Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 487/7097/18

провадження № 61-5061св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2018 року у складі судді Павлової Ж. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Коломієць В. В., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила здійснити поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; Ѕ частину гаража № НОМЕР_1 в АГК «Прогрес» Заводського району міста Миколаєва; Ѕ частину гаража № НОМЕР_2 в АГК «Прогрес» Заводського району міста Миколаєва; Ѕ частину гаража № НОМЕР_3 в АГК «Локомотив» Заводського району міста Миколаєва; Ѕ частину автомобіля Subaru Forester 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; Ѕ частину грошових коштів, які перебувають або перебували на банківських рахунках ОСОБА_2 у ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «ПУМБ».

У грудні 2018 року позивач подала заяву про забезпечення позову, у якій просила накласти арешт на банківські рахунки, відкриті в публічному акціонерному товаристві «ПУМБ» (далі - ПАТ «ПУМБ») за депозитними договорами: №264770839 від 31 січня 2017 року, №271232809 від 8 квітня 2018 року, №270048616 від 7 лютого 2018 року, №269993943 від 3 лютого 2018 року, №270048533 від 7 лютого 2018 року та картковий рахунок № НОМЕР_5 від 18 січня 2005 року , на яких знаходяться грошові кошти, які є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування заяви зазначала, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем з 08 листопада 2002 року. Починаючи з серпня 2018 року сімейні стосунки між сторонами погіршилися та вони припинили фактичні шлюбні відносини. У жовтні 2018 року їй стало відомо, що ОСОБА_2 без її згоди почав знімати з банківських рахунків грошові кошти, які є спільним майном подружжя. У зв`язку з наведеним просила задовольнити заяву про забезпечення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Накладено арешт на банківські рахунки у відділенні ПАТ «ПУМБ» м. Миколаєва, на яких знаходяться грошові кошти, зареєстровані за ОСОБА_2 , відкриті за депозитними договорами: № 264770839 від 31 січня 2017 року, № 271232809 від 08 квітня 2018 року, № 270048616 від 07 лютого 2018 року, № 269993943 від 03 лютого 2018 року, № 270048533 від 07 лютого 2018 року та картковий рахунок № НОМЕР_5 від 18 січня 2005 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позовних вимог.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 оскаржила вказану ухвалу в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2018 року змінено. Виключено з резолютивної частини ухвали висновок суду про накладення арешту на рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_2 у ПАТ «ПУМБ», згідно депозитних договорів № 264770839 від 31 січня 2017 року, № 271232809 від 08 квітня 2018 року, № 269993943 від 03 лютого 2018 року. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вказані депозитні рахунки були закриті на час розгляду справи, тому накладення арешту на них не є ефективним захистом оспорюваних прав та інтересів позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що роздруківка з банківського рахунку відповідача не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки у ній відсутні підпис уповноваженої особи, відтиск печатки банку, дата її оформлення та вихідний номер, тому оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимих доказів.

Позивачем не доведено існування реальної загрози відчуження відповідачем спірного майна, тому застосування заходів забезпечення позову є безпідставним. Обраний захід забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами.

Доводи касаційної скарги не містять посилань на незаконність постанови апеляційного суду в частині виключення з резолютивної частини ухвали суду першої інстанції висновку про накладення арешту на рахунки у ПАТ «ПУМБ», відкриті на ім`я ОСОБА_2 , згідно депозитних договорів № 264770839 від 31 січня 2017 року, № 271232809 від 08 квітня 2018 року, № 269993943 від 03 лютого 2018 року, а тому постанова апеляційного суду в цій частині не переглядається.

ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у тому числі грошових коштів, що перебувають або перебували на банківських рахунках ОСОБА_2 у ПАТ «ПУМБ» та є їх спільною власністю.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки у ПАТ «ПУМБ», відкриті за депозитними договорами на ім`я ОСОБА_2 , зазначала, що останній без її згоди почав знімати з банківських рахунків грошові кошти, які є спільним майном подружжя, тому невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання у майбутньому рішення суду про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши доводи заяви про забезпечення позову, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для її задоволення.

Аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 грудня 2018 року в незміненій постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в оскарженій частині без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва в незміненій постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В. І. Крат