Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.02.2021 року у справі №522/8004/20

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 522/8004/20

провадження № 61-1834св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірина Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року в складі судді Мирончук Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року в складі колегії суддів: Погорєлової С.

О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка була матір'ю заявника ОСОБА_1 3 метою отримання спадщини, що відкрилася після смерті матері, заявник звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. (далі - ПН ОМНО Сегеченко І. М. ). 04 травня 2020 року ПН ОМНО Сегеченко І. М. роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду з метою встановлення факту родинних відносин, оскільки існують розбіжності в написанні прізвища його та його матері. Як вказував заявник, він, ОСОБА_1, є сином ОСОБА_4, розбіжність у написанні прізвища виникла в результаті довільного перекладу прізвища з російської мови на українську особами, які здійснювали видачу документів, та при отриманні паспортів в Україні прізвище "ОСОБА_6" було вказано українською мовою, як "ОСОБА_6", а прізвище його матері було вказано українською мовою, як "ОСОБА_7". У зв'язку з наведеним заявник просив встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4, уродженка селища міського типу Любимівка Каховського району Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір'ю ОСОБА_1, уродженця селища міського типу Любимівка Каховського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4, уродженка селища міського типу Любимівка Каховського району Херсонської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір'ю ОСОБА_1, уродженця селища міського типу Любимівка Каховського району Херсонської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалюючи указане судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка свідчать про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам у справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює, та відхилив доводи заявника стосовно того, що у справі вбачається спір про право, на підставі чого заява про встановлення факту має бути залишена без розгляду, з огляду на те, що апелянтом не наведеного жодного правового доводу стосовно того, яким чином вирішення питання про встановлення факту родинних відносин (між сином та матір'ю) вплине на його права та обов'язки у даній справи в контексті родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У лютому 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Також у касаційній скарзі міститься клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у справі наявний спір про право, який можливо вирішити тільки в порядку позовного провадження, а тому суд першої інстанції повинен був на виконання вимог статей 294, 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) залишити заяву без розгляду і роз'яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Зазначив, що ОСОБА_2, будучи спадкоємцем першої черги після померлої ОСОБА_4, не визнає право на спадщину ОСОБА_1, а оскільки останній звернувся з заявою у цій справі з метою отримати право на спадщину, то має місце спір про право.

Також представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/2276/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 682/1303/19.

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 із застосуванням засобів поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

У травні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 повторно звернувся до Верховного Суду із клопотанням про зупинення дії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з підстав, визначених частиною 2 статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 522/8004/20 із Малиновського районного суду м. Одеси та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року.

16 березня 2021 року матеріали справи № 522/8004/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відмовлено представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року справу № 522/8004/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08 лютого 2020 року.

За заявою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3,07 квітня 2020 року ПН ОМНО Сегеченко І. М. була заведена спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

3 метою отримання спадщини, що відкрилася після смерті матері, ОСОБА_1 звернувся до ПН ОМНО Сегеченко І. М.

Відповідно до роз'яснення ПН ОМНО Сегеченко І. М. від 04 травня 2020 року, ОСОБА_1 роз'яснено його право на звернення до суду з метою встановлення факту родинних відносин, оскільки є розбіжності в написанні прізвища його та матері.

Згідно з повторним свідоцтвом про народження, від 29 квітня 2020 року серії НОМЕР_2, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, є ОСОБА_9. Тобто у даному документі відсутні розбіжності у написанні прізвища заявника та його матері.

Відповідно до відомостей із паспорта громадянина України, ОСОБА_1 народився у селі Любимівка Каховського району Херсонської області.

Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_4, остання є уродженкою села Любимівка Каховського району Херсонської області.

Крім того, судами встановлено, що у матеріалах справи наявні спільні фотокартки ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Зокрема, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з пунктами 1, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (зі змінами) убачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника тощо.

Як роз'яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, тощо.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого, повинно бути зазначено докази, що підтверджують факт.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що зібрані у справі докази у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з метою отримання права на спадщину, а ОСОБА_2, який є спадкоємцем, не визнає право на спадщину ОСОБА_1, тому у даному випадку вбачається спір про право, на підставі чого заява про встановлення факту має бути залишена без розгляду, є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 не заперечує, що заявник є сином померлої ОСОБА_4 і відповідно його братом, а отже спору щодо родинних відносин та ступеня споріднення заявника та ОСОБА_2 немає.

Натомість, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 свідчать про невизнання ним, як спадкоємцем після смерті матері, права на спадщину ОСОБА_1. Однак питання щодо визначення кола спадкоємців та їх права на спадкове майно не є предметом розгляду у даній справі, що переглядається.

Аргументи касаційної скарги про те, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/2276/17, від 23 грудня 2020 року у справі № 682/1303/19, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

РішенняМалиновського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний В. А. Стрільчук В.

В. Яремко