Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року

м. Київ

справа № 756/3278/20

провадження № 61-17395св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

1. У березні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») про визнання недійсними договору №1463/К про відступлення права вимоги, укладеного

31 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11277830000 від 26 грудня 2007 року.

2. Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який змінив назву на АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту №11277830000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати кредит у розмірі 600 000,00 доларів США, що дорівнювало еквіваленту

3 030 000,00 грн, строком до 26 грудня 2017 року.

3. Цього ж дня 26 грудня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «УкрСиббанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як іпотекодавцями, був укладений договір іпотеки № 74276, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрований в реєстрі за №4081, відповідно до якого в іпотеку передана п`ятикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

4. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., зареєстрований у реєстрі за № 2949-2950.

5. 31 травня 2019 року на підставі протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2019-04-01-000027-b від 07 травня 2019 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір № 1463/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» відступило на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» права вимоги, у тому числі й за договором про надання споживчого кредиту № 11277830000 від 26 грудня 2007 року.

6. Позивачу також стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація, що іпотекодержателем за договором іпотеки №74276, посвідченим 26 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 4081, є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

7. Посилаючись на те, що договір № 1463-К про відступлення прав вимоги від 31 травня 2019 року в частині відступлення прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11277830000 від 26 грудня 2007 року укладений з порушенням статті 203 ЦПК України, за своєю юридичною природою є договором факторингу, просила суд:

- визнати недійсним договір № 1463-к відступлення права вимоги, укладений

31 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11277830000 від 26 грудня 2007 року;

- визнати недійсним договір про відступлення прав за договорами іпотеки, посвідчений 31 травня 2019 року за реєстровим номером № 5674 в частині відступлення прав іпотекодержателя за договором іпотеки № 74276, посвідченим 26 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. за реєстровим номером № 4081.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня

2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 не довела, що оспорювані нею правочини укладені з порушенням вимог закону та її прав. Позивачка не надала суду належних доказів в обґрунтування існуючих порушень статей 203 215 ЦК України при укладені оскаржуваних договорів. Водночас питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг новому кредитору, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник та поручитель не позбавлені права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у них доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору та договору іпотеки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10. У грудні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

13. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 18 грудня 2019 року у справі

№ 161/13889/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваний договір про відступлення права вимоги укладений за результатами електронних торгів, аукціон відбувався за механізмом автоматичного зниження початкової ціни лоту і ціна лоту відбулась за сумою, яка становить 22,99% від початкової ціни лоту. Таким чином, відповідно до змісту договору №1463/К про відступлення права вимоги від 31 травня 2019 року АТ «Дельта Банк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти (плату), які новий кредитор сплатив останньому, тобто за умовами договору про відступлення права вимоги фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третіх осіб (боржників).

15. Уклавши договір відступлення прав вимоги за кредитним договором АТ «Дельта Банк» отримало фінансування у розмірі 9 654 965,27 грн, а ТОВ «Факторингова компанія» «Вектор Плюс» в свою чергу, укладаючи вказаний договір, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.

16. Зауважує, що укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторнгова компанія «Вектор Плюс» оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення прав вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка прав вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного договору не змінює його правової природи.

17. Також зазначає, що договір № 1463/К про відступлення прав вимоги

від 31 травня 2019 року укладений з порушенням строків на його укладення, визначених Положенням щодо організації продажу активів (майна) банку, що ліквідується, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388. Прилюдні торги з продажу пулу активів АТ «Дельта Банк», № лоту GL3N2419, за результатами якого було сформовано протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-04-01-000027-b, відбулися 07 травня 2019 року, однак договір № 1463/К про відступлення прав вимоги було укладено лише 31 травня 2019 року, тобто на 21 день після дати завершення відкритих торгів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

18. У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19. 26 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який змінив назву на АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту №11277830000, відповідно до умов якого АТ «УкрСиббанк» зобов`язався надати кредит у розмірі 600 000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 3 030 000,00 грн строком до 26 грудня 2017 року.

20. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

26 грудня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» як іпотекодержателем та

ОСОБА_1 як іпотекодавцем-1 і ОСОБА_2 як іпотекодавцем-2 було укладено договір іпотеки № 74276, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрований в реєстрі за №4081, відповідно до якого в іпотеку перейшла п`ятикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

21. 08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., зареєстрований у реєстрі за №2949-2950, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» набув право вимоги до позивача та третіх осіб за вищевказаними кредитними та іпотечними договорами.

22. 31 травня 2019 року на підставі протоколу електронного аукціону № UA-ЕА-2019-04-01-000027-b від 07 травня 2019 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір №1463/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» відступило на користь відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» права вимоги, у тому числі й за договором про надання споживчого кредиту № 11277830000 від 26 грудня 2007 року.

23. На підставі Протоколу електронних торгів, договору №1463/к про відступлення прав вимоги та положень статті 24 Закону України «Про іпотеку» між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, посвідчений 31 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С. С. за реєстровим № 5674, на умовах якого банк відступив новому іпотекодержателю належні банку, а новий іпотекодержатель набув в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до іпотекодавців, визначених в додатку № 1 до цього договору, де йдеться і про договір іпотеки, укладений з позивачкою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

24. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

25. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

26. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

27. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

28. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

29. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

30. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

31. Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

32. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

33. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

34. Отже, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

36. Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

37. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) дала таку характеристику договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

39. Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

40. Договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

41. Отже, за договором факторингу фактор має надавати фінансову послугу, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

42. При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі

№ 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

43. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

44. Водночас грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

45. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує в собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

46. Виходячи з цього, правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження

№ 12-97гс18, пункт 106)).

47. При цьому, якщо предметом і метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.

48. Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження

№ 12-42гс22).

49. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада

2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) погодилася з раніше викладеним у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) висновком про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами на користь не тільки фінансових установ, а й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відступлення права вимоги за кредитним договором № 11277830000 від 26 грудня 2007 року та договором іпотеки № 74276, посвідченим 26 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д за реєстровим номером № 4081, відбулося в межах процедури ліквідації АТ «Дельта Банк».

51. Також судами зі змісту Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються № 388, Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку № 2, а також і зі змісту Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено, що вони не містять жодного обмеження стосовно продажу активів банку у вигляді прав вимог до божників саме факторам - фінансовим установам або іншим банкам.

52. При цьому, відповідно до пункту 3 Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) протягом 20 робочих днів з дня формування протоколу відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду.

53. Спірний правочин з відступлення права вимоги був укладений 31 травня 2019 року між АТ «Дельта Банк» та переможцем торгів ТОВ «ФК «Вектор Плюс»», проведених 07 травня 2019 року, тобто на 18-й робочий день після проведення торгів.

54. З огляду на вказане суди обґрунтовано відхилили доводи позивача про те, що спірний договір укладено з порушенням строків, встановлених для укладення правочинів з переможцем торгів з продажу майна (активів) неплатосроможного банку, і доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

55. Установивши, що ОСОБА_1 не довела, що оспорюваний правочин укладений з порушенням норм закону, а також не довела наявність обставин, які відповідно до статей 203 та 215 ЦК України є підставами для визнання його недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

56. Доводи касаційної скарги про неврахування судами того, що оспорюваний договір є договором факторингу, є необґрунтованими та спростовуються установленими у справі обставинами, згідно з якими оспорюваний правочин за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20).

57. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявницею вищенаведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це входить до його повноважень.

58. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 161/13889/17, на які посилалась заявниця в касаційній скарзі.

59. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

60. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян