Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.09.2020 року у справі №720/2243/18

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 720/2243/18

провадження № 61-13778св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Новоселицька міська рада об'єднаної територіальної громади, ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області, у складі судді Оленчука І. В., від 20 січня

2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Половінкіна Н. Ю., Литвинюк І. М., Одинака О. О., від 05 серпня

2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до Новоселицької міської ради об'єднаної територіальної громади,

ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та договору довічного утримання, свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що внаслідок смерті батька ОСОБА_5 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли непрацездатна мати ОСОБА_2 та неповнолітня донька ОСОБА_1, які постійно проживали з спадкодавцем на час смерті. ОСОБА_1 вказувала, що вона у грудні 2001 року до Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області подала заяву про прийняття спадщини.

Позивач зазначала, що державним нотаріусом Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Чайка О. М. 11 грудня 2001 року їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за номером 2186, на право на земельну частку (пай) у розмірі 2,51 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності асоціації селянських господарств "Маяк", що знаходиться в с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області, право на майновий пай у загальному пайовому фонді сільськогосподарського підприємства СВК "Маяк", що знаходиться у с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області.

В подальшому, постановою державного нотаріуса Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Бежан К. О. від 21 грудня 2018 року № 753/02-14/643/2001,02-31/643/2001 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з належними до нього господарськими і побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, оскільки заявником не подано документ, що посвідчує право власності на майно.

Позивач вказувала, що житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, є майном колгоспного двору. Право власності на майно колгоспного двору мали члени двору ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1 у рівних частках.

Їй стало відомо, що ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане виконавчим комітетом Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 12 липня 2000 року № 28/1.

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д. С. 02 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, після її смерті відкрилась спадщина.

ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О. М. 16 жовтня 2018 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила позов задовольнити: визнати недійсним (в межах 1/3 частини) свідоцтво

про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року ОСОБА_2; визнати недійсним

(в межах 1/3 частини) пункт 1 договору довічного утримання щодо передачі у власність житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д. С., зареєстрованого 02 листопада 2000 року, реєстраційний запис № 3683; визнати недійсним (в межах 1/3 частини) свідоцтво про право

на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 та посвідчене приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О. М. 16 жовтня 2018 року; визнати за нею право власності на 1/12 частину житлового будинку та господарських споруд АДРЕСА_1, що складаються з житлового будинку літера А, літньої кухні літера Б, літера І, сараїв літери В, Д, Ж, З, К, гаражу літера Г, воріт з хвірткою № 2, огорож № 3, № 4, № 5, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5; визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку та господарських споруд АДРЕСА_1, що складаються з житлового будинку літера А, літньої кухні літера Б, літера І, сараїв літери В, Д, Ж, З, К, гаражу літера Г, воріт з хвірткою № 2, огорожі № 3, № 4, № 5, як співвласника члена колгоспного двору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано частково недійсним (в межах 1/3 частини) свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року ОСОБА_2.

Визнано недійсним (в межах 1/3 частини) пункт 1 договору довічного утримання щодо передачі у власність житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д. С., зареєстрованого 02 листопада 2000 року, реєстраційний запис № 3683.

Визнано частково недійсним (в межах 1/3 частини) свідоцтво про право

на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 та посвідчене приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О. М. 16 жовтня 2018 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/12 частину житлового будинку житлового будинку та господарських споруд АДРЕСА_1, що складаються

з житлового будинку літера А, літньої кухні літера Б, літера І, сараїв літери В, Д, Ж, З, К, гаражу літера Г, воріт з хвірткою № 2, огорож № 3, № 4, № 5,

в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку та господарських споруд АДРЕСА_1, що складаються з житлового будинку літера А, літньої кухні літера Б, літера І, сараїв літери В, Д, Ж, З, К, гаражу літера Г, воріт з хвірткою № 2, огорожі № 3, № 4, № 5, як співвласника - члена колгоспного двору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушене право ОСОБА_1 на 1/4 частку у майні колгоспного двору - житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1, на спадкування після смерті батька ОСОБА_5 1/12 частки житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1, підлягає захисту.

Суд першої інстанції посилався на те, що члени колгоспного двору ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_1 набули право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/4. Свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1, видане Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, договір довічного утримання між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д. С. 02 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683, свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О. М. 16 жовтня 2018 року, порушують право власності ОСОБА_1 на 1/4 частку домоволодіння по АДРЕСА_1 як члена колгоспного двору та право на спадкування 1/12 частки цього домоволодіння після смерті батька ОСОБА_5.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 не було відомо про видачу 24 жовтня 2000 року ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області, укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д. С. 02 листопада 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за номером
3683.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 серпня

2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України "Про власність" 15 квітня 1991 року в ньому були зареєстровані та проживали ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_1, дійшов правильного висновку, що свідоцтвом про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1, виданим Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, договором довічного утримання між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, посвідченим приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д. С. 02 листопада 2000 року, зареєстрованим в реєстрі за номером 3683, свідоцтвом про право на спадщину за законом ОСОБА_2, виданим приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О. М. 16 жовтня 2018 року, порушується право власності ОСОБА_1 на 1/4 частки домоволодіння АДРЕСА_1 як члена колгоспного двору та право на спадкування 1/12 частки цього домоволодіння після смерті батька ОСОБА_5.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав шляхом визнання свідоцтва про право власності, договору недійсними частково, оскільки встановлено набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно.

За висновками суду апеляційної інстанції підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні, оскільки ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права власності на частку у житловому будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 у грудні 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 просять скасувати рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник та його представник стверджують, що ухвалюючи судові рішення, суди не надали належної правової оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав. Суди залишили поза увагою, що рішення № 28/1 від 12 липня 2000 року виконкому Маршинецької сільської ради Новоселицького району, на підставі якого було оформлено право власності на спірний житловий будинок, є актом органу місцевого самоврядування і обов'язкове до виконання всіма органами виконавчої влади. Це рішення є чинним.

Також заявник стверджує, що в силу положень частини 2 статті 755 ЦК України договір довічного утримання, укладений 02 листопада 2000 року між ОСОБА_2, як відчужувачем, та її сином ОСОБА_6, як набувачем, вважається припиненим, а тому неможливо визнати його частково недійсним.

Заявники вказують на те, що позивачем пропущено строки позовної давності, про що заявлено відповідачем. Судами не надано належної оцінки акту опису майна від 01 липня 2000 року, у якому зафіксовано, що позивач не має претензій відносно спірного будинку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Новоселицької міської ради об'єднаної територіальної громади, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності та договору довічного утримання, свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Станом на 15 квітня 1991 року домогосподарство, що знаходиться по АДРЕСА_1, відносилося до категорії колгоспних дворів, в якому були зареєстровані та проживали: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, що підтверджується як поясненнями сторін, свідків так і довідкою Старостинського округу № 1 с.

Маршинці Новоселицького району № 1150 від 26 грудня 2018 року, а також оглянутими у судовому засіданні витягами з погосподарських книг Маршинецької сільської ради Новоселицького району за вказані роки.

Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина. На час смерті батька ОСОБА_1 була неповнолітньою.

ОСОБА_1 у грудні 2001 року до Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області подано заяву про прийняття спадщини.

Державним нотаріусом Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Чайка О. М. 11 грудня 2001 року видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за номером 2186, на право на земельну частку (пай) у розмірі 2,51 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності асоціації селянських господарств "Маяк", що знаходиться в с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області, а також право на майновий пай у загальному пайовому фонді сільськогосподарського підприємства СВК "Маяк", що знаходиться у с. Маршинці Новоселицького району Чернівецької області.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_5, що складається з житлового будинку по АДРЕСА_1.

Постановою державного нотаріуса Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Бежан К. О. від 21 грудня 2018 року № 753/02-14/643/2001,02-31/643/2001 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з належними до нього господарськими і побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, оскільки заявником не подано документ, що посвідчує право власності на майно.

У той же час ОСОБА_2 24 жовтня 2000 року отримано свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 12 липня 2000 року № 28/1.

ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д. С. 02 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером
3683.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, після її смерті відкрилась спадщина.

Приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О. М. 16 жовтня 2018 року видано ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 120 Цивільного кодексуУкраїнської РСР (у редакції, чинній на час виникнення права позивача на спірне домоволодіння) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною 2 статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було набуте до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Судами встановлено, що згідно даних погосподарських книг станом на квітень 1991 року членами господарства, розташованого по АДРЕСА_1, що відносилося до колгоспного двору, були ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_1, з яких ОСОБА_5 був членом колгоспу "Маяк". Місце проживання вказаних осіб було зареєстроване у вказаному домоволодінні.

Правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої ЦК України про спадкове право застосовуються до спадщини, яка відкрилась після 01 січня 2004 року.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" зазначено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Отже, норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності ЦК України, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців.

У відповідності до частин 1 , 2 статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не

змінено заповітом.

Згідно частини 1 статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Частинами 1 , 2 статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 549 ЦК Української РСР, спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом

шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною 2 статті 553 ЦК Української РСР встановлено, що вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (Частиною 2 статті 553 ЦК У).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на час смерті батька була неповнолітньою, проживала разом із ним, а також подала у 2001 році заяву до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Згідно із вимогами частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача, яка довела факт порушення її спадкових прав на 1/12 частку у житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті спадкодавця, її батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а також порушення її права власності на 1/4 частку зазначеного житлового будинку, як співвласника такого майна - колишнього члена колгоспного двору. Отже, ОСОБА_1 має право на 1/3 частку спірного житлового будинку.

Акт опису майна від 01 липня 2000 року не може виступати підставою для припинення права власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння.

Враховуючи викладене, судами зроблено обґрунтований висновок про наявність правових підстав для визнання недійсними в межах 1/3 частки свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 24 жовтня 2000 року, виданого Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області на ім'я ОСОБА_2, пункту 1 договору довічного утримання, щодо передачі у власність зазначеного житлового будинку, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 02 листопада 2000 року, свідоцтва про право на спадщину за законом серії № 2132 на спірний житловий будинок від 16 жовтня 2018 року.

При зверненні до суду із цим позовом ОСОБА_1 обрано ефективний спосіб захисту порушених прав на спірне домоволодіння як колишнього члена колгоспного двору та спадкоємця першої черги після смерті її батька шляхом визнання зазначених вище свідоцтва про право власності на житловий будинок, пункту 1 договору довічного утримання та свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсними, а також визнання права власності на частину житлового будинку.

Оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно є документом, що посвідчує право власності й видавалось на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування, то визнання недійсним такого свідоцтва без установлення у резолютивній частині суду незаконності рішення, на підставі якого воно видано, не є неефективним способом захисту порушеного права власника.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку клопотанню відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах.

Встановлено, що ОСОБА_1 не було відомо про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, а також вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договору довічного утримання від 02 листопада 2000 року.

Відповідачем не було надано достовірних доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач мала об'єктивну можливість дізнатись про отримання ОСОБА_2 24 жовтня 2000 року свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок. Отже суди встановили, що про порушення свого права власності на частку у житловому будинку з належними до нього будівлями та спорудами ОСОБА_1 дізналася у грудні 2018 року, отримавши відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.

Вказані обставини не свідчать про те, що висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування норм матеріального права суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), а фактичні обставини цієї справи не є тотожними обставинам, встановленим у наведених заявниками справах.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович