23.11.2018
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Новые подходы ВС к защите прав плательщиков в налоговых спорах

С конца 2017 года в Украине действует новый высший судебный орган. Это дало основания надеяться, что он по-новому посмотрит на проблемы правоприменения и судебной практики в налоговых спорах. Оправдались ли такие надежды? Попробуем выяснить на конкретных примерах, сообщает zib.com.ua

 «Проблемні» контрагенти

Доволі поширеною була і залишається практика, коли  контролюючі органи позбавляють платника права на податковий кредит та не визнають витрат внаслідок того, що проти його контрагента порушено провадження за ст.205 Кримінального кодексу («Фіктивне підприємництво»). Або є вирок, яким установлено вину посадових осіб такого контрагента у фіктивному підприємництві.

Верховний Суд України вирішував подібні справи на користь контролюючих органів. Він зазначав, що «статус фіктивного, нелегального підприємства не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку» (постанова ВСУ від 1.12.2015 у справі №826/15034/14).

Правомірність і логічність такої позиції ВСУ викликала сумніви, а тому платники очікували від нового ВС зміни формального підходу до цієї категорії справ. Так, для формування єдиної правозастосовної практики одну зі справ Касаційний адміністративний суд передав на розгляд Великої палати ВС. Однак остання дійшла висновку про відсутність виключної правової проблеми, натомість зазначила, що «у кожній конкретній справі суд має давати правову оцінку встановленим фактичним обставинам». Справу повернули на розгляд КАС (ухвала від 26.03.2018 у справі №826/19939/16).

Як наслідок, результат розгляду спорів про податкові повідомлення- рішення, прийняті у зв’язку з наявністю вироку стосовно контрагента платника, суттєво не змінився. КАС здебільшого продовжує використовувати висновок ВСУ щодо несумісності статусу фіктивності підприємства з легальною діяльністю.

Попри це, деякі судді ВС демонструють дещо новий підхід до вирішення спорів з проблемними контрагентами. Вони відстоюють позицію, що «сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод... не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, унаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і проводити комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених у вироках, які набрали законної сили» (постанова ВС від 27.02.2018 у справі №813/1766/17).

Таким чином, попри загальну невтішну тенденцію, в платників податків з’явився шанс на те, що підхід ВС і судів нижчих інстанцій до вирішення спорів, пов’язаних із фіктивними контрагентами, поступово змінюватиметься.

Читайте статтю: ОЧІКУЄМО ПЕРЕВІРКИ НА ДОТРИМАННЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Оскарження вироків третіми особами

Наявність вироку, ухваленого за фактом фіктивного підприємництва проти керівника підприємства, зумовлює негативні наслідки для добросовісного контрагента, що прямо впливає на його права та обов’язки. Чи має право такий платник оскаржити вирок, якщо він не є стороною кримінального провадження?

На перший погляд, відповідь на це запитання негативна. Статтями 393, 394 Кримінального процесуального кодексу встановлено виключний перелік осіб, які мають право на апеляційне оскарження. Однак ВС не погодився з таким однозначним тлумаченням.

У постанові від 15.07.2018 (справа №757/5986/17-к) він дійшов висновку, що «зазначення у вироку мети фіктивного підприємництва обвинуваченим з наведенням переліку підприємств, у тому числі їх кодів ЄДРПОУ, фактично породжує правові висновки щодо наявності правопорушень у діях перелічених підприємств та створює преюдиції незаконності формування податкового кредиту та валових витрат». Далі ВС зазначає: «Положення, якими гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосуються прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня... незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, відповідають нормам Конституції щодо гарантування реалізації права на оскарження».

Суд касаційної інстанції не вперше дає розширене тлумачення права на апеляційне оскарження. Зокрема, у постанові від 27.02.2018 (справа №761/42344/16-к) зазначено: «Конституція, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у гл.31 КПК, кореспондується з положеннями ст.24 КПК і розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень. Відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб’єктів оскарження, передбаченому ст.394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою у доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що визначено ч.2 ст.24 КПК». Схожу думку висловлював і ВСУ (постанова від 3.03.2016 у справі №5-347кс15).

Читайте статтю:Способи притягнення співробітників податкових органів до відповідальності

Перевірки на підставі ухвал

Відповідно до положень пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу контролюючі органи проводять документальну позапланову перевірку, якщо вони отримали рішення суду (слідчого судді) про її призначення. Водночас КПК не містить положень, які надавали б слідчому судді повноваження щодо призначення податкових перевірок у межах кримінального провадження.

З комплексного аналізу податкового та кримінально-процесуального законодавства не можна зробити однозначного висновку щодо права судді на призначення такої перевірки, тому підходи суддів судів першої інстанції до вирішення цього питання розділилися. Одні відмовляли правоохоронним органам у задоволенні клопотань про проведення перевірок з огляду на відсутність у суду відповідних повноважень, інші ж активно їх задовольняли, обґрунтовуючи загальними положеннями КПК.

Однак 6.03.2018 ВС виніс ухвалу у справі №243/6674/17-к, в якій пояснив, чому суди не мають права виносити ухвали про проведення перевірки і за яких випадків апеляційні суди повинні приймати до розгляду скарги на такі рішення. Ось ключові тези із цієї ухвали.

«Законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи й інтереси особи.

Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод та інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у ст.206 КПК, коли законодавство зобов’язує слідчого суддю «вжити необхідних заходів», не визначаючи переліку цих заходів.

Однак навіть при найширшому розумінні ролі слідчого судді неможливо узгодити з нею право розширювати — порівняно із законодавством — повноваження державних органів і посадовців. Слідчий суддя може лише обмежити у конкретному випадку, виходячи з обставин справи, використання наданих їм законом повноважень».

У подальшому ця справа була передана на розгляд ВП ВС, яка підтримала такий висновок (постанова від 23.05.2018 у справі №243/6674/17-к).

Отже, ВС демонструє новий підхід як до вирішення деяких категорій справ, так і до якості підготовки рішень. Так, окремі його рішення вирізняються зразковою обґрунтованістю та структурованістю, що, безумовно, має підвищити якість актів судів першої та апеляційної інстанцій. Водночас деякі судді підтримують традиції, започатковані ВАС і ВСУ: шаблонність правового обґрунтування без належного аналізу обставин справи та суцільне цитування законодавства без пояснення його впливу на прийняття конкретного рішення.

Читайте статтю:Що є об'єктом адміністративного оскарження

Автор статьи: Александр НИОРАДЗЕ, юрист Ader Haber

 

2
Нравится
  
878 Просмотров
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: