Постанова КГС ВП від 30.07.2024 року у справі №910/17079/23

Друк

Пошук

122

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний господарський суд Верховного Суду

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Постанова КГС ВП від 30.07.2024 року у справі №910/17079/23

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/17079/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

від 23.04.2024

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до ІНФОРМАЦІЯ_2

про стягнення грошових коштів.

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду № 32.2-01/1580 від 29.07.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/17079/23 у зв`язку з відпусткою судді Баранця О.М.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 для розгляду справи № 910/17079/23 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.07.2024 оголошувалась перерва до 23.07.2024, а у судовому засіданні 23.07.2024 оголошувалась перерва до 30.07.2024, про що учасники даної справи, згідно з частиною 3 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, були повідомлені під розписки.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення з штрафних санкцій у розмірі 16 444 001,91 грн, з яких 15 416 429,22 грн пені та 1 027 572,69 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині своєчасного постачання товару.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

18 квітня 2022 року між ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Замовник) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - Виконавець) було укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № НОМЕР_1 (надалі - Контракт), за умовами якого Виконавець зобов`язався поставити товари оборонного призначення (далі - товари) у кількості та у строки, зазначені у специфікації товарів (додаток № 1 до Контракту), що постачається в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційності прав і свобод людини, а Замовник - прийняти через вантажоодержувача та оплатити товар.

Відповідно до пункту 2.1 Контракту орієнтовна вартість товару на момент укладення Контракту без урахування податку на додану вартість становить 1 255 763 400,00 грн.

Згідно з пунктом 2.2 Контракту беручи до уваги, що товар буде поставлятися з іноземної держави, в обґрунтованих випадках (внесення змін у митне законодавство, за умови зміни курсу валюти відносно гривні більше, ніж на 1 відсоток відносно курсу Національного банку України, встановленого на дату укладання Контракту) за вмотивованим рішенням Замовника, як виключення, орієнтовна вартість товару на момент укладення Контракту може бути переглянута з метою недопущення зриву виконання Контракту та неналежного забезпечення потреб Збройних Сил України. Перегляд орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товару оформляється шляхом укладення додаткової угоди до Контракту. Всі зміни орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товару оформляються шляхом укладення додаткової угоди до Контракту. Зміна орієнтовної ціни за одиницю та загальна вартість товару, визначені Контрактом, не допускається, якщо товар, який є предметом Контракту, повністю оплачений, а також коли сторони повністю виконали свої зобов`язання за Контрактом.

Відповідно до пункту 2.3 Контракту розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником поставленого товару протягом 15 банківських днів після пред`явлення Виконавцем рахунку на оплату товару та документів, зазначених у пункті 2.5 Контракту.

Пунктом 3.2 Контракту сторони узгодили, що поставка Виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за Контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки, з підписанням сторонами акта приймання-передачі товару, у разі необхідності підписання такого документа. Товар передається Виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, копіями сертифікатів якості, сертифікатами походження.

Датою виконання Виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена у товаросупровідній документації (пункт 3.4 Контракту).

Відповідно до пункту 4.1 Контракту Виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами Контракту не пізніше строку, визначеного Специфікацією та надати Замовнику документи згідно з пунктом 2.5 Контракту.

Згідно з підпунктом 1 пункту 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого (недопоставленого) товару, за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з Виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від вказаної суми.

Пунктом 7.3 Контракту погоджено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Контрактом у разі настання обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін та мали безпосередній вплив на можливість виконання зобов`язань за Контрактом.

Відповідно до пункту 7.4 Контракту сторона, що не може виконувати зобов`язання за Контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 (пункт 10.1 Контракту).

Специфікацією, яка є додатком № 1 до Контракту, сторони визначили характеристики товару, що підлягав поставці.

25.05.2022, відповідно до пункту 2.6 Контракту, Замовник здійснив попередню оплату на суму 1 218 090 000,00 грн (платіжне доручення № 403/1/199 від 24.05.2022).

Додатковою угодою № 1 від 01.07.2022 до Контракту було зменшено договірну вартість товару без урахування ПДВ яка становила 1 246 606 400,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 23.12.2022 до Контракту було продовжено термін дії Контракту до 31.12.2023.

Згідно з додатковою угодою № 3 від 28.02.2023 до Контракту, зокрема, пункт 2.1 Контракту викладений у новій редакції, відповідно до якої вартість (ціна товару) зафіксована на підставі калькуляції витрат, сформованої Виконавцем відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 335. Також викладено специфікацію товару у новій редакції.

Відповідно до виписки з рахунку за 26.05.2023 Виконавцем на рахунок Замовника було повернуто різницю сплачених коштів за Контрактом, а саме, 133 535 178,00 грн (перерахування курсової різниці) та 450 871 248,00 грн (повернення коштів).

Додатковою угодою № 4 від 20.06.2023 до Контракту було зменшено вартість товару до 767 218 752,00 грн, відповідно до пункту 2.2 Контракту.

Відповідно до специфікації товару, з урахуванням додаткової угоди № 4 до Контракту, було зменшено кількість та строки поставки товару: вартість (ціна) товару - до 767 218 752,00 грн; частина товару підлягала поставці у строк до 30.08.2022, а частина у строк до 10.06.2023.

Товар за Контрактом був поставлений Виконавцем з порушенням строку, а саме: 06.09.2022 поставлено продукцію на суму 25 977 000,00 грн, 13.09.2022 поставлено продукцію на суму 19 824 672,00 грн, 20.09.2022 поставлено продукцію на суму 16 161 827,84 грн, 12.10.2022 поставлено продукцію на суму 32 552 800,00 грн, 29.11.2022 поставлено продукцію на суму 47 917 584,00 грн, 18.12.2022 поставлено продукцію на суму 46 355 168,00 грн, 31.01.2023 поставлено продукцію на суму 25 798 016,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками обох сторін без заперечень та зауважень.

Прострочення поставки за окремим накладними становить 6, 13, 20, 42, 90, 109, 153 дні, відповідно.

У зв`язку з порушенням Виконавцем умов Контракту в частині своєчасної поставки товару Замовник надіслав Виконавцю претензію від 07.09.2023 НОМЕР_2 з вимогою сплатити 13 928 899,99 грн пені та 10 683 649,76 грн штрафу. Однак, зазначена претензія була залишена Виконавцем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

ІНФОРМАЦІЯ_2 не заперечувало факт прострочення поставки товару, обумовленого Контрактом. Проте відповідач зазначав, що таке порушення сталося внаслідок виникнення форс-мажорних обставин у його контрагента. Так, відповідач вказав, що на виконання умов укладеного з позивачем Контракту було укладено зовнішньоекономічний контракт з Компанією ІНФОРМАЦІЯ_4, який виступав субпідрядником відповідача у виконанні державного контракту, та виконання обов`язків за Контрактом не могло бути здійснено раніше ніж виконання обов`язків за зовнішньоекономічним контрактом Компанією ІНФОРМАЦІЯ_4

На підтвердження вказаних обставин відповідач надав Сертифікат про форс-мажорні обставини іноземної торгово-промислової палати, з якого вбачається, що вказаний сертифікат видано іноземному контрагенту ІНФОРМАЦІЯ_2, який здійснював поставку складових товару, що є предметом Контракту, копії висновку Торгово-Промислової Палати № НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_5 про істотну зміну обставин, сертифікату № НОМЕР_3 від 13.02.2023 про форс мажорні обставини Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати.

Підставою для форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) сертифікат № НОМЕР_3 від 13.02.2023 про форс-мажорні обставини Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати визначає лише військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою ведення воєнного стану.

Сертифікат № НОМЕР_3 від 13.02.2023 про форс-мажорні обставини Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати був виданий у зв`язку з наявністю сертифікату Болгарської торгово-промислової палати. Водночас, відповідний сертифікат підтверджує неможливість виконання контрагентом відповідача - Компанією ІНФОРМАЦІЯ_4 умов зовнішньоекономічного контракту через затримку поставки пороху за договорами, укладеними останнім з АТ «ІНФОРМАЦІЯ_7» та АТ «ІНФОРМАЦІЯ_8». Тобто, сертифікат Болгарської торгово-промислової палати не підтверджує неможливості виконання саме Контракту, укладеного між сторонами у даному спорі, а доводить недодержання своїх обов`язків контрагентом відповідача.

Висновок Торгово-Промислової Палати № НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_5 стосується можливості внесення змін до Контракту згідно з приписами статті 652 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строків постачання товарів до 10.06.2023, а не для підтвердження форс-мажорних обставин, які б слугували підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Форс-мажорні обставини, зазначені у сертифікаті Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати № НОМЕР_3 від 13.02.2023 та сертифікаті Болгарської торгово-промислової палати, не свідчать про відсутність вини відповідача за неналежне виконання зобов`язань за Контрактом.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/17079/23 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 1 541 642,92 грн пені та 102 757,27 грн штрафу. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факт несвоєчасної поставки товару в передбачений Контрактом та специфікацією до нього строк;

- оскільки заявлені позивачем до стягнення суми пені в розмірі 15 416 429,22 грн та штрафу в розмірі 1 027 572,69 грн, є арифметично правильними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням контракту, то вказані позовні вимоги є обґрунтованими;

- суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за невиконання його зобов`язань за Контрактом, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин;

- суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшити розмір суми пені та штрафу до розміру 10% від заявленої суми для забезпечення балансу інтересів сторін.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 910/17079/23 рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у справі № 910/17079/23 скасовано частково, та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 15 416 429,22 грн пені та 1 027 572,69 грн штрафу.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та відсутності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання його зобов`язань за Контрактом, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені та штрафу до 10%, зазначивши про помилковість такого висновку суду першої інстанції, з огляду на відсутність у даному спорі виключного випадку (відсутність документального підтвердження) для зменшення сум штрафних санкцій.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 у даній справі.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку щодо відсутності підстав для застосування статті 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої наявна можливість зменшити розмір санкцій, та не врахував висновок щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18;

- відсутній висновок Верховного Суду стосовно питання застосування статей 617 Цивільного кодексу України та 218 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах (коли форс-мажорні обставини, які виникли у постачальника за зовнішньоекономічним контрактом, можуть трактуватися як недодержання обов`язків цим постачальником, а не обставинами форс-мажору для виконавця, що є обґрунтованою підставою для звільнення від відповідальності виконавця державного замовлення у сфері оборонних закупівель, у разі засвідчення таких форс-мажорних обставин в порядку, визначеному сторонами такого державного контракту);

- судом апеляційної інстанції не надано оцінки його аргументам та доводам, не враховано позиції щодо причин та обставин порушення строків постачання, не проведено всебічної, повної, об`єктивної та безпосередньої оцінки та дослідження сертифікату № НОМЕР_3 від 13.02.2023.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи, в межах доводів та вимог касаційної скарги, перегляд оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, Суд зазначає на таке.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 було укладено Контракт, за умовами якого Виконавець зобов`язався поставити товар, зазначений в специфікації (додаток № 1 до Контракту), а Замовник - прийняти та оплатити товар.

До того ж відповідач не заперечував факт прострочення поставки товару, обумовленого Контрактом, проте зазначав, що таке порушення сталося внаслідок виникнення форс-мажорних обставин у його контрагента.

Відповідно до частини 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною 4 статті 219 Господарського кодексу України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності.

Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (див. постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (див. постанову Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18).

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (див. постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (див. постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 19.12.2023 у справі № 911/1625/22, постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).

У постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 913/308/23, прийнятій після подання касаційної скарги у цій справі № 910/17079/23, сформульовано такі загальні правові висновки у правовідносинах, пов`язаних зі встановленням наявності/відсутності форс-мажорних обставин: 1) неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин; 2) перед тим як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин; 3) форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Як зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій, ІНФОРМАЦІЯ_2 посилалось на те, що прострочення поставки товару, обумовленого Контрактом, сталося внаслідок виникнення форс-мажорних обставин у його контрагента.

Так, відповідач вказував на те, що на виконання умов укладеного з позивачем Контракту було укладено зовнішньоекономічний контракт з Компанією ІНФОРМАЦІЯ_4, яка виступала субпідрядником відповідача у виконанні державного Контракту, та виконання обов`язків за Контрактом не могло бути здійснено раніше ніж виконання обов`язків за зовнішньоекономічним контрактом Компанією ІНФОРМАЦІЯ_4

На підтвердження вказаних обставин, у матеріалах справи наявні Сертифікат про форс-мажорні обставини Болгарської торгово-промислової палати, копії висновку Торгово-Промислової Палати № НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_5 про істотну зміну обставин, сертифікату № НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_6 про форс мажорні обставини Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати.

Дослідивши вказані докази, судом апеляційної інстанції встановлено, що:

- висновок Торгово-Промислової Палати № НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_5 стосується можливості внесення змін до Контракту згідно з приписами статті 652 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо строків постачання товарів до 10.06.2023, а не для підтвердження форс-мажорних обставин, які б слугували підставою для звільнення відповідача від відповідальності;

- Сертифікат № НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_6 про форс-мажорні обставини Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати був виданий у зв`язку з наявністю сертифікату про форс-мажорні обставини Болгарської торгово-промислової палати;

- Сертифікат про форс-мажорні обставини Болгарської торгово-промислової палати, підтверджує неможливість виконання контрагентом відповідача - Компанією ІНФОРМАЦІЯ_4 умов зовнішньоекономічного контракту через затримку поставки пороху за договорами, укладеними останнім з АТ «ІНФОРМАЦІЯ_7» та АТ «ІНФОРМАЦІЯ_8». Тобто, сертифікат про форс-мажорні обставини Болгарської торгово-промислової палати не підтверджує неможливості виконання саме Контракту, укладеного між сторонами у даному спорі, а доводить недодержання своїх обов`язків контрагентом відповідача;

- форс-мажорні обставини, зазначені у сертифікаті № НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_6 про форс-мажорні обставини Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати та сертифікаті про форс-мажорні обставини Болгарської торгово-промислової палати, не свідчать про відсутність вини відповідача за неналежне виконання зобов`язань за Контрактом.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не доведено те, що належне виконання зобов`язань за Контрактом виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, оскільки невиконання контрагентом боржника свого обов`язку не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності, та те, що наведені відповідачем та зазначені у відповідних сертифікатах форс-мажорні обставини, за конкретних обставин справи не свідчать про відсутність вини останнього за неналежне виконання зобов`язань за Контрактом.

Згідно зі статтями 230 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, здійснили перевірку розрахунку заявлених до стягнення пені за загальний період з 31.08.2022 по 30.01.2023 у сумі 15 416 429,22 грн та штрафу в розмірі 1 027 572,69 грн, та встановили обґрунтованість такого розрахунку.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (див. постанову Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.

Верховний Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, встановив відсутність у даному спорі виключного випадку (відсутність документального підтвердження) для зменшення сум штрафних санкцій.

Тому, беручи до уваги дискреційний характер питання зменшення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку, що застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 Господарського кодексу України у даній справі залежало виключно від встановлених та доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило до предмета доказування.

Разом з тим, аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у справі № 910/17079/23 щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки (щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст спірних правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

До того ж, у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86 210 237 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи вищевикладене, доводи касаційної скарги щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, та їх неправильне застосування, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

З огляду на викладене Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку у даній справі щодо зазначених відповідачем у касаційній скарзі норм права, адже суд апеляційної інстанції правильно застосував приписи статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України у спірних правовідносинах.

При цьому Суд зазначає, що зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Суд також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Судом.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_2 без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд