Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 761/24361/17

провадження № 51-3309км24

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

особи, щодо якої закрито

кримінальне провадження ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 , яка брала участь у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баку Республіки Азербайджану, який зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 ,

звільненого від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (далі - КК) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу і щодо якого справу закрито згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався за ч. 3 ст. 212 КК. Зокрема, у тому, що він у 2012 році, будучи заступником голови правління Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?», умисно ухилився від сплати податків, підписавши податкову звітність за серпень, жовтень та грудень 2012 року, у якій відображено незаконно сформований податковий кредит у сумі 48 327 303 грн, і це призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у особливо великих розмірах.

Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 18 липня 2023 року звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 212 КК на підставі п. 4 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрив згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

Не погодившись із таким рішенням, прокурор ОСОБА_5 оскаржила його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд 27 березня 2024 року залишив ухвалу суду першої інстанції без змін, а подану прокурором скаргу - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 просить на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що строк давності притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за ч. 3 ст. 212 КК переривався через повідомлення його 2 лютого 2018 року про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень, цього не було враховано і призвело до неправильного застосування інституту давності.

На касаційну скаргу захисник ОСОБА_7 подала заперечення, в яких наводить аргументи на підтвердження законності рішення апеляційного суду і просить залишити скаргу прокурора без задоволення.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції (далі - Суд) прокурор підтримала подану скаргу, натомість сторона захисту вважала заявлені вимоги необґрунтованими.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, колегія суддів дійшла таких висновків.

Одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного з його учасників належної правової процедури (ст. 2 КПК).

Відповідно до ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені в ч. 1 цієї статті диференційовані строки давності.

Підставою для переривання перебігу давності є вчинення до закінчення встановленого строку нового злочину (за винятком нетяжкого, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років).

Указану норму, розміщену в ч. 3 ст. 49 КК, Суд застосовує у світлі презумпції невинуватості, закріпленої в ст. 62 Основного Закону України та ст. 17 КПК. Відповідно до позиції Конституційного Суду України сутність цієї засади поширюється на всі сфери життя особи й діє доти, доки її не спростовано в законному порядку обвинувальним вироком (рішення від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022).

Саме тому Суд послідовно зазначає у своїх рішеннях, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності (наприклад, див. постанови від 3 червня 2021 року, 5 лютого, 23 та 30 червня 2022 року, 24 жовтня та 29 листопада 2023 року, 27 березня 2024 року, 9 квітня 2025 року в справах № 344/7812/16-к, 504/2099/18, 204/2626/21, 499/890/18, 489/7500/18, 127/18013/20, 504/2099/18, 761/41888/17 відповідно).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачували у вчиненні в період серпня - грудня 2012 року тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК, строк давності притягнення до відповідальності за який становить десять років. Отже, на момент розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, а саме 18 липня 2023 року, установлений у п. 4 ч. 1 ст. 49 КК диференційований строк давності минув. Ці обставини прокурором не заперечуються.

Позиція сторони обвинувачення про переривання перебігу давності внаслідок скоєння ОСОБА_6 нового злочину базується на факті повідомлення його про підозру в скоєнні інших кримінальних правопорушень у провадженні № 12013220540000400. За змістом указаного процесуального документа, що міститься в справі, розслідувані події розпочалися в березні 2010 року.

Проте повідомлення особи про підозру у вчиненні певного кримінального правопорушення вказує лише на наявність для цього в слідчого або прокурора підстав, передбачених ст. 276 КПК, і саме собою не може доводити факту вчинення цією особою злочину.

Попри твердження автора касаційної скарги, суди попередніх інстанцій дослідили наданий прокурором документ (повідомлення про підозру). Однак даних про те, що в межах згаданого провадження стосовно ОСОБА_6 ухвалено обвинувальний вирок, стороною обвинувачення представлено не було і в касаційній скарзі не відображено.

Таким чином суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови стороні захисту у звільненні ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 212 КК згідно з імперативними приписами ч. 1 ст. 49 цього Кодексу.

Отже, погоджуючись із позицією місцевого суду і залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а доводи в касаційній скарзі про протилежне є неприйнятними.

Тому подану касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 436 441 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 березня 2024 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 , яка брала участь у судах першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3