Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.12.2025 року у справі №755/8818/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 755/8818/23

провадження № 61-16581 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У червні 2023 року акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява обґрунтована тим, що 29 серпня 2007 року між акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 800001653, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 138 050 дол. США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором, 29 серпня 2007 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є належна іпотекодавцю однокімнатна квартира, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653 належним чином не виконує, в результаті чого станом на 07 червня 2023 року існує заборгованість за кредитом -121 804, 35 дол. США, за відсотками - 78 775, 25 дол. США.

Ураховуючи викладене, АТ «Сенс Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653 року у розмірі 200 579, 60 дол. США, з яких за кредитом - 121 804, 35 дол. США, по відсотках - 78 775,25 дол. США, на користь АТ «Сенс Банк», шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2024 року у складі судді Марфіної Н. В. позов АТ «Сенс Банк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653 у сумі 200 579, 60 дол. США, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653-И, а саме: квартиру АДРЕСА_2 (загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 10 кв. м) на користь АТ «Сенс Банк», шляхом продажу квартири на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону, за ціною, що визначається при примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, тому позивач має право на звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653-И.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2024 року скасовано, у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт порушення права позивача доведений, наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, водночас, позов не може бути задоволений внаслідок застосування наслідків спливу позовної давності.

Апеляційний суд зазначив, що 15 липня 2014 року на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога № 62261-102-б/б, у якій банк повідомляв позичальника про необхідність сплати заборгованості, яка станом на 16 червня 2014 року склала 125 456, 49 дол. США, у тому числі штрафних нарахувань 858, 57 дол. США. З позовом про стягнення заборгованості банк звернувся 25 вересня 2014 року.

Отже, реалізувавши право вимоги дострокового повернення суми кредиту та нарахованих процентів, кредитор тим самим змінив строк виконання основного зобов`язання та набув право пред`явлення позову до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, а саме з 32 дня від дати одержання позичальником у 2014 році повідомлення банку про дострокове повернення коштів. Із цим позовом банк звернувся 23 червня 2023 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Застосовуючи строк позовної давності, апеляційний суд виходив з того, що 11 березня 2024 року ОСОБА_1 подавала до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 12 березня 2024 року, яке судом було відхилено, внаслідок чого вона не мала можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності в суді першої інстанції, тому визнав такі обставинами об`єктивними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 грудня 2024 року через підсистему Електронний Суд представник АТ «Сенс Банк» - адвокат Подольський А. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2024 року.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19, у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 2-4159/12, від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/19205/17, у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/8818/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

12 лютого 2025 року справа № 755/8818/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку розрахунку заборгованості та дійшли вірного висновку про обґрунтованість позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас апеляційний суд зробив неправильний висновок про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки застосування строків позовної давності на стадії апеляційного розгляду можливе лише якщо відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином причини неподання відповідачкою заяви про застосування строків позовної давності в суді першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

31 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила про необґрунтованість її доводів, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 серпня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке змінило найменування на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 800001653, відповідно до якого кредитор зобов`язався надати позичальнику кошти у розмірі 138 050 дол. США у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, на умовах, визначених цим договором, зі сплатою процентів у розмірі 12, 25 % річних, на строк до 29 серпня 2027 року. Позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, що визначені цим договором, повертати кредит, виплачувати банку проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у порядку, передбаченому додатком № 1 до цього договору (а. с. 7-9, т. 1).

29 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 800001653-И, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ничипоренком О. В. (а. с. 5-6, т. 1).

Відповідно до вказаного іпотечного договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653 однокімнатну квартиру, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ничипоренком О. В. за реєстровим № 616.

У пункту 6 вказаного іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: у випадку невиконання основного зобов`язання; у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору; у інших випадках, передбачених законодавством України. У разі порушення іпотекодавцем основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Документом, що підтверджує відправлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа іпотекодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстрації), зазначеною у преамбулі та статті 8 цього договору.

Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься у пункті 6.3. цього договору (пункт 6.2. іпотечного договору).

У грудні 2022 року АТ «Сенс Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, у якій зазначено, що неодноразові звернення банку з питань виконання зобов`язань з виплати кредиту проігноровані, питання реструктуризації не вирішено. Станом на 06 грудня 2022 року загальна сума заборгованості становить 121 804, 35 дол. США. Цією письмовою вимогою банк вимагав від позичальника у тридцятиденний строк сплатити заборгованість за кредитом, відсотках за користування кредитом та нараховану неустойку. Також додатково було зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення виконавчого напису нотаріуса (а. с. 14, т. 1).

Направлення вказаної вимоги у грудні 2022 року на адреси ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 ) підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстру цінних листів № 84, описів вкладення у цінні листи та фіскальними чеками АТ «Укрпошта».

За даними з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року у справі №755/5994/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсними кредитного договору іпотечного договорів від 29 серпня 2007 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2017 року у справі № 755/26596/14-ц відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення суду мотивовано тим, що 12 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. був вчинений виконавчий напис № 2878 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , тому вимоги банку про стягнення заборгованості є подвійним стягненням, що є неприпустимим.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 червня 2017 року у справі №755/247/17 задоволено позов ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., вчиненого 12 серпня 2014 року, зареєстрованого у реєстрі за № 2878, про звернення стягнення на квартиру, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 . Рішення суду мотивовано тим, що відсутні відомості про отримання позивачкою вимоги банку про сплату заборгованості, що свідчить про неналежне її повідомлення, виключає безспірність заборгованості та правомірність посвідчення виконавчого напису.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2021 року у справі №755/20400/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень заява з реєстраційним «Реєстраційне бюро» Тарасенка І. М., про державну реєстрацію права власності на квартиру, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1885400280000, за АТ «Альфа-Банк»; скасовано запис про право власності № 32650881 від 31 липня 2019 року державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Тарасенко І. М. про державну реєстрацію права власності на квартиру на квартиру, загальною площею 50 кв. м, житловою площею 20, 1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк», внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з розрахунком вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 800001653 станом на 07 червня 2023 року загальна сума заборгованості становить 200 579, 60 дол. США, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту - 121 804, 35 дол. США, сума заборгованості за відсотками - 78 775, 25 дол. США (а. с. 15-17, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Щодо обґрунтованості позову

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Установивши, що позичальник не виконує умови кредитного договору від 29 серпня 2007 року № 800001653, не повертає банку отримані у кредит кошти разом із нарахованими процентами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог АТ «Сенс Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо позовної давності

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявила про застосування позовної давності, посилаючись на те, що 11 березня 2024 року подала до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 12 березня 2024 року, яке судом було відхилено, внаслідок чого вона не мала можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності, тому просила суд апеляційної інстанції визнати такі обставинами об`єктивними та застосувати строки позовної давності за її заявою, поданою до апеляційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд, установивши, що заявлені вимоги є обґрунтованими, дійшов висновку про наявність підстав для застосування позовної давності до заявлених вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22 березня 2017 року в справі № 6-3063цс16.

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено про те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 була обізнана про розгляд справи місцевим судом, що підтверджується її заявою від 11 березня 2024 року (а. с. 121-143, т. 1), неодноразово зверталася до суду першої інстанції із заявами та клопотаннями, а саме: 24 серпня 2023 року, 04 жовтня 2023 року, 28 листопада 2023 року, 29 листопада 2023 року, 18 січня 2024 року (а. с. 53-77, 85-86, 98-100, 101-103, 111-114, т. 1), а отже мала реальну можливість заявити про застосування позовної давності до ухвалення рішення судом першої інстанції, однак протягом розгляду справи з червня 2023 року по березень 2024 року не заявляла про пропуск позивачем позовної давності.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про прийняття до розгляду заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду, не звернув увагу на вказані обставини, не перевірив, чи була відповідачка ОСОБА_1 належно повідомлена судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, та, відповідно, не з`ясував наявність підстав для вирішення поданої нею заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду, зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову внаслідок застосування наслідків спливу позовної давності.

За наведених обставин, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене вище, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сенс Банк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

О. В. Ступак

В. В. Шипович