Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2018 року

Київ

справа №826/13967/16

адміністративне провадження №К/9901/13857/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

заяву Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 у справі № 826/13967/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна горілчана компанія» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Національна горілчана компанія» (далі - позивач, ТОВ «Національна горілчана компанія») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, Офіс ВП ДФС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.06.2016 № 0000644104, № 0000654104 та від 30.08.2016 № 0000714104.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.06.2016 № 0000644104 та № 0000654104 та від 30.08.2018 № 0000714104.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 залишено без змін.

Офіс великих платників податків ДФС звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 у справі № 826/13967/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна горілчана компанія» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з підстав, передбачених пунктами 1,5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У заяві відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 та відмовити у задоволенні позову.

У зв'язку з припиненням своєї діяльності Верховним Судом України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Васильєвої І.А. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Юрченко В.П.

Ухвалою Верховного Суду від 07.03.2018 відкрито провадження за заявою Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 у справі № 826/13967/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна горілчана компанія» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За правилами п. 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а п. 5 частини першої вказаної статті передбачено, що таким мотивом є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

В якості підстав для перегляду судового рішення за пунктом першим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначеного надає копії судових рішень цього ж суду від 15.02.2017 у справі №К/800/27204/16, від 18.04.2015, у справі №К/9901/23093/16, прийнятих за подібних обставин та предмета спору.

В якості підстави про перегляд за пунктом п'ятим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом надано копії судових рішень Верховного Суду України від 31.10.2017 (справа №826/8465/14), від 22.03.2016 (справа №810/6201/14), від 20.01.2016 (справа №826/11531/14) та від 12.04.2016 (справа № 826/17617/13-а) правовим позиціям яких, на думку заявника, не відповідає судове рішення про перегляд якого він просить.

Суди попередніх інстанцій установили, що контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Національна горілчана компанія» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства і правильності визначення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість при вчиненні всіх правочинів та проведенні господарських операцій, пов'язаних з придбанням та експортом олії соняшникової за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 26 травня 2016 року № 2/28-10-41-04/32718137. Податкову перевірку було проведено з підстав, передбачених підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України. За результатами перевірки позивачем встановлено порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ( у редакції станом на 25.12.2014) та підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України ( в редакції станом на 01.02.2016), пунктів 198.1,198.2,198.3, 138.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2016 року №0000634104, яким нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 110381750 грн. 00 коп., з яких 73587833 грн. 00 коп. - за основним платежем та 36793917 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції; №0000644104, яким зменшена сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2015 року у розмірі 442139 грн. 00 коп.; №0000654104, яким нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 121085843 грн. 00 коп., з яких 80723896 грн. 00 коп. - за основним платежем та 40361948 грн. 00 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 13 червня 2016 року № 0000634104 було скасоване та прийняте нове від 30 серпня 2016 року № 0000714104, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 19 062 562,50 грн., з яких 12 708 375 грн. - за основним платежем та 6 354 187,50 грн.. - штрафні (фінансові) санкції.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про реальність спірних господарських операцій здійснених позивачем з контрагентами ТОВ «Макстоп», ТОВ «СФС Трейд» та ТОВ «СФ Трейд» з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи щодо реального характеру спірних господарських операцій, що підтверджується належним чином оформленими копіями первинних документів, які наявні у матеріалах справи (видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі, специфікації тощо та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності), а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, оформлених за результатами реально здійснених господарських операцій.

В рішеннях Вищого адміністративного суду України від 15.02.2017 у справі №К/800/27204/16, від 18.04.2015, у справі №К/9901/23093/16, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачами та їх контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки господарські операції не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, оскільки такі підписані керівниками контрагентів, що зокрема підтверджується протоколами допиту вказаних осіб, що були наявні в матеріалах справи, а тому за встановлених обставин суди дійшли висновку, що у позивачів були відсутні підстави відображення наслідків таких господарських операцій у податковому обліку. У справі № №826/20038/15 (К/800/27204/16) суди дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки господарські операції не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, або ж докази, надані позивачами на підтвердження реальності господарських операцій в своїй сукупності не дають можливості підтвердити реальність таких операцій.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Щодо перегляду судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів зазначає наступне.

В постанові від 12.04.2016 у справі № 826/17617/13-а Верховного суду України зазначено, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати. Суди ж апеляційної та касаційної інстанції належним чином не обґрунтували та не зазначили, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджували реальність здійснення господарський операцій. Крім того, в межах розгляду даної справи було встановлено, що засновника та директора контрагента позивача було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першої статті 358 Кримінального кодексу України.

Постановою Верховного суду України від 20.01.2016 у справі № 826/11531/14 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в зв'язку з тим, що суди некритично віднеслися до оцінки наданих податковим органом доказів на підтвердження нереальності господарських операцій позивача.

В постановах Верховного суду України від 22.03.2016 у справі № 810/6201/14 та від 31.10.2017 у справі № 826/8465/14 суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, суд зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій здійснили аналіз реальності господарських операцій з врахуванням всіх доводів сторін та з врахуванням обставин, встановлених під час розслідування кримінальних проваджень 32016100110000018 та № 32016250000000008 згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в межах даної справи в загальному порядку.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, за наявності інших доказів, які в своїй сукупності підтверджують реальність господарських операцій, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Судами встановлено, що кримінальна справа порушена за частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України за фактом ухилення від сплати податків у великих розмірах службовими особами ТОВ «Національна горілчана компанія». Доказів наявності кримінальних справ, чи тим більше наявність вироків, за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів надано не було. Крім того, вказане кримінальне провадження закрито відповідно до статті 284 Кримінального кодексу України. В той же час, здійснивши аналіз всіх доводів в сукупності, суди прийшли до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджено реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, а податковим органом не доведено іншого.

Із зіставлення рішення, про перегляд якого подано заяву, з рішеннями на які робиться посилання як на приклад неоднаковості у правозастосуванні, вбачається, що в основі кожного з них лежать конкретні фактичні обставини, які залежно від повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення в оскарженому рішенні були оцінені як такі, що документально підтверджують фактичність, товарність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику податку (позивачу) сформувати витрати та податковий кредит за такими господарськими операціями, а в порівняних рішеннях - як такі, що не давали для цього підстав.

Наведене вище дає можливість дійти до висновку, що рішення Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України додані на обґрунтування заяви, прийняті судами за інших фактичних обставин справи, а отже не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Підстави врахування висновків Верховного Суду України, викладених в наведених податковим органом постановах, судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин, керуючись статтями 235-242, 244 244-1 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.11.2017 у справі № 826/13967/16 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко