Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №804/14104/15

касаційне провадження №К/9901/25987/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради (далі - Підприємство) на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2015 (суддя - Віхрова В.С.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 (головуючий суддя - Чабаненко С.В., судді - Шлай А.В.) у справі за позовом Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004401501 від 21.07.2015.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що Інспекція, застосовуючи до позивача штрафні санкції згідно спірного податкового повідомлення-рішення, не врахувала положення Закону України від 21.10.2004 №2103-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати», відповідно до якого оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. І саме через виконання вимог зазначеного Закону Підприємство не мало можливості своєчасно здійснити оплату самостійно узгодженого податкового зобовязання із податку на додану вартість.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 11.11.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016, у задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства, тоді як Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати» не вносились зміни до Податкового кодексу України та не встановлювалась відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Також суди виходили з того, що факт несвоєчасної сплати податкового зобов'язання Підприємством визнавався.

Підприємство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 18.05.2016 відкрив касаційне провадження у справі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки не прийняли до уваги, що саме виконання Підприємством вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати» призвело до несвоєчасної оплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Інспекція своє процесуальне право на подання відзиву на касаційну скаргу не реалізувала.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 прийняв касаційну скаргу Підприємства до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 21.08.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що Інспекція провела камеральну перевірку з питань своєчасності сплати Підприємством податку на додану вартість, за результатами якої був складений акт 586/151/03341339 від 08.07.2015, за висновками якого Підприємством були порушені вимоги пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, які полягали у несвоєчасній сплаті самостійно узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1555182,78 грн. (із затримкою на 30 календарних днів).

На підставі вказаного акту перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004401501 від 21.07.2015 про застосування штрафу у розмірі 10% у сумі 155518,26 грн.

Факт несвоєчасної сплати податкового зобов'язання Підприємством не оспорювався.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За приписами пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, зокрема, у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.

Абзацом першим пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємство сплатило самостійно узгоджену суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість із порушенням граничного строку сплати на 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, з огляду на що Інспекція правомірно застосувала до позивача штрафні санкції згідно спірного податкового повідомлення-рішення.

При цьому, суди обґрунтовано відхилили як безпідставні посилання Підприємства на положення Закону України від 21.10.2004 № 2103-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати», оскільки відповідно до пункту 7.3 статті 7 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства, тоді як Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати» не вносились зміни до Податкового кодексу України та не встановлювалась відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Таким чином, доводи Підприємства, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2015 та ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Підприємства підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2015 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна