Історія справи

Постанова

іменем України

30 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 645/6179/19

провадження № 51-2578 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 8 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019220460001713, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Вовчанська Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі КК) раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року ухвалу апеляційного суду

від 12 березня 2020 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Харківський апеляційний суд 8 грудня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасував в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст. 309 КК у виді позбавлення волі на строк п`ять років. В решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, у червні 2019 року незаконно придбав та в подальшому зберігав за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, маса якого в перерахунку на суху речовину склала 6063,8476 г та особливо небезпечний наркотичний засіб екстракт канабісу, маса якого в перерахунку на суху речовину склала 1,2377 г.

2 вересня 2019 року на підставі ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова було проведено обшук на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було виявлено та вилучено речовину рослинного походження, яка згідно з висновками експертиз, є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено, канабісом.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 змінити і на підставі статей 75 76 КК звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та покладенням на нього відповідних обов`язків. На думку захисника, при призначенні ОСОБА_7 покарання апеляційним судом не було враховано характеристику від 9 червня 2021 року з місця роботи останнього, який користується повагою і авторитетом в колективі, порушень виробничої та трудової дисципліни не має та характеристику від 7 червня 2021 року з Немишлянського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області. Крім того зазначає, що після винесення вироку судом першої інстанції ОСОБА_7 майже два роки перебував на обліку в Немишлянському районному відділі філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області та за період перебування на обліку умови відбування іспитового строку не порушував і зарекомендував себе з позитивної сторони. Також вказує, що ОСОБА_7 з моменту виявлення злочину, а саме з 2 вересня 2019 року не вчиняв жодних правопорушень ні адміністративних, ні кримінальних. При цьому просить врахувати консультативні висновки КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вовчанської міської ради», згідно з якими мати та батько засудженого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , хворіють на ішемічну хворобу серця.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просила її залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України

(далі КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються та не заперечуються.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ОСОБА_7 тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Статтями 50і 65 ККпередбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається зі змісту вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, дані про його особу, який в силу ст.89 КК раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, працює термістом 6 розряду цеху № 64 АТ «Турбоатом», позитивно характеризується за місцем роботи, з 2009 року проживає, але не перебуває в офіційному шлюбі з ОСОБА_10 , з якою мають спільну малолітню дитину 2015 року народження, яка перебуває на утриманні ОСОБА_7 , а також має на утриманні батьків похилого віку 1943 та 1945 років народження, наявність обставин, що пом`якшують покарання, щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочину та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Крім того, судом враховано досудову доповідь Немишлянського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 9 грудня 2019 року, відповідно до висновку якої ризик небезпеки ОСОБА_7 для суспільства оцінений як середній, й орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Врахувавши наведені обставини в їх сукупності, суд призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 309 КК із застосуванням статей 75, 76 цього Кодексу.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ст. 75 КК, що призвело до призначення засудженому необґрунтовано м`якого покарання, просив скасувати вирок місцевого суду і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання увиді позбавлення волі на строк п`ять років.

Здійснюючи апеляційний розгляд за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність застосування судом першої інстанції до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування з випробуванням і призначив йому покарання в межах санкції ч. 3 ст.309 КК у виді позбавлення волі без застосування положень статей 75 76 КК.

При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження та як зазначив про це суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції послався у вироку на ті ж обставини, які були враховані при обранні виду та розміру покарання, а саме: тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого злочину, що виразилось у визнанні ним вини та щирому каятті.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який несе небезпеку для здоров`я та життя великої кількості населення та який згідно зі ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких; дані про його особу, який в силу ст. 89 КК раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, працює термістом 6 розряду цеху № 64 АТ «Турбоатом», позитивно характеризується за місцем роботи, з 2009 року проживає, але не перебуває в офіційному шлюбі з ОСОБА_10 , з якою мають спільну малолітню дитину 2015 року народження, котра перебуває на утриманні ОСОБА_7 , а також має на утриманні батьків похилого віку 1943 та 1945 років народження; конкретні обставини справи,обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, у зв`язку чим дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Крім того, у цьому кримінальному провадженні це питання вже було предметом розгляду Верховного Суду, який, скасовуючи ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, у своїй постанові від 22 жовтня 2020 року зазначив про те, що висновок апеляційного суду про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання не є належно обґрунтованим та вмотивованим і суперечить вимогам ст. 75 КК.

Таким чином, під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 439 КПК виконав вказівки касаційного суду, призначивши покарання ОСОБА_7 без застосування положень статей 75 76 КК.

Призначене ОСОБА_7 апеляційним судом покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для її виправлення та попередження нових злочинів, а тому вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, підстав немає.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано та відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, не встановлено.

А тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Харківського апеляційного суду від 8 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3