Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.02.2019 року у справі №910/30921/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/30921/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.,

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛ",

арбітражний керуючий, ліквідатор - Глеваський Віталій Васильович,

заявник касаційної скарги - Державна іпотечна установа,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Державної іпотечної установи

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду

від 16.01.2019

у складі колегії суддів: Сотнікова С.В., (головуючий), Отрюха Б.В., Верховця А.А.,

у справі за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.08.2018 у справі № 910/30921/15, зокрема, визнано кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ": Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" на суму 572 873 855, 70 грн., відмовлено у визнанні кредиторських вимог до боржника Державної іпотечної установи на суму 292 858 566, 06 грн., затверджено реєстр вимог кредиторів.

2. Державна іпотечна установа звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду м. Києва від 29.08.2018 відповідно до якої просила, скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині визнання кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" на суму 292 858 566, 06 грн., постановити нове рішення, яким відмовити у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" повністю, а кредиторські вимоги Державної іпотечної установи на суму 292 858 566, 06 грн. визнати повністю.

3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишено без руху та зобов'язано Державну іпотечну установу усунути недоліки апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору в сумі 1 632, 00 грн., протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

4. На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 Державної іпотечною установою 21.12.2018 здано до відділення поштового зв'язку докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 480, 00 грн., сплаченого відповідно до платіжного доручення № 12143 від 19.12.2018, подавши при цьому пояснення, щодо розрахунку судового збору.

5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 продовжено Державній іпотечній установі строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання Північному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1152, 00 грн., надано три дні з дня вручення даної ухвали для доплати судового збору.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції:

6. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Господарського суду м. Києва від 29.08.2018 у справі №910/30921/15 повернуто скаржнику.

7. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником апеляційної скарги не виконано вимоги ухвал Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 та 28.12.2018, не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у належному розмірі.

8. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги "ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги" має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України "Про судовий збір" на момент пред'явлення відповідного позову, заяви чи скарги.

Оскільки, ставку судового збору змінено не було, то за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду м. Києва від 29.08.2018 про визнання грошових вимог до боржника належить до сплати в дохід Державного бюджету України 5 286, 00 грн. судового збору із розрахунку 150% ставки від 2-х розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2018 встановлено в сумі 1762 грн.

9. Колегією суддів Північного апеляційного господарського суду відхилено посилання скаржника на судові рішення судів касаційної інстанції, ухвалені у справах № 904/809/15, 802/1582/15-а, 902/12/17, 910/1613/17, 908/3262/16, 910/19198/16, як такі, що ухвалені у відмінних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду від 16.01.2019, Державна іпотечна установа звернулася з касаційною скаргою про скасування оскарженого судового рішення, з вимогою передати справу № 910/30921/15 на розгляд до суду апеляційної інстанції.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

11. Ухвалою від 15.02.2019 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й, Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2019, прийняв до провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 910/30921/15.

Згідно з частиною 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанції (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з викладеного, розгляд касаційної скарги Державної іпотечної установи на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 910/30921/15 здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (Державна іпотечна установа)

12. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права.

12.1 Скаржник доводить, що розрахунок судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду м. Києва від 29.08.2018 про визнання кредиторських вимог, слід проводити з урахуванням розміру ставки судового збору, що підлягав до сплати станом на момент звернення з відповідно заявою про визнання грошових вимог до боржника.

За доводами Державної іпотечної установи, суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржувану ухвалу невірно застосував положення п. п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та дійшов помилкового висновку, щодо недостатності сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Крім того, заявник зазначає, що при сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі взято до уваги інформацію з офіційного сайту Північного апеляційного господарського суду, де розрахунок судового збору формується у автоматичному режимі. Розрахована сума судового збору аналогічна з методикою розрахунку застосованою Установою та становить 4 134, 00 грн.

Доводи кредитора (ПАТ "Дельта Банк")

13. Кредитор у Відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскільки Державна іпотечна установа не виконала вимоги Північного апеляційного господарського суду, викладені в ухвалах від 07.12.2018 та 28.12.2018, щодо усунення недоліків апеляційної скарги шляхом сплати судового збору у повному обсязі суд апеляційної інстанції, з урахуванням ч. 4 ст. 174 ГПК України, дійшов вірного висновку про повернення апеляційної скарги заявнику.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

15. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).

Принцип правової визначеності, на думку Європейського суду з прав людини, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії», заява № 76943/11). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (пункт 36 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09).

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії).

Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Об'єкти справляння судового збору визначені у ст. 3 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до підпункту 10 пункту 2 статті Закону України "Про судовий збір" в редакції чинній на момент звернення із заявою про визнання кредиторський вимог, ставка судового збору за подання заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом, становила 2 розміри мінімальної заробітної плати, яка станом на 01.01.16 встановлена у розмірі 1 378, 00 грн.

Згідно з п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду сплаті підлягає судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що у контексті визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги "ставка, що підлягала сплаті при поданні заяви", має визначатися за розміром ставок, встановлених статтею 4 Закону України "Про судовий збір" на момент звернення з відповідною заявою. Об'єктом, з якого розраховується розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги, є відповідна заява, а базою для такого розрахунку - ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні відповідної заяви, в даному випадку заяви про визнання грошових вимог до боржника.

Колегія суддів зазначає, що вказана правова позиція не суперечить сформованій судовій практиці, щодо механізму визначення сум судового збору, що належать до сплати під час звернення за захистом прав та законних інтересів до суду апеляційної чи касаційної інстанцій, за умови оскарження судового рішення прийнятого за результатами розгляду по суті відповідної заяви чи скарги поданої в межах дії Закону України "Про судовий збір" в попередніх редакціях.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, судом апеляційної інстанції невірно застосовано порядок розрахунку судового збору, що належить до сплати за подання апеляційної скарги на судове рішення прийняте за результатами розгляду по суті заяви про визнання грошових вимог до боржника, звернення з якою мало місце в 2016 році.

Враховуючи викладене, оскаржену ухвалу про повернення апеляційної скарги слід скасувати, а справу направити до апеляційного господарського суду для розгляду.

16. Щодо суті касаційної скарги

Доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, в якості підстав для їх скасування.

17. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (ч. 6 ст. 310 ГПК України).

З врахуванням викладеного, оскільки апеляційний господарський суд припустився порушення приписів Господарського процесуального кодексу України зокрема положень ст. 174, що відповідно є підставою для скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 910/30921/15 з направленням справи для розгляду до апеляційного господарського суду.

18. Судові витрати

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги та направленням справи для розгляду до суду апеляційної інстанції, питання розподілу витрат зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги Верховним Судом відповідно до ст. 129 ГПК України не вирішувалось

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної іпотечної установи задовольнити.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 910/30921/15 скасувати.

3. Справу № 910/30921/15 направити до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду апеляційної скарги Державної іпотечної установи на ухвалу Господарського суду м. Києва від 29.08.2018.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков