ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 914/2470/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна агенція нерухомості"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 (колегія суддів у складі: Бойко С. М. - головуючий, Бонк Т. Б., Матущак О. І.) та рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 (суддя Матвіїв Р. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна агенція нерухомості"

до Львівської міської ради

про визнання незаконним і скасування в частині підпункту ухвали Львівської міської ради,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна агенція нерухомості" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач), згідно з яким, просило визнати незаконним та скасувати підпункт 1.1 пункту 1 ухвали відповідача від 21.04.2011 № 379 в частині якої "надано згоду відповідно до чинного законодавства на передачу з управління житловим фондом незалежно від форми власності у комунальну власність гуртожитків, які є об'єктами права державної та приватної власності, перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій за адресою: вул. Кульпарківська, 139, (увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Львівський автобусний завод").

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваним рішенням порушено право власності позивача на приміщення в гуртожитку, оскільки він не приймав рішень стосовно безоплатної передачі їх відповідачу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, в позові відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що спірне рішення відповідача є рішенням з процедурних питань щодо надання ним згоди на прийняття гуртожитку без згоди позивача та не породжує жодних правових наслідків для позивача, що виключає правові підстави для задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постанові Верховного Суду від
24.02.2020 у справі № 904/10435/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від
23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від
04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Також позивач вказує на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що 21.04.2011 відповідач постановив ухвалу № 379 "Про захист прав мешканців гуртожитків міста", відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 якої надано згоду відповідно до чинного законодавства на передачу з управління житловим фондом незалежно від форми власності у комунальну власність гуртожитків, які є об'єктами права державної та приватної власності, перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій за адресою: вул. Кульпарківська, 139, (увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Львівський автобусний завод").

4.2. Відповідно до пункту 2 вказаної ухвали до вирішення питання передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Львова рекомендувати підприємствам, установам та організаціям, у власності яких перебувають гуртожитки, не звертатися з судовими позовами про виселення фізичних осіб з цих гуртожитків.

4.3.22.03.2017 ОСОБА_1 (дарувальниця) та позивачем укладено договір дарування, відповідно до якого позивач набув у власність 66/10000 часток гуртожитку під літерою "А-12", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який складається з кімнат №101, №102, №103 на першому поверсі, загальною площею 71,5 кв. м, житлової площі 43,1 кв. м.

4.4. Відповідно до пункту 3 вказаного договору, вище вказані кімнати належать дарувальниці на підставі договору купівлі-продажу кімнат, посвідченого Гусаком Р. Т., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, 15.04.2016 за реєстровим №541.

4.5. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,
22.03.2017 за позивачем зареєстровано право власності на гуртожиток, будівля А-12, загальною площею 10 909,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

4.6. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.7. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.8. Відтак згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.9. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.

4.10. Залишаючи без змін, рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що спірне рішенням не породжує для позивача обов'язку передати належне йому майно.

4.11. У постанові Верховного Суду від 24.02.2020 у справі № 904/10435/17 предметом позову були позовні вимоги про передачу частини об'єктів нерухомого майна (гуртожитку) до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради.

4.12. Натомість, як встановлено судами у справі, яка переглядається, відповідачем спірним рішенням вирішено надати згоду відповідно до чинного законодавства на передачу з управління житловим фондом незалежно від форми власності у комунальну власність гуртожитків, які є об'єктами права державної та приватної власності, перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні підприємств, установ, організацій.

4.13. Відтак, вище наведена постанова Верховного Суду ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за інших фактичних обставин справи, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

4.14. Після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведеній скаржником постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.15. Твердження заявника про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, а також постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, є безпідставним, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин. Подібний підхід щодо оцінки подібності правовідносин, викладено і у постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі № 127/8789/20.

4.16. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.17. Щодо доводів скаржника про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який (пункт), зокрема, відсилає до пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

4.18. Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4.19. На обґрунтування вказаної підстави скаржник посилається на те, що апеляційний суд встановив обставини справи виключно на підставі пояснень представника відповідача та поданого ним відзиву на позовну заяву, які на думку скаржника, є недопустимими та неналежними доказами.

4.20. Між тим із оскарженої постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що цим судом було досліджено оспорені позивачем положення ухвали відповідача від
21.04.2011 № 379 і за результатами їх досліджень суд дійшов своїх правових висновків.

4.21. Отже, доводи скаржника про те, що апеляційний суд встановив обставини справи виключно на підставі пояснень представника відповідача та поданого ним відзиву на позовну заяву, які на думку скаржника, є недопустимими та неналежними доказами, не підтвердилися під час касаційного розгляду, що виключає правові підстави для скасування судових рішень.

4.22. Таким чином оскільки інші виключні випадки для касаційного перегляду судових рішень, що передбачені положеннями частини 2 статті 287 ГПК, скаржником не наведені, а тому з інших підстав переглядати у касаційному порядку судові рішення у суду касаційної інстанції повноваження відсутні, у зв'язку із чим касаційна скарга у цій частині підлягає залишенню без задоволення.

4.23. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.24. Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v.

France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v.

Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

4.25. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.26. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.27. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.

4.28. Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати з касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження у справі № 914/2470/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна агенція нерухомості" в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна агенція нерухомості" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

В. Ю. Уркевич