Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.09.2025 року у справі №344/8472/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 344/8472/22

провадження № 61-7395св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсною технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року у складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 завернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсною технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,043 га, кадастровий номер 261010000030040329, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,043 га, кадастровий номер 261010000030040329, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстраційним номером 978538726101.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 .

16 грудня 2004 року вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 032611, площею 0,027 га, кадастровий номер 261010000030040077, яка розташована за вказаною адресою.

В 2000 році перед отриманням державного акта на право власності на земельну ділянку вона виготовила технічний звіт із проведення земельно-кадастрової інвентаризації. Її суміжним землекористувачем була ОСОБА_2 , яка підписала та узгодила межу суміжних земельних ділянок, жодного спору щодо встановлення меж не було.

01 липня 2016 року ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_3 свою земельну ділянку площею 0,043 га, кадастровий номер 261010000030040329 за адресою: АДРЕСА_1 , і з 2019 року виник спір між позивачкою та ОСОБА_3 як новим власником ділянки щодо існуючих меж.

Після ознайомлення з матеріалами справи № 344/16992/19 позивачці стало відомо що в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості наявні акт обстеження і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі та кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_2 , де зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_2 по стороні «А-Б» межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , які скріплені підписом ОСОБА_4 ; кадастровий план земельної ділянки, де зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_2 по стороні «А-Б» межує із земельною ділянкою ОСОБА_4 , яка ніколи не була власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Технічна документація датована 2016 роком, а ОСОБА_4 померла у 2013 році, а отже, вона не могла погоджувати будь-яку технічну документацію.

Вважає, що внесення завідомо неправдивих відомостей в технічну документацію порушує її право на користування належною їй земельною ділянкою.

У подальшому технічна документація використана ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 , у зв`язку з чим державна реєстрація прав на земельну ділянку площею 0,043 га, кадастровий номер 261010000030040329, за адресою: АДРЕСА_1 підлягає скасуванню.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 06 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими. Так, відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання недійсною технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості, суд першої інстанції виходив з того, що така документація не є правовстановлюючим документом, а виготовляється юридичною чи фізичною особою для реалізації наявних прав чи для набуття таких прав землевласника або землекористувача, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсною та скасування державної реєстрації речових прав, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога є похідною від першої вимоги тому також не підлягає задоволенню.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області додатковим рішенням від 04 березня 2024 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 18 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року залишив без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року залишив без змін. Апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , в інтересах якої діє Ружицький В. М. , на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2024 року залишив без задоволення. Додаткове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 березня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Івано-Франківський апеляційний суд додатковою постановою від 21 травня 2024 року заяву ОСОБА_3 , в інтересах якої діє Ружицький В. М., про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 02 липня 2019 оку у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 та постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 522/7428/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16- ц, від 27 березня 2020 року у справі № 522/22303/14-ц, від 05 вересня 2022 року у справі № 325/218/21, від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 140/1903/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про безпідставність заявлених вимог позову, оскільки належними доказами позивачка довела факт накладення суміжних земельних ділянок.

Крім того, скарга містить доводи про те, що місцевий суд, встановивши неодноразову неявку позивача та його представника, безпідставно не залишив позовну заяву без розгляду.

У липні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ружицький В. М. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору дарування від 21 червня 2002 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

16 грудня 2004 року на підставі рішення виконкому Івано-Франківської міської ради від 21 липня 2004 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0270 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно з державним актом, суміжним землекористувачем ділянки, а саме по межі «В-Г» (довжиною - 26,15 м (22,49 + 3,66), в т.ч. 22,49 м - частина межі, яка є суміжною), є ОСОБА_2 .

Державним актом про право приватної власності на землю, виданим 22 березня 2000 року, підтверджується право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0448 га, за адресою: АДРЕСА_1 (суміжну із ділянкою позивачки). Межівником цієї земельної ділянки по межі «А-Б» (довжиною 22,49 м) зазначена ОСОБА_4.

01 липня 2016 року ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_6 належну їй земельну ділянку площею 0,043 га, кадастровий номер 2610100000030040329, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою від 21 липня 2016 року.

Згідно з технічним звітом щодо проведення земельно-кадастрової інвентаризації та підготовки матеріалів до видачі державного акта, виготовленим у 2003 році на ім`я ОСОБА_1 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_2 , суміжну межу земельної ділянки позивача погодила ОСОБА_7 , довжина межі «В-Г» - 26,15 м (точки 6-7-8 довжиною 21,55 + 4,60 м).

В державному акті, виданому у 2004 році на ім`я позивачки, довжина 26,15 м цієї межі має точки повороту (22,49 + 3,66 м).

В акті встановлення та узгодження зовнішніх меж від 20 червня 2002 року межі в натурі від точки 6 до точки 1 (В-Г-А) проходять по огорожі з металевої сітки.

Згідно з технічною документацією, виготовленою у 2016 році на ім`я ОСОБА_2 , із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,0433 га (площа зменшилась порівняно з державним актом 2000 року та часом купівлі вказаної ділянки у 2016 році на 0,0015 га (з 0,0448 га до 0,0433 га).

Згідно з висновком експерта від 15 травня 2022 року № 2241/21-28/1442/22-28/11381/22-49 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 344/16992/19 земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, що належить ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку 2610100000:03:004:0329, що належить ОСОБА_3 , площа накладення - 0, 0010 га.

Згідно з висновком експертів від 10 серпня 2023 року № 201/23-28 за результатами проведення експертизи з питань землеустрою у справі № 344/16992/19 технічна документація із землеустрою щодо (встановлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 за складом та змістом не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 травня 2021 року у справі № 344/16992/19 позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у здійсненні права власності ОСОБА_6 щодо земельної ділянки площею 0,0433 га з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329; відновити тверду межу земельної ділянки площею 0,0433 га з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 згідно з координатами поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 (на межі земельних ділянок кадастровий номер 2610100000:03:004:0329 та кадастровий номер 2610100000:03:004:0077), що відображені у листі відділу у м. Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 13 травня 2019 року № 0-9-0.31-238/106-19; знести самочинно збудовану на земельній ділянці ОСОБА_3 площею 0,0433 га з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 нежитлову будівлю (господарську споруду) та відновити земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 до стану, що існував до її самочинної забудови ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 полагодити пошкоджений нею сарай, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 на АДРЕСА_1 , шляхом відновлення шиферного перекриття (даху); відновити опорні балки, що тримають шифер, відновити стічну ринву. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у здійсненні права власності щодо належної ОСОБА_3 на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,0433 га з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 шляхом визнання недійсними та скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 липня 2004 року № 300, державного акта на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2004 року серії ІФ № 032811, виданого на ім`я ОСОБА_1 , та відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності задоволено частково.

Усунуто перешкоди у здійсненні права власності щодо належної ОСОБА_3 на праві приватної власності земельної ділянки площею 0,0433 га з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 шляхом скасування пункту 27 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 липня 2004 року № 300 про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0270 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2004 року серії ІФ № 032811, виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 травня 2021 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року залишено без змін.

У постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 344/16992/19 встановлено, що право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 виникло у 2000 році, що підтверджується державним актом на право власності на землю від 22 березня 2000 року серії IV-ІФ № 001334. У 2016 році згідно технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер 2610100000:03:004:0329, а на підставі договору купівлі-продажу від 01 липня 2016 року право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 .

Право власності на земельну ділянку яка належить ОСОБА_1 , з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, за адресою: АДРЕСА_4 , виникло у 2004 році, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 16 грудня 2004 року серії ІФ № 032611.

Оскільки право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 виникло пізніше, то ця ділянка є тією, «яка накладається», а право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329, виникло раніше, тому вона є земельною ділянкою, «на яку накладається.

На дату реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329, яка належить ОСОБА_3 , має місце накладка між земельними ділянками з кадастровимм номерами 2610100000:03:004:0077 та 2610100000:03:004:0329.

Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 (власник ОСОБА_1 ) накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0329 (власник ОСОБА_3 ).

Межі земельної, ділянки кадастровий номер 2610100000:03:004:0077 (власник ОСОБА_1 ), що внесені до публічної кадастрової карти з відповідними технічними даними (таблиця координат, довжина ліній та дирекційні кути), не відповідають фактичному користуванню та фактичним межам цієї земельної ділянки, схематичне зображення невідповідності наведено на рисунку, де лініями червоного кольору зображено фактичні межі використання цієї земельної ділянки, а лініями синього кольору - межі ї ділянки згідно з поземельною книгою.

Площа земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:03:004:0329 (власник ОСОБА_3 ), яку займає самочинно збудована споруда ОСОБА_1 , становить 0,0001 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила про порушення її прав унаслідок внесення завідомо неправдивих відомостей в технічну документацію відповідачки, що порушує її право на користування належною їй земельною ділянкою.

У частині третій статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Отже, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - це сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування, на підставі яких орган місцевого самоврядування реалізує власну компетенцію, приймаючи рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що технічна документація не може визнаватися судом недійсною, оскільки це лише сукупність текстових та графічних матеріалів, які не мають самостійного правового значення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога позивачки про визнання протиправною та скасування технічної документації є необґрунтованою.

Крім того, у разі допущення у технічній документації неточностей, помилок згідно зі статтею 31 Закону України «Про землеустрій» передбачено порядок їх виправлення, а не визнання усієї сукупності графічних матеріалів недійсними.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання недійсною та скасування державної реєстрації речових прав, суди обґрунтовано виходили з того, що така вимога є похідною від першої вимоги і також не підлягає задоволенню.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами того, що позивачка на підставі належних доказів довела факт накладення суміжних земельних ділянок, не заслуговують на увагу, адже вони обґрунтовано спростовані судами з посиланням на обставини, встановлені у справі № 344/16992/19, згідно з якими саме земельна ділянка позивачки накладається на ділянку відповідачки.

Порушення норм процесуального права, на які посилається позивачка, не призвели до неправильного вирішення спору по суті.

У зв`язку з цим доводи скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачкою норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов