7.4. ПОРЯДОК ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ

Виклик слідчим, прокурором, судовий виклик (статті 133–134 КПК України) полягає у виклику підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження для участі у процесуальній дії, що здійснюється у встановленому законом порядку слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом у випадках, коли за законом його участь при проведенні певної процесуальної дії є обов'язковою чи її визнали такою слідчий, прокурор, слідчий суддя або суд.

Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом:

• вручення повістки про виклик;
• надіслання повістки поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком;
• здійснення виклику по телефону або телеграмою.

У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання, повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Строки отримання повістки про виклик чи повідомлення іншим шляхом (ч. 8 ст. 135 КПК України):

• не пізніше ніж за 3 дні до дня, коли особа зобов’язана прибути за викликом;
• якщо здійснення процесуальних дій не дозволяють здійснити виклик в 3-денний строк, особа має бути повідомлена про виклик якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є (ст. 136 КПК України):

• розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні;
• відеозапис вручення особі повістки;
• отримання листа-підтвердження про отримання електронного листа;
• будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Якщо особа не може з’явитися на виклик, вона має повідомити про поважні причини, що перешкоджають її своєчасному прибуттю.

Поважні причини неприбуття особи на виклик (ст. 138 КПК України):

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.

Наслідки неприбуття на виклик. Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який був у встановленому КПК України порядку викликаний та не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, до нього застосовуються такі заходи юридичної відповідальності:

1) накладення грошового стягнення у розмірі:

• від 0,25 до 0,5 РМЗП – у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
• від 0,5 до 2 РМЗП – у разі неприбуття на виклик слідчого судді, суду;

2) привід (статті 140−143 КПК України);

3) адміністративна відповідальність – за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування (ст. 1854 КУпАП);

4) вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження (в разі неприбуття підозрюваного, обвинуваченого на виклик без поважної причини більш як два рази та оголошення його у міждержавний та/або міжнародний розшук).

Привід (статті 140–143 КПК України) полягає у примусовому супроводженні підозрюваного, обвинуваченого, свідка особою, яка виконує ухвалу про привід, до місця їх виклику у зазначений в ухвалі час.

Привід може застосовуватися лише до підозрюваного, обвинуваченого, свідка.

Привід свідка не може бути застосований до:

• неповнолітньої особи,
• вагітної жінки,
• осіб з інвалідністю першої або другої груп,
• особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей з інвалідністю,
• осіб, які згідно із КПК України не можуть бути допитані як свідки.

Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

Фактичною підставою для застосування приводу є сукупність даних про те, що:

• особа була викликана у порядку, встановленому КПК України;
• наявне підтвердження отримання повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом;
• особа не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття.

Юридичною підставою здійснення приводу є ухвала слідчого судді, суду, яка виноситься за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час судового провадження − також за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Національного антикорупційного бюро України або Державного бюро розслідувань.

Підозрюваний, обвинувачений чи свідок, щодо яких прийняте рішення про здійснення приводу, зобов’язані прибути до місця виклику в зазначений час у супроводі особи, яка виконує ухвалу. У випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику з дотриманням вимог, передбачених ч. 3 ст. 143 КПК України.

У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Накладення грошового стягнення (статті 144−147 КПК України) полягає у покладенні на учасника кримінального провадження обов’язку сплатити у встановленому законом розмірі грошову суму за невиконання ним у визначених законом випадках процесуальних обов’язків. Наприклад, ч. 5 ст. 180 КПК України визначає, що у разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань на нього накладається грошове стягнення.

Юридичною підставою накладення грошового стягнення є:

• під час досудового розслідування – ухвала слідчого судді, винесена за результатами розгляду клопотання слідчого, прокурора чи за власною ініціативою;
• під час судового провадження – ухвала суду, винесена за результатами розгляду клопотання прокурора чи за власною ініціативою.

Клопотання слідчого, прокурора про накладення грошового стягнення розглядається слідчим суддею не пізніше 3 днів із дня його надходження до суду.

Про час та місце розгляду клопотання повідомляється службова особа, яка його внесла, та особа, на яку може бути накладено грошове стягнення, проте їх неприбуття не перешкоджає розгляду питання.

Слідчий суддя, суд накладає на особу грошове стягнення, якщо встановить, що:

• особа не виконала покладений на неї процесуальний обов’язок;
• відсутні поважні причини невиконання процесуального обов’язку.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (статті 148–153 КПК України) полягає у тимчасовому обмеженні підозрюваного у користуванні спеціальним правом, що застосовується за рішенням слідчого судді на певний строк для припинення кримінального правопорушення чи запобігання вчиненню іншого, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню, забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом здійснюється шляхом:

• тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, що здійснюється під час затримання в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України (ця дія є факультативною);
• тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом.

Мета тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом:

• припинення кримінального правопорушення;
• запобігання вчиненню іншого правопорушення;
• припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного щодо перешкоджання кримінальному провадженню;
• забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Тимчасово вилученими можуть бути документи, які посвідчують:

1) право керування транспортним засобом або судном;

2) право полювання;

3) право на здійснення підприємницької діяльності;

4) право на володіння та носіння зброї.

У випадку тимчасового вилучення документів, які посвідчують користування спеціальним правом, прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов’язаний звернутися до слідчого судді із відповідним клопотанням не пізніше 2 днів з моменту тимчасового вилучення. Пропуск вказаного строку тягне за собою необхідність повернення тимчасово вилучених документів.

Строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом під час досудового розслідування − не більше 2 місяців. Цей строк може бути продовжений за рішенням слідчого судді, суду, прийнятого на підставі клопотання прокурора.

Відсторонення від посади (статті 154–158 КПК України) полягає у тимчасовому недопущенні підозрюваного (обвинуваченого) до виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків протягом певного строку з метою припинення кримінального правопорушення чи протиправної поведінки підозрюваного (обвинуваченого), запобігання протиправній поведінці підозрюваного (обвинуваченого), який перебуваючи на посаді, може перешкоджати кримінальному провадженню.

Відсторонення від посади може бути здійснено щодо:

• особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
• службової особи правоохоронного органу – незалежно від тяжкості злочину.

Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження.

Особливості відсторонення від посади окремої категорії осіб:

• особи, які призначаються Президентом України, відсторонюються Президентом України на підставі клопотання прокурора;
• судді відсторонюються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі клопотання Генерального прокурора України;
• Директор Національного антикорупційного бюро України відсторонюється слідчим суддею на підставі клопотання Генерального прокурора України.

Клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором про відсторонення особи від посади розглядається слідчим суддею, судом не пізніше 3 днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора та підозрюваного чи обвинуваченого, його захисника.

Строк відсторонення від посади – не більше 2 місяців. Продовження строку здійснюється за клопотанням прокурора відповідно до вимог ст. 158 КПК України.

Відсторонення від посади може бути скасовано за клопотанням прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого, якого було відсторонено від посади, якщо в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності та продовження строку такого тимчасового відсторонення

Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності ухвалюється Вищою радою правосуддя на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом.

Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним) на будь-якій стадії кримінального провадження.

Клопотання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинно відповідати вимогам клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

Генеральний прокурор або його заступник має право звернутися з клопотанням про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя.

Клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності подається до Вищої ради правосуддя стосовно судді, який є підозрюваним, обвинувачуваним (підсудним) на будь-якій стадії кримінального провадження.

Клопотання про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності повинно відповідати вимогам клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом.

Тимчасовий доступ до речей і документів (статті 159–166 КПК України) полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв’язку, без їх вилучення.

Рішення про надання можливості вилучення речей і документів ухвалюється слідчим суддею, судом, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав вважати, що без такого вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

З клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів до слідчого судді, суду мають право звернутися сторони кримінального провадження.

Речами і документами, до яких заборонено доступ, є:

• листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв’язку з наданням правової допомоги;
• об’єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією.

Доступ особи до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, здійснюється лише, якщо сторона кримінального провадження доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

До охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать (ст. 162 КПК України):

• інформація, що знаходиться у володінні засобу масової інформації або журналіста і надана за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
• відомості, які можуть становити лікарську таємницю;
• відомості, які можуть становити таємницю вчинення нотаріальних дій;
• конфіденційна інформація, в тому числі така, що містить комерційну таємницю;
• відомості, які можуть становити банківську таємницю;
• особисте листування особи та інші записи особистого характеру;
• інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв’язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо;
• персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних;
• державна таємниця.

Доступ до речей і документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, не може надаватися особі, що не має до неї допуску відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 163 КПК України).

Порядок виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів:

• зазначена в ухвалі слідчого судді, суду особа зобов’язана пред’явити володільцю речей і документів оригінал ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів та вручити її копію;
• володілець речей або документів, зобов’язаний надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду;
• особа, яка пред’являє ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, зобов’язана залишити володільцю речей і документів опис речей і документів, які були вилучені на виконання ухвали;
• на вимогу володільця має бути залишено копії вилучених документів (ст. 165 КПК України).

У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів (ст. 166 КПК України).

Тимчасове вилучення майна (статті 167–169 КПК України) – фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває, зазначене у ч. 2 ст. 167 КПК України майно, можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися певним майном до вирішення питання про його арешт або повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

• підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
• призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
• є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом;
• одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об’єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов’язаний з подоланням системи логічного захисту. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід’ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.

Тимчасове вилучення майна здійснюється:

• при затримані особи у порядку, передбаченому статтями 207, 208 КПК України;
• під час обшуку, огляду.

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

• за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;
• за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;
• у разі пропуску визначених КПК України строків щодо подачі клопотання чи прийняття ухвали про арешт тимчасово вилученого майна.
• у разі скасування арешту.

Арешт майна (статті 170–175 КПК України) – тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна застосовується з метою забезпечення:

• збереження речових доказів;
• спеціальної конфіскації;
• конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
• відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Предмет арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК):

• рухоме чи нерухоме майно;
• гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
• видаткові операції;
• цінні папери;
• майнові, корпоративні права

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил КПК України.

Арешт може бути накладено на майно:

• будь-якої фізичної або юридичної особи – за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України (з метою забезпечення збереження речових доказів);
• підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи – за наявності достатніх підстав вважати, що майно підлягатиме спеціальній конфіскації;
• підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, – за наявності достатніх підстав вважати, що суд може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна;
• підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, – за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження;
• третьої особи – якщо вона набула його безоплатно або за вищу чи нижчу ринкової вартості і знала (повинна була знати), що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1–4 ч. 1 ст. 962 КК України.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Арешт майна полягає у забороні відчужувати, розпоряджатися чи користуватися майном.

Разом з цим, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

З клопотанням про арешт майна має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову – також цивільний позивач.

Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано (ч.5 ст. 171 КПК України):

• не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна;
• протягом 48 годин після вилучення майна – у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді.

Недотримання вказаних строків зумовлює негайне повернення тимчасово вилученого майна особі, в якої його було вилучено.

Слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.