Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.07.2019 року у справі №916/2286/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 916/2286/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - Прокопишина Н. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 (судді: Мишкіна М. А., Будішевська Л. О., Таран С. В. ) і рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2019 (суддя Малярчук І. А.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго"

про стягнення 8 436 671,25 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (далі - КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго") про стягнення заборгованості за поставлений природний газ за договором від 20.10.2017 № 8018/1718-ТЕ-23 (далі - договір) у тому числі: основного боргу у сумі 7 739 004,88 грн; пені - 557 870,50 грн; 3 % річних - 102
049,48 грн; інфляційних втрат - 37 746,39 грн.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 629, 655 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, а також умови пункту 6.1 договору обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленого природного газу.

1.3. У відзиві на позовну заяву КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" просило відмовити у її задоволенні, наголошуючи, що строки і порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 № 256 (зі змінами і доповненнями) (далі - Порядок від 04.03.2002 № 256), згідно з яким держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із теплопостачанням, а саме витрат на придбання природного газу.

Отже, як зазначив відповідач, строки і порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме положеннями Порядку від 04.03.2002 № 256 (зі змінами і доповненнями) незалежно від виникнення правовідносин між сторонами на підставі господарського договору. Грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), їх застосування та чинність не залежать від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" у відзиві на позовну заяву також просило суд зменшити розмір пені у разі, якщо суд визнає обставини, викладені у відзиві, недостатніми для відмови у задоволенні позову.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.02.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
21.05.2019, закрито провадження у справі в частині позовних вимог АТ "НАК " Нафтогаз України" про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" основного боргу у сумі 4 173 702,61 грн. Відмовлено у задоволенні позову в частині позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" 3 565 302,27 грн основного боргу, 557 870,50 грн пені, 102 049,48 грн - 3 % річних, 37 746,39 грн інфляційних втрат. Стягнуто з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 62 605,53 грн судового збору.

2.2. Згідно з додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від
06.03.2019 стягнуто з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на користь КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 7 500,00 грн і витрати, пов'язані з розглядом справи, у сумі 135,84 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2019 скасовано, витрати КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 7 500,00 грн і витрати, пов'язані з розглядом справи, у сумі 135,84 грн покладено на відповідача - КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго".

Крім того, згідно з постановою суду апеляційної інстанції судовий збір, сплачений у зв'язку із поданням апеляційних скарг, покладено на скаржників, стягнуто з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК " Нафтогаз України" судовий збір за подання апеляційної скарги на додаткове рішення від 06.03.2019 у сумі 2 881,50 грн.

2.3. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" основного боргу у сумі 4 173 702,61 грн у зв'язку зі сплатою зазначеної суми боргу під час розгляду справи, що свідчить про відсутність предмета спору в цій частині.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу у сумі 3 565 302,27 грн, суди зазначили, що оскільки цю суму відповідач сплатив до порушення провадження у справі, підстав для стягнення зазначених коштів немає.

2.5. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суди зазначили, що позивач не довів підстав для застосування санкцій, визначених умовами договору, а також наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки, як зазначили суди, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених у Порядку від 04.03.2002 № 256.

Разом із цим суд апеляційної інстанції, визнавши правильним висновок суду першої інстанції про пропорційний розподіл між сторонами суми судового збору, на підставі положень частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність покладення витрат КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на професійну правничу допомогу у сумі 7 500,00 грн і витрат із направлення поштової кореспонденції у сумі 135,34 грн на відповідача.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у частині відмови у задоволенні позову про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" пені у сумі 557 870,50 грн, 3 % річних у сумі 102 049,48 грн та інфляційних втрат у сумі 37 746,39 грн, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Так, скаржник вважає необґрунтованим застосування судами до спірних правовідносин у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат і пені положень Порядку від 04.03.2002 № 256, яким врегульовано відносини із фінансування субвенцій, і саме в цій частині ці відносини мають підпорядковуватися імперативному регулюванню держави. Водночас відносини між сторонами спору регулюються умовами договору та нормами загального і спеціального законодавства.

Скаржник наголошує, що надання субвенцій і умови постачання та оплати природного газу не є тотожними за своєю суттю, а тому поширення імперативного регулювання на спірні правовідносини є необґрунтованим і таким, що суперечить законодавству.

Суди дійшли висновку про зміну умов договору в частині порядку і строків розрахунку, однак не навели жодного правового обґрунтування такого висновку положеннями чинного законодавства, водночас цивільне законодавство не передбачає такої підстави для зміни умов договору як наявність регулюючого впливу підзаконного акта.

АТ "НАК "Нафтогаз України" не має жодного прямого відношення до відносин між відповідачем (КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго") та державою у частині дії порядку фінансування, а в частині проведення розрахунків за поставлений природний газ сторони мають керуватися саме умовами договору.

АТ "НАК "Нафтогаз України" вважає, що у цьому випадку необхідно враховувати положення статті 625 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України.

У разі порушення державою строків розрахунків/затримки проведення розрахунків КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" має передбачене законодавством право на захист порушеного права у судовому порядку, проте доказів вчинення відповідних дій відповідач не надав.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", заперечуючи проти її задоволення, акцентує, що оскільки підприємство було позбавлено можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за договором, застосування до нього відповідальності у виді стягнення пені за допущене прострочення оплати послуг та виникнення зобов'язання, передбаченого у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат, є безпідставним.

3.3. КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" також подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від
13.02.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від
21.05.2019 у частині стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" судових витрат у сумі 62 605,53 грн, а також постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у частині скасування додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2019.

Так, скаржник наголошує, що оскільки відповідач не вчиняв неправомірних дій, які стали підставою для виникнення спору, немає і підстав для застосування положень частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України щодо пропорційного розподілу між сторонами судового збору, як і для покладення на відповідача обов'язку сплатити витрати, пов'язані з розглядом справи і витрат на правову допомогу.

Заявник касаційної скарги зазначає, що оскільки за результатами розгляду справи провадження у справі у частині стягнення суми основного боргу у сумі 4 173
702,61 грн закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, то судовий збір, визначений судом пропорційно до суми боргу, не підлягає стягненню з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", а з урахуванням вимог пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" за наявності клопотання позивача має бути повернено із бюджету незалежно від часу подання відповідного клопотання.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах і запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно частково задовольнити з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 20.10.2017 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) і КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" (споживач) укладено договір про постачання природного газу, згідно з яким:

- постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (пункт 1.1 договору);

- природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору);

- постачальник передає споживачеві з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 8 200 м3. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Кількість природного газу, яка передається споживачеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2494 і Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (пункти 2.1,3.7,4.1 договору);

- ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни природного газу, який постачається за цим договором, встановлюються Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором із дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000 м3 газу на дату укладання договору становить 4

942,00 грн, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн (пункти 5.1,5.2 договору);

- споживач здійснює оплату природного газу виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням положень пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій. Затвердженого постановою постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 (далі - Порядок від 11.01.2005 № 20) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (пункт 6.1 договору);

- за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Порядку від 11.01.2005 № 20 (пункти 8.1,8.2 договору);

- сторони погодили, що з урахуванням положень пункту 11.3. цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання, не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором (пункт 8.3 договору);

- сторони у пунктах 3.4 і 11.3 погодили порядок внесення змін до договору, а саме передбачили, що договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору; будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від
11.01.2005 № 20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами, не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору;

- відповідно до пункту 12.1 договору він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а у частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, що у період із листопада 2017 року по березень 2018 року АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) передало КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" (споживач) природний газ в обсязі 6 604,809 м3 на загальну суму 39 169 159,26 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі природного газу від
30.11.2017, від 31.12.2017, від 31.01.2018, від 28.02.2018 і від 31.03.2018 (том 1, а. с. 27-31).

У період з жовтня 2017 року по 30.06.2018 КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" сплатило АТ "НАК "Нафтогаз України" за отриманий за договором природний газ 31 430 154,38 грн, що підтверджується довідкою щодо операцій, платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи, наведеного також не заперечують сторони.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" заборгованості за поставлений природний газ згідно з умовами договору, у тому числі: основного боргу у сумі 7 739 004,88 грн; пені - 557 870,50 грн; 3 % річних - 102 049,48 грн; інфляційних втрат - 37 746,39 грн.

4.5. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установив факти сплати КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" частини суми основної заборгованості - 4 173 702,61 грн під час розгляду справи, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" основного боргу у сумі 3 565 302,27 грн, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив факт сплати відповідачем боргу у цій сумі до порушення провадження у справі.

Учасники справи не оскаржують судових рішень у справі в частині закриття провадження стосовно стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" основного боргу у сумі 4 173 702,61 грн і щодо відмови у задоволенні позову АТ
"НАК "Нафтогаз України" про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" основного боргу у сумі 3 565 302,27 грн.

4.6. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суди зазначили, що відповідач здійснював розрахунки із позивачем за рахунок коштів державного бюджету, що перераховувалися на підставі Порядку від 04.03.2002 № 256 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951, від 21.02.2018 № 114).

Несвоєчасне здійснення державою компенсації пільг та субсидій мало наслідком оплату відповідачем отриманого за договором газу не у строки, визначені договором, заборгованість держава компенсувала лише 21.12.2018.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами Порядку від
08.11.2017 № 256, які змінюють умови договору від 20.10.2017 у частині порядку та строків розрахунку за природний газ, що виключає можливість застосування заходів відповідальності, передбачених у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, та нарахування позивачем пені.

4.7. Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним із таких підстав.

У статті 12 Господарського кодексу України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

4.8. Як свідчать матеріали справи та установили суди, АТ "НАК "Нафтогаз України" і КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго" у договорі передбачили, що споживач здійснює оплату за природний газ виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням положень пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Порядку від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (пункт
6.1 договору).

4.9. За змістом зазначеного Порядку від 11.01.2005 № 20 (який діяв на час укладення договору і втратив чинність із 01.01.2018) держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Так, цим Порядком передбачено здійснення розрахункового обслуговування цих рахунків на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб'єктами підприємницької діяльності.

Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Отже, підписуючи спільні протокольні рішення, сторони погоджуються із тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у справах № 906/790/16, № 905/1100/18, № 924/296/18 тощо.

Порядок від 11.01.2005 № 20 втратив чинність із 01.01.2018.

4.10. Водночас як свідчать матеріали справи, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, які АТ "НАК "Нафтогаз України" нарахувало за період із листопада 2017 року по лютий 2018 у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, виходили з того, що у цьому випадку строки та порядок здійснення розрахунків споживача за поставлений природний газ визначатимуться згідно з Порядком від 04.03.2002 № 256 яким, як зазначили суди, змінено умови договору від 20.10.2017 у частині порядку та строків розрахунку за природний газ.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 193 Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

У частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статті 549 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

4.11. За змістом пункту 1 Порядку від 04.03.2002 № 256 (у редакції, чинній з
01.01.2018), про необхідність застосування положень якого до спірних правовідносин дійшли висновку суди попередніх інстанцій, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України цей Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу за рахунок субвенцій з державного бюджету.

За змістом статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" статті 102 Бюджетного кодексу України (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Наведена норма визначає, що місцевим бюджетам на здійснення соціальних програм надається субвенція для фінансування видатків, перелік яких наведено у статті 89 Бюджетного кодексу України, тобто тих, що стосуються реалізації державних програм у галузі соціального захисту та соціального забезпечення. Саме на ці види цільових субвенцій припадає більша частина державних коштів, що надаються місцевим бюджетам у виді субвенцій. Серед субвенцій на соціальні видатки кошти місцевим бюджетам виділялися: на відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій; державну допомогу сім'ям з дітьми; державну цільову допомогу малозабезпеченим сім'ям; державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам; утримання притулків для неповнолітніх; допомогу по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; виплату компенсацій реабілітованим та ін.

Згідно з пунктом 2 Порядку від 04.03.2002 № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених в обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 81 Порядку від 04.03.2002 № 256 кошти, отримані як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, отримані постачальниками від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивезення побутового сміття та рідких нечистот та іншими суб'єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, використовуються протягом бюджетного року за цільовим призначенням. Суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на постачання природного газу, отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), на оплату послуг з розподілу та транспортування природного газу операторам газорозподільної системи та оператору газотранспортної системи.

Суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на розподіл природного газу, кошти, отримані згідно з абзацами 2 та 7 цього пункту, спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), на оплату послуг з транспортування природного газу оператору газотранспортної системи та (або) сплату грошових зобов'язань з податків, зборів і платежів до державного бюджету, в тому числі податку на додану вартість в межах нарахувань на обсяг планової тарифної виручки, встановленої НКРЕКП на плановий період.

Згідно з абзацами 18,21-26 пункту 81 Порядку від 04.03.2002 № 256 Порядок проведення розрахунків органами Казначейства встановлюється Мінфіном. Для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства, крім енергопостачальників, оптового постачальника електричної енергії, які проводять розрахунки за спожиту електричну енергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку. Енергопостачальники та Державне підприємство "Енергоринок" проводять розрахунки за спожиту електричну енергію через відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідно до Закону України "Про електроенергетику".

Уповноважений банк перераховує кошти в обсягах, що повинні бути перераховані енергопостачальником до державного бюджету, із зазначеного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника, відкритий в органі Казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Розрахунки, передбачені цим пунктом, проводяться протягом п'яти банківських днів. Учасники розрахунків щомісяця до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, подають інформацію про проведені розрахунки органам Казначейства за формою, встановленою Мінфіном, для її узагальнення та надання до 20 числа Казначейству. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Порядок відкриття (закриття) рахунків в органах Казначейства учасникам розрахунків, які проводяться згідно із цим пунктом, а також відображення здійснених операцій у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності про виконання державного та місцевих бюджетів установлюється Казначейством.

Отже, Порядок від 04.03.2002 № 256 визначає механізм фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, природного газу у визначені умовами цього Порядку строки (пункти 5-7 Порядку).

4.12. Водночас за змістом статті 3 Закону України "Про ринок природного газу" ринок природного газу функціонує на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб'єктів природних монополій, і за такими, зокрема, принципами: забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу; вільної торгівлі природним газом та рівності суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені; вільного вибору постачальника природного газу; невтручання держави у функціонування ринку природного газу, крім випадків, коли це необхідно для усунення вад ринку або забезпечення інших загальносуспільних інтересів, за умови що таке втручання здійснюється у мінімально достатній спосіб; відповідальності суб'єктів ринку природного газу за порушення правил діяльності на ринку природного газу та умов договорів.

Згідно з статті 3 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Споживач зобов'язаний, зокрема укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів (стаття 13 Закону України "Про ринок природного газу").

4.13. Проте суди попередніх інстанцій обмежилися посиланням на застосування до спірних правовідносин положень Порядку від 04.03.2002 № 256, згідно з яким, як зауважили суди, змінено умови договору від 20.10.2017 у частині порядку та строків розрахунку за природний газ, і не навели правового обґрунтування такого висновку із зазначенням відповідної норми та встановлених відповідних обставин справи.

Суди попередніх інстанцій не спростували доводів АТ "НАК "Нафтогаз України" стосовно того, що положення Порядку від 04.03.2002 № 256 у наведеному випадку не застосовуються, цей Порядок не передбачає механізму автоматичного перерахування коштів підприємствам-учасникам постачання природного газу тепловим організаціям, а також стосовно того, що АТ "НАК "Нафтогаз України" не має прямого відношення до відносин між КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню. Суди також не надали оцінки доводам АТ "НАК "Нафтогаз України", що положення Порядку від 04.03.2002 № 256 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до
01.01.2018.

4.14. За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтями 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

5.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Ураховуючи наведене, беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі рішення і постанову необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області у частині відмови у задоволенні позову АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" пені, 3 % річних та інфляційних втрат, у частині стягнення з КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" судового збору у сумі 62
605,53 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції у частині скасування додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2019 і зазначене додаткове рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу і судовихз витрат, пов'язаних із розглядом справи, також необхідно скасувати у зв'язку із частковим скасуванням судових рішень у справі, прийнятих по суті позовних вимог.

У решті судові рішення, які учасники справи не оскаржують, потрібно залишити без змін.

5.4. Під час нового розгляду суд має урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" задовольнити частково.

2 Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2019 у частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" основного боргу у сумі 4 173 702,61 грн і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 3 565 302,27 грн залишити без змін.

3. У решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від
21.05.2019 і рішення Господарського суду Одеської області від 13.02.2019, а також додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.03.2019 скасувати, справу № 916/2286/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак