ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/2319/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - Талащенка В. Є. (адвоката),

відповідача - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 (колегія суддів: Сіверін В. І. - головуючий, Терещенко О. І., Шутенко І. А.) і рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 (суддя Кухар Н. М. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Global Retail"

до Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни

про стягнення 44 150,00 доларів США,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Global Retail" (далі - ТОВ "Global Retail") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни (далі - ФОП Косолапова А. А.) про стягнення вартості втраченого вантажу в сумі 44 150,00 доларів США.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач з порушенням умов Договору на транспортні послуги №15/17 від 19.03.2018 (далі - Договір на транспортні послуги) та вимог чинного законодавства не здійснив доставку товару / вантажу за маршрутом Україна (Житомирська область, м. Андрушівка) - Республіка Казахстан (м. Актау, м. Алмати).

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі № 922/2319/20, позовні вимоги ТОВ "Global Retail" до ФОП Косолапової Анни Андріївни задоволено у повному обсязі.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що протягом строку дії договору між позивачем та відповідачем було оформлено 15 транспортних заявок, з яких 14 успішно виконані, а п'ятнадцята - є підставою виникнення цього спору. При цьому всі 15 транспортних заявок, а також складені у зв'язку з їх виконанням акти виконаних робіт були оформлені та підписані сторонами шляхом обміну по електронній пошті підписаними сторонами сканованими текстами таких документів. Зазначений обмін документами відповідає усталеній практиці взаємовідносин між сторонами. Отже, за висновком судів, укладена за допомогою обміну підписаними сканованими текстами транспортна заявка № 21, як і інші 14 транспортних заявок, 14 актів виконаних робіт та ін., є належним чином укладеними оригінальними документами в розумінні пункту 3 статті 152 Цивільного кодексу Республіки Казахстан (якому сторони підпорядкували свої договірні відносини) та пункту 10.1 Договору, а підпис на транспортній заявці № 21 - є підписом відповідача. Крім того суди зазначили, що відповідно до норм внутрішнього законодавства України та Республіки Казахстан експедитор несе повну відповідальність за дії та недогляд залученого ним перевізника, у тому ж порядку та обсязі, як і за власні дії; залучений експедитором перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки; внутрішнє законодавство Республіки Казахстан та України передбачають презумпцію вини перевізника. Отже, за висновком судів, відповідач повинен нести повну відповідальність перед позивачем за втрату вантажу залученого ним перевізникомщо і у зв'язку з цим зобов'язаний компенсувати позивачу збитки у розмірі повної вартості такого втраченого вантажу в сумі 44 150,00 доларів США.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від
30.11.2020 і рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/2319/20, до Верховного Суду звернулася ФОП Косолапова А. А. із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ФОП Косолапова А. А. зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ФОП Косолапова А. А., звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 906/1218/16, від 17.05.2018 у справі № 907/603/17. Також, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій встановили факти не на підставі належних доказів, а на підставі пояснень ТОВ "Доменік", наданих на адвокатський запит представника позивача, тобто особи, яка не є стороною у справі та не в рамках розгляду цієї справи судом.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Global Retail" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін. На думку ТОВ "Global Retail", оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1 Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.11.2017 між ТОВ "Global Retail" як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Доменік" (далі - ТОВ "Доменік") як продавцем, укладено контракт № 011117NG/1 на поставку покупцю продукції виробництва Україна (далі - Контракт).

4.2. Пунктами 1.2,3.2 Контракту встановлено, що найменування товару, який постачається, його кількість, строки поставки, ціна, об'єм товарної партії, умови поставки, асортимент, строки поставки узгоджуються сторонами та зазначаються в специфікаціях на кожну окрему партію товару.

4.3. Відповідно до пункту 3.4 Контракту право власності на товар, а також ризики випадкової загибелі або пошкодження товару переходять від продавця до покупця з моменту поставки товару згідно з пунктом 3.1 цього Контракту.

4.4. Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що поставка товару за цим Контрактом здійснюється на умовах FCA Інкотермс-2010. Згідно з положеннями пункту A4 "Поставка" розділу FCA Правил Інкотермс 2010, продавець зобов'язаний передати перевізнику або іншій особі, номінованій покупцем, товар в узгодженому пункті (якщо такий є) у поіменованому місці поставки в узгоджену дату або в узгоджений період.

4.5. Поставка вважається виконаною:

а) якщо поіменований пункт знаходиться в приміщенні продавця, - коли товар завантажений в транспортний засіб, наданий покупцем;

b) в будь-якому іншому місці, - коли товар наданий у розпорядження перевізника або іншої особи, номінованої покупцем, в транспортному засобі продавця і готовий до розвантаження.

4.6. Згідно з пунктом Б4. "Прийняття поставки" розділу FCA Правил Інкотермс 2010, покупець зобов'язаний прийняти поставку товару, як тільки він поставлений у відповідності з пунктом A4.

4.7. Господарськими судами попередніх інстанцій констатовано, що 12.08.2019 між ТОВ "Global Retail" та ТОВ "Доменік" оформлено специфікацію № 42 до контракту (далі - Специфікація № 42), за умовами якої сторони домовились про поставку:

1. Товар: продукт рослинно-жировий напівтвердий ТМ "Ранчо" в асортименті, вагою (нетто) 15900 кілограм, загальною вартістю 44 150,00 дол. США (далі - товар або вантаж);

2. Умови поставки: FCA-Андрушівка (Інкотермс 2010);

3. Умови оплати: 100% попередня оплата не пізніше 19.08.2019;

4. Строк поставки: протягом 5 календарних днів з дати зарахування 100% попередньої оплати за умови своєчасної подачі автотранспорту;

5. Вантажоодержувач: ТОВ "Глобал Ритейл", TOВ "Global Retail", Республіка Казахстан, м. Алмати, вулиця Егизбаєва, 7/9, н. п. 174.

6. Адреса розвантаження: Республіка Казахстан, м. Алмати, пр. Суюнбая, 43; г.

Актау, ЗБ мікрорайон дільниця № 35.

7. Адреса митного очищення: Казахстан, м. Актау, т/п Актау ЦТО, код посту 50711;

8. Вантажовідправник: ТОВ "Доменік" Україна, 01133, м. Київ, б-p Лесі Українки, 26;

9. Вид транспорту: автотранспорт;

10. Всі інші умови контракту, що не змінені цим додатком, залишаються незмінними.

4.8. Судами зазначено, що того ж дня, тобто 12.08.2019, ТОВ "Доменік" додатково був оформлений інвойс № 120819N/3 до Контракту, в якому наведена більш докладна інформація про товар, який підлягає поставці згідно з Специфікацією № 42 (вага брутто, кількість палет, вага палет, вага нетто тощо).

4.9. Згідно з платіжним дорученням № NT-008347 від 14.08.2019, позивач оплатив ТОВ "Доменік" вартість товару, придбаного згідно зі Специфікацією № 42 від
12.08.2019.

4.10. Господарські суди установили, що 19.03.2018 між ТОВ "Global Retail" як замовником, та ФОП Косолаповою А. А. як перевізником, укладено Договір № 15/17 від 19.03.2018 на транспортні послуги (далі - Договір № 15/17).

4.11. За змістом пункту 1.1 Договору № 15/17 перевізник зобов'язується за винагороду та за рахунок замовника виконати або організувати виконання комплексу транспортних послуг (далі транспортні послуги - ТП), пов'язаних з перевезенням вантажів номенклатури замовника в експортному, імпортному, транзитом та внутрішньому сполученні автомобільним транспортом.

4.12. Умови здійснення зазначених перевезень обумовлюються в заявках, а саме: обсяг перевезення, номенклатура вантажів, приналежність контейнерів / вагонів, маршрут перевезення, тарифні ставки, додаткові послуги та їх вартість, порядок розрахунків замовника з перевізником, інші питання, що виникли при здійсненні сторонами договору. Замовлення на ТП вважається прийнятим, та сторони підтверджують свою згоду по умовах ТП, вартості, маршруті, строках доставки після підписання уповноваженими представниками сторін заявки та засвідчення її справжньою печаткою обох сторін. Узгоджені сторонами заявки оформлюються у вигляді додатків, що є невід'ємною частиною Договору № 15/17 (пункт 1.2 Договору № 15/17).

4.13. Зважаючи на віддаленість сторін договору один від одного, а також на розвиток сучасних телекомунікаційних засобів обміну інформацією, сторони погодили в договорі можливість укладення та підписання документів за допомогою засобів електронного зв'язку. Відповідно до пункту 10.1 Договору № 15/17 всі зміни та доповнення до цього Договору, складені у вигляді протоколів, додатків тощо, а також інші документи, що відносяться до його виконання (комерційні пропозиції, доручення, заявки, акти, рахунки та ін. ) є дійсними, якщо вчинені в письмовій формі і підписані уповноваженими особами з обох сторін, в т. ч. шляхом факсимільного або іншого зв'язку, і є невід'ємною частиною цього договору. Отже, сторони в пункті 10.1 Договору № 15/17 погодили можливість укладення заявок до договору шляхом обміну між сторонами документами засобами електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

4.14. Відповідно до пункту 2.1 Договору № 15/17 додатково до основного зобов'язання (надати ТП), перевізник прийняв на себе, серед іншого, наступні зобов'язання:

(підпункт 2.1.5 Договору № 15/17) здійснювати з належною турботою та відповідальністю повний контроль за вантажем, що перевозиться, і операціями і послугами, що виконуються, а також на вимогу замовника регулярно у робочий час інформувати замовника про місце надходження вантажу та стан вантажних операцій та послуг, що надаються;

(підпункт 2.1.6 Договору № 15/17) надавати сервісні послуги з перевезення вантажу у точній відповідності з письмовими інструкціями замовника;

(підпункт 2.1.10 Договору № 15/17) подавати під завантаження у визначений замовником час та адресне призначення справний транспортний засіб, який відповідає санітарним та іншими нормам та правилам;

(підпункт 2.1.11 Договору № 15/17) негайно інформувати замовника про вимушені затримки в процесі перевезення / надання інших послуг та вживати за свій рахунок (в разі відсутності вини замовника в цих затримках) заходи з їх усунення.

4.15. Згідно з підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 Договору № 15/17 перевізник вправі з метою виконання своїх зобов'язань залучати третіх осіб, укладати з ними відповідні договори від свого імені та проводити розрахунки за надані ними послуги. У цьому випадку перевізник відповідає перед замовником за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третьою особою (пункт 5.6 Договору № 15/17).

4.16. Судами зазначено, що протягом строку дії Договору № 15/17 між позивачем та відповідачем оформлено 15 транспортних заявок, з яких 14 успішно виконані, а 15 - є підставою виникнення цього спору, а саме: 1) транспортна заявка № 1 від
19.03.2018,2) транспортна заявка № 1/1 від 19.03.2018,3) транспортна заявка № 3 від 28.03.2018,4) транспортна заявка № 4 від 28.03.2018,5) транспортна заявка № 5 від 10.05.2018,6) транспортна заявка № 6 від 11.05.2018,7) транспортна заявка № 7 від 11.05.2018,8) транспортна заявка № 8 від 25.06.2018,9) транспортна заявка № 9 від 02.07.2018,10) транспортна заявка № 10 від
02.07.2018,11) транспортна заявка № 11 від 09.07.2018,12) транспортна заявка № 12 від 09.07.2018,13) транспортна заявка № ВА-0204 від 02.04.2019,14) транспортна заявка № ВА-0204/1 від 02.04.2019,15) транспортна заявка № 21 від
28.08.2019.

4.17. Також суди зазначили, що всі зазначені 15 заявок (14 виконаних і транспортна заявка № 21) є однотипними, тобто в кожній з транспортних заявок сторони погоджували ідентичні за змістом обставини, передбачені узгодженою сторонами в результаті її використання формою транспортної заявки. При цьому факт укладення, зміст та виконання 14 транспортних заявок відповідач не заперечує та не спростовує.

4.18. Зазначені 15 транспортних заявок, а також складені у зв'язку з їх виконанням акти виконаних робіт були оформлені та підписані сторонами шляхом обміну підписаними сторонами сканованими текстами таких документів. Обмін вказаними документами відбувався за допомогою засобів електронної комунікації (електронної пошти), як правило, в наступному порядку:

(а) сторони усно (телефоном) попередньо домовлялись про загальні умови перевезення вантажу, як-то: вид вантажу, його параметри, маршрут, попередню дату завантаження, вартість послуг тощо;

(б) після досягнення домовленості відповідач або її працівники оформлювали транспортну заявку з погодженими умовами. Відповідач підписувала погоджену транспортну заявку, після чого її сканований текст надсилався на електрону адресу позивача;

(в) позивач, отримавши від відповідача сканований нею текст транспортної заявки, розглядав її та, в разі згоди, підписував і повертав відповідачу підписаний вже з двох сторін сканований текст транспортної заявки;

(г) сторони переходили до фактичного виконання умов, зафіксованих в укладених у вищевказаний спосіб заявках.

4.19. Аналогічним чином оформлювались та підписувались і інші двосторонні документи між сторонами за договором, зокрема, акти виконаних робіт. Судами констатовано, що зазначений порядок оформлення та підписання документів відповідає домовленості сторін і є усталеною практикою, яка склалась між сторонами при виконанні договору впродовж півтора року строку його дії і у зв'язку з цим набула для сторін характеру звичаю ділового обороту згідно з пунктом 4 статті З Цивільного кодексу Республіки Казахстан, яким передбачено, що "цивільні відносини можуть регулюватися звичаями, в тому числі звичаями ділового обороту". Крім того, за висновком судів, передбачений пунктом 10.1 Договору № 15/17 порядок оформлення та підписання документів також узгоджується і з іншими положеннями законодавства Республіки Казахстан, якому сторони підпорядкували свої договірні відносини згідно з пунктами 1.3,10.2 Договору № 15/17.

4.20. Ураховуючи наведене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що укладена за допомогою обміну підписаними сканованими текстами транспортна заявка № 21, як і інші 14 транспортних заявок, 14 актів виконаних робіт та ін., є належним чином укладеними оригінальними документами в розумінні пункту 3 статті 152 Цивільного кодексу Республіки Казахстан та пункту
10.1 Договору № 15/17, а підпис на транспортній заявці № 21 - є підписом відповідача.

4.21. Судами зазначено, що Договір № 15/17 передбачає погоджений сторонами "за замовчуванням" порядок оплати - по факту доставки та розвантаження. Якщо в процесі обговорення умов надання послуг сторони досягали згоди щодо інших умов оплати, то вони фіксували такі умови в транспортних заявках, якщо ні - діяв пункт 4.3 Договору № 15/17.

4.22. За висновком судів, прикладом вказаного алгоритму є виконані транспортні заявки № 1,1/1, З, ВА-0204/1, в яких сторони "за замовчуванням" застосували правила пункту 4.3 Договору № 15/17, та виконані транспортні заявки № 4,5,6,7, в яких сторони погодили інший порядок розрахунків, прямо передбачивши це в тексті вказаних заявок.

4.23. Поряд з цим суди установили, що позивач придбав у ТОВ "Доменік" товар (продукт рослинно-жировий напівтвердий ТМ "Ранчо" в асортименті, в кількості 15,9 т, загальною вартістю 44150,00 дол. США) згідно з Контрактом № 011117NG/1 від 01.11.2017 та специфікацією № 42 від 12.08.2019. Виробником товару є ТОВ "Андрушівський маслосирзавод" (цей факт додатково відображений у доповненні до ВМД (аркуш МД-6) (додаткові відомості до графи 31). Копія ВМД була додана позивачем до позовної заяви. В Специфікації № 42 позивач та ТОВ "Доменік" погодили, що товар буде доставлятись (відвантажуватись) за місцем знаходження заводу-виробника у м. Андрушівка Житомирської області на умовах FCA - Андрушівка. Позивач повідомив вказану адресу відповідачу, а відповідач зазначила її як адресу завантаження в транспортній заявці № 21.

4.24. Водночас, як зазначав позивач, в день відвантаження товару він дізнався від ТОВ "Доменік", що призначений для відвантаження позивачу товар був переміщений ТОВ "Андрушівський маслосирзавод" для охолодження на свій віддалений склад за адресою: м. Житомир, вул. Сигнаївського, 3. Переміщення товару відбулось транспортом заводу-виробника на підставі внутрішніх накладних № 47868,47870 від 29.08.2019.

4.25. Судами зазначено, що про вказані обставини ТОВ "Доменік" проінформувало позивача, а позивач повідомив про це відповідача, який скерував місце подачі та завантаження автомобіля. Зважаючи на обмаль часу та умовно незначну відстань, сторони не стали негайно вносити зміни до транспортної заявки № 21.

4.26. Зазначений в транспортній заявці № 21 автомобіль (сідловий тягач DAF НОМЕР_1, водій ОСОБА_1) прибув за зміненим місцем завантаження товару (м.

Житомир, вул. Сигнаївського, 3), де автомобіль був завантажений та опломбований.

За фактом завантаження автомобіля, його опломбування та передання товару водію ОСОБА_1, відповідальними особами ТОВ "Андрушівський маслосирзавод" складений акт приймання-передачі товару від 29.08.2019. При цьому примітка в акті "розпломб. - 15.52; запломб. - 16.05; L82311437 (датчик температури)" свідчить про те, що під час завантаження автомобіля до нього забули помістити датчик температури (транспортування вантажу вимагало дотримання температурного режиму), у зв'язку з чим у вказаний часовий проміжок автомобіль був розпломбований, до нього помістили датчик температури, після чого автомобіль був запломбований пломбою № L82311437.

4.27. За висновком судів, поставка (відвантаження) товару зі складу виробника, а не продавця, є нормальною та типовою формою побудови бізнес-відносин. У зв'язку з цим, зважаючи на довготривалі партнерські відносини між ТОВ "Андрушівський маслосирзавод" та ТОВ "Доменік ", представник ТОВ "Доменік" у завантаженні автомобіля DAF WPR 88111/WPR 2999А участі не брав. Від імені ТОВ "Доменік" в даному випадку діяли працівники заводу-виробника.

4.28. Судами констатовано, що наведені факти підтверджуються поясненнями ТОВ "Доменік" № 27.08-1 від 27.08.2020 (відповіддю на адвокатський запит представника позивача) та наданими ТОВ "Доменік" документами (фотографіями завантаження автомобіля, фотокопіями паспорта водія та документів на автомобіль, копіями накладних № 47868, № 478870 з підписами водія про отримання, копією договору про оренду ТОВ "АМСЗ" тощо.

4.29. Після завантаження товар був поміщений у митний режим експорту, про що декларантом ТОВ "Доменік" була оформлена вантажна митна декларації (форма МД-2) від 29.08.2019 № UA/101070/2019/050286, яка, серед іншого, містить таку інформацію: графа "Відправник/Експортер" - ТОВ "Доменік "; графа "Одержувач" - ТОВ "Global Retail"; графа "Відомості про транспорт" - автомобіль НОМЕР_1; графа "Вантажні місця та опис товару" - товар (продукт рослинно-жировий в асортименті). Місць - 32,1221 карт. коробок на піддонах.

4.30. При цьому за результатами прийняття товару до перевезення, залученим відповідачем перевізником (BELBOG TRANS Sp. Z о. о. (ul. lgnacego Paderewskiego 32 lok 17 40-282 Katowice NIP 9542749609 REGION 243621596) оформлена міжнародна вантажна накладна за формою CMR від 29.08.2019 № б/н (далі - накладна CMR). Один примірник накладної CMR був наданий перевізником представнику ТОВ "Доменік", а інші примірники накладної CMR залишились у водія.

4.31. За висновком судів, наведене документально підтверджує, що вказаний в заявці автомобіль прибув під завантаження, де був завантажений погодженим сторонами товаром, водій прийняв товар до перевезення, на підтвердження чого підписав акт приймання-передачі товару та надав вантажовідправнику один примірник вантажної митної декларації за формою СМR б/н від 29.08.2019, після чого автомобіль та товар були поміщені в митний режим експорту. Після виконання зазначених процедур автомобіль з товаром вибув з місця завантаження, але у місце призначення не прибув.

4.32. Судами констатовано, що 29.08.2019, згідно з накладною CMR перевізник прийняв до перевезення вантаж (товар у кількості 20 666,00 кг брутто/1221 коробів/32 палети) (графи 6-12), який поставляється відповідно до інвойсу № 120819N/3 від 12.08.2019 (графа 5), з метою його поставки за адресою: Республіка Казахстан, м. Алмати, пр. Суюнбая, 43; м. Актау, 3Б мікрорайон дільниця № 35 (графа 3), вантажоодержувач: ТОВ "Global Retail", Республіка Казахстан, м.

Алмати, вулиця Егизбаєва 7/9, н. п. 174 (графа 2). Однак автомобіль з товаром територію України не покинув, а в проміжок часу між 29.08.2019 та 31.08.2019 автомобіль з товаром зник на території України.

4.33. Водночас у відповіді на адвокатський запит Одеська митниця Держмитслужби служби України (лист від 01.04.2020 № 7.10-1/28.2-03/8.18/5955) повідомила, що ".. згідно даних, наявних на митному посту "Чорноморський" Одеської митниці Держмитслужби форм обліку, не виявлено фактів прибуття в митницю призначення товарів, оформлених за МД ЕК 10 АА № UA/101070/2019/50286 від 28.08.2019, що перевозились транспортним засобом WPR88111/WPR2999A. За даними Програмно-інформаційного комплексу Журналу пункту пропуску АСМО "Інспектор", транспортний засіб держномер НОМЕР_1 перетинав митний кордон України 31.08.2019 в пункті пропуску "Бачівськ-Троєбортне" в зоні діяльності Сумської митниці ДФС о 7:11 на виїзд з України, а о 18:52 31.08.2019 на в'їзд в Україну".

4.34. У відповіді на адвокатський запит, Київська митниця Держмитслужби додатково повідомила, що "відповідно наявних баз даних автомобіль, номерний знак НОМЕР_1, не перетинав митний кордон України з вантажем, оформленим за електронною митною декларацією №UА/101070/2019/050286 від 29.08.2019" (лист від
13.04.2020 № 7.8-3/28.15/11/7708).

4.35. Даний автомобіль 31.08.2019 в 7:10 перетнув митний кордон України через пункт пропуску "Бачівськ-Троєбортне" митного поста "Бачівськ" Сумської митниці ДФС без вантажу.

4.36. Посилаючись на викладені обставини, позивач звернувся із позовом у цій справі про стягнення вартості втраченого вантажу в сумі 44 150,00 доларів США.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Косолапової А. А. в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ФОП Косолапової А. А. в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.3. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 906/1218/16, від 17.05.2018 у справі № 907/603/17.

5.4. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.5. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.6. Крім того, згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.7. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що висновки щодо застосування норм права у справах, на які посилається ФОП Косолапова А. А., та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

5.8. Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 906/1218/16 викладено висновок, на який посилається скаржник, про те, що "відповідно до частини 1 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Аналогічні вимоги щодо моменту настання відповідальності перевізника за збереження вантажу встановлені частиною 1 статті 924 Цивільного кодексу України. Отже, встановлення факту прийняття вантажу до перевезення є необхідною передумовою для вирішення судом питання про наявність правових підстав для покладення на перевізника відповідальності за втрату вантажу".

Однак Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника про те, що господарськими судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано зазначені висновки, оскільки під час розгляду цієї справи, господарськими судами попередніх інстанцій достеменно було встановлено, що зазначений в транспортній заявці № 21 автомобіль (сідловий тягач DAF НОМЕР_1, водій ОСОБА_1) прибув за зміненим місцем завантаження товару (м. Житомир, вул.

Сигнаївського, 3), де автомобіль був завантажений та опломбований. За фактом завантаження автомобіля, його опломбування та передання товару водію ОСОБА_1, відповідальними особами ТОВ "Андрушівський маслосирзавод" складений акт приймання-передачі товару від 29.08.2019. Наведене свідчить про відмінність установлених фактичних обставин у цій справі, та справі, на яку посилається скаржник, що вказує про неподібність правовідносин.

5.9. Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 907/603/17 викладено висновок, на який посилається скаржник, про те, що "господарські суди не дослідили та не надали належної правової оцінки умовам як Договору транспортного експедирування та перевезення вантажів в міжнародному сполученні №RH-5013 від 01.06.2015 так і Заявки в частині відповідності наданого для перевезення транспортного засобу заявленому для перевезення відповідного товару, а також в частині відповідальності сторін. Крім того, судами не було з'ясовано чи належить відповідачу (чи іншій особі) транспортний засіб та причеп, яким здійснювалось перевезення за вказаним Договором та відповідною Заявкою, його тип; наявність трудових правовідносин відповідача з водієм, з метою встановлення правового статусу відповідача у спірних правовідносинах (перевізник/експедитор); наявність у відповідача відповідних дозволів на право здійснення міжнародних перевезень; не досліджено достеменно маршрут перевезення та обставини, якими спричинено пошкодження товару".

Проте, Верховний Суд вважає безпідставним посилання скаржника на зазначені загальні висновки, оскільки ці висновки стосуються недослідження судами попередніх інстанцій обставин справи. Водночас скаржником не наведено, яку саме норму права суди застосували в оскаржуваних судових рішеннях, без урахування таких висновків. Крім того, у справі № 907/603/17 судами було встановлено, що під час прийняття вантажу з транспортного засобу виявлено, що транспортний засіб не має пломби, вантаж має нетоварний вигляд, палети, картонні ящики та плівка повністю мокрі, товар під захисною плівкою також мокрий, внаслідок чого деформовані картонні ящики, а товар, що знаходився всередині ящиків також повністю мокрий, пошкоджений пліснявою та складений хаотично. При більш детальному огляді транспортного засобу та вантажу, під час якого здійснювалась фотофіксація, додатково виявлено, що транспортний засіб, яким доставлений вантаж не відповідає умовам транспортування продуктів харчування, а саме: тент та підлога транспортного засобу мають дірки.

Суттєва відмінність установлених фактичних обставин у цій справі, та справі, на яку посилається скаржник, вказує про неподібність правовідносин.

5.10. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.11. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а їх застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.12. На думку ФОП Косолапової А. А., господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували дійсні обставини справи.

5.13. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.14. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

5.15. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

5.16. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від
05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від
19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.17. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

5.18. Крім того, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій встановили факти не на підставі належних доказів, а на підставі пояснень ТОВ "Доменік", наданих на адвокатський запит представника позивача, тобто особи, яка не є стороною у справі та не в рамках розгляду цієї справи судом. Також скаржник вважає, що копія СМR не є належним доказом у цій справі.

5.19. Розглянувши такі доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку, що вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

5.20. Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.21. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі 913/502/19.

5.22. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено того факту, що судом застосовані недопустимі докази у справі.

5.23. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.24. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.25. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Косолапової А. А. в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ФОП Косолапової А. А. в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частин 1, 2, 3, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.4. Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.6. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, та про неповне дослідження доказів і недопустимість доказів у справі не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Косолапової А. А. в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ФОП Косолапової А. А. в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/2319/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак