Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.06.2025 року у справі №607/15654/22

УХВАЛА

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 607/15654/22

провадження № 61-185св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Державне підприємство «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Ярослав Степанович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів Храпак Н. М., Гірського Б. О., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Державного підприємства «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області), про скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов`язання виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що відповідно до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року № 132 та додатку № 1 позивачу передано у приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № НОМЕР_1 , площею 1,82 га, суміжними користувачами якої є ОСОБА_2 (земельна ділянка № НОМЕР_2 ) та ОСОБА_6 (земельна ділянка № НОМЕР_3 ). Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 02 квітня 2001 року серії РІ № 678819 вказана земельна ділянка, розташована на території Великоберезовицької селищної ради, має кадастровий номер 6125255200:01:001:3709.

Позивач звернувся до ДП «Тернопільський науково-дослідний проектний інститут землеустрою» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак під час виготовлення технічної документації було допущено помилку щодо розташування земельної ділянки, у зв`язку з чим реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відбулася не за місцем її фактичного розташування.

Позивач зазначав, що дізнався про ці обставини лише в травні 2022 року, оскільки ОСОБА_6 звернулась до нього із відповідним позовом, з якого стало відомо, що належна їй земельна ділянка відсутня, а на місці її земельної ділянки знаходиться земельна ділянка позивача.

Отже, земельна ділянка позивача помилково була зареєстрована на земельній ділянці ОСОБА_6 , а на земельній ділянці, яка фактично мала йому належати, були зареєстровані три земельні ділянки, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 6125255200:01:001:0387, площею 0,6203 га, що належить ОСОБА_2 ; земельна ділянка з кадастровим номером 6125255200:01:001:0388, площею 0,6202 га, що належить ОСОБА_5 , та земельна ділянка з кадастровим номером 6125255200:01:001:0389, площею 0,6202 га, що належить ОСОБА_4 .

Зазначені три земельні ділянки були розділені між власниками внаслідок розподілу земельної частки (паю) № НОМЕР_2 , площею 1,86 га, яка виділялася ОСОБА_2 згідно з додатком № 1 до рішення Великоберезовицької селищної ради від 20 лютого 2001 року № 132.

Вказані земельні ділянки були зареєстровані на земельній ділянці позивача, проте не так, як це визначено у додатку № 1 до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року № 132. Наведене підтверджується й витягом з плану розташування земельних ділянок (паїв) на даному масиві земельних ділянок.

На думку позивача, такі обставини свідчать про порушення відповідачами законних прав позивача на вільне користування та розпорядження своєю власністю, оскільки земельні ділянки відповідачів мали б знаходитись у іншому місці.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0389, площею 0,6202 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельну ділянку, припинити (скасувати) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити (скасувати) розділ в Державному реєстрі прав на зазначену земельну ділянку, що належить ОСОБА_4 ;

визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0388, площею 0,6202 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельну ділянку, припинити (скасувати) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити (скасувати) розділ в Державному реєстрі прав на зазначену земельну ділянку, що належить ОСОБА_5 ;

визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0387, площею 0,6203 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельну ділянку, припинити (скасувати) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити (скасувати) розділ в Державному реєстрі прав на зазначену земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 ;

зобов`язати ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер 6125255200:01:001:3709, площею 1,8167 га, з урахуванням її місця розташування у відповідності до списку громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель Товариства власників «Поділля» у відповідності до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року за № 132 та провести її реєстрацію в Держгеокадастрі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 12 червня 2023 року позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0389, площею 0,6202 та, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, скасував реєстрацію в Державному земельному кадастрі права власності та речові права на земельну ділянку, припинив (скасував) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрив (скасував) розділ в Державному реєстрі прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0389, площею 0,6202 га, що належить ОСОБА_4 .

Визнав незаконним та скасував Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0388, площею 0,6202 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, скасував реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельну ділянку та одночасно припинив (скасував) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрив (скасував) розділ в Державному реєстрі прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0388, площею 0,6202 га, що належить ОСОБА_5 .

Визнав незаконним та скасував Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0387, площею 0,6203 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, скасував реєстрацію в Державному земельному кадастрі права власності та речові права на земельну ділянку, припинив (скасував) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрив (скасував) розділ в Державному реєстрі прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:0387, площею 0,6203 га, що належить ОСОБА_2 .

Зобов`язав ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер 6125255200:01:001:3709, площею 1,8167 га, з урахуванням її місця розташування у відповідності до списку громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель Товариства власників «Поділля» у відповідності до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року за № 132 та провести її реєстрацію в Держгеокадастрі.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що реєстрація земельних ділянок ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відбулась на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), у якій ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» допустило помилку.

Реєстрація земельної ділянки ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у державному земельному кадастрі порушує право власності ОСОБА_1 на належну йому земельну ділянку, оскільки на місці фактичного розташування його земельної ділянки, яку йому було раніше передано у власність, у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку, яка належить ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Стецюк Ю. О., оскаржила його до апеляційного суду. У апеляційній скарзі посилалась на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Також посилалася на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що про порушення свого права дізнався лише в травні 2022 року з пред`явленого до нього позову ОСОБА_6 , водночас, на думку ОСОБА_4 , позивач міг дізнатися про порушення свого права під час отримання технічної документації на свою земельну ділянку у 2017 році, де він погодився із площею та промірами, конфігурацією меж земельної ділянки та підтвердив, що претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має. З огляду на викладене, вважала, що місцевий суд необґрунтовано відхилив заяву відповідача про застосування до всіх позовних вимог у цій справі позовної давності.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2023 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 червня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішив питання розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, не довів, що земельні ділянки, належні відповідачам, знаходяться на місці земельної ділянки позивача, чи є накладання спірних земельних ділянок і в якому місці, чи змінена конфігурація спірних земельних ділянок, та що спірні земельні акти порушують його права чи законні інтереси.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2024 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Я. С., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи містять рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року № 132 та додаток № 1 про передання позивачу у приватну власність спірної земельної ділянки, а також відповідь ДП «Тернопільський науково-дослідний проектний інститут землеустрою» про те, що під час виготовлення технічної документації було допущено помилку щодо розташування спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відбулася не за місцем її фактичного розташування.

Отже, заявник вважає помилковим висновок апеляційного суду про недоведеність вимог заявленого позову.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2024 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_8 , в інтересах якої діє адвокат Самуляк М. Ю., надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому викладено заперечення на доводи касаційної скарги. Відповідач вважає доводи заявника необґрунтованими та безпідставними, просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Також просить стягнути із заявника витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 540,00 грн, понесені під час перегляду справи у суді касаційної інстанції.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бай М. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Також просить стягнути із заявника витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн, понесені під час перегляду справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Я. С., надіслав у червні 2024 року до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_8 , в якій посилається на безпідставність аргументів відповідача, вважає висновки апеляційного суду щодо відсутності порушеного права позивача помилковими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до витягу про місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709, площею 1,8167 га, вона розташована між ділянкою з кадастровим номером 6125255200:01:001:0209, площею 1,5743 га, та ділянкою з кадастровим номером 6125255200:01:001:0388 (т. 1, а. с. 12).

Згідно з додатком № 1 до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року № 132 серед списку громадян, яким передано у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель Товариства власників «Поділля», під номером НОМЕР_2 вказано ОСОБА_2 та належні їй 1,86 га, під номером земельної частки (паю) НОМЕР_1 вказано ОСОБА_1 та належні йому 1,82 га, а під номером НОМЕР_3 вказано ОСОБА_6 та належні їй 1,57 га (т. 1, а. с. 13- 14).

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю від 02 квітня 2001 року серії РІ № 678819 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,82 га, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради. Зазначену земельну ділянку передано у власність на підставі рішення Великоберезовицької селищної Ради народних депутатів від 28 лютого 2001 року № 132. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1022 (т. 1, а. с. 15).

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру від 14 червня 2017 року земельна ділянка з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709, площею 1,8167 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (дата реєстрації - 13 червня 2017 року, орган, який зареєстрував земельну ділянку - відділ у Тернопільському районі Міськрайонного управління у Тернопільському районі та м. Тернополі ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області) (т. 1, а. с. 16).

На адвокатський запит Великоберезовицька селищна рада 28 вересня 2022 року надала відповідь № 1420, відповідно до якої згідно з додатком № 1 до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року № 132 земельна частка (пай) за № НОМЕР_1 , площею 1,82 га, передана у приватну власність ОСОБА_1 . У період з 2015 до 2022 року будь-які рішення щодо вказаної земельної ділянки Великоберезовицькою селищною радою не приймалися (т. 1, а. с. 19).

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру від 19 січня 2022 року:

земельна ділянка з кадастровим номером 6125255200:01:001:0387, площею 0,6203 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (дата реєстрації - 16 березня 2017 року, номер запису про право - 19540854, орган, що здійснив державну реєстрацію права - Тернопільська районна державна адміністрація). У відомостях про місце роботи інженера-землевпорядника зазначено ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (т. 1, а. с. 20);

земельна ділянка з кадастровим номером 6125255200:01:001:0388, площею 0,6202 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (дата реєстрації - 16 березня 2017 року, номер запису про право - 19541969, орган, що здійснив державну реєстрацію права - Тернопільська районна державна адміністрація). У відомостях про місце роботи інженера-землевпорядника зазначено - ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (т. 1, а. с. 21);

земельна ділянка з кадастровим номером 6125255200:01:001:0389, площею 0,6202 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (дата реєстрації - 07 червня 2017 року, номер запису про право - 20872292, орган, що здійснив державну реєстрацію права - Тернопільська районна державна адміністрація). У відомостях про місце роботи інженера-землевпорядника зазначено - ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (т. 1, а. с. 22).

Згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області від 13 жовтня 2022 року № 29-19-0.211-2658/2-22 на адвокатський запит технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6125255200:01:001:0388, 6125255200:01:001:0387 та 6125255200:01:001:0389 у встановленому порядку передані до Місцевого фонду документації із землеустрою (т. 1, а. с. 25).

Відповідно до копії технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки селища Велика Березовиця на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, розпорядженням голови Тернопільської районної державної адміністрації від 03 листопада 2004 року № 787 вирішено, зокрема, передати ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 безоплатно у власність земельні частки (паї), площею 0,62 га ріллі, кожній, загальною площею 1,86 га ріллі (Агрофірма «Поділля», ділянка № НОМЕР_2 ) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великоберезовицької селищної ради, у зв`язку з чим доручено проектній організації виготовити державні акти на право власності на земельну ділянку (т. 1, а. с. 26, 27).

ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 направили ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» заяву від 21 жовтня 2005 року про виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки (т. 1, зворот а. с. 26).

ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області 01 листопада 2022 року надало відповідь на адвокатський запит, відповідно до якої за інформацією управління 23 березня 2006 року видано державні акти на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , що підтверджується копіями державних актів (т. 1, а. с. 61).

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 березня 2006 року серії ЯГ № 007498 ОСОБА_9 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,62 га, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області. Земельну ділянку передано на підставі розпорядження Тернопільської районної державної адміністрації від 03 листопада 2004 року № 787. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010664401551 (т. 1, а. с. 62).

Згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку від 23 березня 2006 року серії ЯГ № 007496 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,62 га, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області. Земельну ділянку передано на підставі розпорядження Тернопільської районної державної адміністрації від 03 листопада 2004 року № 787. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010664401549 (т. 1, а. с. 63).

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 березня 2006 року серії ЯГ № 007497 ОСОБА_5 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,62 га, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області. Земельну ділянку передано на підставі розпорядження Тернопільської районної державної адміністрації від 03 листопада 2004 року № 787. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010664401550 (т. 1, а. с. 64).

Згідно з копією технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області останньому належить земельна ділянка, площею 1,8167 га, для ведення товарного сільськогосподарського товариства, яка знаходиться на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району, на яку у квітні 2017 року ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» вироблено технічну документацію.

У відповіді ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 22 лютого 2022 року № 01-10/060 на адвокатський запит зазначено, що технічна документація розроблялась на підставі даних поділу території земельних ділянок (полів) на частки (паї) громадянам селища Велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області, яким проводиться заміна сертифікатів на право власності на землю, замовник - Товариство власників «Поділля» на підставі договору від 11 лютого 2000 року № 74.

Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 видано на площу, зазначену у додатку № 1 до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року № 132, яким визначено список громадян, яким передані у приватну власність земельні ділянки частки (паї) за рахунок земель Товариства власників «Поділля», яка становила 1,82 га.

На підставі договору від 18 вересня 2015 року № 001273 за заявою ОСОБА_1 підприємством розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), у процесі розроблення якої було допущено технічну помилку, внаслідок чого відбулась помилка у державній реєстрації зазначеної земельної ділянки, а її місце розташування не відповідало матеріалам технічної документації поділу території земельних ділянок (паїв) Товариства власників «Поділля», розробленої підприємством у 2001 році.

ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» вказало, що готове внести зміни до Державного Земельного кадастру щодо розташування земельної ділянки ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), розробленої відповідно до технічної документації поділу території земельних ділянок (полів) на земельні частки (паї) громадянам селища Велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області, на безоплатній основі.

Встановлено, що Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області, задовольнив. Визнав недійсним та скасував Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709, яка належить ОСОБА_1 , площею 1,8167 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області. Скасував реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 ОСОБА_1 , площею 1,8167 га, та припинив речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Закрив розділ у Державному реєстрі прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 ОСОБА_1 , площею 1,8167 га. Зобов`язав ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_6 , з урахуванням її місця розташування відповідно до списку громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель Товариства власників «Поділля», відповідно до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року за № 132 та провести її реєстрацію в Держгеокадастрі. Рішення набрало законної сили 06 січня 2023 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиви на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, суд переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 як на підстави позову посилався на те, що відповідно до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року № 132 йому передано у приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,82 га, яка розташована на території Великоберезовицької селищної ради, має кадастровий номер 6125255200:01:001:3709.

Зазначав, що ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) було допущено помилку щодо розташування земельної ділянки, у зв`язку з чим реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відбулася не за місцем її фактичного розташування.

Посилаючись на положення статей 15 21 391 ЦК України, статей 79-1 152 ЗК України, статей 14, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 15, 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати Державні акти на право власності на земельні ділянки відповідачів, скасувати їх реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права на земельні ділянки, припинити (скасувати) речові права на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити (скасувати) розділи в Державному реєстрі прав на спірні земельні ділянки, а також зобов`язати ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, не довів, що земельні ділянки, належні відповідачам, знаходяться повністю або частково на місці земельної ділянки позивача, чи змінена конфігурація спірних земельних ділянок.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Я. С., підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду зазначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначено, що «процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що «під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи».

При цьому слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Також слід звернути увагу, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.

Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

У справі № 913/502/19, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги Головного управління Держгеокадастру у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфлауер» про стягнення штрафу, пені та розірвання договорів оренди землі.

Предметом спору у справі № 922/2319/20 є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Global Retail» до фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 про стягнення вартості втраченого вантажу.

У справі № 905/1232/19предметом спору є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагнер Агро-ІСТ» до Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» про визнання недійсним рішення комісії Акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» із розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Вагнер Агро-ІСТ» недоврахованої електроенергії, оформленого протоколом.

У справі № 910/14452/20 правовідносини виникли з приводу стягнення з Державного бюджету України майнової шкоди, завданої незаконними діями Головного управління Національної поліції у м. Києві внаслідок неповернення вилученого під час проведення обшуку майна після постановлення судом ухвали про скасування арешту, накладеного на майно позивача в рамках кримінального провадження, а також моральної шкоди, внаслідок приниження ділової репутації та поданням неправдивих відомостей про товариство.

Предметом спору у справі № 922/3308/20 є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносінтез» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 460» про стягнення заборгованості (сплаченого авансу) у зв`язку з невиконанням робіт за договором субпідряду та неустойки, а також зустрічні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 460» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносінтез» про відшкодування завданих матеріальних збитків (упущеної вигоди) за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносінтез» у зв`язку з порушенням умов договору субпідряду в частині оплати виконаних робіт.

Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведених справах та у справі, що розглядається, не є подібними ані за підставами позову, ані за змістом позовних вимог, ані за встановленими судом фактичними обставинами, ані за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.

Крім того, посилаючись на неврахування судом правових висновків у наведених постановах, заявник не зазначає щодо якої норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка саме правова норма, на його думку, неправильно застосована апеляційним судом під час розгляду справи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Diya 97 v. Ukraine», заява № 19164/04, § 47).

Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 396 цього Кодексу виснує про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Я. С., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, оскільки колегія суддів встановила, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами, що виникли у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

Під час розгляду цієї справи Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг.

Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02).

Доводи касаційної скарги зводяться лише до висловлення незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та фактично є проханням про повторний перегляд справи та встановлення судом касаційної інстанції фактичних обставин справи, що безумовно виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що незгода із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину як негативні наслідки для заявника у зв`язку з прийняттям оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася, касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

В ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року в справі № 816/731/16 зазначено, що повернення судового збору у випадку закриття касаційного провадження пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачає.

Водночас можливість здійснення судом касаційної інстанції розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката після постановлення Верховним Судом ухвали про закриття касаційного провадження підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.

У зазначеній додатковій ухвалі Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Самуляк М. Ю., просить стягнути із заявника витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 540,00 грн, понесені під час перегляду справи у суді касаційної інстанції.

ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бай М. В., також подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить стягнути із заявника витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн, понесені під час перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141 142 ЦПК України.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява №19336/04, пункт 268).

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Щодо заяви ОСОБА_8 , в інтересах якої діє адвокат Самуляк М. Ю., про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу

Відповідач до відзиву на касаційну скаргу додала: ордер від 12 лютого 2024 року № б/н про надання правничої допомоги ОСОБА_3 у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду адвокатом Самуляком М. Ю.; договір про надання правничої допомоги від 01 лютого 2024 року, укладений між ОСОБА_3 та Адвокатським об`єднанням «Самуляк та партнери». Відповідно пункту 4.1 договору клієнт має сплатити виконавцю 12 540,00 грн за складення та надсилання до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу у справі № 607/15654/22; сплачена сума - 12 540,00 грн.

Також додано акт про надання послуг від 12 лютого 2024 року, підписаний клієнтом та виконавцем, відповідно до якого виконавець виконав послугу - складення та надсилання до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу у справі № 607/15654/22.

Надано докази надсилання копії відзиву з додатками іншим учасникам справи.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Я. С., у червні 2024 року надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_3 , яка не містить заперечень щодо заявленого клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу та їх розміру.

Верховний Суд ураховує, що адвокат Самуляк М. Ю. (Адвокатське об`єднання «Самуляк та партнери») також надавала ОСОБА_3 правничу допомогу під час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції, що убачається з матеріалів справи.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу документи, врахувавши конкретні обставини цієї справи, участь адвоката Самуляк М. Ю. в інтересах ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд вважає, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, а тому заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню до 4 000,00 грн.

Щодо заяви ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Бай М. В., про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу

Відповідач до відзиву на касаційну скаргу додала: ордер від 12 лютого 2024 року про надання правничої допомоги ОСОБА_2 у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду адвокатом Бай М. В.; договір про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2023 року № 50, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Бай М. В.

Згідно з додатком від 18 жовтня 2023 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2023 року № 50 адвокат надає клієнту правову допомогу у відкритому апеляційному провадженні у Тернопільському апеляційному суді у справі № 607/15654/22. Гонорар адвоката становить - 6 000,00 грн.

Відповідно до додатку від 23 жовтня 2023 року № 2 до договору про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2023 року № 50 адвокат надає клієнту правову допомогу у відкритому апеляційному провадженні у Тернопільському апеляційному суді у справі № 607/15654/22. Гонорар адвоката становить - 13 000,00 грн.

Згідно з додатком від 09 лютого 2024 року № 3 до договору про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2023 року № 50 адвокат надає клієнту правову допомогу з правом написання відзиву на касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15654/22 до Верховного Суду. Гонорар адвоката становить - 9 000,00 грн.

Також додано акт приймання-передачі правової допомоги від 12 лютого 2024 року до договору про надання правничої допомоги від 17 жовтня 2023 року № 50, підписаний клієнтом та виконавцем, відповідно до якого виконавець виконав такі послуги: 1) підготовка і подання до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області адвокатського запиту - гонорар 3 000,00 грн; 2) аналіз практики Верховного Суду, подання до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області адвокатського запиту - гонорар 3 000,00 грн; 3) підготовка і подання до ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області адвокатського запиту - гонорар 13 000,00 грн; 4) проведення аналізу доказів, написання відзиву на касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15654/22 до Верховного Суду - гонорар 9 000,00 грн.

Надано докази надсилання копії відзиву з додатками іншим учасникам справи.

ОСОБА_1 заперечень на відзив ОСОБА_2 та клопотань щодо зазначеної заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та їх розміру до суду касаційної інстанції не надіслав.

Надані ОСОБА_2 докази документально підтверджують понесення нею витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 9 000,00 грн.

Крім того, надані заявницею документи свідчать про те, що адвокат Бай М. В. надавала ОСОБА_2 правничу допомогу під час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, Верховний Суд, надавши оцінку поданим на підтвердження факту понесення ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу документам, врахувавши конкретні обставини цієї справи, вважає, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, а тому заявлений ОСОБА_2 розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню до 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 141 396 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 607/15654/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кметик Ярослав Степанович, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 000,00 (чотири тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 000,00 (чотири тисячі) гривень.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк