Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2020 року у справі №369/172/19

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 369/172/19

провадження № 61-5630св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія",

відповідач - Бобрицька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Дубас Т.

В., від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В., від 19 лютого 2020 року.

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" (далі - ТОВ "Українська факторингова компанія") звернулось до суду із позовом до Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення суми заборгованості.

Позовна заява ТОВ "Українська факторингова компанія" мотивована тим, що 19 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк", банк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11270354000.

Відповідно до умов вказаного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти у національній валюті у розмірі 294 652,00 грн, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити плату за кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором.

19 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 72996/5411, відповідно до п. 1.1 якого визначено, що у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно - садовий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, на території Бобрицької сільської ради (разом - предмет іпотеки) та належить іпотекодавцю на праві власності. Вказаний договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., 19 грудня 2007 року.

17 листопада 2016 року між ТОВ "Українська факторингова компанія" та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір факторингу № 49, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11270354000 від 19 грудня 2007 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ "Українська факторингова компанія".

24 листопада 2016 року між ТОВ "Українська факторингова компанія" та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір про відступлення прав вимоги № 1 за договорами забезпечення до договору факторингу № 49 від 17 листопада 2016 року, відповідно до умов якого ТОВ "Українська факторингова компанія" набуло усі права вимоги за договором забезпечення - договором іпотеки від 19 грудня 2007 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1.

Отже, станом на теперішній час ТОВ "Українська факторингова компанія" виступає кредитором відносно ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11270354000 від 19 грудня 2007 року на підставі договору факторингу № 49 від 17 листопада 2016 року та іпотекодержателем відносно предмета іпотеки, який виступив в якості забезпечення належного виконання умов кредитного договору на підставі договору від 24 листопада 2016 року про відступлення прав вимоги № 1 за договорами забезпечення до договору факторингу № 49 від 17 листопада 2016 року.

Станом на дату укладення договору факторингу № 49 від 17 листопада 2016 року сума заборгованості ОСОБА_1 перед новим кредитором - ТОВ "Українська факторингова компанія" за договором про надання споживчого кредиту № 11270354000 від 19 грудня 2007 року становить 295 824,81 грн, з яких: 119 497,26 грн - сума основного боргу; 175 154,72 грн - сума простроченого основного боргу; 21 172,81
грн - сума прострочених процентів.

ТОВ "Українська факторингова компанія" стало відомо, що боржник ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

ТОВ "Українська факторингова компанія" звернулось до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою, якою просило повідомити коло спадкоємців померлого позичальника та довести до відома останніх про наявність вимог кредитора, які спадкоємці зобов'язані задовольнити.

Згідно відповіді Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 03 лютого 2017 року № 730/04-17 ТОВ "Українська факторингова компанія" повідомлено, що після смерті ОСОБА_1 заведено спадкову справу, проте спадкоємці за отриманням свідоцтв про право на спадщину не зверталися, свідоцтво не видавалося.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2018 року у справі № 369/1826/17 задоволена заява ТОВ "Українська факторингова компанія" про визнання спадщини відумерлою.

Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді нерухомого майна - садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,053 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташованої на території Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Отже, з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі № 369/1826/17 територіальна громада в особі Бобрицької сільської ради стала власником садового будинку, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Бобрицька сільська рада, садове товариство "Будівельник".

Посилаючись на зазначені обставини, ТОВ "Українська факторингова компанія" просило суд стягнути із Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, як власника відумерлого майна, на користь ТОВ "Українська факторингова компанія" як кредитора спадкодавця, суму заборгованості у розмірі 295 824,81 грн, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину та суму сплаченого судового збору у розмірі 4 437,39 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року ТОВ "Українська факторингова компанія" відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений статтею 1281 ЦК України, оскільки останній звернувся до нотаріальної контори із відповідною вимогою лише у лютому 2017 року, в той же час як боржник ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ТОВ "Українська факторингова компанія" позовних вимог зважаючи на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений статтею 1281 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ТОВ "Українська факторингова компанія" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що дійсно, заявник звернувся до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори у 2017 році, однак місцевим та апеляційним судом не було враховано той факт, що 08 квітня 2008 року представник АКІБ "УкрСиббанк" звернувся до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із відповідною заявою, як кредитор спадкодавця.

За таких обставин, висновок про те, що позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений статтею 1281 ЦК України є необґрунтованим.

Також, укасаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Бобрицька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

02 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

05 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11270354000.

Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 294 652 грн.

У забезпечення виконання грошових зобов'язань 19 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 72996/5411.

Пунктом 1.1 визначено, що в іпотеку передано нерухоме майно (садовий будинок і земельна ділянка) - які як разом, так і окремо визначені терміном "предмет іпотеки". Садовий будинок знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Земельна ділянка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, на території Бобрицької сільської ради.

17 листопада 2016 року між ТОВ "Українська факторингова компанія" та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір факторингу № 49, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11270354000 від 19 грудня 2007 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, перейшло до ТОВ "Українська факторингова компанія".

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві.

Листом від 03 лютого 2017 року за № 730/02-14 Дванадцята Київська державна нотаріальна контора повідомила, що після смерті ОСОБА_1 зведено спадкову справу № 239/08 та станом на 03 лютого 2017 року спадкоємці померлого до нотаріальної контори не зверталися.

Також у даному листі зазначено що заява-претензія ТОВ "Українська факторингова компанія" після смерті ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, надійшла 03 лютого 2017 року за вхідним № 261/02-14 та була долучена до спадкової справи № 239/08.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 квітня 2018 року у справі № 369/1826/17 визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді нерухомого майна: садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,053 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована на території Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті (рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції), є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені Частиною 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Частинами 1 , 2 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому Частинами 1 , 2 статті 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За загальним правилом, спори між юридичними особами не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки віднесені до компетенції господарського суду.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів визначено положеннями статті 20 ГПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Справа, яка є предметом перегляду, не є спором, що виник з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, тому в даному випадку не застосовується виняток, що стосується сімейних та спадкових правовідносин.

Відповідач у цій справі є органом місцевого самоврядування, який має статус юридичної особи і наділений законом власними повноваженнями, в межах яких діє самостійно і несе відповідальність за свою діяльність.

Критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно як суб'єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

За положеннями ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Колегія суддів враховує, що спори між юридичними особами такої категорії неодноразово були предметом розгляду у господарських судах, зокрема у справах № 916/1645/18, № 905/2221/16, № 922/613/19, № 910/23399/14, № 20/61/09.

Таким чином, місцевий суд і суд апеляційної інстанції не врахували та залишили поза увагою те, що вони не наділені повноваженнями розглядати у порядку цивільного судочинства питання щодо стягнення із сільської ради, як власника відумерлого майна, на користь кредитора спадкодавця - юридичної особи, кредитної заборгованості, оскільки такий спір розглядається господарським судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до положень частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не встановили характер правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосували норми процесуального права, судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" до Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення суми заборгованостізакрити.

Повідомити товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія", що розгляд справ такої категорії віднесено до юрисдикції господарського суду.

Роз'яснити товариству з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" його право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіА. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик