Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року

Київ

справа №820/3908/15

адміністративне провадження №К/9901/1133/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., В.М. Шарапи

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області,

про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року (головуючий суддя Самойлова В.В., судді Панов М.М., Тітов О.М. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року (головуючий суддя Бегунець А.О., судді Старостін В.В., Рєзнікова С.С.), -

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2015 року ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - третя особа), в якому просив: скасувати рішення Державної міграційної служби України від 03 квітня 2015 року № 279-15 та зобов'язати відповідача переглянути рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позов обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення відповідача прийняте всупереч вимог діючого законодавства України, а тому вказаним порушено законні права, свободи та інтереси позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи позивача про поважність підстав для визнання його біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту є надуманими, а причини, які він має щоб залишитись в Україні не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тому відповідач діяв в межах компетенції, згідно з вимогами чинного законодавства, правомірно, обґрунтовано та на підставі повного і всебічного вивчення обставин, викладених позивачем в заяві про надання статусу біженця, та наявних у матеріалах особової справи доказів, рішення Державної служби України від 03 квітня 2015 року № 279-15 про відмову позивачу у визнані його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 327 КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

У своїй касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга вмотивована тим, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано прийшли до висновку, що відсутні підстави для надання позивачу статусу біженця. Позивач вважає, що оскаржуване рішення відповідача прийнято неправомірно та необґрунтовано.

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив їх залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Касаційна скарга має бути залишена без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 народився на півдні Нігерії у місті Енугу, за словами позивача, коли йому було 5 років, батьки переїхали в м. Джос. Батько мав бізнес - продуктовий магазин на АДРЕСА_1, на якій мешкала родина заявника. З 1998 р. по 2009 рік заявник навчався у школі (1998-2003 рр. - школа Катако, 2004-2009 рр. - Комманд секондарі скулз).

28 січня 2011 р. позивач виїхав з Нігерії на навчання в Україну.

В період з 01 лютого 2011 року по 25 липня 2011 року він навчався у Полтавській національно-аграрній академії на підготовчому факультеті, після закінчення якого він перевівся до Вінницького національного технічного університету, але до навчання не став.

За словами заявника, він побоюється за своє життя, та вважає, що його можуть вбити у разі повернення до дому, через ситуацію, яка склалася в Нігерії через діяльність організації Боко Харам, члени якої вбивають, викрадають християн, здійснюють терористичні акти, в наслідок яких гинуть люди. В якості прикладу загрози християнам через міжрелігійне протистояння він повідомив про загибель своїх батьків у січні 2012 року, у м. Джос. Відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Таким чином, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІКП містить інформацію, що християни складають приблизно 40 % населення та переважну більшість населення на півдні країни. Вони переслідуються на півночі Нігерії, де переважну більшість населення складають мусульмани. ІКП підтверджує нестабільну ситуацію з безпекою у м. Джос, через конфлікти між християнською та мусульманською громадою, та скоєння терористичних актів Боко-Харам.

Судами встановлено, що позивач навів достовірні відомості стосовно ситуації на півночі Нігерії, але що стосується його тверджень, що він проживав у Нігерії у м. Джос, то вони є недоведеними. Такий висновок відповідачем було зроблено на підставі того, що заявник не орієнтується у назвах районів, вулиць, готелів, навчальних закладів, органів влади, які розташовані у м. Джос.

Отже, все це дало підстави для відповідача дійти висновку, що позивач свідомо навів неправдиві факти з обґрунтування своєї заяви про надання захисту в Україні. Позивач ніколи не проживав у м. Джос, який є столицею штату Плато.

Окрім того, паспорт позивача НОМЕР_1, який він отримував на батьківщині видавався в Фестак (Лагос) на півдні Нігерії, де переважну більшість населення складають християни, та відносно них відсутні умови, для надання захисту в Україні.

В паспорті позивача містяться відмітки (всі штампи про реєстрацію мають однаковий номер 159/0 про навчання у ХДУХТ (Харківському державному університеті харчування та торгівлі до 10 лютого 2012 року та Вінницькому національному технічному університеті до 05 серпня 2012 року та до 01 лютого 2013 року

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, як встановлено судами, позивач не надав до матеріалів справи належних доказів на підтвердження незаконності оскаржуваного рішення і порушення його прав, свобод та інтересів, що потребує судового захисту в розумінні ст. 2 КАСУ, а тому, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуване рішення відповідачем було прийнято у відповідності до чинного законодавства України.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням інформації про країну походження та заявлених шукачем притулку обставин, встановили, що є всі підстави стверджувати про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, які є визначальними.

Отже, враховуючи викладене, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог позивача.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді Н.А. Данилевич

В.М. Шарапа