Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.10.2024 року у справі №753/11423/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 753/11423/22

провадження № 61-2916св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чепусова Наталія Володимирівна, Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Фареник Ольгою Петрівною, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року у складі судді Каліушка Ф. А. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чепусова Н. В., Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права на частку у спільному сумісному майні, виключення майна зі спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що у грудні 2016 року вони познайомилися з ОСОБА_3 та з 03 травня 2017 року почали проживати однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу в її квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ними також проживали її син від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якого з ОСОБА_3 склалися гарні відносини, мати та її сестра зі своєю сім`єю.

Зазначала, що вони з ОСОБА_3 вели спільний побут, що включало в себе ведення господарства, наявність спільного бюджету та витрат, придбання майна для користування за спільні кошти внаслідок їх праці. Крім того, разом проводили дозвілля, свята, будували плани на майбутнє, їздили на відпочинок, зокрема у 2018 року відвідали Туреччину, у 2019 році - Туніс, у 2020 році відпочивали на турбазі « Плай » в Україні. ОСОБА_3 потоваришував з її сином та вважав його своїм рідним, допомагав ОСОБА_6 з виконанням домашніх шкільних завдань, періодично відводив та забирав його зі школи, брав участь в його позашкільній освіті.

За період спільного проживання ними, як подружжям, був придбаний автомобіль «MITSUBISHI OUTLANDER», номерний знак НОМЕР_1 , який вони оформили на ОСОБА_3 , у зв`язку із чим вони отримали місце для його зберігання у автокооперативі «Мостицький». Крім того, 25 грудня 2019 року ОСОБА_3 подав заявку та отримав кредит для придбання ігрової платформи для її сина ОСОБА_6 , в якій вказав, що він одружений, має дружину ОСОБА_7 , що, у свою чергу, свідчить про те, що він вважав її та її сина ОСОБА_6 своєю родиною.

Посилаючись на те, що зазначений автомобіль був придбаний ними спільно за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, проте зареєстрований за ОСОБА_3 , зазначала, що на нього розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.

Вказувала, що у травні 2017 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу на посаду техніка відділу експлуатації Департаменту інженерно-технічного забезпечення Державного підприємства «Українські спеціальні системи» і в особову справу, з його слів, 22 травня 2017 року була внесена інформація про наявність цивільної дружини та зміну фактичного місця проживання з квартири АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до вимог мобілізаційної директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » м42т від 08 травня 2022 року ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України, був навідником у військовій частині НОМЕР_2 з військовим званням солдат. Бойовим розпорядженням командира особового складу ОСОБА_3 було направлено на бойове завдання, під час виконання якого ІНФОРМАЦІЯ_3 він загинув.

01 червня 2022 року ОСОБА_1 було відправлено сповіщення сім`ї (близьких родичів) померлого (загиблого) про смерть ОСОБА_3 .

Зазначала, що 10 серпня 2022 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чепусової Н. В. із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 , проте з огляду на відсутність належних документів, які підтверджують право на спадкування, їй було відмовлено в оформленні спадщини. Також із заявою про прийняття спадщини звернулася сестра загиблого - ОСОБА_2 .

Встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу їй необхідно для отримання матеріальної допомоги у зв`язку із загибеллю чоловіка.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт її проживання однією сім`єю , як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період часу з 03 травня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_3;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності автомобіль «MITSUBISHI OUTLANDER», номерний знак НОМЕР_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля «MITSUBISHI OUTLANDER», номерний знак НОМЕР_1 , як обов`язкову частку, яка належала їй на праві спільної сумісної власності та виключити її зі складу спадкового майна померлого ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 77 78 ЦПК України на підтвердження факту спільного проживання разом з померлим ОСОБА_3 у період часу з 03 травня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а решта вимог є похідними, а тому не підлягають задоволенню.

Районний суд зазначив, що надані позивачкою докази підтверджують факт спільного відпочинку, спільної присутності на святкуванні свят, перебування у близьких стосунках позивачки та померлого ОСОБА_3 , проте не доводять факту ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя у зазначений позивачкою період, що підлягає доведенню у цій справі.

Суд вважав, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту придбання ОСОБА_3 спірного автомобіля у період перебування у зареєстрованому шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах, тому відсутня презумпція спільності майна подружжя.

Суд зазначив, що відповідач, сестра ОСОБА_3 , позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про недоведеність позивачкою факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з померлим ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю доказів про наявність між ними спільного бюджету, ведення спільного господарства, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між ними відносин, притаманних подружжю.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показанням свідків зі сторони позивачки, спільним фотографіям, копіям скріншотів переписки з померлим ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини наявності між нею та ОСОБА_3 прав та обов`язків притаманних подружжю. При цьому апеляційний суд послався на релевантну практику Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності її та ОСОБА_3 автомобіля марки «MITSUBISHI OUTLANDER», визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля та виключення вказаного майна зі складу спадкового майна померлого ОСОБА_3 , оскільки позивачкою не надано доказів на підтвердження факту набуття вказаного автомобіля нею та ОСОБА_3 внаслідок їх спільної праці або за спільні кошти.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Фареник О. П., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Фареник О. П., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.

Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили надані ОСОБА_1 докази її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 03 травня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вважає, що суди проігнорували наявні у матеріалах справи роздруківки з листування між нею та померлим, спільні фотографії, показання свідків, якими підтверджується факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Судами не взято до уваги наявні в матеріалах спадкової справи повідомлення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чепусової Н. В. та претензії кредитора Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до спадкоємців ОСОБА_3 про наявність у померлого заборгованості перед банком у розмірі 53 010 грн, що свідчить про неспроможність ОСОБА_3 придбати спірний автомобіль за особисті кошти.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 369/14361/17 та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з 20 червня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 24 листопада 2014 року (справа № 758/12241/14-ц) (том 1, а. с. 18-19).

ОСОБА_1 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві 24 березня 2011 року (том 1, а. с. 17).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 27 червня 2008 року Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 107-111).

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_3 з 24 травня 1988 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 165).

У 2018 році ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно відвідали м. Анталія в Республіці Туреччина, що підтверджується копією договору про надання туристичних послуг від 12 травня 2018 року № 16; копією листа бронювання туристичних послуг до вказаного договору та копіями паспортів громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (том 1, а. с. 22-30; 42-44).

У 2019 році ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно відвідали Туніську Республіку, що підтверджується копією договору на туристичне обслуговування від 12 лютого 2019 року № 74970285 та копіями паспортів громадян України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (том 1, а. с. 38-40; 42-44).

14 травня 2021 року між Приватним підприємством «ПЕЛЕТОН-ВЕСТ» в особі ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 10382.05.2021 марки «MITSUBISHI», модель «OUTLANDER», колір сірий, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_5 . Вартість автомобіля, придбаного ОСОБА_3 складала 179 000 грн. (том 1, а. с. 101-104).

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 14 травня 2021 року автомобіль «MITSUBISHI OUTLANDER», номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_3 (том 1, а. с. 75-76).

19 лютого 2022 року ОСОБА_1 подано заяву про вступ до об`єднаного автокооператива «Мостицький» та надання місця для зберігання автомобіля «MITSUBISHI OUTLANDER», номерний знак НОМЕР_1 (том 1, а. с. 106).

Пропуск № 192 до об`єднаного автокооперативу «Мостицький» виданий на ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (том 1, а. с. 77).

Відповідно до акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту від 25 грудня 2019 року № 483020926 ОСОБА_3 було отримано споживчий кредит в Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» на загальну суму 10 783,65 грн на придбання товару: ігрова консоль Sony PS4 Slim 1 Tb BLACK GTA 5 + Days Gone + Horizon + Zero Dawn + PSPlus 3M та джойстик DualShock 4 для Sony PS4 V2 (синій). В анкеті, необхідної для отримання кредиту, ОСОБА_3 вказав, що він одружений і має дружину ОСОБА_1 (том 1, а. с. 95-100).

Згідно з копією особового листка ОСОБА_3 з обліку кадрів Державного підприємства «Українські спеціальні системи» та доповнень до нього 22 травня 2017 року зі слів ОСОБА_3 було внесено зміни в облікові дані працівника, а саме: цивільною дружиною записано ОСОБА_1 , а також зазначено адресу фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 68-72).

Довідкою начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_10 підтверджується, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України відповідно до вимог мобілізаційної директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » м42т від 08 травня 2022 року у військовій частині НОМЕР_2 навідником з МР та мав військове звання солдат (том 1, а. с. 13).

Бойовим розпорядженням командира 34 окремого мотопіхотного батальйону особовий склад за участю ОСОБА_3 було направлено до м. Бахмута Донецької області для несення служби з охорони стройової частини НОМЕР_7 омпб (том 1, а. с. 14).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 34 років у м. Бахмуті Донецької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_8 , виданим 04 червня 2022 року Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1264 (том 2, а. с. 11).

Відповідно до довідки про причину смерті від 02 червня 2022 року причиною смерті ОСОБА_3 стали проникаючі вогнепальні поранення тазової ділянки та грудної клітини (том 1, а. с. 12).

01 червня 2022 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 полковник майор ОСОБА_11 підписав сповіщення сім`ї за вих. № 1225, адресоване ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 ), про загибель чоловіка, солдата ОСОБА_3 (том 1, а. с. 16).

Заповіту за життя ОСОБА_3 не склав.

ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_3 є рідними сестрою та братом, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_12 серії НОМЕР_9 , виданого 16 грудня 1989 року; копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_10 , виданого 13 квітня 1988 року; копією свідоцтва про шлюб ОСОБА_12 серії НОМЕР_11 , виданого 18 листопада 2015 року (том 1, а. с. 149, 150).

13 червня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чепусовою Н. В. заведено спадкову справу № 7/2022 (номер у спадковому реєстрі 69370087) щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 за заявою його сестри - ОСОБА_2 про прийняття спадщини за законом від 13 червня 2022 року (том 2, а. с. 7-45).

10 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чепусової Н. В. із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 (том 2, а. с. 20).

З копії акту про фактичне місце проживання особи без реєстрації від 10 серпня 2022 року № 54 слідує, що п`ять мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_5 своїми підписами підтвердили, що в квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_3 фактично проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 з травня 2017 року (том 1, а. с. 73-74).

До матеріалів справи додано фотографії ОСОБА_3 разом з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (сином позивачки) в різний час; копії квитанцій про переказ власних коштів, відправником яких зазначено ОСОБА_3 , а одержувачем ОСОБА_1 ; копії квитанцій про переказ власних коштів, платником яких зазначено ОСОБА_1 , а отримувачем ОСОБА_3 ; копії скріншотів листування ОСОБА_1 із загиблим на підтвердження факту проживання однією сім`єю.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Фареник О. П., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з померлим ОСОБА_3 ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу з 03 травня 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_3.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці. При цьому, у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд не надав належної правової оцінки саме її доказам, замовчуючи докази, надані сестрою померлого, з яких слідує, що ОСОБА_3 зазначав, що перебуває «без пари».

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України, вважати спірний автомобіль таким, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як чоловіку та жінці, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Усі доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Доводи ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 369/14361/17 та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18), зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Фареник Ольгою Петрівною, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець