Стаття 111-1. Колабораційна діяльність

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороно­здатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

1. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам держав­ної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

1. Частина 1 ст. 111 КК визначає державну зраду як діяння, умисно вчинене громадяни­ном України на шкоду суверенітетові (ст. 5 Конституції України), територіальній ціліснос­ті та недоторканності (див. коментар до ст. 110 КК), обороноздатності (ст. 1 Закону Укра­їни «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р., в редакції Закону України від 5 жовтня 2000р. //ВВРУ. - 2000. - № 49. - Ст. 420) і державній (стан захищеності державної влади), економічній (стан економіки, при якому забезпечується досить високе і стійке економічне зростання; ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і ви­користанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях) чи інформаційній (стан інформації, у якому забезпечується збере­ження визначених політикою безпеки властивостей інформації) безпеці України. Отже, державна зрада має кілька безпосередніх об’єктів, кожен з яких складає суспільні відноси­ни у сфері охорони зовнішньої та внутрішньої безпеки України.
2. Об’єктивна сторона державної зради може виражатися в різних формах, які вичерпним чином визначені в ч. 1 ст. 111 КК.

Перехід на бік ворога полягає в наданні безпосередньої допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Форми такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ до армії

ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Перехід на бік ворога може полягати як у пере­ході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допо­моги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуаль­ний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони аналі­зованої форми державної зради є час вчинення злочину - в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту. Поняття воєнного стану визначене у ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 червня 2000 р. (ВВРУ. - 2000. - № 28. - Ст. 224). Збройним конфліктом визнається украй гостра форма вирішення суперечнос­тей між державами, що характеризується двостороннім застосуванням воєнної сили.

Шпигунство - друга форма державної зради - це передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю (див. коментар до ст. 114 КК).

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у про­веденні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога у проведенні підривної діяльності може виявлятися у сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укритті розвідника або його спорядження, вер­буванні агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо. Цією фор­мою охоплюються й випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх пред­ставників організовує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя дер­жавного чи громадського діяча). У таких випадках відповідальність повинна настава­ти за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 111 і 113 чи 112 КК).

У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли особа фактич­но почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представ­никам у проведенні підривної діяльності проти України.

1. Із суб’єктивної сторони державна зрада характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою державної зради є мета - заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформацій­ній безпеці України.
2. Суб’єкт злочину спеціальний (див. ч. 2 ст. 18 КК) - ним може бути тільки гро­мадянин України, який досяг до вчинення злочину 16-ти років (поняття «громадянин України» - див. коментар до ст. 7 КК). Співучасниками (співвиконавцями, організа­торами, підбурювачами, пособниками) можуть виступати й інші особи (див. коментар до ст. 27розд. VI Загальної частини КК).
3. Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму про звільнення від кримі­нальної відповідальності громадянина України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної організації чи її представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив про свій зв’язок з ними та про отримання завдання.

Для застосування цієї норми потрібно встановити обов ’язкову сукупність двох умов: 1) невчинення громадянином України жодних дій на виконання злочинного за­вдання, отриманого від іноземної держави, іноземної організації, їх представників;

1. добровільна заява органам державної влади про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією, їх представниками і про отримане завдання. Добровільною визнається заява за умови, що об’ єктивно, реально особа могла виконати завдання і нездоланних перешкод не було. Мотиви добровільної заяви значення не мають (каят­тя чи страх перед покаранням тощо).

Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.