Генна інженерія: межі дотримання прав людини

На сьогоднішній день науково-технічний прогрес, заснований на свободі науки та наукових досліджень, дозволяє суттєво збільшувати тривалість та покращувати якість життя. В сучасній медицині широко використовуються такі технології, як генна терапія, РНК- і клітинна терапія. Прикладом застосування генної інженерії у медицині є створення та використання ДНК- та РНК-вакцин від COVID-19, а також «молекулярне фермерство» – вирощування рослин-продуцентів білків, які застосовуються у фармакології (зокрема, рослини, які виробляють інтерферон, інсулін та інші речовини, що використовуються при виготовленні медичних препаратів).

Також за участю ГМО стало можливим вивчення та аналіз закономірностей розвитку певних хвороб, а також процесів старіння та відновлення. (Фешина М.О., Беспалова О.Я., Бесараб О.Б. Стаття «Біобезпека та біоетика як елементи професійного світогляду».)

Читайте статтю: Роль і значення Конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської конвенції) для сфери біомедицини

Завдяки технології редагування геному CRISPR/Cas9 («генетичні ножиці»), яка дозволяє вирізати, корегувати, переміщувати та встановлювати гени або їхні частини в певних місцях генома, є можливість лікувати спадкові захворювання.

«Такі технології є багатообіцяючими і на шляху до ліквідації ВІЛ у клітинах людини. Нині вивчаються можливості впровадження редагування генома при різних онкозахворюваннях», - зазначає академік Ганна Єльська в інтерв’ю ««Генетичні ножиці» – переворот у медицині» для «Главкома».

Згідно Постанови Президії НАНУ «Дослідження генів найпоширеніших в Україні спадкових захворювань», в Інституті молекулярної біології і генетики НАН України здійснюються пріоритетні дослідження в галузі геноміки людини та медичної генетики, спрямовані на становлення нового напряму - генетичної медицини. Це, зокрема, дослідження з молекулярної генетики спадкових захворювань моногенної природи та спадкової схильності до соціально значущих патологій, поширених в Україні.

Відповідно до інформації, наведеної в Наказі МОЗ «Про удосконалення медико-генетичної допомоги в Україні», проведена за останнє десятиріччя реорганізація медико-генетичної служби в Україні сприяла поліпшенню допомоги хворим зі спадковою патологією. Розробка молекулярно-діагностичних технологій підвищила можливість ранньої, доклінічної діагностики спадкової патології, а також хвороб зі спадковою схильністю.

Таким чином, вирішення проблем медицини та пошук нових методів лікування хвороб, зокрема тих, які наразі вважаються невиліковними, є суттєвим аргументом на користь розвитку генної інженерії та розробки генетично модифікованих організмів. Однак, цей процес повинен спиратися на повагу людської гідності, дотримання основоположних прав та свобод людини. Оскільки використання вищезазначених технологій в злочинних цілях може призвести до створення біологічної зброї та загрози біотероризму, то сфера застосування генної інженерії повинна чітко регулюватись та суворо контролюватись. Проте, на практиці трапляються випадки порушення вимог щодо досліджень в галузі генної інженерії.

У квітні 2015 року група вчених з Китаю опублікувала результати свого дослідження, в якому за допомогою CRISPR-Cas9 були відредаговані геноми людських ембріонів. Однак точність редагування в цьому експерименті була дуже низька, а сам експеримент був неоднозначно сприйнятий науковим співтовариством. У листопаді 2018 року стало відомо, що команді китайських вчених під керівництвом Хе Цзянькуя вдалося створити перших в світі людей з штучно зміненими генами (відключений CCR5) - двох дівчаток-близнят, які, як передбачається, несприйнятливі до вірусу імунодефіциту людини. Даний експеримент був розкритикований через порушення численних наукових і етичних правил. (Фешина М.О., Беспалова О.Я., Бесараб О.Б. Стаття «Біобезпека та біоетика як елементи професійного світогляду».)

Етичні питання, що стосуються медицини, наук про життя та пов’язаних з ними технологій стосовно людини, з урахуванням їх соціальних, правових та екологічних аспектів, регулюються Загальною декларацією про біоетику та права людини (надалі – Декларація про біоетику).

Відповідно до ст. 2 Декларації про біоетику, однією з її цілей є визнання важливого значення свободи наукових досліджень та благ, що приносяться науково-технічним прогресом, із зазначенням при цьому про необхідність того, щоб такі дослідження та прогрес не виходили за межі етичних принципів, викладених у цій Декларації при повазі людської гідності, прав людини та основних свобод.

Статтею 3 Декларації про біоетику передбачено, що повинна забезпечуватися повна повага до людської гідності, прав людини та основних свобод. Інтереси та добробут окремої людини мають панувати над інтересами власне науки чи суспільства. Аналогічні по суті норми містяться в ст. 10 Загальної декларації про геном людини та права людини (надалі – Декларація про геном людини) та в ст. 3 Додаткового протоколу до Конвенції Ов’єдо щодо проведення генетичних досліджень за медичними показаннями.

Згідно ст. 16 Декларації про біоетику, слід приділяти належну увагу впливу наук про життя на майбутні покоління, зокрема на їх генетичні характеристики.

Відповідно до ст. 2 Декларації про геном людини, кожна людина має право на повагу до її гідності та її прав, незалежно від її генетичних характеристик. Така гідність безперечно означає, що особистість людини не може зводитися до її генетичних характеристик, і вимагає поваги до її унікальності та неповторності.

Статтею 5 Декларації про геном людини чітко передбачено, що дослідження, лікування або діагностика, пов'язані з геномом будь-якої людини, можуть проводитися лише після ретельної попередньої оцінки пов'язаних з ними потенційних небезпек та переваг та з урахуванням усіх інших приписів, встановлених національним законодавством. У всіх випадках слід заручатися попередньою, вільною та ясно вираженою згодою зацікавленої особи. Якщо вона не в змозі її висловити, то згода чи дозвіл мають бути отримані відповідно до закону, виходячи з найвищих інтересів цієї особи. Повинно дотримуватися право кожної людини вирішувати бути чи не бути поінформованим про результати генетичного аналізу та його наслідки.

Статтею 15 Декларації про геном людини передбачено, що держави повинні вживати відповідних заходів, що забезпечують рамки для безперешкодного здійснення наукових досліджень, що стосуються геному людини, щоб гарантувати дотримання прав людини та основних свобод і повагу людської гідності, а також охорону здоров'я людей. Такі заходи мають бути спрямовані на те, щоб результати цих досліджень використовувалися лише з мирною метою.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (Конвенція Ов’єдо), втручання з метою видозміни геному людини може здійснюватися лише у профілактичних, діагностичних або лікувальних цілях, і тільки якщо воно не має на меті внести будь-яку видозміну у геном нащадків.

Таким чином, міжнародне право на перше місце ставить повагу до людської гідності, права людини та основні свободи. Вони вважаються найвищими цінностями та не можуть нівелюватися жодними науковими чи медичними інтересами. Дотримання такого балансу вимагається для захисту прав людини, в тому числі права на життя та права на приватне життя і конфіденційність, від зловживань з боку третіх осіб.

Міжнародна декларація про генетичні дані людини (надалі - Декларація про генетичні дані) наголошує на тому, що збір, обробка, використання та зберігання генетичних даних людини потенційно загрожує небезпеками для здійснення та дотримання прав людини та основних свобод та поваги до людської гідності.

Відповідно до ст. 8 Декларації про генетичні дані, для збору генетичних даних людини, а також для їх подальшої обробки, використання та зберігання, необхідно отримати попередню, вільну, усвідомлену та чітко виражену згоду. Необхідність отримання такої згоди для проведення генетичних тестів також передбачена ст. 9 Додаткового протоколу до Конвенції Ов’єдо щодо проведення генетичних досліджень за медичними показаннями. Дана згода в будь-який момент може бути відкликана особою, яка її надала.

Статтею 14 Декларації про генетичні дані передбачено, що державам слід робити все від них залежне для захисту права окремих осіб на приватне життя та конфіденційності генетичних даних, стосовно особи, що піддається ідентифікації. Аналогічні по суті норми містяться в ст. 16 Додаткового протоколу до Конвенції Ов’єдо щодо проведення генетичних досліджень за медичними показаннями. Пунктом 3.1.3 Методичних рекомендацій щодо організації надання медико-генетичної допомоги, затверджених Наказом МОЗ «Про удосконалення медико-генетичної допомоги в Україні», передбачено, що при проведенні медико-генетичного консультування лікар-генетик дотримується правил біоетики і деонтології. Інформація про спадковий характер захворювання у пробанда, чи у родині, є конфіденційною і надається особі, яка консультувалась.

Прикладом судової практики в сфері генетичних досліджень є справа «А.К. проти Латвії [A.K. v. Latvia], №. 33011/08, постанова ЄСПЛ від 24.06.2014. Посилаючись на статтю 8, заявниця скаржилася на те, що через недбалість лікаря їй було відмовлено в наданні адекватної та своєчасної медичної допомоги у вигляді аналізу в рамках передпологового обстеження. Аналіз вказав би на ризик генетичних порушень у плоду і дозволив їй прийняти рішення про збереження або переривання вагітності. Суд встановив порушення статті 8.

Таким чином, при проведенні будь-яких генетичних досліджень, діагностики та лікування вимагається суворе дотримання таких принципів як автономність, інформована згода, приватність та конфіденційність, а також користь для життя та здоров’я людини.

Окремо слід розглянути питання щодо клонування людини. В більшості країн світу склалася практика, яка це забороняє. Серед ризиків клонування можна виділити наступні: невдалі спроби, в результаті яких з’являться неповноцінні люди; етична та правова невизначеність щодо питань батьківства, материнства, спадкування, шлюбу; питання ідентичності, унікальності та самосвідомості у відносинах між особою та її клоном; тощо.

Згідно ст. 11 Декларації про геном людини, не допускається практика, що суперечить людській гідності, така, як практика клонування з метою відтворення людської особини. Державам та компетентним міжнародним організаціям пропонується співпрацювати з метою виявлення такої практики та вжиття на національному та міжнародному рівнях необхідних заходів відповідно до принципів, викладених у цій Декларації.

Декларація Організації Об'єднаних Націй про клонування людини містить заклик вжити всіх заходів, необхідних для відповідного захисту людського життя в процесі застосування біологічних наук; заборонити всі форми клонування людей в такій мірі, в якій вони несумісні з людською гідністю та захистом людського життя; прийняти заходи, необхідні для заборони використання методів генної інженерії, які можуть суперечити людській гідності.

Закон України «Про заборону репродуктивного клонування людини» вводить заборону репродуктивного клонування людини в Україні, виходячи з принципів поваги до людини, визнання цінності особистості, необхідності захисту прав і свобод людини та враховуючи недостатню дослідженість біологічних та соціальних наслідків клонування людини.

Ще одним важливим етичним питанням є селекція статі, оскільки штучний вибір, кого народжувати – хлопчиків чи дівчаток, може призвести до дискримінації та гендерного дисбалансу у світі. Відповідно до ст. 14 Конвенції Ов’єдо, використання медичних репродуктивних технологій з метою селекції статі майбутньої дитини не дозволяється, за винятком випадків, коли необхідно уникнути серйозного спадкового захворювання, пов'язаного зі статтю.

Враховуючи вищевикладене, на мою думку, генна інженерія має надзвичайну цінність для поліпшення життя людей. Однак, під час здійснення будь-яких наукових та медичних досліджень повинні дотримуватися повага до людської гідності, права людини та основні свободи.

Автор статті: Кіптенко Наталія Григорівна