Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 13.02.2018 року у справі №910/7495/16 Ухвала КГС ВП від 13.02.2018 року у справі №910/74...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7495/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Пінчук В.І.

від 09.03.2017

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Отрюха Б.В., Гончарова С.А., Тищенко А.І.

від 18.09.2018

за позовом Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича, Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича

до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

про стягнення 267 753,16 грн та зобов'язання вчинити дії

за участю представників:

позивача-1: Колосар М.Є.

позивача-2: Колосар М.Є.

відповідача: Руденко Д.А.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2016 року Фізична особа-підприємець Пустовіт Григорій Олександрович та Фізична особа-підприємець Пустовіт Павло Олександрович звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про:

- стягнення на користь першого позивача 132 443,53 грн заборгованості за договором оренди (найму) від 19.06.2014, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ченцовою H.A. та зареєстрованим в реєстрі за № 1664, з яких: 15 474,24 грн. - три відсотки річних та 116 969,28 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу;

- стягнення на користь другого позивача 135 309,63 грн заборгованості за договором оренди (найму) від 19.06.2014, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ченцовою H.A. та зареєстрований в реєстрі за № 1664, з яких: 15 474,25 грн - три відсотки річних та 116 969,29 грн - пеня, нарахована на суму основного боргу, 2866,09 грн - заборгованість за компенсаційними виплатами (спожита електроенергія за грудень 2014 року - березень 2015 року);

- виселення з нежитлового приміщення, загальною площею 145 кв.м., розташованого на 1-му поверсі житлового будинку літ. А-5 за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, 97;

- зобов'язання передати позивачам ключі від нежитлового приміщення, загальною площею 145 кв.м., розташованого на 1-му поверсі житлового будинку літ. А-5 за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, 97;

- стягнення на користь Фізичної особи-підприємця Пустовіт Григорія Олександровича витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката в розмірі 7 500,00 грн.

- стягнення на користь Фізичної особи-підприємця Пустовіт Павла Олександровича 6 772,30 грн судового збору та 7 500,00 грн витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди (найму) від 19.06.2014, укладеного з позивачами, не виконує взяті на себе за договором зобов'язання, а саме: з вересня 2014 року не сплачує орендну плату за користування майном, а з грудня 2014 року не сплачує компенсаційні виплати, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, яку відповідач зобов'язаний погасити, а також за порушення грошового зобов'язання та порушення строків його виконання зобов'язаний сплатити три відсотки річних та пеню.

Позовні вимоги про виселення та зобов'язання вчинити дії мотивовані тим, що позивачі у зв'язку з істотним порушенням орендарем умов договору на підставі статті 782 Цивільного кодексу України реалізували своє право на розірвання укладеного з відповідачем договору оренди в односторонньому порядку, однак відповідач залишає без відповіді вимоги позивачів про розірвання договору, про надання доступу до приміщення та не повертає орендоване майно з користування власникам.

Господарська справа № 910/7495/16 за позовами Фізичної особи-підприємця Пустовіт Григорія Олександровича та Фізичної особи-підприємця Пустовіт Павла Олександровича розглядалась господарськими судами неодноразово.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

19.06.2014 між Фізичною особою-підприємцем Пустовіт Григорієм Олександровичем (орендодавець-1, позивач-1), Фізичною особою-підприємцем Пустовіт Павлом Олександровичем (орендодавець-2, позивач-2) та Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (орендар, відповідач) був укладений договір оренди (далі по тексту - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавці надають, а орендар приймає у платне строкове користування (в оренду) нежитлове приміщення, що розташоване на 1-му поверсі у житловому будинку літ. А-5 за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, буд. 97, загальною площею 145 кв.м.

Згідно з пунктом 1.4. договору оренди від 19.06.2014 приміщення належить орендодавцям у рівних частинах на підставі договору дарування, посвідченого 20.09.2010 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Восковець О.О. за реєстровим № 5488, зареєстрованого в Комунальному підприємстві "Бюро технічної інвентаризації міста Донецька" 01.10.2010 в книзі № 4чндк-157 за № 395 та в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 3945473.

Відповідно до пункту 1.6. договору оренди приміщення надається в оренду з метою розташування в ньому структурного підрозділу банку, через який здійснюватимуться банківські та інші операції (послуги) згідно зі статутом банку та наявними у нього ліцензіями, дозволами тощо.

Згідно з пунктами 8.1., 8.2. договору оренди даний договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення, скріплення їх підписів печатками і діє до моменту повернення приміщення орендодавцю. Строк оренди приміщення складає 5 років і обчислюється з дати надання приміщення відповідачу за цим договором згідно з відповідним актом прийому-передачі приміщення. Строк оренди також є припиненим у дату дострокового розірвання (припинення дії) цього договору.

Відповідно до пункту 2.10. договору оренди нарахування орендної плати здійснюється щомісячно в розмірі відповідно до розділу 3 договору "Орендна плата та інші платежі", починаючи від дня підписання уповноваженими представниками сторін акту прийому-передачі приміщення та припиняється з дати підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення при його поверненні орендодавцю, або на 10 (десятий) день з дати направлення на адресу орендодавця, що вказана в розділі 11 договору, двох примірників підписаного та скріпленого печаткою орендаря акту прийому-передачі приміщення, у випадку якщо орендодавець ухиляється від підписання акту приймання-передачі приміщення при його поверненні, за умови фактичного звільнення приміщення орендарем.

Згідно з пунктом 3.1. договору оренди розмір орендної плати за один повний календарний місяць оренди, починаючи з дати підписання акту прийому-передачі і по 30.06.2015 включно, становить 53 765,63 грн без ПДВ, є фіксованим та не підлягає будь-якій індексації.

Відповідно до підпункту 3.1.1. пункту 3.1. договору оренди, починаючи з 01.07.2015 базовий розмір орендної плати за один повний календарний місяць оренди становить 53 765,63 грн без ПДВ, що є еквівалентом 4 555,05 доларів США за офіційно встановленим курсом НБУ станом на 10.06.2014, що становить 11,803521 грн за один долар США. У випадку збільшення курсу долара США по відношенню до гривні розмір щомісячної орендної плати, передбачений підпунктом 3.1.1. договору підлягає індексації відповідно до коефіцієнту зміни курсу долара США до гривні, встановленого НБУ.

Пунктом 3.5. договору оренди визначено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно в рівних долях орендодавцю-1 та орендодавцю-2 на підставі рахунків, які виставляються орендодавцем-1 та орендодавцем-2 орендарю у період з першого по п'яте число місяця за користування приміщення, в якому вноситься орендна плата. Орендар має сплатити орендну плату не пізніше п'яти робочих днів з дати отримання відповідних рахунків від орендодавця-1 та орендодавця-2. Орендна плата вноситься шляхом безготівкового перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунки орендодавця-1 та орендодавця-2, зазначені в даному договорі в розділі 11 "Реквізити і підписи сторін", або в разі зміни банківських реквізитів на поточний рахунок, вказаний у письмовому повідомленні орендодавця-1 та орендодавця-2.

За змістом пункту 3.3. договору відповідач зобов`язався також відшкодовувати позивачам витрати на оплату комунальних послуг та експлуатаційні витрати, пов`язані із використанням орендованого приміщення, тобто здійснювати компенсаційні виплати.

01.07.2014 на виконання умов договору оренди між орендодавцями та орендарем був підписаний акт прийому-передачі приміщення, відповідно до якого орендодавці передали, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення, визначене в договорі оренди.

Відповідач використовував орендоване приміщення відповідно до мети оренди, зазначеної у пункті 1.6. договору, а саме: для розміщення відділення "Донецьке № 6" Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк". Відповідач здійснив оплату за фактичне користування приміщенням за липень та серпень 2014 року.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що Президент України Указом № 405/2014 від 14.04.2014 увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочав проведення антитерористичної операції (далі по тексту - АТО) на території Донецької та Луганської областей.

Правління Національного банку України постановою № 436 від 23.07.2014 запровадило з 24.07.2014 надзвичайний режим роботи банківської системи в Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим.

Відповідно до пункту 1 постанови Правління Національного банку України № 466 від 06.08.2014 постановлено банкам України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, що не контролюються українською владою, тобто перебувають в межах території проведення антитерористичної операції.

11.08.2014 до Державного реєстру банків внесено запис про тимчасове призупинення діяльності переліку відділень Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" з 24.07.2014, в тому числі відділення, яке розміщувалось в орендованому приміщенні.

Відповідно до листа Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" № 522-31/205 від 22.07.2014 у зв`язку із загостренням суспільно-політичної ситуації на території Донецької та Луганської областей, проведенням бойових дій в зоні антитерористичної операції, підвищенням ризику виникнення загрози життю та здоров`ю працівникам поштового зв`язку, блокуванням шляхів проїзду до м. Донецьк незаконними озброєними угруповуваннями з 22.07.2014 до окремої вказівки в об`єктах поштового зв`язку Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" призупинено приймання для пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької області, в тому числі м. Донецьк.

У зв'язку з призупиненням приймання для пересилання поштових відправлень на адресу населених пунктів Донецької області, в тому числі м. Донецьк, відповідач з 22.07.2014 здійснював листування з позивачами користуючись послугами кур'єрської служби доставки - Товариства з обмеженою відповідальністю "Текс Україна" та за допомогою засобів електронного зв`язку.

07.08.2014 та 14.04.2015 відповідач направляв на адреси позивачів листи про відсутність можливості використання приміщення, дострокове одностороннє розірвання договору та припинення сплати орендної плати на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. До листів додавав акти прийому-передачі приміщення до договору. Однак, зазначені листи не були отримані позивачами після спроб їх вручення працівником кур'єрської служби доставки.

З вересня 2014 року відповідач припинив здійснювати сплату орендної плати. Зобов`язання зі сплати компенсаційних виплат відповідач виконав за липень, серпень і вересень 2014 року своєчасно і в повному обсязі. Компенсаційні виплати за жовтень та листопад 2014 року були сплачені відповідачем в листопаді 2014 року. Починаючи з грудня 2014 року відповідач не сплачував компенсаційних виплат.

03.04.2015 Фізична особа-підприємець Пустовіт Григорій Олександрович та Фізична особа-підприємець Пустовіт Павло Олександрович направили Голові правління Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" повідомлення про відмову від договору оренди, в якому з посиланням на частину 2 статті 782 Цивільного кодексу України повідомили про розірвання договору в односторонньому порядку з моменту одержання наймачем цього повідомлення та просили передати орендоване приміщення в належному стані представнику орендодавців з підписанням актів прийому-передачі та оформленням договору про розірвання договору оренди.

Зазначене повідомлення було отримане Публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" 06.04.2015.

17.08.2015 Фізична особа-підприємець Пустовіт Григорій Олександрович та Фізична особа-підприємець Пустовіт Павло Олександрович направили на адресу Голови правління Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" повторне повідомлення про відмову від договору оренди, в якому також просили передати орендоване приміщення власникам, яке банк отримав 17.08.2015.

15.09.2015 Фізична особа-підприємець Пустовіт Григорій Олександрович та Фізична особа-підприємець Пустовіт Павло Олександрович звернулись до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" з претензією-вимогою, в якій просили погасити існуючу заборгованість за договором оренди та зазначили нову адресу позивачів для надіслання поштової кореспонденції. Зазначена претензія-вимога була отримана банком 25.09.2015.

У зв'язку з тим, що станом на 11.04.2016 Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" не сплатило заборгованість за договором оренди та не повернуло спірне приміщення з орендного користування його власникам, Фізична особа-підприємець Пустовіт Григорій Олександрович та Фізична особа-підприємець Пустовіт Павло Олександрович 17.04.2016 звернулись до Господарського суду міста Києва за захистом своїх прав. Позивачі просили суд стягнути з відповідача лише заборгованість за компенсаційними виплатами (спожиту електроенергію за грудень 2014 року - березень 2015 року) в розмірі 2 866,09 грн, а також нараховані за неналежне виконання зобов'язань три відсотки річних в розмірі 30 948,49 грн та пеню в розмірі 233 938,57 грн. При цьому позивачі, посилаючись на пункт 3.5. договору оренди, просили суд стягнути з відповідача три відсотки річних та пеню в рівних частках на користь кожного з позивачів, а заборгованість за компенсаційними виплатами (за спожиту електроенергію) просили стягнути лише на користь відповідача-2. Крім того, просили виселити відповідача з орендованого нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, 97 та зобов'язати передати позивачам ключі від зазначеного нежитлового приміщення.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 09.03.2017, прийнятим за результатами нового розгляду справи № 910/7495/16, позов задовольнив частково. Стягнув з Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь Фізичної особи-підприємця Пустовіта Григорія Олександровича суму заборгованості за договором оренди (найму) від 19.06.2014 в розмірі 132 443,53 грн, в тому числі: 15 474,24 грн три відсотки річних та 116 969,28 грн пені, нарахованої на суму основного боргу. Стягнув з Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь Фізичної особо-підприємця Пустовіта Павла Олександровича суму заборгованості за договором оренди (найму) від 19.06.2014 в розмірі 135 309,63 грн, в тому числі: 15 474,25 грн три відсотки річних та 116 969,29 грн пені, нарахованої на суму основного боргу, 2 866,09 грн. заборгованості за компенсаційними виплатами (спожита електроенергія за грудень 2014 року - березень 2015 року). Стягнув з Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь Фізичної особо-підприємця Пустовіта Павла Олександровича 4 016,31 грн судового збору. В іншій частині позову відмовив.

Рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог з посиланням на статті 509, 699, 610, 611, 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193, 283 Господарського кодексу України мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів та компенсаційних виплат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення та зобов'язання вчинити дії, суд першої інстанції зазначив, що відповідач звільнив орендоване приміщення та передав ключі позивачам.

Київський апеляційний господарський суду постановою від 31.05.2017, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2017, скасував рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2018 в частині задоволення позовних вимог і прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишив без змін.

Апеляційний господарський суд та суд касаційної інстанції з посиланням на статтю 617 та частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України виходили з того, що у зв'язку з прийняттям правлінням Національного банку України постанови № 466 від 06.08.2014 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" для відповідача настали обставини неможливості використання орендованого майна відповідно до умов договору, за які він не відповідає.

11.12.2017 позивач-2 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 910/7495/16, яка відповідно до положень підпункту 2 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 08.05.2018 заяву Фізичної особи-підприємця Пустовіта Павла Олександровича про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30.10.2017 у справі № 910/7495/16 задовольнила частково. Скасувала постанову Вищого господарського суду України від 30.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі №910/7495/16. Справу № 910/7495/16 направила на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду висловила позицію щодо застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та зазначила, що запровадження на підставі постанови правління Національного банку України № 466 від 06.08.2014 надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, не можуть однозначно засвідчувати, що починаючи з 06.08.2014 існує неможливість використання такого майно відповідно до мети договору, яка не обмежується лише здійсненням фінансових операцій, а отже ця обставина не є абсолютною самостійною підставою для застосування норми частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 18.09.2018, прийнятою за результатами нового розгляду справи № 910/7495/16, залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі № 910/7495/16.

Апеляційний господарський суд мотивував постанову тим, що відповідно до частини 3 статті 285, статті 286 Господарського кодексу України та частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України головним обов'язком орендаря є внесення плати за користування майном незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. При цьому, суд з урахуванням правової позиції Верховного Суду у цій справі дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати в порядку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки обставина прийняття Правлінням Національного банку України постанови № 466 від 06.08.2014 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" не є самостійною підставою для звільнення відповідача від обов'язку вносити орендну плату, а відповідач незаконно відмовляється сплачувати орендну плату у зв'язку з цією обставиною. Крім того, факт проведення Антитерористичної операції в місті Донецьку, на яку відповідач послався як на обставину втрати можливості користуватися орендованим приміщенням, також не є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати в порядку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки ці обставини вже існували на момент укладення відповідачем договору оренди та початку користування приміщенням і відповідач усвідомлював усі можливі ризики, пов'язані з укладенням такого договору. Суд визнав доведеним факт користування відповідачем приміщенням і після ухвалення Правлінням Національного банку України постанови № 466 від 06.08.2014, про що свідчить як факт споживання та оплати ним комунальних послуг у серпні та листопаді 2014 року, так і факт не звільнення приміщення від власного майна. При цьому, суд дійшов висновку, що відповідач не довів обставин надіслання позивачам у 2014 році пропозицій про розірвання договору оренди ні засобами поштового зв'язку, ні електронними засобами. За висновком суду, в матеріалах справи відсутні докази наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Текс Україна", яке здійснювало доставку поштової кореспонденції від відповідача позивачам, можливості здійснити доставку кореспонденції до міста Донецька, оскільки зазначене товариство не отримувало ні дозволу, ні спеціальної перепустки на перетин лінії зіткнення. Суд також дійшов висновку, що надані відповідачем роздруківки електронної переписки з позивачами не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) і не можуть бути використані як доказ по справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", не містять електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, та зміст цих документів не захищений від внесення правок та викривлень, а направлення повідомлень електронною поштою не є доказом отримання цих повідомлень адресатом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виселення та зобов'язання передати ключі від нежитлового приміщення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про безпідставність цих вимог, оскільки відповідно до акту прийому-передачі приміщення від 30.09.2016 відповідач фактично повернув спірне приміщення та ключі від нього орендодавцям (позивачам).

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Акціонерне товариство "Альфа-Банк" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачів трьох відсотків річних, пені та заборгованості за компенсаційними виплатами та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій не врахували, що Велика Палата Верховного Суду в постанові у цій справі не зробила висновку про те, що частина 6 статті 762 Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не дослідили всіх обставин, на які відповідач послався в якості підстав неможливості використання орендованих ним приміщень. Вказує на те, що висновки судів ґрунтуються на висновках суду касаційної інстанції, зроблених у справах, правовідносини в яких не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Також скаржник стверджує, що місцевий господарський суд порушив статті 32-34, 43, 82, 82 Господарського процесуального кодексу в редакції, чинній до 15.12.2017, оскільки не зазначив в рішенні обставини, на які посилався відповідач, та не надав правової оцінки цим обставинам;

Крім того, відповідач в касаційній скарзі зазначає, що апеляційний господарський суд:

- залишив поза увагою та не надав оцінку обставинам проведення активних бойових дій, що супроводжувалися численними руйнуваннями, загибеллю та пораненням людей, порушенням звичайного порядку життєдіяльності та здійснення господарської діяльності, на які відповідач послався в якості неможливості використання нежитлового приміщення та які є загальновідомими та не підлягають доказуванню, чим порушив частину 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, а також не врахував, що ці обставини не існували на моменту укладення договору оренди від 19.06.2014, а настали після укладення договору оренди і підписання акту приймання-передачі приміщення, зокрема 06.07.2014, коли незаконні збройні формування почали активно захоплювати банківські установи та інші підприємства м. Донецька;

- порушив вимоги частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не обґрунтував свій висновок про те, що відповідач станом на дату укладення договору оренди був обізнаний із ситуацією, що склалась у м. Донецьк та усвідомлював можливі ризики;

- дійшов помилкового висновку про те, що відповідач мав можливість в односторонньому порядку розірвати договір оренди в порядку пункту 8.5. договору та повідомити про повернення приміщення з орендного користування, оскільки не врахував, що відповідач з 22.07.2014 не мав можливості надсилати поштові відправлення на адресу населених пунктів Донецької області засобами Українського Державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" та до 18.08.2015 відповідачу не була відома адреса позивачів для листування, розташована на території, підконтрольній Україні. Також не врахував наявність в матеріалах справи доказів, які свідчать про те, що відповідач направляв позивачам письмові повідомлення (листи) про відсутність можливості використання орендованого приміщення, одностороннє розірвання договору та припинення сплати орендної плати, а позивачі отримали зазначені повідомлення;

- неправильно застосував положення Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 415ог від 12.06.2015, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що служба кур'єрської доставки, засобами якої відповідач надсилав позивачам повідомлення про дострокове розірвання договору оренди, не мала можливості здійснити доставку кореспонденції до міста Донецька, не надав оцінку наявним в матеріалах справи поясненням служби кур'єрської доставки;

- безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази ведення між сторонами електронної переписки та не врахував, що листування між сторонами договору оренди засобами електронного зв'язку є звичайною практикою взаємовідносин між сторонами.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивачі просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними та не спростовують правильні висновки судів попередніх інстанцій.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторони (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання умов укладеного між сторонами у справі договору оренди між орендодавцями та орендарем 01.07.2014 був підписаний акт прийому-передачі приміщення, відповідно до якого орендодавці передали, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення, визначене в договорі оренди.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до пункту 8.1. договору оренди даний договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення, скріплення їх підписів печатками і діє до моменту повернення приміщення орендодавцю, що визначається з урахуванням умов Розділу 2 цього договору. У випадку підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення при поверненні приміщення договір припиняє чинність в дату вказану у відповідному акті.

Суди попередніх інстанцій встановили, що нежитлове приміщення, орендоване відповідачем за договором оренди, станом на дату звернення позивачів з позовом у цій справі не було повернуто відповідачем позивачам з орендного користування, відповідного акту приймання-передачі приміщення від орендаря орендодавцям між сторонами підписано не було. Тобто, суди встановили, що спірне приміщення перебувало в користуванні відповідача, про що, як встановили суди, свідчать факт споживання та оплати відповідачем комунальних послуг у серпні, листопаді 2014 року, а також обставини перебування працівників банку в орендованому приміщенні 31.03.2015, які відповідачем не заперечуються, обставини знаходження у відповідача ключів від приміщення та знаходження в приміщенні майна відповідача, які відповідачем не спростовані.

Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач посилається на відсутність у нього обов'язку сплачувати орендні платежі у зв'язку з тим, що такий обов'язок припинився внаслідок розірвання договору оренди відповідачем в односторонньому порядку за наслідками надіслання 07.08.2014, 14.04.2015 позивачу засобами кур'єрської служби доставки повідомлень про розірвання договору.

Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що укладеним між сторонами договором оренди (найму) від 19.06.2014 було передбачено право сторін на одностороннє розірвання договору.

Порядок розірвання господарських договорів встановлено у статті 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачами пропозицій відповідача про розірвання договору та актів приймання-передачі майна (нежитлового приміщення) з орендного користування, які, за твердженням відповідача, були ним надіслані 07.08.2014, 14.04.2015 засобами кур'єрської служби доставки.

При цьому, Касаційний господарський суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що надані відповідачем роздруківки електронної переписки з позивачами не є належними доказами отримання позивачами повідомлень відповідача про розірвання договору, оскільки роздруківки електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Врахувавши викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані відповідачем роздруківки електронної переписки не можуть бути використані як доказ по справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", не містять електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, та зміст цих документів не захищений від внесення правок та викривлення.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази ведення між сторонами електронної переписки.

Отже, матеріали справи не містять доказів досягнення сторонами згоди про розірвання договору за пропозиціями орендаря (відповідача) та відсутні докази звернення Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до суду з позовом про розірвання договору оренди.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачі в своє чергу також звертались до відповідача 03.04.2015, 17.08.2015 та 15.09.2015 з листами, в яких повідомляли про відмову від договору оренди в порядку частини 2 статті 782 Цивільного кодексу України про розірвання договору та про повернення майна. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач, який отримав зазначені листи 06.04.2015, 18.08.2015 та 25.09.2015 відповідно, повідомляв позивачів про результати їх розгляду у строк та в порядку, визначених законом, зокрема статтею 188 Господарського кодексу України, та вчиняв дії, направлені на повернення майна з орендного користування. При цьому, суди встановили, що відповідач надіслав на адресу позивачів проект акту приймання-передачі приміщення з орендного користування лише 27.09.2016 - після прийняття Господарським судом міста Києва рішення від 13.07.2016 та Київським апеляційним господарським судом постанови від 20.09.2016 у цій справі та повернув майно за актом приймання-передачі лише 30.09.2016.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що нежитлове приміщення, орендоване відповідачем за договором оренди від 19.06.2014, фактично перебувало в користуванні відповідача з 01.07.2014 - з дати передання йому приміщення за актом приймання-передачі до 30.09.2016 - дати повернення відповідачем приміщення та ключів від нього з орендного користування за відповідним актом.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до підпункту 4.2.2. пункту 4.2. договору оренди орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю орендну плату відповідно до умов даного договору. За змістом пункту 3.3. договору відповідач зобов`язався також відшкодовувати позивачам витрати на оплату комунальних послуг та експлуатаційні витрати, пов`язані із використанням орендованого приміщення, тобто здійснювати компенсаційні виплати.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення визначені також і в статтях 173, 193 Господарського кодексу України.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач здійснив оплату за фактичне користування приміщенням лише за липень та серпень 2014 року, а з вересня 2014 року не сплачував орендну плату за користування орендованим майном. Докази сплати відповідачем орендної плати за весь час фактичного користування майном відсутні в матеріалах справи. Зобов`язання зі сплати компенсаційних виплат відповідач виконав за липень, серпень і вересень 2014 року своєчасно і в повному обсязі. Компенсаційні виплати за жовтень та листопад 2014 року були сплачені відповідачем в листопаді 2014 року. Починаючи з грудня 2014 року відповідач не сплачував компенсаційних виплат.

Тобто, відповідач в порушення умов договору оренди не виконав свої зобов'язання зі сплати орендної плати за користування орендованим майном, у зв'язку з чим суди правильно визнали заявлені позовні вимоги у цій справі обґрунтованими.

В заперечення позовних вимог відповідач послався на те, що він є звільнений від виконання обов'язку зі сплати орендної плати в порядку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з пунктом 9.1. договору оренди сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання викликане форс-мажорними обставинами, включаючи оголошену або фактичну війну.

Відповідно до пунктів 9.3., 9.4. договору оренди сторона, для якої склалась неможливість виконання зобов`язань за цим договором, зобов`язана сповістити в письмовій формі іншу сторону про настання вищевказаних обставин не пізніше п`яти днів з моменту їх настання. Якщо такі обставини діють протягом трьох місяців підряд і не виявляють ознак припинення, цей договір може бути розірваний орендарем чи орендодавцем шляхом направлення повідомлення іншій стороні.

Норма права, закріплена в частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України, визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Відсутність у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач, заперечуючи позовні вимоги, не посилається на форс-мажорні обставини в якості підстави звільнення від виконання зобов'язання. Відповідач як на підстави настання для нього обставин неможливості використання орендованого майна згідно з умовами договору, за які він не відповідає, посилається на обставини прийняття Правління Національного банку України постанови № 466 від 06.08.2014 "Про призупинення здійснення фінансових операцій".

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові 08.05.2018 у цій справі, запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, неможливість використання майна згідно з умовами договору, не можуть однозначно засвідчувати те, що починаючи з 06.08.2014 орендоване майно неможливо використовувати ні відповідно до мети договору, ні взагалі, оскільки мета, з якою відповідачем було укладено договір оренди не обмежується лише здійсненням фінансових операцій, а отже зазначена обставина не є самостійною підставою для застосування норми частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

Отже, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правової позиції Верховного Суду у цій справі дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати в порядку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України у зв'язку з наявністю обставини прийняття Правлінням Національного банку України постанови № 466 від 06.08.2014 "Про призупинення здійснення фінансових операцій" та правильно зазначив про те, що відповідач незаконно відмовляється сплачувати орендну плату у зв'язку з цією обставиною.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач також посилається як на обставину неможливості використання орендованого майна згідно з умовами договору, за які він не відповідає, на факт проведення Антитерористичної операції в місті Донецьку.

У зв'язку з цим судом апеляційної інстанції встановлено, що Президент України Указом № 405/2014 від 14.04.2014 увів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочав проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14.04.2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Врахувавши зазначені обставини щодо дати початку антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей суд апеляційної інстанції правильно встановив, що договір оренди від 19.06.2014 був укладений після дати початку антитерористичної операції.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що відповідач, приймаючи нежитлове приміщення в орендне користування та зобов'язуючись своєчасно сплачувати орендну плату, був обізнаний із ситуацією, що склалася у місті Донецьку, яка є загальновідомим фактом, та дійшов обґрунтованого висновку, що факт проведення антитерористичної операції в місті Донецьку, на яку відповідач послався як на обставину втрати можливості користування орендованим приміщенням, також не є підставою для звільнення відповідача від сплати орендної плати в порядку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки ці обставини вже існували на момент укладення відповідачем договору оренди та на момент початку користування приміщенням і відповідач, який відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність на власний ризик, усвідомлював усі можливі ризики, пов'язані з укладенням такого договору.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не надав оцінку обставинам проведення в місті Донецьку активних бойових дій, що супроводжувалися численними руйнуваннями, загибеллю та пораненням людей, порушенням звичайного порядку життєдіяльності та здійснення господарської діяльності та зокрема обставинам того, що після укладення договору оренди і підписання акту приймання-передачі приміщення незаконні збройні формування почали активно захоплювати банківські установи та інші підприємства м. Донецька, на які відповідач послався в якості неможливості використання нежитлового приміщення.

Касаційний господарський суд не бере до уваги зазначені посилання, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції. При цьому скаржник не посилається та не надає доказів того, що ці негативні обставини (проведення в місті Донецьку активних бойових дій, захоплення приміщень незаконними збройними формуваннями) стосувалась безпосередньо нежитлового приміщення, орендованого відповідачем, і внаслідок настання цих обставин він був позбавлений можливості користуватись майном. Саме лише посилання на зазначені обставини за відсутності доказів в підтвердження їх настання щодо конкретного об'єкту не свідчить про неможливість використання такого об'єкту. Настання цих обставин відносно спірного об'єкту оренди є лише власними суб'єктивними припущеннями скаржника, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У пункті 6.2 договору оренди сторони визначили, що у випадку несплати орендної плати і компенсаційних виплат в строки, встановлені цим договором, орендар зобов'язаний виплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України та 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести, наявність обставин непереборної сили, їх надзвичайний характер, неможливість попередити за даних умов завдання шкоди, причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

З огляду на те, що, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач не довів існування обставин неможливості використання орендованого ним приміщення, не довів наявності обставин непереборної сили, їх надзвичайний характер, користувався приміщенням до 30.09.2016 без сплати орендодавцю орендної плати та компенсаційних виплати, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач допустив порушення грошового зобов'язання та прострочення його виконання. Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позову вимогу про стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів в рівних частинах трьох відсотків річних та пені за прострочення сплати орендної плати в заявлених позивачами до стягнення сумах. Крім того, з огляду на наявність у відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію за грудень 2014 року - березень 2015 року (компенсаційна виплата) місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача-2 суми заборгованості за компенсаційними виплатами.

В частині відмови у задоволення позовних вимог про виселення та зобов'язання передати ключі від нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Постишева, 97, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі відповідачем не оскаржуються та відповідно судом касаційної інстанції не переглядаються.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови господарських судів попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи вищенаведене, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 у справі № 910/7495/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст