ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 380/15245/22

адміністративне провадження № К/990/5056/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н. В.,

суддів: Данилевич Н. А., Мацедонської В. Е.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №380/15245/22

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсація за невикористану відпустку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Каверін Сергій Миколайович,

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, постановлену у складі судді Хоми О.П.,

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року (головуючий суддя Гінда О.М., судді: Ніколін В.В., Пліш М.А.),

УСТАНОВИВ:

І. Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_2 ), в якому просила:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткові відпустки, передбачені частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 по 2022 роки;

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 по 2022 роки, виходячи з повного місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого мала позивач відповідно до чинного законодавства на день звільнення з військової служби.

2. 31 жовтня 2022 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху.

3. Представником позивача 08.11.2022 (вх. №70382) на виконання вимог ухвали від 31 жовтня 2022 року подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

4. На обґрунтування пропуску звернення до суду з даним позовом зазначив, що на час виключення зі списків особового складу позивача (наказ від 09.06.2022 №281-ОС), законодавство містило норми про те, що працівник має право звертатися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеженням будь-яким строком. Крім цього, Указом Президента України від 24.02.022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено військовий стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України сумарно строком на 180 діб. Також зазначив, що перебування представника позивача Каверіна С.М. на військовій службі у період з 02.03.2022 по 03.09.2022 унеможливило звернення до суду в інтересах позивача раніше.

5. 09 листопада 2022 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду повністю відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії повернуто позивачці разом з усіма доданими до неї матеріалами.

6. Повертаючи позовну заяву на підставі частини другої статті 123 КАС України, суд першої інстанції, виходив з того, що з вимогами про не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка є складовою грошового забезпечення до звільнення з військової служби (компенсація за невикористанні дні відпустки за період з 2013 по 2022 роки), позивач звернувся з пропуском місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Крім цього, суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позички до суду за захистом своїх прав.

7. 03 лютого 2023 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року залишено без змін.

8. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позовну заяву необхідно повернути позивачці, оскільки нею пропущено місячний строк звернення до суду.

8.1. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертав увагу, що на момент подання позовної заяви, відбулася зміна законодавства у частині строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема, щодо питань стягнення заробітної плати, тому починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком. Таким чином, враховуючи вимоги частини третьої статті 3 КАС України, до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк, передбачений приписами частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, яка є спеціальною нормою.

8.2. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги покликання апелянта, що позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати не обмежувалося будь-яким строком, оскільки чинне нормативно-правове регулювання надає підстави для висновку, що на момент звернення до суду з цим позовом (20.10.2022), у спорах, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, встановлюється місячний строк передбачений КАС України.

ІІ. Касаційне оскарження

9. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції представник позивача подав касаційну скаргу до Верховного Суду, яку зареєстровано 13 лютого 2023 року.

10. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

11. Оскаржуючи судове рішення про повернення позовної заяви скаржник зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропущення позивачем строку звернення до суду базуються на хибних судженнях щодо застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 122 КАС України та застосуванні норми статті 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року до правовідносин, що мали місце до набрання вказаним законом чинності - всупереч темпоральній дії нормативного-правового акту.

12. Крім того, скаржником зазначено, що аргументуючи свою позицію щодо застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 122 КАС України, а не статті 233 КЗпП України, суди першої та апеляційної інстанції покликалися на те, що з 19 липня 2022 року у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком, однак зазначене твердження не може свідчити про незастосування до спірних правовідносин КЗпП України, оскільки невиплата позивачці на день її звільнення компенсації за невикористані відпустки дає підставу для звернення до суду відповідно до статті 233 КЗпП України.

13. Також представник позивача вважає, що поширення дії Закону України від 01.07.2022 №2353-ІХ стосовно строку звернення до суду на правовідносини, що виникли до часу набрання таким чинності, у цьому випадку суперечитиме принципу незворотності дії закону в часі та правовій визначеності.

14. Більш того, за твердженням представника позивача, звільнення позивачки з військової служби відбулося у період дії карантину, а відповідно до пункту 1 Глави ХІХ «Прикінцевих положень» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

15. Окрім цього, представник позивача зазначає, що виходячи з аналізу практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, вважає, що неправильне застосування норм, що регулюють строк звернення до суду, призвело до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 , чим позбавило позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

16. У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

17. 28 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, оскільки доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а також у зв`язку з доведенням наявності підстав касаційного оскарження та обставин, які свідчать, що наведені скаржником аргументи потребують перевірки та вивчення матеріалів справи.

18. Верховним Судом витребувано справу №380/15245/22 з Львівського окружного адміністративного суду.

19. 14 березня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на касаційну скаргу позивача, у якому відповідач, посилаючись на її необґрунтованість, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

20. 27 березня 2023 року справа №380/15245/22 надійшла до Верховного Суду.

ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування

21. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

23. Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

24. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

25. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

27. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

28. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

28.1. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

29. Відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

30. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

ІV. Позиція Верховного Суду

31. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

32. Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходила військову службу у Державній прикордонній службі України. Згідно з витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про особовий склад» від 06.06.2022 №271-ОС, припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби ОСОБА_1 за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у відставку. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про особовий склад» від 09.06.2022 №281-ОС, ОСОБА_1 09.06.2022 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. Тобто, відносини публічної служби між сторонами припинилися 09.06.2022.

33. Позовна заява з вимогами про не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка є складовою грошового забезпечення, до звільнення з військової служби (компенсація за невикористанні дні відпустки за період з 2013 по 2022 роки), подана 20.10.2022.

34. За висновком судів попередніх інстанцій позивачка пропустила місячний строк звернення до суду, передбачений КАС України.

35. Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

36. Приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

37. Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

38. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.

39. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

40. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

40.1. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

42. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

43. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

44. Разом з тим, Суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

45. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

46. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

47. З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини п`ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діє на теперішній час.

48. У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи та вимоги касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судами попередніх інстанцій позовних вимог. Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, у контексті обставин цієї справи, визначального значення не мають, а тому Верховним Судом не аналізуються.

49. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

50. Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

51. За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

52. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

VI Судові витрати

53. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, задовольнити.

2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя - доповідач Н. В. Шевцова

Судді Н. А. Данилевич

В. Е. Мацедонська