Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №754/8612/20

Постанова

Іменем України

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 754/8612/20

провадження № 61-2506св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року у складі судді Грегуль О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Бригіда В. О., Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про держану реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв?язку з чим позивач 30 березня 2017 року звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Вказував, що за життя ОСОБА_5 належала квартира

АДРЕСА_1 .

Згідно з договором дарування від 18 липня 2008 року ОСОБА_5 подарував,

а ОСОБА_3 прийняла в дар вказану квартиру, договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О. П.

Відповідно до посвідченого приватним нотаріусом Бригідою В. О. договору купівлі-продажу квартири від 18 січня 2017 року ОСОБА_3 продала вказану квартиру ОСОБА_2 за 277 215,00 грн.

18 січня 2017 року приватний нотаріус Бригіда В. О. здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру на підставі рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33472760 від 18 січня 2017 року.

Позивач зазначав, що згідно з листом ГТУЮ у м. Києві від 16 серпня 2018 року

№ 14642/4-18 приватна нотаріальна діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_6 зупинена з 28 листопада 2008 року на підставі наказу ГТУЮ у м. Києві від 28 листопада 2008 року № 1092/02, а з 22 травня 2009 року припинена на підставі наказу ГТУЮ у м. Києві від 18 травня 2009 року

№ 577/02 у зв`язку з анулюванням свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі наказу Міністерства юстиції України від 30 квітня 2009 року № 370/7 за неодноразові порушення вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій.

За заявою ОСОБА_1 19 липня 2017 року здійснено реєстрацію кримінального провадження 12017100030009516 з приводу заволодіння невстановленою особою шахрайським шляхом квартирою

АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що договір дарування від 18 липня 2008 року був укладений за відсутності волі спадкодавця і спадкодавець за життя свою квартиру ОСОБА_3 не дарував, а договір купівлі-продажу від 18 січня

2017 року укладений після смерті ОСОБА_5 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 липня 2008 року між

ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом

Федоришиним О. П. та зареєстрований у реєстрі за № 18482; скасувати рішення і відповідний запис приватного нотаріуса Бригіди В. О.

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію, індексний номер 33369008 від 06 січня 2017 року; скасувати рішення і відповідний запис приватного нотаріуса Бригіди В. О.

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , індексний номер 33472760 від 18 січня 2017 року; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м, житловою площею 14,8 кв. м.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем.

Зустрічний позов мотивований тим, що договір купівлі-продажу укладений відповідно до законодавства в письмовій формі, нотаріально посвідчений

і зареєстрований у державному реєстрі, і на час придбання спірної квартири ОСОБА_2 не міг знати, що право продавця є спірним та оспорюється.

ОСОБА_2 просив визнати його добросовісним набувачем квартири

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення і відповідний запис приватного нотаріуса Бригіди В. О.

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , індексний номер 33369008 від 06 січня 2017 року.

Скасовано рішення і відповідний запис приватного нотаріуса Бригіди В. О.

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , індексний номер 33472760 від 18 січня 2017 року.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м, житловою площею 14,8 кв. м.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що приватний нотаріус Федоришин О. П. 18 липня 2008 року не посвідчував договір дарування квартири, за яким ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар спірну квартиру; за вказаним у договорі дарування квартири реєстровим номером 18482 посвідчувалась вірність копії договору за реєстровим номером 18481, укладеним між ОСОБА_7 , що не заперечував приватний нотаріус Федоришин О. П., а тому такий договір

є неукладеним. Суд вважав, що за таких обставин ОСОБА_3 не мала правових підстав для укладення 18 січня 2017 року договору купівлі-продажу

з ОСОБА_2 , а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень і записів про державну реєстрацію та витребування спірної квартири від недобросовісного набувача. У зв?язку з наведеним суд зробив висновок, що підстав для задоволення зустрічного позову немає.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

20 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки добросовісності набувача, не надали оцінки підставі і процедурі набуття квартири ОСОБА_2 . Позивач належними і достатніми доказами добросовісність ОСОБА_2 як набувача спірного майна не спростував. Витребування у відповідача спірної квартири не буде відповідати як критерію законності втручання у право набувача на мирне володіння майном, так

і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

24 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого

2024 року- без змін.

Відзив мотивований тим, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів з урахуванням правових висновків у справах, які не є подібними з правовідносинами до цієї справи, тобто зводяться до заперечень обставин, встановлених судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у ній. Саме лише прагнення заявника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування судових рішень, оскільки згідно з імперативними нормами статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази. Зазначає, що оскільки спірна квартира була відчужена невідомими особами без волі на те власника, позивач як спадкоємець, має право на відновлення свого порушеного права. Вказує, що витребування майна, яке належало ОСОБА_5 , що вибуло з його володіння поза його волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивача та інтересами відповідачів. При цьому ОСОБА_2 не позбавлений права на відшкодування завданих йому збитків, зокрема в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.

Зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 17 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, до закінчення їх перегляду

в касаційному порядку.

30 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

За життя ОСОБА_5 на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради (розпорядження від 06 березня 1996 року № 782).

30 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_5 .

Відповідно до договору дарування квартири від 18 липня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Федоришиним О. П., ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 .

18 січня 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого ОСОБА_2 придбав спірну квартиру за 277 215,00 грн. Договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Бригідою В. О.

Згідно з витягом інформації про зареєстровані речові права їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Бригіда В. О.

05 січня 2017 року здійснив реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна приватний нотаріус Бригіда В. О.

18 січня 2017 року здійснив державну реєстрацію права власності

ОСОБА_2 на спірну квартиру.

Згідно з листом ГТУЮ у м. Києві від 16 серпня 2018 року № 14642/4-18, на підставі наказу ГТУЮ у м. Києві від 28 листопада 2008 року № 1092/02 приватна нотаріальна діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_6 зупинена з 28 листопада 2008 року, а з 22 травня 2009 року припинена на підставі наказу ГТУЮ у м. Києві від 18 травня 2009 року № 577/02 у зв`язку

з анулюванням свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю на підставі наказу Міністерства юстиції України від 30 квітня 2009 року № 370/7 за неодноразові порушення вимог чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій.

З листа Київського державного нотаріального архіву від 10 березня 2021 року № 918/01-21 відомо, що станом на 10 березня 2021 року приватний нотаріус Федоришин О. П. не передав архів та документи нотаріального діловодства на державне відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву.

Згідно з витягом з ЄРДР 19 липня 2017 року за заявою ОСОБА_1 з приводу заволодіння невстановленою особою шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 здійснено реєстрацію кримінального провадження 12017100030009516 за частиною четвертою статті 190 КК України 2001 року.

У письмових поясненнях ОСОБА_3 зазначила, що вона ніколи не була знайома ні з ОСОБА_5 , ні з ОСОБА_2 , і їй нічого не відомо про спірну квартиру, вона ніколи не була власником цієї квартири. У 2017 році їй запропонували заробіток у 100,00 дол. США і оплату дороги, щоб вона приїхала до м. Києва та підписала деякі документи. На вказану пропозицію вона погодилась, приїхала до м. Києва та за адресою, яку вона чітко не пам`ятає, за обіцяну винагороду, не ознайомлюючись, підписала надані їй невідомими людьми документи. Аналогічні пояснення вона надала слідчому під час допиту як свідка 01 жовтня 2019 року.

У своїх показах колишній приватній нотаріус ОСОБА_6 зазначив, що

18 липня 2008 року він не посвідчував договір дарування спірної квартири між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 . За вказаним у цьому договорі дарування за реєстровим номером 18482 він посвідчував вірність копії договору за реєстровим номером 18481, укладеним між особами ОСОБА_7 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.

Застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що

є неприпустимим.

Викладене стосується не тільки особи, яка є власником спірної речі, а й особи, якій належить інше речове право щодо предмета спору або яка має правомірний й підставний інтерес щодо спірної речі, зокрема й користувачів неприватизованого житла.

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_5 , звертаючись до суду, просив визнати недійним договір дарування, скасувати рішення приватного нотаріуса

і витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірну квартиру.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня

2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зроблено висновок про те, що «за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від

19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає

у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)

з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем)

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором щодо відчуження рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту

є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, в разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Встановивши, що останній набувач спірної квартири ОСОБА_2 набув право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 січня 2017 року, укладеного між ним як покупцем і ОСОБА_3 як продавцем, яка, у свою чергу, набула право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування від 18 липня 2008 року, укладеного між нею як обдаровуваною і ОСОБА_5 як дарувальником, який за обставин цієї справи приватним нотаріусом не посвідчувався, тобто є неукладеним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спірна квартира вибула із власності ОСОБА_5 з порушенням законодавства та поза волею власника, а відповідач не набув права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування спірного нерухомого майна.

При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішень державного реєстратора задоволенню не підлягають у зв?язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.

За таких обставин рішення Деснянського районного суду м Києва від

17 квітня 2023 року і постанову Київського апеляційного суд від 01 лютого 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішень про державну реєстрацію слід скасувати з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням,

й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний

і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша і третя статті 388 ЦК України).

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи

є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня

2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року

у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2)), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом договору дарування та перевіривши Реєстр реєстрації нотаріальних дій щодо справжності вчинення 18 липня 2008 року такої нотаріальної дії, як договір дарування, а не іншої нотаріальної дії, взявши до уваги ціну спірної квартири

в сумі 277 215,00 грн, яка є явно заниженою, а також тривалу нереєстрацію ОСОБА_3 за собою права власності на спірну квартиру (з 18 липня

2008 року до 05 січня 2017 року), та за необхідності отримавши правову допомогу, мав би врахувати такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу квартири, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи викладене, відповідач не набув права власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку, що визначені законом.

Встановивши, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, суди попередніх інстанцій дійшли по суті правильного висновку про те, що пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому спірне майно підлягає витребуванню на користь позивача.

З огляду на це суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, суди не встановили невідповідності заходу втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, з чим погоджується

і Верховний Суд.

Також Верховний Суд зазначає, що відповідач згідно зі статтею 661 ЦК Українине позбавлений права звернутися з позовом до продавця витребуваного майна з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

Наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права та зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Бригіда В. О., ГТУЮ у м. Києві, про скасування рішень про державну реєстрацію підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про скасування рішень про державну реєстрацію скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про скасування рішень про державну реєстрацію відмовити.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 рокуу скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 17 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, у нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов