Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 560/12531/24

адміністративне провадження № К/990/44768/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 560/12531/24

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними, скасування наказів та стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лихачов Роман Борисович,

на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року, постановлену суддею Гнап Д.Д.,

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Матохнюка Д.Б., суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 27.08.2024 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:

1.1. визнати протиправним наказ командира В/ч НОМЕР_1 № 100 від 25.04.2022, яким молодшого сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу;

1.2. скасувати наказ командира В/ч НОМЕР_1 № 100 від 25.04.2022, яким молодшого сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу;

1.3. визнати протиправним акт службового розслідування № 2170 від 28.04.2022;

1.4. скасувати акт службового розслідування № 2170 від 28.04.2022;

1.5. визнати протиправним наказ В/ч НОМЕР_1 № 113/А від 28.04.2022 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення тимчасового розташування військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 »;

1.6. скасувати наказ В/ч НОМЕР_1 № 113/А від 28.04.2022 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення тимчасового розташування військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 »;

1.7. стягнути з В/ч НОМЕР_1 на користь позивача, належне грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди молодшого сержанта ОСОБА_1 у В/ч НОМЕР_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 з 24.04.2022.

2. На обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що оскаржувані наказ командира військової частини № 100 від 25.04.2022, акт службового розслідування, наказ В/ч НОМЕР_1 № 113/А від 28.04.2022, винесені за фактом самовільного залишення тимчасового розташування військової частини, якими вирішено вважати ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив місце служби, є протиправними, оскільки матеріалами службового розслідування не встановлено ознак скоєння ним правопорушення. Разом з цим, вказав, що чинним законодавством не передбачено видання відповідного наказу без установленого факту самовільного залишення військової частини у встановленому законом порядку та без будь-якого належного правового підтвердження (у вигляді кримінальної чи адміністративної відповідальності).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою від 02.09.2024 Хмельницький окружний адміністративний суд визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду, зазначені позивачем в клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та залишив позовну заяву без руху, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду та не надав належних доказів поважності причин такого пропуску.

3.1. Суд першої інстанції зазначив також про необґрунтованість позивачем порушеного права щодо стягнення з В/ч НОМЕР_1 на користь позивача належного грошового забезпечення та додаткових грошових винагород молодшого сержанта ОСОБА_1 у В/ч НОМЕР_1 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 з 24.04.2022, оскільки позивач не надав відповідних доказів.

3.2. Окрім цього, однією із підстав залишення позовної заяви без руху, судом визначено не сплату судового збору за звернення до суду із цією позовною заявою та зобов`язано позивача протягом десяти днів усунути виявлені недоліки шляхом надання письмової заяви, в якій вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду із цим позовом, якщо вони є, і надати суду докази поважності причин його пропуску; докази звернення та відмови відповідача щодо позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення; докази сплати судового збору в розмірі 4844,80 грн, за наявності підстав для звільнення від сплати судового збору надати відповідні підтверджуючі документи.

4. На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, 05.09.2024 ОСОБА_1 подав заяву та клопотання про поновлення строку звернення до суду мотивоване тим, що оскаржувані накази та акт службового розслідування для ознайомлення було надано представнику позивача лише у відповідь на численні запити та скарги листом від 19.08.2024 за № 2522. Також вказував, що жодних документів чи наказів або їх копій позивач з квітня 2022 року по серпень 2024 року не отримував. Крім того позивач просив урахувати обставини щодо введення в Україні воєнного стану та ведення на території країни активних бойових дій, що також перешкодило йому вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.

4.1. Крім того, в обґрунтування наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 вказував, що є потерпілим у кримінальному провадженні та у зв`язку із переломом обох кісток носа, справа із зміщенням та лівобічним верхньощелеповим та фронтальним гематосинусом, у період з 10.08.2023 по 18.08.2023 перебував на стаціонарному лікуванні, після чого тривалий час лікувався амбулаторно.

5. Ухвалою від 09.09.2024 Хмельницький окружний адміністративний суд визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду, вказані в клопотанні від 05.09.2024, позовну заяву ОСОБА_1 повернув позивачеві.

5.1. Повертаючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод щодо звернення до адміністративного суду протягом встановленого законодавством строку, а також не виконав у повному обсязі вимоги ухвали від 02.09.2024. Наведені позивачем обставини носять суб`єктивний характер та не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

5.2. Зокрема, суд першої інстанції зауважив, що про порушення своїх прав позивач дізнався із листа від 19.08.2024 № 2522, проте не надав доказів звернення до відповідача зі відповідними запитами у період з квітня 2022 року по 2024 рік.

5.3. Щодо посилання на воєнний стан та активні бойові дії, суд зазначив, що сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку без доведення впливу такого на можливість вчасно звернутися до суду.

5.4. Також суд зауважив, що позивач не мав обмеження для пересування, користування поштовим та електронним зв`язком, тощо, та не вказав інших перешкод, які б унеможливили чи ускладнили звернення до суду в межах законодавчо встановленого строку.

5.5. У частині доводів позивача про перебував на лікуванні, суд першої інстанції вказав, що на підтвердження вказаних обставин позивач надав виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 04118 про перебування у період з 10.08.2023 по 18.08.2023 на стаціонарному лікуванні, однак не надав жодних доказів щодо амбулаторного лікування протягом тривалого часу.

5.6. Так само, за висновками Хмельницького окружного адміністративного суду, ОСОБА_1 не надав доказів звернення до відповідача та його відмови щодо виплат грошового забезпечення на підтвердження наявності підстав для звернення до суду в частині позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення.

5.7. Постановляючи ухвалу від 09.09.2024 Хмельницький окружний адміністративний суд, керувався частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

6. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.11.2024 залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.09.2024 - без змін.

6.1. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не вказав, які саме обставини перешкодили йому вчасно звернутись до суду протягом 2 років та погодився із висновками цього суду про відсутність підстав для поновлення строку на звернення до суду із позовом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

7. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лихачов Р.Б., звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.09.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

7.1. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на те, що позивач не мав можливості захистити свої права та інтереси, адже з моменту виникнення спірних правовідносин до 19.08.2024 не отримував матеріалів службового розслідування. Наголошував на тому, що тривале лікування та відсутність матеріалів службового розслідування є поважними причинами пропуску строку.

7.2. Скаржник наводить доводи, аналогічні доводам клопотання про поновлення строку на звернення до суду із позовом та переконує, що тривалий розлад здоров`я, перебування на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, факт порушення кримінального провадження у якому його визнали потерпілим, відсутність матеріалів службового розслідування до 19.08.2024 та введення в Україні воєнного стану, є поважними причинами пропуску строку.

7.3. Поряд із цим скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій допустили надмірний формалізм, надаючи оцінку його доводам та безпідставно дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про поновлення строку звернення до суду.

8. Ухвалою Суду від 09.12.2024 відкрито касаційне провадження (№ К/990/44768/24) за цією касаційною скаргою.

9. Ухвалою Суду від 24.09.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи.

10. Не погоджуючись із касаційною скаргою, В/ч НОМЕР_1 подала відзив, в якому вказувала, що клопотання про поновлення строку звернення до суду обґрунтоване лише загальними підставами неможливості звернення до суду у передбачений процесуальним законом термін, та не містить відповідних доказів неможливості вчинення процесуальної дії.

10.1. Відповідач наголошував на тому, що ОСОБА_1 у період з квітня 2022 року по серпень 2024 року жодних запитів ані на електронну адресу В/ч НОМЕР_1 , ані на поштову адресу не надсилав. Доказів вчинення позивачем чи його представником будь-яких дій за вказаний період з метою з`ясування обставин справи та відновлення своїх порушених прав позивач не надав.

10.2. Відповідач зауважував, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб В/ч НОМЕР_1 та наголошував, що у позивача було достатньо часу та можливості звернутися до суду у передбачений процесуальним законом строк.

Оцінка Верховного Суду

Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

11. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

12. Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

13. Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

14. У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

15. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

16. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

17. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

18. Процесуальні норми КАС України, якими врегульовано перебіг строків звернення до суду визначають, що перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів і не пов`язує їх з моментом, коли особа почала вважати, що діями, рішеннями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень ці права чи інтереси порушено.

19. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

20. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

21. Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

22. Конституційний Суд України у рішенні № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

23. Отже, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

24. Це, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду для вирішення спору, відносини стають стабільними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

25. Водночас пропуск строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається та вирішується в порядку, встановленому КАС України.

26. Так, за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

27. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

28. Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

29. При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

30. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

31. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

32. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

33. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

34. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.

35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

36. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

37. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

38. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

39. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19).

40. При цьому встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

41. У цій справі ухвалою від 09.09.2024 Хмельницький окружний адміністративний суд відмовив ОСОБА_1 у поновленні строку на звернення до суду із цим позовом, відхиливши його доводи що поважності причин пропуску строку у зв`язку із перебування на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, порушенням кримінального провадження у якому позивач є потерпілим, відсутністю матеріалів службового розслідування до 19.08.2024 та введенням в Україні воєнного стану.

42. Визнаючи неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що в ситуації позивача станом, який би міг дійсно перешкодити йому своєчасно звернутися до суду, є лікування в умовах стаціонару у період з 10.08.2023 по 18.08.2023, проте позивач не довів наявності перешкод звернутися до суду у період з квітня 2022 по серпень 2024, протягом більш ніж дворічного строку.

43. Суди також зауважили, що доводи позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався із листа від 19.08.2024 № 2522, не підтверджують відсутності у нього можливості до цього часу звернутися до відповідача із відповідними запитами. Позивач не був позбавлений можливості користуватися електронною поштою чи в інший спосіб комунікувати із В/ч НОМЕР_1 .

44. Тож за висновком судів попередніх інстанцій позивач не довів наявності об`єктивних перешкод для звернення до суду у визначений процесуальним законом строк та не виконав у повному обсязі вимоги ухвали про залишення позову без руху та не надав доказів порушення його прав в частині грошового забезпечення.

45. Не погодившись із ухвалою суду ОСОБА_1 наводить протилежні доводи та переконує, що усі зазначені ним причини пропуску строку звернення до суду із позовною заявою є поважними та об`єктивно завадили йому вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.

46. Суд погоджується з оцінкою судами першої та апеляційної інстанції обставин, на які посилався позивач як на підставу вважати, що строк на звернення до суду було пропущено з поважних причин.

47. Предметом спору у цій справі є, зокрема накази відповідача від 25.04.2022 та від 28.04.2022 та акт службового розслідування від 28.04.2022, про які, як стверджує ОСОБА_1 , він дізнався лише отримавши листа від 19.08.2024 № 2522.

48. Однак, позивач не надав доказів щодо наявності об`єктивних перешкод до отримання вказаного листа вчиняти активні дії та цікавитися станом проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення тимчасового місця розташування підрозділу військової частини протягом більше двох років. При цьому перебування на стаціонарному лікуванні протягом дев`яти днів та на амбулаторному лікуванні не є об`єктивними перешкодами для звернення до суду.

49. Отримання листа В/ч НОМЕР_1 від 19.08.2024 № 2522 свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

50. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі № 560/3070/19, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, амбулаторне лікування полягає в лікувально-профілактичних діях, які надаються особі в амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар) та / або вдома. Перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.

51. Зазначений висновок, узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2019 у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.

52. Суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що позивач не навів поважних причин, які перешкоджали йому звернутися до суду як до так і після закінчення стаціонарного лікування.

53. Стосовно посилань ОСОБА_1 на введення воєнного стану як на перешкоду для звернення до суду із позовом у встановлений законом строк, колегія суддів зазначає наступне.

54. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та діє і дотепер.

55. Варто наголосити, що після затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків та їх обчислення до КАС України не вносилось.

56. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

57. Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

58. Врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10.11.2022 (справа № 990/115/22), Суд зауважує, що обставини введення в Україні воєнного стану можуть бути визнані такими, що унеможливили дотримання строку звернення до суду із позовом, але за умови підтвердження таких доводів належними доказами.

59. Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку.

60. Однак ОСОБА_1 не вказав які саме обставини, пов`язані із введенням в Україні воєнного стану, перешкодили йому звернутися до суду з позовом у встановлений законом строк.

61. Суд також звертає увагу на те, що у випадку необізнаності позивача щодо видів та розміру грошового забезпечення під час проходження служби, останній мав звернутися із заявою до відповідача про надання йому відповідної інформації без зайвих зволікань.

62. Будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості звернутися до відповідача із запитом щодо грошового забезпечення позивач не навів.

63. З урахуванням викладеного слід погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач не надав доказів наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом та які б надавали суду підстави визнати їх поважними.

64. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

65. Інші доводи ОСОБА_1 щодо наявності у нього поважних причин протягом більш ніж двох років звернутися до суду із позовом, у тому числі й щодо факту визнання його потерпілим у кримінальному провадженні, не спростовують висновків суду про наявність підстав для повернення позовної заяви.

66. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 350 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лихачов Роман Борисович, залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 560/12531/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк