Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.09.2021 року у справі №761/17947/20
Постанова КЦС ВП від 19.01.2022 року у справі №761/17947/20

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 761/17947/20

провадження № 61-14153св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідачі: кредитна спілка «КС «Володар», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А.,

Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до кредитної спілки «КС Володар» (далі - КС «КС Володар»), ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Л. М., про визнання договору недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 грудня 1995 року по

23 листопада 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

19 липня 2003 року під час шлюбу була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_3

24 жовтня 2006 року між акціонерним комерційним банком «Райффайзен банк Україна» (далі - АКБ «Райффайзен банк Україна»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір

№ МL-002/726/2006. Того ж дня в забезпечення виконання кредитного договору між АКБ «Райффайзен банк Україна» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №PCL-002/726/2006, відповідно до умов якого

ОСОБА_3 передав в іпотеку квартиру

АДРЕСА_1 , яка є спільною власністю подружжя. На укладення

ОСОБА_3 договору іпотеки позивачка надала нотаріально посвідчену згоду.

28 вересня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким право вимоги щодо ОСОБА_3 за кредитним договором № МL-002/726/2006 від 24 жовтня 2006 року перейшло до ОСОБА_2

17 жовтня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким право вимоги щодо ОСОБА_3 за договором іпотеки №PCL-002/726/2006 від 24 жовтня 2006 року також перейшло до ОСОБА_2

11 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. (реєстровий № 2565), за яким у зв`язку з порушенням іпотекодавцем основного зобов`язання за кредитним договором № МL-002/726/2006, іпотекодавець передав іпотекодержателю в рахунок виконання основного зобов`язання право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру АДРЕСА_1 .

06 серпня 2013 року для забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором № ДЗ-891.3 від 06 серпня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та КС «КС Володар», було укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Журавльовою Л. М., за реєстровим №5951.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня

2018 року у справі № 761/17947/20 визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 11 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня

2020 року у справі №761/5167/19 скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, вчинений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М., про право власності № 628269 щодо виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 та запис № 9377538 щодо виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 у товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрига» (далі - ТОВ «Квадрига»), підставою якого є договір іпотеки 5951 від 06 серпня

2013 року. Відновлено запис в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності № 625365 з відновленням статусу власника квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 з дати арешту, накладеного на дане майно ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року. Скасовано записи в Державному реєстрі про іпотеку № 2026263 від 06 серпня 2013 року щодо договору іпотеки серія та номер 5951 від 06 серпня 2013 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №4785841 від 06 серпня 2013 року та про заставну від 06 серпня

2013 року, серія № АА000074, запис про відомості про останній індосамент від 26 листопада 2014 року, дата індосаменту 17 вересня 2013 року, по якому ТОВ «Квадрига» стає новим власником застави за договором відступлення права вимоги, серія б/н, виданий 17 вересня 2013 року, вчинений між КС «КС Володар» та ТОВ «Квадрига». Скасовано записи в Державному реєстрі про обтяження № 2026799 від 06 серпня 2013 року за договором іпотеки серія №5951 від 06 серпня 2013 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 4787656 від 06 серпня 2013 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просить визнати недійсним укладений 06 серпня 2013 року між КС «КС Володар» та ОСОБА_2 договір іпотеки, оскільки предмет іпотеки є об`єктом права спільної сумісної власності.

Також позивачка просить стягнути з відповідачів у відшкодування моральної шкоди 2 570 670,00 грн, що відповідає половині вартості квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що внаслідок порушення її прав зазнала душевних страждань і зміни способу життя, вимушена докладати додаткових зусиль для звернення до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня

2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 06 серпня 2013 року, укладеного між КС «КС Володар» та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня

2020 року у справі № 761/5167/19, від 09 листопада 2017 року у справі № 761/38184/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі №761/9942/15-ц вже було визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 11 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , визнано незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М. щодо посвідчення вказаного договору, та скасовано запис, вчинений нотаріусом в Державному реєстрі про іпотеку № 2026263 від 06 серпня 2013 року щодо договору іпотеки серія та номер 5951, виданого 06 серпня 2013 року, у зв`язку з чим слід вважати, що права позивачки зазначеними судовими рішеннями захищені та на теперішній час не порушені. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня

2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до КС «КС Володар», ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Л. М., про визнання договору недійсним та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано недійсним договір іпотеки квартири від 06 серпня 2013 року, укладений між КС «КС Володар» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. за реєстровим № 5951.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 11 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , визнання незаконними дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М. щодо посвідчення вказаного договору, та скасування запису, вчиненого приватним нотаріусом в Державному реєстрі про іпотеку № 2026263 від 06 серпня 2013 року щодо договору іпотеки серія та номер 5951, виданого 06 серпня

2013 року, саме по собі не є ідентичним визнанню вказаного договору іпотеки від 06 серпня 2013 року недійсним, що є самостійним способом захисту прав та інтересів.

Апеляційний суд дійшов висновку, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним договору іпотеки від

06 серпня 2013 року, укладеного між КС «КС Володар» та ОСОБА_2 , не суперечить закону.

При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачкою не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їй було заподіяну моральну шкоду та її розміру, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями з боку відповідачів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні її позову про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позов задовольнити та стягнути з КС «КС Володар» та ОСОБА_2 солідарно на її користь моральну шкоду в розмірі 2 570 670,00 грн.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі

№ 761/24143/19, провадження № 61-17538св20, у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6?1790цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя. В судах попередніх інстанцій було документально доведено неправові дії відповідачів, проте судами не враховано, що внаслідок цих дій, якими порушено її конституційне право (право приватної власності на Ѕ частину квартири), їй заподіяно моральну шкоду, яка проявилася у перенесених нею душевних і моральних стражданнях, позбавлення її та дітей єдиного житла та установленого способу життя.

Суди попередніх інстанцій не врахували вимоги частини 3 статті 386 ЦК України, відповідно до якої власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, а відповідачі не довели належними доказами відсутність їхньої вини у завданні їй моральної шкоди.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій оскаржується

ОСОБА_1 тільки в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не переглядається відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив

представника третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М. - адвоката Рачука О. О. на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, скасувати постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним договору іпотеки від 06 серпня 2013 року і залишити в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

Відзив мотивований тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року у справі № 761/9942/15-ц про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним, сторін було повернуто у той правовий стан, в якому вони існували до укладення і посвідчення вказаного договору. Таким чином, жодних юридичних наслідків за договором про задоволення вимог іпотекодержателя не виникло.

Також зазначав, що позивачкою не доведено наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Доводи особи, яка подала заперечення на відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заперечення на відзив на касаційну скаргу, в яких просила не приймати до розгляду зазначений відзив, а її касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 16 грудня 1995 року по 23 листопада 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

19 вересня 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О. В. посвідчено договір купівлі - продажу квартири, зареєстровано в реєстрі № 14020, за яким,

ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 .

24 жовтня 2006 року між АКБ «Райффайзен банк Україна» та

ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № МL-002/726/2006, і цього ж дня для забезпечення виконання вказаного кредитного договору між АКБ «Райффайзен банк Україна» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № PCL-002/726/2006, відповідно до пункту 1.1. якого ОСОБА_3 передав в іпотеку АКБ «Райффайзен банк Україна» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка є спільною власністю подружжя.

28 вересня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким право вимоги щодо ОСОБА_3 за кредитним договором № МL-002/726/2006 від 24 жовтня 2006 року перейшло до ОСОБА_2

17 жовтня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким право вимоги щодо ОСОБА_3 за договором іпотеки № PCL-002/726/2006 від 24 жовтня 2006 року перейшло до ОСОБА_2 .

В жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила в порядку поділу майна визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (назва була змінена на вул. Назарівська відповідно до рішення Київської міської ради від 13 листопада 2014 року № 373/373), паркувальне місце № 58 в підземному паркінгу в зазначеному будинку, визнати за нею кошти в сумі 300 000,00 дол. США, що складає 7 500 000,00 грн від продажу частки в ТОВ «Медичний центр «Гемафонд», зарахувати на користь ОСОБА_3 кошти від продажу частки в ТОВ «Медичний центр «Гемафонд» в розмірі 1 200 000,00 дол. США, що становить 30 000 000,00 грн, зарахувати на користь ОСОБА_3 однорідні зустрічні вимоги, інфляційні втрати та три проценти річних від вказаних коштів, звільнивши ОСОБА_3 від обов`язку сплатити вказану суму коштів на її користь.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року в рамках розгляду вказаної цивільної справи № 2610/23391/2012 на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт.

11 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Журавльовою Л. М. (реєстровий № 2565), за яким, у зв`язку з порушенням іпотекодавцем основного зобов`язання за кредитним договором № МL-002/726/2006, укладеного між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3 від 24 жовтня 2006 року, на виконання зазначеного договору іпотекодавець передав іпотекодержателю в рахунок виконання основного зобов`язання право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу квартири від 19 грудня 2003 року.

06 серпня 2013 року між КС «КС Володар» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ДЗ-891, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 627 600,00 грн зі сплатою 31 % річних з урахуванням застосування взаємно погодженого сторонами механізму зміни відсоткової ставки, визначеного згідно положень розділу 5 договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 06 серпня 2013 року між КС «КС Володар» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого є трикімнатна квартира загальною площею 135,4 кв. м, житловою площею 79,2 кв. м, під номером АДРЕСА_1 .

Запис про вказану іпотеку був зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за номером 2026263.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2017 року у справі №761/38184/15-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду м. Києва від 06 березня 2018 року, визнано незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л. М. щодо посвідчення правочину: договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за №2565.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 січня

2018 року у справі №761/9942/15-ц, залишеним без змін постановою апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2018 року, визнано договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений 11 квітня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. за реєстровим

№ 2565, недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року у справі №761/5167/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, вчинений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М., про право власності №628269 щодо виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 та запис №9377538 щодо виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_1 у ТОВ «Квадрига», підставою якого є договір про іпотеку 5951 від 06 серпня 2013 року від нотаріуса Журавльової Л. М. Відновлено запис, скасований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. в Державному реєстрі речових прав на майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про право власності № 625365 з відновленням статусу власника квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 з дати арешту, накладеного на дане майно ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року. Скасовано записи, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. в Державному реєстрі про іпотеку № 2026263 від 06 серпня 2013 року о 16:51:55 год. щодо договору іпотеки серія та номер 5951, виданого 06 серпня 2013 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №4785841 від 06 серпня 2013 року о 17:08:14 год. та про заставну від 06 серпня 2013 року о 16:51:55 ,серія № АА000074, запис про відомості про останній індосамент від 26 листопада 2014 року о 09:59:28 год., дата індосаменту 17 вересня 2013 року, по якому ТОВ «Квадрига» стає новим власником застави за договором відступлення права вимоги, серія б/н, виданий 17 вересня 2013 року, вчинений між КС «Володар» (ЄДРПОУ 26476970) та ТОВ «Квадрига» (ЄДРПОУ 38881976) копія, акт прийому-передачі до договору про відступлення права вимоги, серія та номер: б/н, виданий 17 вересня 2013 року, видавник - сторони договору. Скасовано записи, вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. в Державному реєстрі про обтяження № 2026799 від 06 серпня 2013 року за договором іпотеки серія №5951, від 06 серпня 2013 року, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 4787656 від 06 серпня 2013 року о 17:49:41 год., укладений між КС «Володар» та ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав шляхом визнання недійсним договору іпотеки від 06 серпня 2013 року, укладеного між КС «КС Володар» та ОСОБА_2 , не суперечить закону і є самостійним способом захисту прав та інтересів.

При цьому, оскільки у вказаній частині постанова апеляційного суду не оскаржується, то законність судового рішення в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.

Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Звертаючись до суду з позовом в частині відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідачами порушено її право власності, чим заподіяно їй душевних та моральних страждань, змінено її та дітей установлений спосіб життя.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Згідно з вимогами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від

31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено наявності усіх складових елементів для застосування правового механізму відшкодування моральної шкоди, а саме - відсутнє матеріальне підтвердження моральної шкоди, не розкрито її суть в цілому та не доведено її фактичне існування.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями відповідачів.

Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині є правомірними та не підлягають скасуванню.

Висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі

№ 761/24143/19, провадження № 61-17538св20, у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6?1790цс15, на які посилається заявник.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій в цій частині, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до кредитної спілки «КС Володар», ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян