Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.04.2024 року у справі №704/345/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 704/345/17

провадження № 61-11906св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

треті особи: суддя Тальнівського районного суду Черкаської області Фролов Олександр Леонідович, суддя Катеринопільського районного суду Черкаської області Зінченко Микола Григорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 28 липня 2022 року в складі судді Бесараб Н. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 2 106 000, 00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 червня 2010 року за скаргою ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, потерпілою в якій визнано ОСОБА_2 .

Вироком цього ж суду від 12 березня 2012 року його було визнано винним та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 грн, стягнуто на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 550, 64 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2012 року вирок Тальнівського районного суду від 12 березня 2012 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд, який в подальшому здійснювався Катеринопільським районним судом Черкаської області.

Вироком Катеринопільського районного суду від 08 травня 2013 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, справу відповідно до статті 49 КК України закрито зі звільненням його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 550, 64 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 вересня 2013 року обвинувальний вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від 08 травня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 14 березня 2016 року, який набрав законної сили, його визнано невинуватим і виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину.

Внаслідок незаконних дій суддів Тальнівського та Катеринопільського районних судів Черкаської області він перебував під судом 68 місяців і 19 днів, йому заподіяна моральна шкода, пов`язана з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним повторним засудженням, а також із заподіянням шкоди здоров`ю, що вимагало неодноразового лікування в умовах медичної установи.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Лиснянського районного суду Черкаської області від 28 липня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного Бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 445 000, 00 грн моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями судових органів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з доведеності спричинення позивачу моральних страждань. При визначенні розміру моральної шкоди судом встановлено, що судове провадження щодо позивача тривало 68 місяців - з дати прийняття постанови про порушення кримінальної справи по дату ухвалення виправдувального вироку суду, тому гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди становить 442 000,00 грн.

Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, й виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 445 000,00 грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 28 липня 2022 року змінено, викладено другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції:«Стягнути з Держави Україна шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 445 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями судових органів».

В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивача двічі незаконно визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення вироком суду, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 1167 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Водночас суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення завданої позивачу моральної шкоди з Державного бюджету України, а не з держави України, яка є відповідачем у справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2022 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 28 липня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в частині задоволених вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц, від 17 серпня 2020 року в справі № 0240/2961/18-а, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 12 січня 2022 року в справі № 372/4159/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У спірних правовідносинах Державна казначейська служба України не може бути єдиним відповідачем, який представляє державу.

Суди безпідставно застосували до спірних правовідносин статті 1167 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки відповідальність за подання скарги та обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, відповідно до КПК України 1960 року повинна нести особа, яка подала таку скаргу та підтримувала обвинувачення у суді.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Лиснянського районного суду Черкаської області.

07 лютого 2023 року матеріали справи № 704/345/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_1 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 червня 2010 року порушено кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 125 КК України за заявою ОСОБА_2 .

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 просить притягнути ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, оскільки 02 червня 2010 року близько 13:00 год у приміщенні універмагу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , до орендованого ОСОБА_2 приміщення прийшов ОСОБА_1 з метою його захоплення. На цьому ґрунті виникла сварка, під час якої ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_1 також звернувся до суду зі скаргою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за частиною першою статті 125 КК України.

Вироком Тальнівського районного Черкаської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн, а також стягнуто на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 550,64 грн, з яких 550,64 грн - майнові збитки, 1000,00 грн - витрати, понесені на правову допомогу, та 1 000,00 грн компенсації за заподіяну моральну шкоду. ОСОБА_2 виправдано за недоведеністю вини по обвинуваченню її у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2012 року вирок Тальнівського районного суду від 12 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 08 травня 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, відповідно до статті 49 КК України кримінальну справу закрито у зв`язку із закінченням строків давності, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 2 550,64 грн. ОСОБА_2 виправдано за недоведеністю вини по обвинуваченню її у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 вересня 2013 року вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від 08 травня 2013 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 14 березня 2016 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, і виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину. ОСОБА_2 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, і виправдано за недоведеністю її участі у вчиненні злочину.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частково задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач був обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, перебував під судом протягом 68 місяців та 19 днів, був незаконно засуджений, тому на його користь підлягають стягненню грошові кошти на відшкодування моральної шкоди на підставі статей 1167 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Суди встановили, що кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 125 КК України була порушена на підставі постанови Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 червня 2010 року.

Відповідно до частини першої статті 27 КПК України 1960 року (в редакції, чинній на момент прийняття постанови про порушення кримінальної справи) справи про злочини, передбачені статтею 125, частиною першою статті 126 КК України, а також справи про злочини, передбачені статтею 356 КК України, щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не провадяться.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 98 КПК України 1960 року справи, зазначені в частині першій статті 27 цього Кодексу, порушуються суддею. Після порушення справи суд призначає до розгляду справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Кодексу.

Таким чином, кримінальна справа відносно ОСОБА_1 порушена за скаргою потерпілої ОСОБА_2 , а не за ініціативою правоохоронних органів.

Відповідно до статті 27 КПК 1960 року у справах цієї категорії досудове розслідування, крім передбачених законом винятків, не проводилося. Для притягнення винного до кримінальної відповідальності потерпілий звертався безпосередньо до суду зі скаргою приватного обвинувачення, яка прирівнювалася до обвинувального висновку, мала відповідати вимогам, що ставилися до форми і змісту цього процесуального документа, і самостійно підтримував обвинувачення, користуючись усіма правами та обов`язками обвинувача. Таким чином, органи досудового розслідування і державного обвинувачення усувалися від участі у збиранні доказів, пред`явленні обвинувачення і доведенні перед судом його переконливості. Весь обсяг цих функцій покладався на потерпілого, який ніс ризик допущених юридичних помилок, у тому числі неправильної кримінально-правової кваліфікації.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у контексті положень частини першої статті 1176 ЦК України, пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» держава в особі суду не є суб`єктом правової відповідальності за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності у разі порушення судом кримінальної справи приватного обвинувачення за скаргою потерпілого відповідно до статті 27 КПК України 1960 року.

Відповідно до частини другої статті 43 КПК України засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

У пунктах 1.1, 1.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Суди встановили, що вирок Тальнівського районного суду Черкаської області від 12 березня 2012 року та вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від 08 травня 2013 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, в установленому законом порядку не набрали законної сили, оскільки були скасовані апеляційним судом.

Вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 14 березня 2016 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, і виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину, відтак позивач не є засудженим у розумінні КПК України.

Отже, у ОСОБА_1 не виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тому його позов задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, а ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, понесені Державною казначейською службою України судові витрати зі сплати судового зору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 675 грн та касаційної скарги у розмірі 7 120 грн слід компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Рішення Лиснянського районного суду Черкаської області від 28 липня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України, треті особи: суддя Тальнівського районного суду Черкаської області Фролов Олександр Леонідович, суддя Катеринопільського районного суду Черкаської області Зінченко Микола Григорович про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судових органів, відмовити.

Компенсувати Державній казначейській службі України 13 795 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов