Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.02.2022 року у справі №375/1390/20
Постанова КЦС ВП від 03.02.2022 року у справі №375/1390/20

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 375/1390/20

провадження № 61-19971св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області «Рокитнянська багатопрофільна лікарня»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року у складі судді Чорненької О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Пікуль А. А., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області «Рокитнянська багатопрофільна лікарня» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що після закінчення Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова вона отримала диплом спеціаліста зі спеціальності «Лікувальна справа» та з`явилася до Комунального некомерційного підприємства Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» для проходження інтернатури на посаді лікаря-невролога відповідно до направлення на роботу № 62 від 30 березня 2017 року. Однак з`ясувалося, що у лікувальному закладі відсутня вакантна посада лікаря-невролога, заявка на цю посаду адміністрацією не подавалася більше 10 років, у зв`язку з чим зарахувати позивачку в інтернатуру за спеціальністю «Неврологія» виявилось неможливим.

11 серпня 2017 року, за згодою Міністерства охорони здоров`я України, було змінено місце призначення позивачки на роботу з посади лікаря-невролога на посаду лікаря-акушера-гінеколога Комунального некомерційного підприємства Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня».

Відповідно до пункту 1.1 наказу директора Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації № 283-н від 22 серпня 2017 року ОСОБА_1 мали зарахувати на посаду лікаря-інтерна з 01 серпня 2017 року, а після закінчення інтернатури перевести на посаду лікаря-акушера-гінеколога. Однак на посаду лікаря-інтерна її було зараховано лише 01 вересня 2017 року, а після закінчення інтернатури, 26 червня 2020 року, її так і не було переведено на посаду лікаря-акушера-гінеколога.

З квітня 2020 року позивачці не виплачувалась заробітна плата, мотивуючи таке порушення трудового законодавства переходом фінансування лікарів-інтернів через Національну службу здоров`я України. Разом із тим, адміністрація лікувального закладу змусила її 19 травня 2020 року написати заяву з проханням про припинення оплати праці до вирішення питання фінансування та відмовитися від претензій до керівництва лікувального закладу з цього приводу.

З 02 липня 2020 року питання щодо оплати праці лікарям-інтернам було вирішено, але заробітну плату їй так і не почали виплачувати.

З огляду на ситуацію, яка склалася, щоб вирішити питання з її переведенням на посаду лікаря-акушера-гінеколога та отримати заробітну плату, яку їй заборгували, позивачка була змушена написати заяву про звільнення з посади лікаря-інтерна.

Наказом № 64 від 22 липня 2020 року її було звільнено з посади лікаря-інтерна з 31 липня 2020 року, однак не проведено розрахунку при звільненні.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним наказ Комунального некомерційного підприємства Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» № 46 від 22 липня 2020 року про її звільнення з 31 липня 2020 року з посади лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія»;

- поновити її на посаді лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія»;

- стягнути з Комунального некомерційного підприємства Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2020 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порушення з боку роботодавця положень трудового законодавства при звільненні позивача відсутні. Позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт її незаконного звільнення, зокрема здійсненого під примусом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають,оскільки позивачкою не доведено, що її звільнення на підставі статті 38 КЗпП України відбулося без законної підстави.Оскільки факт незаконного звільнення позивачки не доведено належними і допустимими доказами, то вимога про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач примусив її написати заяву про звільнення за власним бажанням є припущенням, які об`єктивними доказами у справі не підтверджені. Посилання ОСОБА_1 на написання нею 19 травня 2020 року заяви про невиплату заробітної плати цих висновків суду не спростовують, не може розцінюватись як примус до подання заяви про розірвання трудового договору. Об`єктивних доказів на підтвердження здійснення на позивачку тиску з боку керівництва лікарні щодо написання заяви про звільнення за власним бажанням до суду стороною позивачки не надано і судом таких не встановлено.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не мав права звільняти ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, яка передбачає розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, оскільки повинен був перевести її на посаду лікаря-спеціаліста, апеляційний суд відхилив з огляду на те, що наказом № 78 від 01 вересня 2017 року «Про зарахування на посаду» ОСОБА_1 було зараховано на посаду лікаря-інтерна з акушерства та гінекології з 01 вересня 2017 року безстроково, а вимог щодо переведення її на посаду лікаря-спеціаліста заявлено не було.

Щодо недотримання відповідачем строків проведення розрахунків із позивачкою, який відбувся не 31 липня 2020 року, а 15 грудня 2020 року, апеляційний суд зазначив, що такі вимоги не були заявлені в суді першої інстанції та не стосуються предмету спору, яким є визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому вказані доводи не є підставою для визнання звільнення незаконним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Рішення місцевого та апеляційного судів оскаржуються заявником у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень.

Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом положень статті 23 КЗпП України.

Заявниця вказує про те, що трудовий договір з лікарем-інтерном є строковим, що не було враховано під час розгляду справи, тому вона не підлягала звільненню до закінчення інтернатури.

ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи, зокрема щодо обставин її звільнення, при цьому нею заперечується факт перебування в оплачуваній відпустці.

Окрім цього, ОСОБА_1 стверджує про порушення місцевим судом норм процесуального права, а саме порушення таємниці нарадчої кімнати. Зокрема, заявниця зауважує, що під час розгляду справи у місцевому суді, а саме 06 квітня 2021 року, суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення, проте, вийшовши з нарадчої кімнати, судом було оголошено перерву у розгляді справи. Вказані дії було вчинено без постановлення ухвали про поновлення судового розгляду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

11 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу

31 січня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області «Рокитнянська багатопрофільна лікарня», в якому вказане підприємство просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

У відзиві Комунальне некомерційне підприємство Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області «Рокитнянська багатопрофільна лікарня» вказує на те, що зарахування ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія»здійснено відповідно до вимог закону.

За наказом директора Комунального некомерційного підприємства «Рокитнянська центральна районна лікарня» з 01 по 31 липня 2020 року ОСОБА_1 надана відпустка тривалістю 31 календарний день з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення. На підставі особисто поданої 22 липня 2020 року заяви ОСОБА_1 із 31 липня 2020 року звільнено з роботи на підставі статті 38 КЗпП, а згідно з розрахунком позивачці у повному обсязі виплачена заробітна плата.

Доводи касаційної скарги про те, що мав місце примус під час написання позивачкою заяви про звільнення за власним бажанням є припущенням та не підтверджене доказами у справі, а посилання ОСОБА_1 на те, що 19 травня 2020 року адміністрація примусила її написати заяву про невиплату заробітної плати висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, об`єктивні докази на підтвердження тиску на позивачку з боку керівництва лікарні у матеріалах справи відсутні.

Щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 з роботи згідно із статтею 38 КЗпП, то позивачку було зараховано на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія»відповідним наказом від 01 вересня 2017 року безстроково, а вимог про переведення на посаду лікаря-спеціаліста ОСОБА_1 не заявляла.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 у 2017 році закінчила Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова та здобула кваліфікацію: ступінь вищої освіти - спеціаліст, спеціальність «Лікувальна справа», професійна кваліфікація - лікар, що підтверджується дипломом спеціаліста НОМЕР_1 від 24 червня 2017 року (а. с. 7).

30 березня 2017 року директором Департаменту управління персоналом та кадрової політики Міністерства охорони здоров`я України видано направлення ОСОБА_1 на роботу № 62, відповідно до якого останню направлено у розпорядження Рокитнянської центральної районної лікарні для роботи на посаді лікаря-невропатолога, дата прибуття 01 серпня 2017 року (а. с. 8).

За інформацією, наданою Комунальним некомерційним підприємством Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» у листі № 1291 від 24 липня 2017 року директору Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 неможливо зарахувати в інтернатуру за спеціальністю «Неврологія» у зв`язку з відсутністю вакантних посад лікаря-невролога у закладі. Крім того, заявка на посаду лікаря-невролога не подавалась більше 10 років (а. с. 9).

Директором Департаменту управління персоналом та кадрової політики Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2017 року № 11.2-10/21538 направлено до Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації та Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова лист «Про зміну місця призначення на роботу», згідно з яким, враховуючи клопотання Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації, за результатами розгляду документів відповідно до пункту 25 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, Департамент управління персоналом та кадрової політики Міністерства охорони здоров`я України не заперечує щодо зміни місця призначення на роботу ОСОБА_1 з посади лікаря-невролога Комунального медичного закладу Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» на посаду лікаря-акушера-гінеколога цієї ж лікарні (а. с. 10).

Відповідно до наказу директора Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації № 283-н від 22 серпня 2017 року «Про працевлаштування ОСОБА_1 » наказано зарахувати на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Акушерство та гінекологія» Комунального медичного закладу Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» з 01 серпня 2017 року. Оплату праці належить проводити на підставі табелів обліку використання робочого часу, після закінчення інтернатури ОСОБА_1 підлягає переведенню на посаду лікаря-акушера-гінеколога Комунального медичного закладу Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» для відпрацювання трьох років. Базою заочної частини інтернатури визначено Комунальний заклад Київської обласної ради «Київський обласний центр охорони здоров`я матері і дитини» (а. с. 11).

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я виконувача обов`язків головного лікаря Рокитнянської центральної районної лікарні ОСОБА_2 про зарахування її на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» з 01 вересня 2017 року (а. с. 37).

На підставі зазначеної заяви та наказу директора Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації № 283-н від 22 серпня 2017 року «Про працевлаштування ОСОБА_1 » видано наказ № 78 від 01 вересня 2017 року «Про зарахування на посаду», яким ОСОБА_1 зараховано на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія»з 01 вересня 2017 року (а. с. 38).

01 вересня 2017 року між Комунальним медичним закладом Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» та лікарем-інтерном з акушерства та гінекології ОСОБА_1 укладено угоду № 1 «Про відпрацювання в Комунальну медичному закладі «Рокитнянська центральна районна лікарня» після закінчення навчання в інтернатурі», відповідно до якого ОСОБА_1 мала відпрацювати за спеціальністю не менше трьох років після закінчення навчання в інтернатурі (а. с. 39-40). Цією угодою також передбачено, що у разі не відпрацювання трирічного терміну (звільнення за власним бажанням або з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни) лікар-інтерн зобов`язується відшкодувати до місцевого бюджету вартість навчання в установленому порядку (пункт 2).

19 травня 2020 року лікарем-інтерном за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» Дідик М. С. на ім`я директора Комунального некомерційного підприємства «Рокитнянська центральна районна лікарня» Ігнатьєва С. Л. подано заяву про припинення виплати їй заробітної плати до вирішення питання щодо оплати праці лікарям-інтернам у зв`язку з переходом на фінансування через Національну службу здоров`я України, що передбачено вимогами Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та Положенням про Національну службу здоров`я України. До керівництва Комунального некомерційного підприємства«Рокитнянська центральна районна лікарня» претензій не має, просить виплатити належну їй заробітну плату після надходження коштів до бюджету (а. с. 41).

26 червня 2020 року ОСОБА_1 видано сертифікат лікаря-спеціаліста за № 00679, який дійсний до 26 червня 2025 року (а. с. 13).

З 01 липня по 31 липня 2020 року позивачка перебувала у щорічній оплачуваній відпустці (а. с. 147-148).

20 липня 2020 року лікарем-інтерном за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» Дідик М.С. на ім`я директора Комунального некомерційного підприємства «Рокитнянська центральна лікарня» ОСОБА_3 подано заяву про звільнення її із займаної посади за власним бажанням із 31 липня 2020 року (а. с. 42).

На підставі зазначеної заяви директором Комунального некомерційного підприємства Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня» ОСОБА_3 видано наказ № 64 від 22 липня 2020 року «Про звільнення з посади». Згідно із цим наказом лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України з 31 липня 2020 року (а. с. 43).

Відповідно до довідки № 32 від 10 листопада 2020 року про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виданої ОСОБА_1 . Комунальним некомерційним підприємством«Рокитнянська центральна лікарня», останній нараховувалася заробітна плата із січня по квітень 2020 року включно та зазначено розмір єдиного внеску для відповідної категорії застрахованих осіб згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за вказаний період. Всього згідно з довідкою ОСОБА_1 нараховано 12 075,24 грн (а. с. 66).

За копією виписки за рахунком ОСОБА_1 15 грудня 2020 року на її рахунок від Комунального некомерційного підприємства«Рокитнянська центральна районна лікарня» надійшли кошти у сумі 14 386,74 грн як заробітна плата (а. с. 65).

Відповідно до довідки № 55 від 18 травня 2021 року, виданої товариство з обмеженою відповідальністю «Арт Дженетікс» (далі - ТОВ «Арт Дженетікс»), ОСОБА_1 з 01 жовтня 2020 року і до дня надання довідки працює лікарем акушером-гінекологом згідно із штатним розписом підприємства (а. с. 94).

Факт працевлаштування позивачки у ТОВ «Арт Дженетікс» також підтверджено копією наказу № 18К від 01 жовтня 2020 року про прийняття ОСОБА_1 на посаду акушера-гінеколога та копією її заяви про прийняття на посаду акушера-гінеколога за основним місцем роботи з окладом згідно із штатним розписом із 01 жовтня 2020 року, поданої на ім`я директора ТОВ «Арт Дженетікс» ОСОБА_4 01 жовтня 2020 року.

Також установлено, що рішенням сесії Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області № 80 від 05 лютого 2021 року «Про зміну засновника, найменування та затвердження статуту комунального некомерційного підприємства Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області «Рокитнянська багатопрофільна лікарня», змінено засновника та найменування відповідача на КНП Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області «Рокитнянська багатопрофільна лікарня» та внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 55-58).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 23 КЗпП України у подібних правовідносинах.

Разом із тим, подана касаційна скарга містить лише зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування, однак заявник не конкретизує змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Подана касаційна скарга не містить чітких доводів про те, як суд неправильно застосував положення статті 23 КЗпП України у цій справі, як її слід було б застосувати цю норму права до спірних правовідносин і як це вплинуло на вирішення спору.

За таких обставин розгляд касаційної скарги обмежується лише аналізом зазначених у ній, на думку скаржниці, процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19).

Також підставою для відкриття касаційного провадження є перевірка доводів заявника про порушення місцевим судом таємниці нарадчої кімнати.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2 36 40 41 КЗпП України).

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Для укладання безстрокового трудового договору необхідним є виявлення у формі, що вимагається законом, волі працівника і власника. При цьому будь-яких застережень у заяві працівника чи в наказі власника про прийняття на роботу при укладанні трудового договору на невизначений строк не вимагається.

Пунктом 2 частини другої статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може укладатись на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За статтею 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17 (провадження № 11-621заі18).

Підставами припинення трудового договору відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України, зокрема є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За загальним правилом право на звільнення за власним бажанням мають усі без винятку працівники, незалежно від посад, які вони обіймають, та сфери їхньої діяльності.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що 20 липня 2020 року позивачка написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Причини чи підстави для звільнення у заяві про звільнення ОСОБА_1 не вказано.

У частині першій статті 197 КЗпП України визначено, що молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1.1 та 2.1 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 вересня 1996 року № 291 (яке було чинне станом на день звільнення ОСОБА_1 ) (далі - Положення № 291), спеціалізація (інтернатура) є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху. В інтернатуру зараховуються випускники медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ - ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів після складання державних іспитів та присвоєння кваліфікації лікаря (провізора) і отримання диплому з певної лікарської (провізорської) спеціальності. Основним завданням інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, їх професійної готовності до самостійної лікарської (провізорської) діяльності.

За пунктами 2.5-3.2.1 Положення № 291 (яке було чинне станом на день звільнення ОСОБА_1 ), випускники вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, які з поважних причин не можуть своєчасно, 01 серпня поточного року, приступити до навчання в інтернатурі, зобов`язані до 15 серпня повідомити про це Головне управління державної служби та медичних кадрів Міністерства охорони здоров`я України, Міністерство охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров`я обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації, обласне, міст Києва та Севастополя ВО «Фармація», обласну, міст Києва та Севастополя санітарно-епідеміологічну станцію відповідно.

Випускники вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, які прибули на навчання в інтернатуру із запізненням, подають Міністерству охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управлінню охорони здоров`я обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації, обласному, міст Києва та Севастополя ВО «Фармація», обласній, міст Києва та Севастополя санітарно-епідеміологічній станції документи, що пояснюють причину запізнення. За результатами їх розгляду приймається рішення про допуск до навчання в інтернатурі.

Якщо випускник без поважних причин не приступив до навчання в інтернатурі до 1 вересня, то він не допускається до проходження інтернатури. У цьому випадку він за поданням Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров`я обласної, Київської, Севастопольської міської держадміністрації, обласного, міст Києва та Севастополя ВО «Фармація», обласної, міст Києва та Севастополя санітарно-епідеміологічної станції може бути зарахований до інтернатури з початку наступного навчального року з дозволу Головного управління державної служби та медичних кадрів Міністерства охорони здоров`я України.

У разі запізнення на навчання в інтернатуру з поважних причин (хвороба, несвоєчасне укладання трудового договору випускником, який мав право самостійного працевлаштування), йому може бути продовжений термін навчання на строк запізнення. У цьому випадку він направляється до Головного управління державної служби і медичних кадрів Міністерства охорони здоров`я України для вирішення питання.

Підготовка лікарів і провізорів в інтернатурі проводиться за індивідуальними навчальними планами, розробленими на підставі типових навчальних планів і програм післядипломної підготовки, у відповідності з Кваліфікаційними характеристиками фахівців з лікарських спеціальностей та провізорів.

Початок навчання в інтернатурі з 01 серпня. Тривалість навчання в інтернатурі 1-2 роки.

Випускники медичних факультетів (спеціальність «Лікувальна справа») та лікувальних факультетів навчаються в інтернатурі 2 роки зі спеціальності «Загальна практика - сімейна медицина».

Випускники медичних факультетів (спеціальність «Лікувальна справа») та лікувальних факультетів навчаються в інтернатурі 1,5 роки зі спеціальностей хірургічного профілю, «Акушерство і гінекологія», «Медицина невідкладних станів».

У пункті 3 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 (далі - Порядок № 367), визначено, що випускник державного вищого медичного (фармацевтичного) закладу освіти III-IV рівнів акредитації, якому після навчання в інтернатурі присвоєно кваліфікацію лікаря(провізора)-спеціаліста і який працевлаштований на підставі направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з моменту укладення ним трудового договору із замовником. Період навчання в інтернатурі до цього терміну не входить.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 367 випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у пунктах 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 зараховано на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» з 01 вересня 2017 року, а 26 червня 2020 року позивачці видано сертифікат лікаря-спеціаліста, то станом на 20 липня 2020 року (день подання заяви про звільнення за власним бажанням) навчання ОСОБА_1 в інтернатурі (заочна частина) закінчено відповідно до пунктів 2.5-3.2.1 Положення № 291 та наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, медичних факультетів університетів» від 23 лютого 2005 року № 81, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 березня 2005 року за № 291/10571.

За таких обставин доводи заявниці про те, що її було звільнено під час проходження інтернатури колегією суддів відхиляються.

Отже, роботодавцем правомірно видано наказ про звільнення позивачки за положеннями статті 38 КЗпП України на підставі особисто поданої нею заяви, при цьому підстави звільнення не мають правового значення.

У свою чергу ОСОБА_1 не доведено, що звільнення на підставі статті 38 КЗпП України відбулося без законної підстави, а доводи касаційної скарги про те, що відповідач примусив позивачку написати заяву про звільнення за власним бажанням не підтверджені зібраними по справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка наполягала на укладенні нового трудового договору після закінчення інтернатури чи їй було відмовлено у вчиненні такої дії.

Також у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка зверталася з вимогами про переведення на посаду лікаря-акушера-гінеколога Комунального медичного закладу Рокитнянської районної ради Київської області «Рокитнянська центральна районна лікарня».

Доводи заявниці, викладені у касаційній скарзі, щодо заперечення факту перебування в оплачуваній відпустці не мають значення для вирішення заявлених позовних вимог.

Аргументи позивачки про порушення місцевим судом норм процесуального права, зокрема порушення таємниці нарадчої кімнати, також не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 06 квітня 2021 року суд вийшов до нарадчої кімнати, а після виходу з нарадчої кімнати поновив судовий розгляд, про що було постановлено протокольну ухвалу (а. с. 67-68).

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевим судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, а висновки суду відповідають належним чином оціненим доказам, що надані сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, надав оцінку доводам заявниці та обґрунтовано залишив без змін рішення місцевого суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та стосуються переоцінки доказів у справі, однак встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Установивши, що позивачку звільнено на підставі її заяви, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивачки на підставі статті 38 КЗпП України є законним, оскільки волевиявлення позивачки на звільнення не спростоване належними та допустимими доказами у справі. Під час звільнення позивачки були дотримані вимоги трудового законодавства, а позовні вимоги є необґрунтованими й недоведеними. Подібний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 212/9888/15-ц (провадження № 61-43241св18).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду та є безпідставними, не спростовують висновків судів першої й апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська