Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.09.2020 року у справі №910/18423/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/18423/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Колос І. Б., Львова Б. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевчик О. Ю.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" - Раскевич Є. Л., адвокат)ордер від 01.12.2020 №1022049),

відповідача - акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" -Яковенко О. О., адвокат (довіреність від 03.03.2020),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Ост-Торг" - не зявився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

на рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2020 (головуючий - суддя Чебикіна С. О.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 (головуючий - суддя Яковлєва М. Л., судді: Корсак В. А., Шаптала Є. Ю.)

у справі № 910/18423/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" (далі - ТОВ "Старт-Н")

до акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Ост-Торг" (далі - ТОВ "Ост-Торг"),

про визнання недійсним договору поруки.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У зв'язку з перебуванням судді Селіваненка В. П. у відпустці склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 30.11.2020, який наявний в матеріалах справи.

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "Старт-Н" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Банку про визнання недійсним договору поруки від 26.10.2016 №4012401И/П (далі - Договір поруки), укладеного між сторонами.

Позовні вимоги мотивовано наявністю підстав, передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для визнання Договору поруки недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Позивач стверджував, що його було введено в оману при укладенні Договору поруки, оскільки ТОВ "Старт-Н" не отримало прибуток, шляхом отримання права власності на активи, що забезпечували зобов'язання попереднього боржника за кредитними договорами, який мала намір отримати, а тому вважає Договір поруки недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

Також позивач посилався на те, що відповідач не виконує умови пунктів 8 та 10 Договору поруки, а тому є підстави вважати, що Банк не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань "старих" боржників у вигляді цінних для позивача активів. При цьому відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний договір та договори поруки та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.04.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020, відмовлено у задоволенні позову.

Судові рішення обґрунтовані тим, що ТОВ "Старт-Н" не доведено обставин які б свідчили, про введення ТОВ "Старт-Н" в оману Банком, як не доведено і самого факту обману, умислу в діях Банку та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "Старт-Н", посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
18.08.2020 у справі № 910/18423/19, ухвалити нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

Договір має бути визнаний недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору;

Банк не мав на меті передавати ТОВ "Старт-Н" документи, які б підтверджували наявність забезпечення зобов'язань "старих" боржників активами, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання ТОВ "Старт-Н" укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів ТОВ "Старт-Н" в оману, щодо істотних умов договору.

Позиція інших учасників справи

Від Банку надійшов відзив на касаційну скаргу в якому він просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення. Зокрема, Банк наголошує на тому, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами наявність причин для визнання Договору поруки недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а судами попередніх інстанцій було ухвалено законні рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

26.10.2016 між ТОВ "Старт-Н" та Банком був укладений кредитний договір №4С16093Г (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ "Старт-Н" отримало кошти у розмір 4 600 000 000,00 грн для фінансування поточної господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Цього ж дня між ТОВ "Старт-Н" як поручителем та Банком як кредитором був укладений Договір поруки, предметом якого було надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Ост-Торг" (боржником, третьою особою) своїх зобов'язань за кредитним договором від
26.12.2012 №4О12401И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пункту 4 Договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктом 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

За приписами пункту 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Судами також було встановлено, що ТОВ "Старт-Н" додало до позовної заяви копію платіжного доручення від 28.10.2016 №2282, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов'язання за Кредитним договором від 26.12.2012 №4О12401И відповідно до договору поруки від 26.10.2016 №4О12401И/П; сума грошових коштів - 162 992 721,72 грн.

Встановлено судами і те, що відповідно до протоколу від 24.10.2016 №5 загальних зборів учасників ТОВ "СТАРТ-Н", по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з Банком на суму 4 600 000 000,00 грн. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін. ) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Таким чином суди дійшли висновку, що Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Окрім того, відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від
21.10.2016, що були надані ТОВ "СТАРТ-Н" Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому Кредитному договорі, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності товариства.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Вказане, на переконання судів попередніх інстанцій, свідчить про неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "Старт-Н" помилково стверджувало про мету укладення ним Кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення Договорів поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, твердження ТОВ "Старт-Н" про те, що укладення Кредитного договору та Договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності

Разом з тим суди дійшли висновку, що ТОВ "Старт-Н" не доведено обставин які б свідчили про введення Банком позивача в оману, а також не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях Банку та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Крім того, судами встановлено, що у грудні 2017 року ТОВ "Старт-Н" зверталося до господарського суду міста Києва з позовом до Банку про зобов'язання вчинити дії, зокрема: зобов'язати відповідача передати позивачу оригінали документів, якими забезпечувалось виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.12.2012 № 4О12401И, а саме: кредитний договір з додатками від 26.12.2012 №4О12401И; договори застави, які були укладені між відповідачем та третьою особою у забезпечення виконання умов кредитного договору від 26.12.2012 № 4О12401И; договори застави з боку третіх осіб, які були укладені у забезпечення виконання третьою особою умов кредитного договору від 26.12.2012 № 4О12401И; інші документи, що містяться у кредитній справі та підтверджують обов'язок боржника перед кредитором по кредитному договору від 26.12.2012 №4О12401И.

Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням договору поруки від
26.10.2016 №4О12401И/П, укладеного між ТОВ "Старт-Н" та Банком в частині виконання пункту 10 даного договору, а саме щодо зобов'язання кредитора у випадку виконання поручителем обов'язку боржника (третьої особи) за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, а тому позивач був змушений звернутися за захистом порушених прав до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2018, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 у справі №910/226/18, у задоволенні позову відмовлено.

Вказані судові рішення у справі №910/226/18 мотивовані відсутністю доказів щодо наявності заборгованості боржника за кредитним договором та відповідного розрахунку заборгованості, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та тверджень позивача про повне виконання ним зобов'язання за таким кредитним договором, та, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а також підстав для передачі документів, що підтверджують обов'язок боржника.

При цьому суди у справі №910/226/18 вказали на те, що законом не передбачено передачу кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов'язок боржника, оскільки з огляду на статтю 553 ЦК України та статтю 556 ЦК України поручителем може бути кілька осіб і до кожного з них хто виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Крім того, суди зазначили, що у листопаді 2017 року ТОВ "Старт-Н" звертався до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про розірвання договору поруки від 26.10.2016 №4О12401И/П.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на істотне порушення відповідачем умов договору поруки від 26.10.2016 №4О12401И/П в частині виконання банком свого обов'язку передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до боржника (третьої особи).

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 у справі №910/20596/17, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про відсутність будь-яких відомостей щодо завдання позивачеві відповідної шкоди з боку відповідача у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов спірного договору поруки. ТОВ "Старт-Н" не подано суду доказів, які підтверджують, що не передання відповідачем копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки. Окрім того, судами встановлено, що позивачем не подано доказів, з яких би вбачалось, що саме внаслідок не передачі відповідачем таких документів (кредитного договору, тощо) позивач не може отримати від третьої особи належні йому кошти. Також суди дійшли висновку, що позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами обставин того, що сума заборгованості, яка ним була сплачена відповідно до платіжного доручення від
28.10.2016 №2282 у розмірі 162 992 721,72 грн, відповідає повній сумі заборгованості боржника за вказаними кредитними договорами, яка існувала на дату погашення.

Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 24.10.2018 у справі №910/20596/17, зокрема зазначив, що під час вирішення спору місцевий та апеляційний господарські суди правомірно визнали недоведеним факт повного виконання позивачем зобов'язань боржника за кредитним договором.

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договору поруки, вчиненого під впливом введення в оману.

За положеннями частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частини 1 статті 230 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною 1 статті 299 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18 та від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним у розумінні статті 215 ЦК України.

Суди виходили з того, що ТОВ "Старт-Н" належними доказами не доведено того, що Банком було надано пропозицію ТОВ "Старт-Н" щодо трансформації кредитного портфеля та обов'язковість укладення кредитного договору та договорів поруки для отримання позивачем прибутку, так само як і не доведено, що невиконання відповідачем зобов'язань з надання документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору та Договору поруки.

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

Як на підставу для подання касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 1 статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми убачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

Касаційний господарський суд, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судами були прийняті рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлені обставини на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним.

Натомість скаржник зазначає про необхідність викладення висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

При цьому, як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем не ставилось питання про вчинення правочину під впливом обману саме на підставі наведення відповідачем недостовірних відомостей щодо наявності забезпечення договору, а тому і не було предметом розгляду судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Верховний Суд зазначає, що доводи заявника про наявність/відсутність передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підстави, для подання касаційної скарги є необґрунтованими і недоведеними з вище викладених міркувань, а також вони стосуються обставин, які судами попередніх інстанцій не з'ясовувались при вирішенні спору, а відтак вказані доводи фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів та встановлення нових обставин справи, що знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 ГПК України.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від
09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ( № 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ "Старт-Н" не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильне застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Старт-Н" - залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

Понесені ТОВ "Старт-Н" у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 у справі №910/18423/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Б. Львов