом за засадами, передбаченими статтею 6 Конвенції.

Правосуддя не лише повинно здійснюватись, а й має бути явно та безсумнівно видно, як воно здійснюється. Особа повинна мати дієву можливість оскаржити, у даному випадку, відмову суду у задоволенні її заяви про вжиття заходів забезпечення позову, подати свої заперечення стосовно такої відмови та бути почутою при ухваленні вмотивованого судового рішення за наслідками такого оскарження. У іншому випадку, згідно з практикою ЄСПЛ, зазначене можна трактувати як відмову від здійснення правосуддя.

Правова позиція щодо обмеження права на касаційне оскарження рішень про забезпечення позову, зосереджуючись виключно на його юридичному змісті (а саме неможливості касаційного оскарження судового рішення суду першої або апеляційної інстанції, яким, фактично, відмовлено у забезпеченні позову), у даному випадку, може розглядатись як обмеження права позивача на перегляд такого рішення та створення диспропорції між механізмами забезпечення прав позивача і відповідача в процесі розгляду питання про забезпечення позову.

Вказане зумовлює виникнення ситуації, за якої відповідач має перевагу щодо здійснення судового контролю стосовно рішення про забезпечення позову, в той час як особа, за заявою якої було вжито забезпечувальні заходи місцевим судом та у подальшому скасовано їх апеляційною інстанцією, або безпосередньо судом апеляційної інстанції прийнято ухвалу про відмову у забезпеченні позову, такої можливості позбавляється, незважаючи на пряму вказівку чинного процесуального законодавства (пункти 3, 4 частини 1 статті 255, пункти 2, 3 частини 1 статті 287 ГПК України).

Крім того, з огляду на специфіку правовідносин у сфері інтелектуальної власності, обмеження права на касаційне оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постанови суду апеляційного суду, згідно з якою відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову чи залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, впливає на та ускладнює доступ до суду обраним позивачем способом захисту, завдає шкоди самій суті цього права, оскільки у цьому випадку позов, як такий, втрачає сенс через можливість розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот, імпорт чи експорт яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності.

За таких обставин, оскільки заявник касаційної скарги просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020, якою скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 02.07.2020 зі справи № 914/1570/20 про задоволення заяви про забезпечення позову у справі, в якій позов спрямований на захист права інтелектуальної власності, а названа ухвала є судовим рішенням місцевого суду, яке було переглянуте апеляційним судом у справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що з урахуванням специфіки правовідносин у сфері інтелектуальної власності, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України дана постанова підлягає перегляду, а, отже, існують підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду у справі № 753/22860/17, і справа № 914/1570/20, з огляду на особливості правового регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності, містить виключну правову проблему.

Відповідно до частини 4 статті 302 ГПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно з приписами частини 5 статті 302 ГПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як унормовано частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частиною 4 статті 303 ГПК України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частиною 4 статті 303 ГПК України.

Враховуючи викладене, справа № 914/1570/20 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 914/1570/20 господарського суду Львівської області разом із касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Роберт Бош" (Robert Bosch Gesellschaft mit beschrankter Haftung) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова