Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.03.2021 року у справі №826/23916/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року

м. Київ

справа №826/23916/15

адміністративне провадження №К/9901/45291/18, К/9901/45295/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів - Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод", Державного концерна "Укроборонпром" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року (суддя Федорчук А. Б. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року (колегія суддів: Мєзєнцев Є. І., Файдюк В. В., Чаку Є. В. ) у справі за позовом Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський банк розвитку", Директор - розпорядник Фонду гарантуванняя вкладів фізичних осіб, Державний концерн "Укроборонпром", про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2015 року Державне підприємство "Львівський бронетанковий завод" звернулось до суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ВБР", Директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ворушилін К. М., третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державний концерн "Укроборонпром" про:

- визнання протиправним і нечинним протокольного рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.03.2015 №077/15, в частині продовження повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- визнання протиправним і нечинним наказу директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб К. М. Ворушиліна від 30.03.2015 №111, яким продовжено з 28.03.2015 повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач та третя особа ДК "Укроборонпром" подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування касаційної скарги посилаються на те, що відповідач всупереч ст. 34 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ухвалив рішення про продовження повноважень Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, оскільки не передбачено продовження повноважень більше ніж на місяць. Вказують, що рішення порушує права та інтереси позивача, що призвело до того, що ПАТ "ВБР" не проводить жодних операцій по рахунках позивача, відкритих у цьому банку, на яких фактично заблоковані кошти у розмірі 821505,97 грн. і 2153,68 дол. США.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 20.06.2017 та 23.06.2017 відкрито касаційні провадження.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 18.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" та ДП "Львівський БТЗ" був укладений кредитний договір №KKPOD.123389.014, відповідно до умов якого Банк надає позивачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 3 250
000,00 доларів США, термін користування кредитом - до 17.06.2014.

03.10.2014 між позивачем та банком укладено Додаткову угоду №5 до Кредитного договору, згідно якої дата закінчення строку дії ліміту - 17.12.2014.

27.11.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №132 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР", згідно з яким з 28.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВБР" - Міхна Сергія Семеновича.

13.02.2015 між позивачем та банком укладено Додаткову угоду №7 до Кредитного договору, згідно якої дата закінчення строку дії ліміту - 17.02.2015.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №44 від
27.02.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на один місяць - по 27.03.2015.

Разом з тим, 27.03.2015 оскаржуваним рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 077/15 було продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дня отримання Фондом рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВБР".

Окрім того, на підставі вищевказаного рішення, директором-розпорядником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб К. М. Ворушиліним 30.03.2015 видано спірний наказ №111, яким продовжено з 28.03.2015 повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дня отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Позивач, вважаючи, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не передбачено можливості продовження повноважень Уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію без одночасного продовження тимчасової адміністрації в банку, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що відповідно до ст. 77 Закону України "Про банку і банківську діяльність" Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Водночас частиною 1 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано, що Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Відтак суди дійшли висновку, що після закінчення тимчасової адміністрації в банку та до дати отримання Фондом рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії (протягом 5 днів), Виконавча дирекція фонду, з метою забезпечити збереження активів та документації банку, має право продовжувати повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Статтею 6 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Основного Закону). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України та ст.ст. 2, 6 КАС України.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Статтею 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року № 2121-III (далі-Закон № 2121-ІІІ) передбачено, що банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.

Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп (~law16~).

З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до ~law17~, до суб'єктів оскарження рішень та дій НБУ, крім банків, віднесено й "інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ". При цьому, норма ~law18~ сформульована у загальному вигляді, як наділення таких суб'єктів правом на оскарження рішень НБУ, без конкретизації предмета оскарження. У цій нормі не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам.

Таким чином, положення ~law19~ поширюються на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених ~law20~, є заходами адміністративного реагування та адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.

Крім того, у зазначених правовідносинах важливі повноваження набуває ФГВФО, оскільки виконує спеціальні функції.

Так, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ~law22~), Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. ФГВФО є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно зі ~law23~, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Фонд підзвітний Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та НБУ (~law24~).

За приписами ~law25~, тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд може делегувати призначеній виконавчою дирекцією уповноваженій особі Фонду.

Зі змісту наведених норм ~law26~, виходячи із спеціальних функцій та завдань діяльності Фонду, убачається, що діяльність Фонду спрямована на співпрацю з НБУ.

Водночас, згідно з ~law27~, з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії і внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ~law28~, з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, який ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

Таким чином, на підставі аналізу змісту ~law29~ можна дійти висновку, що після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації припиняються. Ураховуючи викладене, банк як юридична особа в особі її органів правління позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду за захистом порушених прав банку (його акціонерів) з метою оскарження відповідного рішення НБУ, зокрема, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. ФГВФО чи його уповноваженої особи, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора), в силу норм ~law30~ у своїй діяльності спрямована на співпрацю з НБУ, а не на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 (провадження № 11-918апп18).

Повноваження виконавчої дирекції Фонду визначені ~law31~, відповідно до якої виконавча дирекція Фонду має повноваження у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, в тому числі: визначає умови та порядок здійснення виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків відповідно до ~law32~; делегує та відкликає всі або частину своїх повноважень колегіальним органам та/або уповноваженій особі (кільком уповноваженим особам) Фонду в обсягах, визначеним ~law33~; затверджує звіт уповноваженої особи Фонду про виконання плану врегулювання і приймає рішення про припинення тимчасової адміністрації банку; звертається до Національного банку України з пропозицією про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно ~law34~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду.

Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом.

Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Тимчасова адміністрація запроваджується на строк, що не перевищує три місяці, а для системно важливих банків - шість місяців. За обґрунтованих підстав зазначені строки можуть бути одноразово продовжені на строк до одного місяця. Тимчасова адміністрація припиняється після виконання плану врегулювання або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до ~law35~, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" установлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 (провадження № 11-918апп18) звернула увагу на те, що на розгляді ЄСПЛ перебувала справа "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України", у якій, серед іншого, заявники скаржилися на те, що банк не мав доступу до суду для оскарження постанови НБУ.

Так, у рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України" ЄСПЛ підкреслив, що "за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" від 24 жовтня 1995 року, п. 59-72). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб'єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, п. 66)".

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку.

Водночас у контексті згаданої справи "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України" ЄСПЛ зазначив таке: "подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (п. 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", п. 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Капітал банк АД проти Болгарії" від 09 вересня 2004 року)".

При цьому ЄСПЛ зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підп. "a" п. 3 ст. 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг ЄСПЛ доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника.

Таким чином, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк.

У справі № 826/2184/17 Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, що виконавчі органи банку були позбавлені своїх повноважень, дійшла висновків про існування виключних обставин, у силу яких слід визнати повноваження контролюючого акціонера, звернутись до суду з позовом в інтересах банку стосовно процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

В справі, що розглядається, позивачем є ДП "Львівський бронетанковий завод", що є клієнтом ПАТ "ВБР", не маючи жодної частки акцій банку.

Підставами для звернення до суду з позовом стало лише те, що на рахунках позивача у ПАТ "ВБР" фактично заблоковані кошти у розмірі 821 505,97 грн. і 2153,68 дол. США, що порушує майнові права ДП "Львівський бронетанковий завод" та те, що в провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/3015/15 за позовом ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку" до ДП "ЛБТЗ" про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 3 797 207,93 дол. США за кредитним договором № KKKPOD.123389.014 від 18.04.2014, позовна заява в якій підписана саме уповноваженою особою ФГВФО Міхно С. С.

Водночас предметом спору в цій справі є рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.03.2015 №077/15, в частині продовження повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку та наказ директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб К. М. Ворушиліна від 30.03.2015 №111, яким продовжено з
28.03.2015 повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ВБР" Міхна Сергія Семеновича до дати отримання рішення Національного Банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Вказані рішення є складовою процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку та можуть бути оскаржені лише самим банком, а у виключних випадках мажоритарним акціонером, що діє в інтересах банку.

Зазначені обставини свідчать про очевидну відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості, що могла бути встановлена лише під час судового розгляду справи. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Тому колегія суддів в цій частині погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, проте зі зміною мотивів цієї відмови.

Відповідно до частин 1 , 4 статті 351 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державного підприємства "Львівський бронетанковий ремонтний завод" та Державного концерна "Укроборонпром" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2017 року змінити в частині мотивів.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук