Історія справи

Постанова КАС ВП від 29.01.2026 року у справі №380/14780/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року

м. Київ

справа № 380/14780/24

адміністративне провадження № К/990/41302/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 (суддя-доповідач Обрізко І.М., судді: Іщук Л.П., Шинкар Т.І.),

УСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 12.07.2024 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.10.2023, виходячи з фіксованої величини 3842,26 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу;

- зобов`язання здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.10.2023, виходячи з фіксованої величини 3842,26 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 в сумі 259 042,99 грн.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.10.2023, виходячи з фіксованої величини 3842,26 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 13.102023, виходячи з фіксованої величини 3842,26 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 в сумі 259042 грн 69 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 у справі №380/14780/24 скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.

4. Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звернення до суду з цим позовом частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції Закону України №2352-IX) у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлювала тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

4.1. Ураховуючи, що позивача звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення 13.10.2023, суд апеляційної інстанції вважав, що тримісячний строк звернення до суду розпочався 14.10.2023 та сплив 14.01.2024, а до суду позивач звернувся із позовною заявою лише 12.07.2024, тобто з порушенням тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України.

4.2. Суд апеляційної інстанції наголосив, що після ознайомлення з наказом про виключення зі списків частини та проведення розрахунку вважається, що позивач повинен був дізнатися про те, які види грошового забезпечення йому підлягали виплаті при звільненні та за час проходження служби.

5. Не погодившись із прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, покликаючись на порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 залишити в силі.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач покликається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, відповідно до якої положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), що надавало працівникові право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, підлягає застосуванню до всіх правовідносин, які виникли до 19.07.2022, зокрема й до спірних у цій справі правовідносин за період з 01.03.2018 по 18.07.2022.

6.1. Щодо застосування положень частини другої статті 233 КЗпП України до позовних вимог за період з 19.07.2022 по 13.10.2023 позивач зазначив, що перебіг тримісячного строку звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання ним достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер фактично виплачених сум. Крім того, позивач послався на наявність поважних причин для поновлення строку звернення з цим позовом, пов`язаних із необхідністю лікування його сина.

7. Ухвалою від 29.10.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

8. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_3 не надійшло.

9. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

10. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

11. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

12. Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

13. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата позивачу індексації-різниці його грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.10.2023 включно.

14. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

15. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

16. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

16.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

16.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

17. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.

18. У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

18.1. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

18.2. Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

18.3. Подібні висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, неврахування судом апеляційної інстанції яких, з-поміж іншого, стало підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі.

19. Застосовуючи зазначений підхід при вирішення цієї справи, Верховний Суд зазначає, що спірний період з 01.03.2018 по 13.10.2023 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-IX та після цього.

20. Як наслідок, період з 01.03.2018 до зміни приписів статті 233 КЗпП України регулюється положеннями цієї статті в редакції до внесення змін Законом №2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

21. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 включно суперечать правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №990/156/23 та постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

22. Водночас до позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 13.10.2023, застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

23. За усталеною практикою Верховного Суду індексація є частиною щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, а враховуючи щомісячний характер нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі індексації-різниці, військовослужбовцям, правовідносини щодо невиплати індексації-різниці грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 30.09.2023 регулюються приписами частини першої статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

24. Водночас нарахування та виплата грошового забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення (з 01.10.2023 по 13.10.2025), підлягає виплаті роботодавцем у складі повного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України, а тому цей період охоплюється частиною другою статті 233 КЗпП України, яка визначає, що тримісячний строк звернення до суду починається з моменту отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

25. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин за період з 01.10.2023 по 13.10.2025 строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, водночас визнає помилковими його висновки щодо застосування цієї частини статті 233 КЗпП України до правовідносин за період з 19.07.2022 по 30.09.2023.

26. Суд зауважує, що для правильного обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 30.09.2023 суд апеляційної інстанції повинен був з`ясувати дати, з якими, зокрема, частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення цього строку, а саме: день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права щодо кожного місяця спірного періоду.

27. У контексті зазначеного Верховний Суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належних йому сум індексації грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

28. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

29. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

30. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

31. Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

32. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

33. Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

34. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

35. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

36. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

37. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

38. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 30.09.2023, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

38.1. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.10.2023 по 13.10.2023 суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, скільки суд апеляційної інстанції помилково пов`язав початок перебігу цього строку з днем ознайомлення позивача з наказом про звільнення та виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 , що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

39. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 та передчасного - у частині вимог за період з 19.07.2022 по 13.10.2023 та, як наслідок, залишив позов ОСОБА_1 без розгляду.

40. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

41. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

42. З огляду на вимоги касаційної скарги та повноваження суду касаційної інстанції касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

43. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

44. Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025 скасувати.

3. Справу №380/14780/24 направити для продовження розгляду до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.

Суддя-доповідач С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.М. Соколов