Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.09.2025 року у справі №507/585/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 507/585/24

провадження № 61-7808св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Сакари Н. Ю., учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року у складі судді Дармакуки Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Карташова О. Ю. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року у складі судді Дармакуки Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Карташова О. Ю.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Українав особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду, Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконним рішень і дій органів державної влади, стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів державної влади, стягнення безпідставно набутого майна.

Позовну заяву мотивував тим, що заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року з нього стягнуто на користь Акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк») заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К станом на 01 вересня 2019 року в сумі 38 457,58 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 921,00 грн, а всього 40 378,58 грн. На підставі цього заочного рішення було відкрито виконавче провадження, накладено арешт на його майно, а тому 21 жовтня 2020 року він сплатив заборгованість за виконавчим провадженням № 62924364 в розмірі 44 736,43 грн. Надалі за його заявою заочне рішення було скасовано та призначено справу до розгляду, за результатом якого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області постановлено ухвалу від 24 грудня 2021 року про закриття провадження по справі за позовом АТ «Мегабанк» до нього про стягнення заборгованості за договором, у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Зазначив, що за його заявою суд вирішував питання про поворот виконання судового рішення. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 січня 2023 року в частині його вимог про поворот виконання судового рішення шляхом стягнення з АТ «Мегабанк» 40 378,58 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в їх задоволені.

Також зазначив, що за його заявою розглядалося питання про визнання виконавчого листа, виданого 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19 про стягнення з нього на користь АТ «Мегабанк» заборгованості, таким, що не підлягає виконанню; суд першої інстанції 04 квітня 2023 року в задоволенні його заяви відмовив. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2023 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано виконавчий лист, виданий 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19 про стягнення з нього на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К, в розмірі 40 378,58 грн, таким, що не підлягає виконанню. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стверджував, що наслідком визнання незаконним заочного рішення та виконавчого листа є визнання незаконними і дій державної виконавчої служби, що вчинені на їх підставі, а тому наголошував, що слід визнати незаконним стягнення з нього грошових коштів на користь АТ «Мегабанк» в розмірі 40 378,58 грн та на користь держави - 4 357,85 грн витрат виконавчого провадження та вказані кошти стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням його заяв про зміну предмета позову, остаточно просив суд:

- в частині вимог до Держави Україна в особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області:

· визнати незаконним заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19, що скасовано ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2021 року у справі № 484/5710/19;

· визнати незаконним виконавчий лист, виданий 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19 про стягнення з нього на користь АТ «Мегабанк» заборгованості в розмірі 40 378,58 грн, що ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2023 року у справі № 484/5710/19, скасованою постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2023 року з ухваленням нового рішення, - визнано таким, що не підлягає виконанню.

- в частині вимог до Держави Україна в особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду, Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса):

· визнати незаконним стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К та судових витрат у загальному розмірі 40 378,58 грн;

- у частині вимог до Держави Україна в особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса):

· визнати незаконним стягнення з ОСОБА_1 на користь держави Україна витрати виконавчого провадження № 62924364 в загальному розмірі 4 357,85 грн;

- в частині вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби:

· стягнути з Держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на його користь майнову шкоду в розмірі 40 378,58 грн, завдану незаконним заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19, яке скасовано ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2021 року, незаконним виконавчим листом, виданим 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19, який ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2023 року, скасованою постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2023 року з ухваленням нового рішення, - визнано таким, що не підлягає виконанню, та незаконним стягненням з позивача на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К та судових витрат у загальному розмірі 40 378, 58 грн;

· стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь грошові кошти в розмірі 4 357,85 грн, що безпідставно набуті Державою Україна як витрати виконавчого провадження № 62924364 на підставі виконавчого листа, виданого 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19, що ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2023 року, скасованою постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2023 року з ухваленням нового рішення, - визнано таким, що не підлягає виконанню;

· стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь майнову шкоду в розмірі 447,36 грн, завдану незаконним стягненням грошових коштів у розмірі 44 736,43 грн, шляхом їх перерахування на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № 62924364;

- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь судові витрати у справі пропорційно до задоволених позовних вимог.

Ухвалою від 01 травня 2024 року залучено до участі у справі як співвідповідача Державну казначейську службу України.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року у задоволенні позовних ОСОБА_1 до держави Україна, в особі Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державної казначейської служби України відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним стягнення із позивача на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором та судових витрат, в загальному розмірі 40 378,58 грн, а також про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача відшкодування майнової шкоди розмірі 40 378,58 грн та 447,36 грн, суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості та недоведеності, оскільки дійшов висновку, що виконавчі дії у виконавчому провадженні № 62924364, вчинені державним виконавцем відповідно до вимог Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) на виконання виконавчого листа від 13 серпня 2020 року № 2/484/325/20, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» коштів у розмірі 40 372,58 грн, та наступне скасування заочного рішення, після його фактичного виконання, не тягнуть за собою незаконність стягнень, а всі пов`язані із таким питання мають вирішуються в порядку Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), і ОСОБА_1 відмовлено у повороті виконання рішення суду. Також суд виходив із того, що позивач відмовився від оскарження ухвали суду про закриття провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 255 ЦК України (ухвала Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року), а сам факт скасування заочного рішення, за яким позивач сплатив кошти АТ «Мегабанк», не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності державної влади, та у розрізі вимог статей 1173 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що позивачу заподіяна майнова шкода, яка підлягає відшкодуванню.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання незаконним стягнення з позивача на користь Держави Україна витрат виконавчого провадження № 62924364 в загальному розмірі 4 357,85 грн та стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на корить позивача грошових коштів у сумі 4 357,85 грн, які, безпідставно набуті Державою Україна як витрати виконавчого провадження № 62924364 на підставі виконавчого листа, виданого 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19, оскільки для оскарження дій/бездіяльності виконавця щодо стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, і тому правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин відсутні.

Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 в частині вимог до держави Україна в особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду про визнання незаконним рішень і дій органів державної влади закрито, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі в частині щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області та Миколаївського апеляційного суду, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги, які заявлені до вказаних відповідачів, стосуються вчинення судом передбачених процесуальним законом дій. Натомість оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Тому спір в частині вимог до суду не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському району Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконним стягнення з ОСОБА_1 на користь держави витрат виконавчого провадження № 62924364 у розмірі 4 357,85 грн скасовано. Провадження у справі в цій частині закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи в наведеній частині віднесено до юрисдикції адміністративного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському району Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконним стягнення з ОСОБА_1 на користь держави витрат виконавчого провадження № 62924364 у розмірі 4 357,85 грн та закриваючи провадження у справі в цій частині, апеляційний суд виходив із того, що хоча суд першої інстанції правильно зазначив про те, що спори з приводу стягнення виконавчого збору та/або витрат виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, проте не зробив відповідної процесуальної дії як закриття провадження та роз`яснення заявнику його права звернутися до відповідного суду, та помилково вдався до правової оцінки таких дій і неможливість розгляду таких вимог за правилами норм ЦК України, що регулюють стягнення безпідставно набутого майна (стаття 1212 ЦК України), саме через їх підсудність адміністративному суду.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання незаконним стягнення із позивача на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К та судових витрат, в загальному розмірі 40 378,58 грн, а також про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача відшкодування майнової шкоди в розмірі 40 378,58 грн та 447,36 грн, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам у справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У червні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; визнати факт ухилення держави від виконання своїх зобов`язань, визначених частиною другою статті 3 Конституції України, перед ним у спорі у цій справі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 56 Конституції України, частини другої статті 263 ЦПК України та частини першої статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- безпідставно не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях всіх відповідачів у справі, а саме: Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду, до яких було заявлено частину позовних вимог; не вказали в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини справи щодо позовних вимог, заявлених до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду;

- проігнорували, що позовні вимоги про визнання незаконними заочного рішення від 16 березня 2020 року, виконавчого листа від 13 серпня 2020 року та стягнення із нього на їх підставі грошових коштів у розмірі 40 378,58 грн, як спосіб захисту, прямо передбачені пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України;

- не звернули увагу на наявність достатніх підстав для відшкодування заявнику за рахунок Держави України шкоди, завданої рішеннями та діями органів державної влади, а саме: Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, Миколаївським апеляційним судом, Першим відділом державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

- помилково вважали, що кошти, які заявник просить стягнути із Держави Україна, не є шкодою в розумінні частини першої статті 1173 1174 ЦК України;

- проігнорували, що скасування заочного рішення суду, після його фактичного виконання, однозначно свідчить про незаконність стягнення за цим судовим рішенням коштів заявника;

- не звернули увагу на те, що судове рішення, яке скасовано або змінено у встановленому процесуальним законом порядку, є безумовно незаконним;

- не надали належної оцінки всім доводам та аргументам заявника.

Також у касаційній скарзі заявник вказав на те, що апеляційний суд:

- дійшов помилкового висновку про те, що спір в частині вимог щодо витрат виконавчого провадження належить до юрисдикції адміністративного суду та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства;

- не врахував, що предметом спору є не процедурні питання (рішення, дії або бездіяльність державного виконавця) у межах виконавчого провадження, а законність (правомірність) стягнення грошових коштів не підставі виконавчого листа, який визнано таким, що не підлягає виконанню, на підставі постанови суду від 15 червня 2023 року, тощо.

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року.

Також у червні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; визнати факт ухилення держави від виконання своїх зобов`язань, визначених частиною другою статті 3 Конституції України, перед ним у спорі у цій справі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- дійшли помилкового висновку про оскарження заявником процесуальних рішень та дій Первомайського районного суду Миколаївської області та Миколаївського апеляційного суду у справі № 484/5710/19;

- проігнорували, що вимога заявника про визнання незаконними заочного рішення від 16 березня 2020 року, виконавчого листа від 13 серпня 2020 року та стягнення із нього на їх підставі грошових коштів у розмірі 40 378,58 грн, як спосіб захисту, передбачені пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України;

- не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 522/11325/16-ц щодо належного відповідача (кола відповідачів) при вирішенні спору, заподіяної громадянинові незаконним судовим рішенням та діями суду і державної виконавчої служби;

- не звернули увагу на те, що норма частини п`ятої статті 1176 ЦК України щодо обов`язкової умови встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, суперечить частині другій статті 3, статті 56 Конституції України, а також нормам частини першої статті 1173, частини першої статті 1174, частини першої статті 1176 ЦК України, а відтак не може застосовуватись у відносинах щодо відшкодування державою шкоди, яка завдана внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі в силу частини шостої статті 10 ЦПК України;

- у оскаржуваних судових рішеннях посилались на нерелевантну судову практику тощо.

Крім того, у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження ухвали Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року.

У липні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив Державної казначейської служби України на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року, в якому заявник зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 507/585/24 із Любашівського районного суду Одеської області; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року з підстав, передбачених частиною другої статті 389 ЦПК України; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У липні 2025 року матеріали справи № 507/585/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2025 року справу № 507/585/24 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 05 вересня 2025 року справу визначено для розгляду судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2025 року № 591/0/226-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Лідовця Р. А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2025 року справу визначено для розгляду судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Луспеник Д. Д. (головуючий), Сакара Н. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К станом на 01 вересня 2019 року в сумі 38 457,58 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1 921,00 грн, всього 40 378,58 грн.

13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області видано виконавчий лист у справі № 484/5710/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» заборгованості у розмірі 40 378,58 грн.

Виконавчий лист звернуто до примусового виконання на підставі заяви АТ «Мегабанк» про відкриття виконавчого провадження від 17 серпня 2020 року.

02 вересня 2020 року державним виконавцем Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 62924364 з виконання вказаного виконавчого листа.

Постановами державного виконавця Первомайського відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 02 вересня та 22 жовтня 2020 року під час виконання вказаного виконавчого листа накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 та стягнуто виконавчий збір в розмірі 4 037,85 грн, витрати виконавчого провадження в сумі 69,00 грн та додаткові витрати виконавчого провадження в розмірі 251,00 грн.

21 жовтня 2020 року згідно з квитанцією № 0.0.1879261078.1 ОСОБА_1 сплатив заборгованість за виконавчим провадженням № 62924364 в розмірі 44 736,43 грн.

Згідно з розпорядженням начальника Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вказані грошові кошти були перераховані на відповідні рахунки, зокрема на рахунок АТ «Мегабанк» перераховано 40 378,58 грн.

23 жовтня 2020 року державним виконавцем Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 62924364 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із повним погашенням боргу.

12 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про перегляд заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2021 року заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19 (провадження № 2/484/325/20) за позовом АТ «Мегабанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття рахунку, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року у справі № 484/5710/19 провадження у справі за позовом АТ «Мегабанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття рахунку, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії закрито.

Суд мотивував ухвалу тим, що на момент подання заяви про перегляд заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19 та подальшого його скасування і призначення справи до розгляду, відповідач фактично виконав позовні вимоги позивача, а тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закрив провадження у справі, оскільки відсутній предмет спору.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року у справі № 484/5710/19 закрито у зв`язку з відмовою останнього від апеляційної скарги на підставі частини четвертої статті 364 ЦПК України.

09 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про поворот виконання рішення, в якій просив:

- здійснити поворот виконання заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19;

- стягнути з АТ «Мегабанк» на його користь безпідставно стягнуті кошти у сумі 40 378,58 грн;

- стягнути з Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань на його користь безпідставно стягнуті витрати на виконавче провадження № 62924364 у сумі 4 357,85 грн.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 18 січня 2023 року у справі № 484/5710/19 допущено поворот виконання заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року. Постановлено в порядку повороту виконання судового рішення стягнути з АТ «Мегабанк» на користь ОСОБА_1 стягнуту суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 40 378,58 грн. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

АТ «Мегабанк» подало до Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Первомайського міськрайонного суду від 18 січня 2023 року у справі № 484/5710/19.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 січня 2023 року у справі № 484/5710/19 в частині вимог ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення шляхом стягнення з АТ «Мегабанк» 40 378,58 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в їх задоволенні. Цією постановою, зокрема встановлено, що ОСОБА_1 , хоча і сплатив АТ «Мегабанк» забогованість за договором на підставі скасованого в подальшому заочного рішення, але безпідставність цієї заборгованості не була визнана в установленому законом порядку, так як провадження у справі за цими вимогами було закрито у зв`язку із погашенням боргу.

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у справі № 484/5710/19 відмовлено на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

25 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, в якій просив:

- визнати виконавчий лист, виданий 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19, таким, що не підлягає виконанню;

- повернути боржнику ОСОБА_1 витрати виконавчого провадження № 62924364, повернення яких не передбачено Законом України «Про виконавче провадження», у сумі 767,36 грн за рахунок бюджетних аисгнувань Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2023 року у справі № 484/5710/19 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за позовом АТ «Мегабанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття рахунку, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії відмовлено.

ОСОБА_1 подав до Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2023 року.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 червня 2023 року ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 квітня 2023 року у справі № 484/5710/19 скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано виконавчий лист, виданий 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К станом на 01 вересня 2019 року в сумі 38 457,58 грн, до якої входять заборгованість за кредитом в сумі 23 665,82 грн, сума нарахованих та несплачених відсотків за період з 29 вересня 2017 року до 28 лютого 2018 року - 5 325,43 грн, сума штрафу 9 466,33 грн та витрат зі сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн, всього 40 378,58 грн, таким, що не підлягає виконанню. В задоволенні іншої частини вимог заяви ОСОБА_1 відмовлено.

14 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського апеляційного суду за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив:

- переглянути постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у справі № 484/5710/19 за нововиявленими обставинами;

- скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у справі № 484/5710/19 та винести нову постанову, якою апеляційну скаргу АТ «Мегабанк» залишити без задоволення, а ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 січня 2023 року - без змін.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року відмовлено. Залишено в силі постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, якою в частині вимог ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення шляхом стягнення з АТ «Мегабанк» 40 378,58 грн відмовлено.

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року.

Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року скасовано. Провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року закрито. В постанові касаційний суд зазначив, що у справі, що переглядається, постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в частині вимог ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення шляхом стягнення з АТ «Мегабанк» 40 378,58 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в їх задоволенні; апеляційний суд не звернув уваги, що постанова апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні заяви про поворот виконання судового рішення, не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Щодо рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в частині залишення рішення суду першої інстанції без змін

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2023 року у справі № 757/57509/20.

Згідно з частиною п`ятою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

За змістом статей 1173 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним стягнення із позивача на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором та судових витрат, в загальному розмірі 40 378,58 грн, а також про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача відшкодування майнової шкоди в розмірі 40 378,58 грн та 447,36 грн, суд першої інстанції, з яким у нескасованій частині судового рішення погодився й апеляційний суд, правильно виходив із їх необґрунтованості та недоведеності, оскільки дійшов правильно висновку, що виконавчі дії у виконавчому провадженні № 62924364 вчинені державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» на виконання виконавчого листа від 13 серпня 2020 року № 2/484/325/20, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» коштів у розмірі 40 378,58 грн, та наступне скасування заочного рішення, після його фактичного виконання, не тягнуть за собою незаконність стягнень, а всі пов`язані із цим питання мають вирішуватись в порядку ЦПК України, і ОСОБА_1 відмовлено у повороті виконання рішення суду.

Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позивач відмовився від оскарження ухвали суду про закриття провадження у справі за пунктом 2 частини першої статті 255 ЦК України (ухвала Миколаївського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року), а сам факт скасування заочного рішення, за яким позивач сплатив кошти АТ «Мегабанк», не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності державної влади, та у розрізі вимог статей 1173 1174 ЦК України не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що діями позивачу заподіяна матеріальна шкода, яка підлягає відшкодуванню.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях всіх відповідачів у справі, а саме: Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду, до яких було заявлено частину позовних вимог; не вказали в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини справи щодо позовних вимог, заявлених до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду, є безпідставними, оскільки ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року, провадження у цій справі в частині вимог позивача до держави Україна в особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, Миколаївського апеляційного суду про визнання незаконним рішень і дій органів державної влади було закрито, оскільки вони не підлягають судовому розгляду.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанції помилково вважали, що кошти, які позивач просить стягнути із Держави Україна, не є шкодою в розумінні частини першої статті 1173 1174 ЦК України, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, кошти, які ОСОБА_1 сплатив кредитору АТ «Мегабанк» на підставі скасованого в подальшому заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у загальній сумі 40 378,58 грн, є заборгованістю за договором кредиту від 23 червня 2017 року № 61-005-170-К, і безпідставність цієї заборгованості не була визнана судом в установленому законом порядку, а тому такі кошти не є збитками у розумінні частини першої статті 1173 1174 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам та аргументам заявника, Верховний Суд також відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Посилання у касаційній скарзі на те, що наявні достатні підстави для відшкодування заявнику за рахунок Держави Україна шкоди, завданої рішеннями та діями органів державної влади, а саме: Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, Миколаївським апеляційним судом, Першим відділом державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), є необґрунтованими, оскільки вони не зайшли свого фактичного підтвердження у процесі розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

Натомість Верховний Суд як суд касаційної інстанції, в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України, позбавлений компетенцій здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини справи.

Аргументи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 56 Конституції України, частини другої статті 263 ЦПК України та частини першої статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах є безпідставними з огляду на те, що практика суду касаційної інстанції щодо питання відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування; суду; та застосування вказаних норм права є сталою.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у досліджуваній частині, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Щодо постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог про визнання незаконним стягнення з позивача на користь держави витрат виконавчого провадження

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У рішенні від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24) ЄСПЛ закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

За приписами статті 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII).

Отже, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон № 1404-VIII встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні (постанови від 06 червня 2018 року в справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 06 червня 2018 року в справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) від 14 листопада 2018 року в справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року в справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року в справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 18 грудня 2019 року в справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19), від 23 листопада 2021 року в справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року в справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року в справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року в справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року в справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), від 19 лютого 2020 року в справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19)).

У цій справі, звертаючись до суду із позовними вимогами до Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 , зокрема, просив судвизнати незаконним стягнення з нього на користь держави Україна витрат виконавчого провадження № 62924364 в загальному розмірі 4 357,85 грн, а також стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь грошові кошти в сумі 4 357,85 грн як витрати виконавчого провадження, що, на думку позивача, безпідставно набуті Державою Україна як витрати виконавчого провадження № 62924364 під час виконання виконавчого листа, виданого 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19, на виконання згодом скасованого заочного рішення.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення таких позовних вимог ОСОБА_1 та закриваючи провадження у справі в цій частині, правильно виходив із того, що такі позовні вимоги стосуються оскарження дій виконавця щодо стягнення виконавчого збору, повернення сплаченої суми такого виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, а тому їх розгляд відноситься до юрисдикції адміністративних судів і вони підлягають розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні таких позовних вимог, помилково вдався до їх правової оцінки вказаних і неможливість їх розгляду за правилами норм ЦК України, що регулюють стягнення безпідставно набутого майна (стаття 1212 ЦК України), та не зробив відповідної процесуальної дії як закриття провадження та роз`яснення заявнику його права звернутися до відповідного суду.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір у частині вимог щодо витрат виконавчого провадження належить до юрисдикції адміністративного суду та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм процесуального законодавства України та незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що предметом спору є не процедурні питання (рішення, дії або бездіяльність державного виконавця) у межах виконавчого провадження, а законність (правомірність) стягнення грошових коштів на підставі виконавчого листа, який визнано таким, що не підлягає виконанню на підставі постанови суду від 15 червня 2023 року, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як свідчить зміст відповідних позовних вимог позивача, вони стосуються оскарження дій виконавця щодо стягнення виконавчого збору, повернення сплаченої суми такого виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, що відносить розгляд таких вимог до юрисдикції адміністративного суду.

Щодо ухвали Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року

Відповідно до статей 126 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Судові рішення і, відповідно, дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов`язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному Конституцією і законодавством про судочинство.

Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Наведене свідчить про те, що і й у цьому разі за заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава, і лише у разі завдання такої шкоди саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Отже, рішення суду, дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних в підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, та шляхом звернення до компетентних органів, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Відповідно до норм чинного законодавства особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

За змістом частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу; втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом, для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 24-26)).

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі в частині щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області та Миколаївського апеляційного суду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що позовні вимоги, які заявлені до вказаних відповідачів, стосуються вчинення судом передбачених процесуальним законом дій. Натомість оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Тому спір в частині вимог до суду не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про оскарження заявником процесуальних рішень та дій Первомайського районного суду Миколаївської області та Миколаївського апеляційного суду у справі № 484/5710/19 є безпідставними, оскільки аналіз змісту позовних вимог позивача у останній редакції підтверджує такі висновки судів попередніх інстанції (т. 1 а. с. 149, 165-166).

Зокрема, у вимогах до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області заявник просив про визнання незаконним заочного рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2020 року у справі № 484/5710/19; про визнання незаконним виконавчого листа, виданого 13 серпня 2020 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у справі № 484/5710/19 про стягнення з нього на користь АТ «Мегабанк» заборгованості в розмірі 40 378,58 грн; про визнання незаконним стягнення з нього на користь держави Україна витрат виконавчого провадження № 62924364 в загальному розмірі 4 357,85 грн, а у вимогах до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області та Миколаївського апеляційного суду заявник просив про визнання незаконним стягнення з нього на користь АТ «Мегабанк» заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 40 378,58 грн.

Верховний Суд наголошує, що суди не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, і саме тому такий спір не підлягає судовому розгляду.

Для кожного із визначених ОСОБА_1 способів захисту існує визначена процесуальним законом процедура, зокрема оскарження судового рішення, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, або оскарження певних дій виконавця під час виконання судового рішення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 522/11325/16-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що норма частини п`ятої статті 1176 ЦК України щодо обов`язкової умови встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, суперечить частині другій статті 3, статті 56 Конституції України, а також нормам частини першої статті 1173, частини першої статті 1174, частини першої статті 1176 ЦК України, та не може застосовуватись у відносинах щодо відшкодування державою шкоди, яка завдана внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі в силу частини шостої статті 10 ЦПК України, а також аргументи про те, що вимога визнати незаконними заочне рішення від 16 березня 2020 року, виконавчий лист від 13 серпня 2020 року та стягнення на його підставі грошових коштів у розмірі 40 378,58 грн, як спосіб захисту, прямо передбачений пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником чинних норм цивільного законодавства України.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині), ухвала Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині), ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 01 серпня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Н. Ю. Сакара